Рішення № 138975226, 11.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15441/26

Провадження № 2-а/522/419/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Андрієвської М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали адміністративної справи за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. У позовній заяві позивач просить затримати громадянку російської федерації та Киргизької Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 06.02.2027 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що співробітники з відділу ГВКР УСБУ в Одеській області разом з співробітниками ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 виявили особу, як називалася громадянкою російської федерації та Киргизької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті проведеної перевірки законності перебування в Україні встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) відомості щодо перетину кордону на вказані установчі дані відсутні. На момент виявлення у відповідача відсутній діючий паспортний документ, що дає право на виїзд за межі України. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) порушила законодавство про правовий статус іноземців перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. В силу вимог ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до відповідача не застосовується. ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 стосовно громадянки російської федерації та Киргизської Республіки ОСОБА_1 прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України. Відповідач довгий час проживає на території України незаконно та не вживав заходів для легалізації свого перебування. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) не має жодної з обставин, на підставі яких відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути видворений за межі території України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.08.2026 відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду на 07.08.2026.

У судове засідання 07.08.2026 з`явився представник позивача Саркісян Артур Размікович, відповідач ОСОБА_1 (у режимі відеоконференцзв`язку), представник позивача адвокат Соколов Дмитро Сергійович. Ухвалою, постановленою без викладення окремими документом, до участі у справі допущений перекладав ОСОБА_3 .

У судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що зі змісту рішення про примусове видворення взагалі не вбачається обставин, що ОСОБА_1 має намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення. Відповідач тривалий час проживає на території України, має чоловіка та трьох дітей та не має підтвердження вчинення злочину нею або членами її родини. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.202. Зобов?язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту , затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 420/1235/26 вказане рішення залишено без змін. З метою виконання рішення суду заявниця 06.08.2026 особисто з`явилась до Головного управління ДМС України в Одеській області з метою розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка була подана ще 21.07.2025 у встановленому законом та рішенням суду порядку. Через 15 хвилин після отримання від відповідач документів прибули співробітники управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії, після чого до неї було застосоване адміністративне затримання. Нелегальне перебування відповідача на території України, за відсутності документів повністю вина ГУ ДМС України в Одеській області. Відповідач оскаржила рішення про примусове видворення.

Розгляд справи відкладено до 11.08.2026, у зв`язку з витребуванням доказів.

У судове засідання 11.08.2025 з`явився представник позивача Саркісян А.Р., відповідачка до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (в режимі відеоконференції), представник відповідачки адвокат Соколов Д.С., перекладач Нікішов О.О.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та надавши оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 7 статті 5 КАС України, іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частина 1 статті 26 Закону № 3773-VI встановлює, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону № 3773-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону № 3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону № 3773- VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

На підставі частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (ч. 11 ст. 289 КАС України).

Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку, що застосування заходів, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС України можливе за наявності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 289 КАС України.

Суд встановив, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Киргизської Республіик та російської федерації.

01.03.2024 відповідач та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196. Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками оскарження вказаного рішення у адміністративному та судовому порядку вказане рішення ДМС не було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

21.07.2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло рішення про прийняття заяви позивача до розгляду або відмову у її прийнятті.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 задоволено позов ОСОБА_1 частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. В решті вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року залишено без змін.

06.08.2026 ОСОБА_1 прибула до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з метою виконання вказаного рішення суду. Документи, які мала намір подати ОСОБА_1 не були прийняті, натомість її було запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, де складено протокол про адміністративне правопорушення, постанову про адміністративне правопорушення та затримано.

Так, 06.08.2026 головний спеціаліст Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Висчан Тетяна Олегівна склала щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серія та номер ПР МОД 013233 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, про те, що 06.08.2026 о 10:40 за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64, співробітниками ГУ ДМС в Одеській області спільно з співробітниками 3 відділу ГВКР УСБУ в Одеській області виявлено та запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, громадянку росії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Місце скоєння правопорушення: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64.

В цей же день, 06.08.2026, начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Погребняк Оленою Геннадіївною складено постанову про накладення адміністративного стягнення серія та номер ПН МОД 013324, якою відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 гривень.

Також 06.08.2026 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України іноземця/особи без громадянства Киргизстан, російська федерація, ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вирішено примусово видворити з України ОСОБА_1 / ОСОБА_2

06.08.2026 об 11 год. 15 хв. ОСОБА_1 була затримана у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол № МОД 000414 про адміністративне затримання за частиною 2 статті 263 КУпАП від 06.08.2026.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності затримання відповідача з метою ідентифікації, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 01.03.2024 відповідач та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196. Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

Згідно п. 3 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Згідно пп. д) п. 3.1. розділу ІІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (надалі - Правила № 649) у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, в тому числі, приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою.

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Згідно наданої відповідачем копії розписки, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні, виданої ГУ ДМС у Львівській області, останнє 01.12.2022 отримало від громадянки Республіки Киргизстан ОСОБА_1 такі документи: паспорт серії НОМЕР_1 оригінал, паспорт серії НОМЕР_2 оригінал. Відмітка про повернення документів у розписці відсутня.

В матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії 53 № 1393932, строк дії до 08.11.2027.

Із сукупності зазначених доказів вбачається, що оригінали документів, які посвідчують особу відповідача, були передані Головному управлінню Державної міграційної служби України у Львівській області. При цьому, докази повернення відповідачу вказаних документів у матеріалах справи відсутні.

Позивач не надав суду доказів того, що ним вживались заходи з метою встановлення чи повертались вказані документи відповідачу, чи вони продовжують перебувати у розпорядженні територіального управлінню Державної міграційної служби України, і, відповідно, відповідач може бути ідентифікований.

