Рішення № 138971347, 13.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9535/25

Провадження 2/127/2088/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Горбатюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Соушко Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Вінницької міської ради Шмігленко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Вінницька міська рада, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентина Іванівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 31 січня 2019 року укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. та зареєстрований у реєстрі за № 66. За умовами договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташовану за тією ж адресою. Натомість ОСОБА_5 взяла на себе зобов`язання довічно фінансово утримувати ОСОБА_4 та її сестру ОСОБА_6 , яка проживала разом із нею. Вартість переданого нерухомого майна сторони визначили у розмірі 645 110,00 грн.

Між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 15 січня 2020 року укладено договір про зміну набувача за договором довічного утримання, відповідно до якого всі права та обов`язки первісного набувача ОСОБА_5 перейшли до нового набувача ОСОБА_1 . Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. Право власності позивача зареєстровано 15 січня 2020 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 196435968 та № 196429894.

У подальшому ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про розірвання договору довічного утримання. Після смерті ОСОБА_4 18 квітня 2023 року участь у справі як її правонаступник продовжила ОСОБА_6 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року у справі №127/27292/22 у задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання відмовлено. За результатами апеляційного перегляду Вінницький апеляційний суд постановою від 28 травня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції, задовольнив позов та розірвав договір довічного утримання від 31 січня 2019 року і договір про зміну набувача від 15 січня 2020 року. ОСОБА_1 31 травня 2024 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду.

Під час касаційного перегляду ОСОБА_6 померла. Її правонаступником у справі № 127/27292/22 став ОСОБА_3 , який подав заяву про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_6 та через свого представника подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Верховний Суд постановою від 12 березня 2025 року у справі № 127/27292/22 задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року та залишив у силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року про відмову в розірванні договору довічного утримання.

Обґрунтовуючи порушення свого права, ОСОБА_1 послалася на те, що в період дії постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. оформила спадкові права ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 та провела державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірний житловий будинок і земельну ділянку.

Позивач зазначила, що після скасування постанови апеляційного суду звернулася до державного реєстратора з метою поновлення державної реєстрації свого права на спірне нерухоме майно, однак рішеннями від 02 квітня 2025 року № 78166891 та № 78164017 їй відмовлено у проведенні реєстраційних дій.

На переконання ОСОБА_1 , спірний житловий будинок і земельна ділянка вибули з її володіння поза її волею внаслідок постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року, яку Верховний Суд надалі скасував. Позивач стверджувала, що залишається законним власником спірного нерухомого майна, а ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_6 , яка, у свою чергу, набула спірне майно у порядку спадкування після ОСОБА_4 . Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будь-які договірні відносини щодо цього майна відсутні.

Посилаючись на положення статей 15, 321, 387, 388 ЦК України та правові висновки Верховного Суду щодо витребування майна, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, надалі скасованого, а також щодо можливості витребування майна безпосередньо від останнього набувача без оспорювання всього попереднього ланцюга правочинів і документів, позивач вважала віндикаційний позов належним способом захисту свого порушеного права.

ОСОБА_1 просила витребувати у ОСОБА_3 на її користь житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташовану за цією ж адресою, а також стягнути з відповідача 5 921,50 грн судових витрат.

До пред`явлення позову ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення майбутнього позову. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року заяву задоволено, накладено арешт на спірний житловий будинок і земельну ділянку та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо цього нерухомого майна. Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці 28 березня 2025 року виконав ухвалу суду та зареєстрував відповідні обтяження. Про наявність арешту спірного майна також зазначено у подальших письмових поясненнях позивача.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача зазначила, що за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 потребували стороннього догляду, який їм надавали сусіди, соціальні служби та інші особи. Представник відповідача стверджувала, що ОСОБА_1 належним чином не опікувалася ними та не брала участі в організації їх поховання. Водночас ОСОБА_6 за власною волею склала заповіт на користь ОСОБА_3 .

Основним запереченням проти заявленої віндикаційної вимоги сторона відповідача визначила відсутність у ОСОБА_3 як юридичного, так і фактичного володіння спірною нерухомістю. Представник відповідача не заперечувала подання ОСОБА_3 заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , однак наголошувала, що право власності на житловий будинок та земельну ділянку за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, фактично будинком він не користується та ключів від нього не має.

На підтвердження цієї позиції сторона відповідача послалася, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном, постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 щодо правової мети віндикаційного позову, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц щодо презумпції фактичного володіння нерухомістю особою, за якою зареєстровано право власності.

Представник відповідача зазначала, що правовою метою віндикаційного позову щодо нерухомого майна є введення власника у володіння шляхом державної реєстрації права за ним. На її думку, вимоги ОСОБА_1 такій меті не відповідають, оскільки фактично спрямовані на отримання фізичного доступу до будинку, хоча ОСОБА_3 не чинить позивачу перешкод у доступі до нього.

Сторона відповідача також наголошувала, що ОСОБА_3 не здійснював правосуддя у справі про розірвання договору довічного утримання, та не повинен нести відповідальності за судове рішення, а тому відсутнє юридичне чи фактичне позбавлення ОСОБА_1 володіння майном саме внаслідок його дій.

ОСОБА_1 03.06.2025 подала відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримала та заперечила доводи сторони відповідача.

Щодо тверджень про неналежне виконання договору довічного утримання позивач зазначила, що ці обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 127/27292/22, за результатами якого рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року у задоволенні позову про розірвання договору відмовлено, а Верховний Суд постановою від 12 березня 2025 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції в силі.

Заперечуючи аргумент про відсутність у ОСОБА_3 прав на спадкове майно через неотримання свідоцтва та відсутність державної реєстрації, позивач послалася на статті 1268, 1296, 1297 ЦК України та зазначила, що спадщина належить спадкоємцю, який її прийняв, з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на неї. На підтвердження цієї позиції ОСОБА_1 навела висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц. У підсумкових поясненнях позивач знову наголошувала, що в спадкоємця, який прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу її відкриття.

Також ОСОБА_1 звернула увагу, що ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_6 брав участь у касаційному провадженні у справі № 127/27292/22, а тому був обізнаний з обставинами попереднього спору та змістом постанови Верховного Суду від 12 березня 2025 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 09.06.2025 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримала раніше висловлену позицію щодо відсутності підстав для витребування спірного майна саме у ОСОБА_3 .

Представник відповідача наголошувала, що позивач не навела обставин, які б підтверджували перебування житлового будинку та земельної ділянки у фактичному чи юридичному володінні ОСОБА_3 . Подання заяви про прийняття спадщини, на її думку, саме по собі не є дією із заволодіння нерухомим майном. Сторона відповідача також зазначала, що чинне спадкове законодавство не встановлює конкретного строку, протягом якого спадкоємець після прийняття спадщини повинен завершити її оформлення.

Крім того, представник відповідача посилалася на те, що на час оформлення ОСОБА_6 спадкових прав постанова Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року була чинною, а тому ОСОБА_6 , на думку сторони відповідача, правомірно оформила спадкові права після смерті ОСОБА_4 . Участь ОСОБА_3 у справі № 127/27292/22 представник відповідача пояснювала його залученням як правонаступника ОСОБА_6 .

Сторона відповідача також звернула увагу, що до пред`явлення позову ОСОБА_1 не зверталася безпосередньо до ОСОБА_3 з вимогою про повернення нерухомості. Представник відповідача наполягала на необхідності встановити особу, яка фактично заволоділа спірним майном, перевірити наявність незаконного володіння та правильність обраного позивачем способу захисту. Саме такі доводи викладені у запереченнях сторони відповідача.

Представник відповідача звернулася до суду з клопотаннями про виклик і допит свідків, які, за її твердженням, могли повідомити відомості щодо обставин справи. Сторона відповідача просила допитати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Позивач у додаткових письмових поясненнях від 18.06.2025 продовжила обґрунтовувати правові наслідки прийняття ОСОБА_3 спадщини після ОСОБА_6 та його процесуального правонаступництва у справі № 127/27292/22. ОСОБА_1 наполягала, що прийняття спадщини породжує для спадкоємця відповідні майнові права з часу її відкриття незалежно від подальшого оформлення свідоцтва про право на спадщину.

ОСОБА_1 18.06.2025 також звернулася до суду з клопотаннями про залучення до участі у справі Вінницької міської ради та приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2025 року клопотання позивача задоволено. Суд залучив Вінницьку міську раду та приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання.

Вінницька міська рада у наданих суду письмових поясненнях від 30.07.2025 звернула увагу на положення спадкового законодавства та зазначила, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, набуває відповідні спадкові права з часу її відкриття, а відсутність державної реєстрації не позбавляє такого спадкоємця прав володіння та користування спадковим майном. Міська рада також послалася на положення статей 387, 388 ЦК України та необхідність урахування характеру вибуття спірного майна з володіння його власника.

Представник відповідача 05 серпня 2025 року просила долучити до матеріалів справи постанову приватного нотаріуса Майструк В.І. від 20 червня 2025 року № 56/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

ОСОБА_1 01.09.2025 звернулася з клопотанням про витребування спадкових справ № 9/2023, заведеної після смерті ОСОБА_4 , та № 20/2024, заведеної після смерті ОСОБА_6 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2025 року клопотання позивача задоволено частково та витребувано у приватного нотаріуса Майструк В.І. належним чином засвідчені копії спадкової справи № 9/2023, заведеної після смерті ОСОБА_4 , та спадкової справи № 20/2024, заведеної після смерті ОСОБА_6 .

Після надходження до суду витребуваних спадкових справ ОСОБА_1 11.11.2025 подала додаткові письмові пояснення, у яких виклала свою оцінку отриманих документів.

Позивач звернула увагу, що ОСОБА_4 21 грудня 2022 року склала заповіт на користь ОСОБА_6 , яким заповіла їй усе майно, що належатиме ОСОБА_4 на день смерті та на яке вона матиме право за законом. Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку на той час було зареєстровано за ОСОБА_1 , позивач наполягала, що ці об`єкти не могли входити до складу спадщини після ОСОБА_4 .

Аналізуючи документи спадкової справи № 9/2023, ОСОБА_1 поставила під сумнів окремі нотаріальні дії, вчинені щодо оформлення спадкових прав ОСОБА_6 , звертаючи увагу на зміст заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, дату її подання та повноваження ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності від 10 квітня 2024 року.

Щодо спадкової справи № 20/2024 ОСОБА_1 зазначила, що до неї долучено заяву ОСОБА_3 від 23 грудня 2024 року про прийняття спадщини після ОСОБА_6 , а також заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, в якій зазначено спірний житловий будинок та земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. Позивачка вважала, що такі дії відповідача суперечать його твердженням про відсутність будь-якого відношення до спірної нерухомості.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків, викликано у судове засідання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. надала пояснення щодо обставин оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Нотаріус зазначила, що нотаріальні дії вчиняла на підставі документів, поданих для їх вчинення, у межах своїх повноважень та відповідно до вимог законодавства.

У додаткових письмових поясненнях ОСОБА_11 зазначила, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_6 видала з дотриманням вимог чинного законодавства. Нотаріус пояснила, що в заяві представника ОСОБА_6 допущено технічну описку, яку виправлено, та наполягала, що така помилка не вплинула на права спадкоємця. Також повідомила, що на момент видачі свідоцтв ОСОБА_6 була живою, а обсяг спадкового майна визначають перед видачею свідоцтва про право на спадщину.

Окремо ОСОБА_11 пояснила обставини заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_6 та зазначила, що на той час роботу державних реєстрів Міністерства юстиції України порушила кібератака. У зв`язку із цим спадкову справу зареєстрували без використання Спадкового реєстру у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ та журналі вхідної кореспонденції, а після відновлення доступу 30 грудня 2024 року відповідні відомості внесли до Спадкового реєстру.

ОСОБА_1 у письмових поясненнях, наданих після пояснень приватного нотаріуса, не погодилася з позицією ОСОБА_11 та наполягала на необхідності надати оцінку встановленню складу спадщини після ОСОБА_4 , змісту заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, моменту її подання, повноваженням ОСОБА_3 як представника ОСОБА_6 та документам, на підставі яких нотаріус оформила право власності ОСОБА_6 на спірні об`єкти.

У цих же поясненнях ОСОБА_1 додатково обґрунтувала належність обраного способу захисту та заперечила доводи відповідача про визначальне значення відсутності державної реєстрації права за ОСОБА_3 . Позивач послалася, зокрема, на постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 686/25728/19, постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 183/1617/16 та № 653/1096/16-ц, наголошуючи на похідному характері державної реєстрації від юридичних фактів, на підставі яких виникають, переходять або припиняються речові права.

За результатами дослідження доказів та допиту свідків ОСОБА_1 подала підсумкові письмові пояснення, у яких позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Позивач зазначила, що сторона відповідача протягом розгляду справи ґрунтувала заперечення передусім на відсутності доказів володіння ОСОБА_3 спірним майном, відсутності державної реєстрації права власності за ним, відсутності фактичного володіння майном у самої ОСОБА_1 та відсутності з боку ОСОБА_3 дій, які безпосередньо спричинили позбавлення позивача володіння внаслідок постанови апеляційного суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що право власності на житловий будинок та земельну ділянку набула у 2020 році на підставі договору про зміну набувача за договором довічного утримання, а спірне майно вибуло з її володіння поза її волею внаслідок постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року, яку Верховний Суд надалі скасував. Упродовж розгляду справи позивач послідовно викладала свою позицію в судових засіданнях та долучала її у письмовому вигляді до матеріалів справи.

ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що спадщину після ОСОБА_6 не прийняв, після її смерті у спірному будинку не перебував, ключів від будинку не має, місцезнаходження ключів йому невідоме та жодного відношення до домоволодіння він не має. Вважав безпідставним пред`явлення вимоги про витребування майна саме до нього.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Наполягала, що ОСОБА_3 не є особою, у володінні якої перебуває спірне нерухоме майно, право власності за ним не зареєстровано, фактично будинком він не користується і ключів не має. За таких обставин представник відповідача вважала ОСОБА_3 неналежним відповідачем за заявленою віндикаційною вимогою, а обраний позивачем спосіб захисту - таким, що не відповідає фактичним правовідносинам сторін.

Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. під час участі у розгляді справи підтримала викладену у письмових поясненнях позицію та зазначила, що нотаріальні дії вчиняла в межах наданих їй повноважень, відповідно до вимог законодавства та на підставі поданих їй документів.

Представник Вінницької міської ради Шмігленко І.В. під час розгляду справи підтримала зміст наданих міською радою письмових пояснень. У судових дебатах просила вирішити справу за наявними матеріалами та зазначила, що рішення у справі не вплине на права та інтереси Вінницької міської ради.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що була знайома з ОСОБА_6 та здійснювала догляд за нею до її смерті. Повідомила, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , організацією її поховання займався ОСОБА_3 . Зі слів свідка, ключі від будинку по АДРЕСА_2 знаходяться у сусідів, які проживають поруч. Після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_3 у спірному будинку вона не бачила.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що його будинок розташований через три будинки від домоволодіння ОСОБА_6 . ОСОБА_1 у будинку ОСОБА_6 він не бачив. Повідомив, що допомогу ОСОБА_6 надавали сусіди, а сама вона зверталася за допомогою як до нього, так і до ОСОБА_3 . Також зазначив, що зі слів ОСОБА_4 йому було відомо про неналежне, на її думку, виконання ОСОБА_1 обов`язків щодо догляду. За поясненнями свідка, в організації поховання ОСОБА_6 брали участь сусіди та ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою померлої ОСОБА_6 . Повідомила, що після смерті ОСОБА_6 до спірного будинку ніхто не приходив, будинок відтоді пустує. Також зазначила, що організацією поховання ОСОБА_6 займався ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які проживали по сусідству. Повідомив, що після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у спірному будинку ніхто не проживає. Зазначив, що ключі від будинку знаходяться у сусідки, яка проживає у будинку АДРЕСА_3 та приходить годувати котів, які залишилися у домоволодінні. Також пояснив, що поховання здійснювали за кошти квартального комітету та сусідів.

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд установив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд дослідив договір довічного утримання, укладений 31 січня 2019 року між ОСОБА_4 як відчужувачем та ОСОБА_5 як набувачем, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_12 . Договір посвідчила приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. та зареєструвала у реєстрі за № 66.

Згідно з пунктом 1 договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за тією ж адресою. Взамін ОСОБА_5 зобов`язалася довічно фінансово утримувати ОСОБА_4 та її сестру ОСОБА_6 , яка була зареєстрована та проживала разом із ОСОБА_4 .

У договорі наведено характеристику переданого житлового будинку: житловий будинок літ. «А» загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, з прибудовою та господарськими будівлями і спорудами. Право ОСОБА_4 на житловий будинок підтверджувалося договором купівлі-продажу від 30 листопада 2000 року, посвідченим приватним нотаріусом та зареєстрованим у встановленому порядку, а право на земельну ділянку - свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01 липня 2014 року.

Умовами договору сторони визначили первинний одноразовий платіж у розмірі 50 000,00 грн та щомісячне грошове утримання у розмірі 1 200,00 грн. Договір передбачав сплату набувачем визначених житлово-комунальних послуг, індексацію щомісячного грошового утримання, а також обов`язок здійснити поховання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 або компенсувати особі, яка здійснила поховання, вартість ритуальних послуг. У разі смерті ОСОБА_4 щомісячне утримання ОСОБА_6 мало продовжуватися у розмірі 1 200,00 грн.

Договором також збережено за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 довічне право проживання у спірному житловому будинку. На них покладено обов`язок зберігати та підтримувати будинок у належному стані. Договір передбачав можливість його розірвання за згодою сторін, а у разі невиконання істотних умов та відмови однієї зі сторін від добровільного розірвання - у судовому порядку.

Між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 15 січня 2020 року укладено договір про зміну набувача за договором довічного утримання, який посвідчила приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. та зареєструвала у реєстрі за № 37.

За змістом цього договору у зв`язку з неможливістю подальшого виконання ОСОБА_5 обов`язків набувача з підстав, які мають істотне значення, сторони за згодою ОСОБА_4 передали права та обов`язки набувача за договором довічного утримання ОСОБА_1 . З моменту укладення та нотаріального посвідчення договору ОСОБА_5 втратила права та обов`язки за договором довічного утримання, а ОСОБА_1 набула всі права й обов`язки набувача, у тому числі право власності на передані за первісним договором житловий будинок та земельну ділянку.

Договір про зміну набувача зберіг умови щодо довічного фінансового утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , розміру щомісячних платежів, їх індексації, оплати визначених житлово-комунальних послуг, поховання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , а також їх довічного права проживання у житловому будинку.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 196435968, сформованим 15 січня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1736898105101 відповідає житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м. Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 проведено 15 січня 2020 року о 17 год. 04 хв. 19 сек. Підставами виникнення права власності зазначено договір довічного утримання, серія та номер 66, виданий 31 січня 2019 року, та договір про зміну набувача за договором довічного утримання, серія та номер 37, виданий 15 січня 2020 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 196429894, сформованим 15 січня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 396816305101 відповідає земельній ділянці площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 проведено 15 січня 2020 року о 16 год. 34 хв. 46 сек. Підставами виникнення права власності також зазначено договір довічного утримання від 31 січня 2019 року № 66 та договір про зміну набувача від 15 січня 2020 року № 37.

Відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року у цивільній справі № 127/27292/22 за позовом ОСОБА_6 , яка була залучена правонаступником померлої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, суд досліджував договір довічного утримання від 31 січня 2019 року, договір про зміну набувача від 15 січня 2020 року, банківські документи щодо грошового утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , документи щодо оплати житлово-комунальних послуг, пояснення учасників та показання свідків.

У рішенні від 30 січня 2024 року суд установив обставини перерахування ОСОБА_1 коштів на виконання договору. Зокрема, за період з лютого 2020 року до червня 2022 року ОСОБА_1 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_6 40 253,78 грн при передбаченому договором за цей період розмірі 36 000,00 грн. У рішенні також наведено відомості про оплату ОСОБА_1 спожитої електроенергії та інших житлово-комунальних послуг.

За результатами дослідження доказів Вінницький міський суд Вінницької області дійшов висновку про недоведеність невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 істотних умов договору довічного утримання та рішенням від 30 січня 2024 року відмовив у задоволенні позову про розірвання договору.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі №127/27292/22, провадження № 22-ц/801/855/2024, прийнятою за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року, Вінницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Постановою розірвано договір довічного утримання від 31 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Бортнік Я.А. та зареєстрований за № 66, а також договір про зміну набувача від 15 січня 2020 року, посвідчений тим самим нотаріусом та зареєстрований за № 37.

Мотивуючи прийняте рішення, апеляційний суд, серед іншого, виходив з неналежного виконання набувачем зобов`язань за договором та зміни життєвих обставин ОСОБА_4 , пов`язаних із її віком і станом здоров`я.

Суд також дослідив постанову Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №127/27292/22, прийняту колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року.

У постанові Верховний Суд навів установлені під час попереднього розгляду обставини укладення договору довічного утримання від 31 січня 2019 року, договору про зміну набувача від 15 січня 2020 року, зміст зобов`язань набувача та обсяг здійснених ОСОБА_1 платежів. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що за період з лютого 2020 року до червня 2022 року ОСОБА_1 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_6 40 253,78 грн при передбаченому договором розмірі платежів 36 000,00 грн, а за період з лютого 2020 року до березня 2023 року сплатила ОСОБА_4 грошове забезпечення у розмірі 53 404,91 грн при передбаченому договором розмірі 45 600,00 грн. У постанові також установлено обставини оплати ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг.

Верховний Суд зазначив, що надані ОСОБА_1 докази підтверджували повну сплату щомісячних внесків на утримання відчужувача та її сестри, включаючи індексацію грошового забезпечення, а банківські виписки та додані рахунки підтверджували оплату житлово-комунальних послуг за адресою спірного домоволодіння. Також Верховний Суд указав, що ОСОБА_1 не перешкоджала ОСОБА_4 і ОСОБА_6 проживати у будинку, а матеріали справи не містили доказів самоусунення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань щодо фінансового утримання або іншого неналежного виконання умов договору.

Постановою від 12 березня 2025 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року та залишив у силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року. Верховний Суд також стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 984,20 грн судового збору за подання касаційної скарги. Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Окрему групу доказів у цій справі становлять документи щодо державної реєстрації речових прав на спірне майно після прийняття постанови Верховного Суду від 12 березня 2025 року.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради Кириченко О.В. № 78166891 від 02 квітня 2025 року розглянуто заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2025 року за реєстраційним номером 66078071 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. Державний реєстратор установила суперечність між заявленим ОСОБА_1 та вже зареєстрованим речовим правом, оскільки право власності на земельну ділянку на час розгляду заяви було зареєстровано за іншою особою, ніж особа, яка набула майно за договором довічного утримання від 31 січня 2019 року та договором про зміну набувача від 15 січня 2020 року. З цієї підстави державний реєстратор відмовила у проведенні реєстраційних дій.

Рішенням № 78164017 від 02 квітня 2025 року той самий державний реєстратор розглянула заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2025 року за реєстраційним номером 66077306 щодо житлового будинку по АДРЕСА_2 . Підставою для відмови також визначено суперечність між заявленим та вже зареєстрованим речовим правом у зв`язку з реєстрацією права власності на житловий будинок за іншою особою.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 420204790 та № 420204610, сформованими 28 березня 2025 року, право приватної власності ОСОБА_6 на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1736898105101, зареєстровано 24 червня 2024 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 915. У Реєстрі також зафіксовано державну реєстрацію 28 березня 2025 року арешту цього майна на підставі постанови державного виконавця.

Щодо земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:009:0199 у зазначених інформаційних довідках зафіксовано право власності ОСОБА_6 та обтяження у вигляді арешту, зареєстрованого на виконання ухвали суду про забезпечення позову. Наявність цих обтяжень надалі відображено і в постанові приватного нотаріуса Майструк В.І. від 20 червня 2025 року.

Разом із відзивом представник відповідача надала витяги з Державного реєстру речових прав № 384161530 та № 384162996 від 24 червня 2024 року, копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом № 915 та № 916, витяги про реєстрацію у Спадковому реєстрі №77433401 та №77433450, а також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 травня 2025 року.

Витяг №384161530 від 24 червня 2024 року підтверджує державну реєстрацію за ОСОБА_6 права приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1736898105101. Підставою державної реєстрації зазначено свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 915 від 24 червня 2024 року.

Витяг № 384162996 від 24 червня 2024 року підтверджує державну реєстрацію за ОСОБА_6 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. Підставою державної реєстрації зазначено свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 916 від 24 червня 2024 року.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованою 26 травня 2025 року за параметрами пошуку щодо ОСОБА_6 , за нею зареєстровано право приватної власності на житловий будинок і земельну ділянку; відомості про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти за ОСОБА_3 відсутні.

Судом також досліджено витребувані у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. матеріали спадкової справи № 9/2023, заведеної після смерті ОСОБА_4 .

Спадкова справа № 9/2023 заведена 19 вересня 2023 року після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У заяві від 19 вересня 2023 року, адресованій приватному нотаріусу Майструк В.І., Колесова Л.Ф. повідомила про смерть її сестри ОСОБА_4 18 квітня 2023 року та висловила волю прийняти належну їй спадщину за заповітом. ОСОБА_6 особисто підписала заяву у присутності приватного нотаріуса.

Свідоцтвом про смерть підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До спадкової справи також долучено витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Заповітом від 21 грудня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Майструк В.І. за реєстровим № 1905, ОСОБА_4 заповіла своїй сестрі ОСОБА_6 усе майно, яке належатиме їй на день смерті та на яке вона матиме право за законом.

До матеріалів цієї спадкової справи долучено документи, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зокрема копії документів про народження, а також паспортні та реєстраційні документи спадкоємиці.

За інформаційними довідками зі Спадкового реєстру підтверджено реєстраційні відомості щодо спадкодавця ОСОБА_4 , її заповіту, заведення спадкової справи та прийняття ОСОБА_6 спадщини.

Довіреністю від 10 квітня 2024 року ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси, зокрема з питань оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_4 . Довіреність посвідчила приватний нотаріус Майструк В.І. за реєстровим № 487; строк її дії визначено до 18 квітня 2025 року.

Для оформлення спадкових прав після ОСОБА_4 до спадкової справи долучено правовстановлюючі документи щодо житлового будинку та земельної ділянки. Серед них - договір купівлі-продажу житлового будинку від 30 листопада 2000 року, за яким ОСОБА_4 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 , та реєстраційні документи щодо її права на цей будинок.

Свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 01 липня 2014 року та витяг з Державного реєстру речових прав підтверджують державну реєстрацію 27 червня 2014 року права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199.

До спадкової справи долучено також інформацію Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, довідки про оціночну вартість спірних об`єктів, відомості з реєстрів обтяжень рухомого майна, Єдиного реєстру боржників і Державного реєстру санкцій, а також інші реєстрові документи, які приватний нотаріус отримувала при оформленні спадщини.

До спадкової справи долучено копію постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі № 127/27292/22.

До цієї ж спадкової справи долучено відомості Державного реєстру речових прав, отримані приватним нотаріусом 24 червня 2024 року перед оформленням спадщини. За цими відомостями встановлювалися дані щодо житлового будинку та земельної ділянки, попередніх речових прав, документів, на підставі яких такі права виникали, і проведених щодо об`єктів реєстраційних дій.

У заяві, поданій 24 червня 2024 року від імені ОСОБА_6 її представником ОСОБА_3 на підставі довіреності від 10 квітня 2024 року, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 включено житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 й земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташовану за тією ж адресою. Представник просив видати ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ці об`єкти.

Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 червня 2024 року, зареєстрованим у реєстрі за № 915, посвідчено спадкові права ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

У свідоцтві № 915 серед документів, на підставі яких оформлено право ОСОБА_6 на житловий будинок, зазначено, зокрема, постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі № 127/27292/22, провадження № 22-ц/801/855/2024. На підставі цього свідоцтва приватний нотаріус Майструк В.І. 24 червня 2024 року провела державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на житловий будинок.

Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 червня 2024 року, зареєстрованим у реєстрі за № 916, посвідчено спадкові права ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. У переліку документів, на підставі яких видано свідоцтво, також зазначено постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі № 127/27292/22.

Витяги про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 77433401 та № 77433450 підтверджують реєстрацію 24 червня 2024 року видачі ОСОБА_6 свідоцтв про право на спадщину № 915 та № 916 у спадковій справі № 9/2023.

Державними реєстраційними документами зі спадкової справи підтверджено проведення 24 червня 2024 року державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_6 на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1736898105101, та земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 396816305101, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199.

Судом досліджено також витребувані у приватного нотаріуса Майструк В.І. матеріали спадкової справи № 20/2024, заведеної після смерті ОСОБА_6 .

Спадкова справа № 20/2024 заведена 23 грудня 2024 року після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У заяві від 23 грудня 2024 року ОСОБА_3 особисто висловив волю прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6 . Він зазначив, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та за життя склала на його ім`я заповіт. Заяву ОСОБА_3 власноруч підписав у присутності приватного нотаріуса Майструк В.І.

До спадкової справи № 20/2024 долучено копії паспорта та документа про присвоєння ОСОБА_3 реєстраційного номера облікової картки платника податків, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Кіров. За інформаційною довідкою з реєстру Вінницької міської територіальної громади ОСОБА_6 знято з реєстрації місця проживання по АДРЕСА_2 у зв`язку зі смертю.

Заповітом від 05 березня 2024 року ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_3 усе своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, а також усе те, що належатиме їй на день смерті та на що вона матиме право за законом. Заповіт посвідчила приватний нотаріус Майструк В.І. та зареєструвала у реєстрі за № 486.

За інформаційними довідками зі Спадкового реєстру підтверджено реєстрацію заповіту ОСОБА_6 та спадкової справи № 20/2024, відомості про яку внесено до Спадкового реєстру 30 грудня 2024 року із зазначенням дати заяви про прийняття спадщини - 23 грудня 2024 року.

У заяві від 20 червня 2025 року про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 зазначив, що після смерті ОСОБА_6 залишилися житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199. Він просив видати йому свідоцтва про право на спадщину на ці об`єкти.

До спадкової справи № 20/2024 долучено копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом № 915 та № 916 від 24 червня 2024 року, на підставі яких за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на житловий будинок і земельну ділянку, а також відповідні витяги з Державного реєстру речових прав.

Суд також дослідив постанову приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. від 20 червня 2025 року № 56/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яку представник відповідача подав до суду 05 серпня 2025 року.

У постанові приватний нотаріус зазначила перелік документів, поданих ОСОБА_3 для оформлення спадкових прав, серед яких свідоцтво про смерть ОСОБА_6 , заповіт, паспорт та документ про присвоєння РНОКПП ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 915 на житловий будинок, витяг з Державного реєстру речових прав № 384161530, свідоцтво про право на спадщину № 916 на земельну ділянку та витяг з Державного реєстру речових прав № 384162996.

У постанові зазначено, що ОСОБА_3 претендував на отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташовану за тією ж адресою.

Перевіривши відомості Державного реєстру речових прав, приватний нотаріус встановила наявність арешту житлового будинку, номер запису про обтяження 59232063, та арешту земельної ділянки, номер запису про обтяження 59232117, зареєстрованих 28 березня 2025 року Першим відділом державної виконавчої служби у місті Вінниці. У зв`язку з наявністю арештів приватний нотаріус відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на обидва спірні об`єкти.

На підтвердження сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 надала квитанції ID 9161-2801-0680-8775, ID 9474-9317-3674-5039 та ID 5471-5811-9539-4182 від 26 березня 2025 року. За кожною квитанцією 605,60 грн перераховано як судовий збір, а 10,90 грн становить комісія платіжного сервісу. За подання позовної заяви сплачено 4 000,00 грн судового збору за квитанцією ID 8444-7510-3923-1618 від 07 квітня 2025 року та 1 160,88 грн за квитанцією від 16 квітня 2025 року, разом - 5 160,88 грн.

Сторона відповідача разом із відзивом надала платіжні інструкції від 15 травня 2025 року на суму 5 000,00 грн та від 20 травня 2025 року на суму 3 000,00 грн із призначенням платежів за договором про надання професійної правничої допомоги № 14.05/25-ц.

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес одним зі способів, визначених частиною другою цієї статті, а також іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх обтяження, виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, а набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та/або доглядом довічно.

За статтею 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу. Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною першою статті 752 ЦК України передбачено, що в разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов`язків набувача з підстав, що мають істотне значення, ці обов`язки можуть бути передані за згодою відчужувача членові сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої його укладено, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків незалежно від його вини.

За частиною першою статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором відчужувач набуває право власності на передане майно і має право вимагати його повернення; витрати набувача на утримання та/або догляд відчужувача поверненню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових, службових осіб і громадян та підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За частиною п`ятою цієї статті обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, обставини виконання договору довічного утримання та наявності підстав для його розірвання, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі №127/27292/22, суд ураховує за правилами преюдиційності та обов`язковості судового рішення. Постановою Верховного Суду від 12 березня 2025 року скасовано постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року про відмову в розірванні договору довічного утримання залишено в силі.

Щодо речово-правового способу захисту

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є речово-правовим способом захисту права власності й застосовується, коли між власником майна та його володільцем відсутні договірні відносини, а метою позову є повернення індивідуально визначеного майна законному власнику. Такий зміст віндикації відтворено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20.

За статтею 330 ЦК України добросовісний набувач майна, відчуженого особою, яка не мала права його відчужувати, набуває право власності лише тоді, коли відповідно до статті 388 ЦК України це майно не може бути витребуване у нього.

У редакції статті 388 ЦК України, чинній до 09 квітня 2025 року, частина перша визначала умови витребування майна, придбаного за відплатним договором у добросовісного набувача, зокрема коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною третьою статті 388 ЦК України у цій редакції було встановлено: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник мав право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Спадщина після ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_3 подав заяву про її прийняття 23 грудня 2024 року. Тому до матеріально-правових наслідків цього набуття відповідно до статті 5 ЦК України застосовується частина третя статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спадкових правовідносин.

Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, правило щодо безвідплатного набуття перенесено до частини четвертої статті 388 ЦК України без зміни його змісту. Цю норму в новій редакції суд не застосовує до спірного набуття безпосередньо, але враховує як підтвердження незмінності законодавчого підходу.

У пункті 49 постанови від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20 Верховний Суд зазначив: «Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача»; окремим аспектом Суд назвав оплатність при відчуженні спірного майна. У пункті 50.1 цієї постанови безоплатне отримання майна добросовісним набувачем визначено безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову за умови перевірки вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У постанові від 04 березня 2026 року у справі № 754/17144/24 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформулював висновок: «За