Суд не приймає доводи представника позивача про те, що надана відповідачем розписка про прийняття ГУ ДМС у Львівській області оригіналів її паспортів є підробною, осільки, докази підробки вказаного документу у матеріалах справи відсутні. Технічна експертиза розписки не проводилась.

У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine), заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями).

У пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі Gashi v. Croatia, № 3257/05, зазначено: «Суд вважає, що помилки або недоліки в діях державних органів мають тлумачитися на користь осіб, яких вони стосуються, особливо якщо не йдеться про будь-який інший суперечливий приватний інтерес. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатися на державу, і такі помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідної особи (див., *mutatis mutandis*, рішення у справі «Радчиков проти Росії» (Radchikov v. Russia), заява № 65582/01, § 50, від 24 травня 2007 року)».

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ помилки або недоліки в діях державних органів мають тлумачитися на користь осіб, яких вони стосуються, особливо якщо не йдеться про будь-який інший суперечливий приватний інтерес.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 9901/459/21 зазначено: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад адміністративного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 КАС України).

Елементом верховенства права (правовладдя) є заборона свавілля. Хоча дискреційні повноваження потрібні для виконання владою певних завдань у сучасних складних суспільствах, вони не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Здійснення повноважень у цей спосіб уможливлює ухвалення істотно несправедливих, необґрунтованих, таких, що суперечать здоровому глуздові, або деспотичних рішень, що є несумісним із принципом правовладдя (пункт 52 Доповіді про правовладдя, ухваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року, CDL-AD (2011) 003rev).»

Суд вважає, що вимога позивача про затримання відповідача з метою ідентифікації, враховуючи обставину передання ОСОБА_1 оригіналів документів, які посвідчують її особу, територіальному органу Державної міграційної служби України, та з огляду на відсутність доказів повернення цих документів відповідачу, не відповідає принципам верховенства права, добросовісності та розсудливості, та за встановлених обставин відповідач не підлягає затриманню з метою ідентифікації .

Щодо доводів позивача про необхідність затримання відповідач з метою видворення, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначалось, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 задоволено позов ОСОБА_1 частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. В решті вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року залишено без змін.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 встановлені такі обставини:

- позивачка вперше звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС у Львівській області) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 01.11.2022, у якій зазначила про побоювання зазнати переслідувань в Киргизстані та російській федерації (рф) через її належність до ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі". За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками оскарження вказаного рішення у адміністративному та судовому порядку вказане рішення ДМС не було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено;

- 21.07.2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками (вх. № Б-503/6/5101-25 від 21.07.2025 року). Підставами для повторного звернення позивачки є її право на возз`єднання сім`ї із громадянином Узбекистану ОСОБА_9 , який визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, документований посвідченням особи, що потребує додаткового захисту СР 001004 та є чоловіком позивачки, згідно свідоцтва про релігійне укладання шлюбу, видане релігійною громадою Львова 26.10.2022 . Однак заяву не було прийнято, тому позивачка подала заяву з документами через канцелярію ГУ ДМС України в Одеській області;

- при розгляді справи підтверджено факт не прийняття відповідачами рішень про прийняття або відмову у прийнятті заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами №649. Таким чином, поведінка відповідача-1 має очевидні ознаки бездіяльності, оскільки ним не було вчинено будь-яких дій, передбачених вказаними нормативними актами;

- відповідачу-1 належало прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Як вбачається з наданих відповідачем та представником відповідача у судовому засіданні пояснень, 06.08.2026 ОСОБА_1 прибула до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області саме з метою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26, яке набрало законної сили.

Вказана обставина підтверджується наданими відповідачем копіями: заяви від 06.08.2026 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 420/1235/26, роздруківки з електронної пошти представника відповідача про направлення вказаної заяви, поясненнями у протоколі про адміністративне правопорушення серія та номер ПР МОД 013233 від 06.08.2026, письмовими запереченнями до протоколу про адміністративне затримання № МОД 000414 від 06.08.2026, письмових заперечень до рішення про примусове видворення № 5101100100000968 від 06.08.2026.

Однак у реєстрації документів, які мала намір подати ОСОБА_1 було відмовлено, а сама заявниця була затримана.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Позивач не надав суду доказів виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26.

Згідно п. 2.4. розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (надалі Правила № 649) разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вчиняє інші дії, передбачені п. 3.1. розділу ІІІ Правил № 649.

У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вчиняє інші дії, передбачені п. 3.1. розділу ІІІ Правил № 649.

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачем рішення про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, на ОСОБА_1 поширювалась дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно ч. 8 ст.30 Закону №№ 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Як роз`яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Станом на момент розгляду цієї справи рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове видворення № 5101100100000968 від 06.08.2026 оскаржено відповідачем до суду.

Європейський суд з прав людини 10.08.2026, розглянувши клопотання ОСОБА_10 відповідно до Правила 39 Регламенту Європейського суду з прав людини, постановив, що заявника не слід висилати до подальшого повідомлення.

Суд враховує, що відповідач є матір`ю трьох неповнолітніх дітей.

Позивач не надав доказів, які б давали підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його видворення.

У п. 81 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нур Ахмед та інші проти України» (Заява № 42779/12 та 5 інших заяв) Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке позбавлення свободи відповідно до підпункту «f» пункту 1 статті 5 Конвенції буде виправданим лише поки триває процедура депортації. Якщо така процедура не буде проводитися з належною ретельністю, затримання перестане бути дозволеним відповідно до підпункту «f» пункту 1 статті 5 Конвенції (там само, пункт 113).

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 7-9, 20, 72-79, 90, 241-246, 250, 255, 289 КАС України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 12.08.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА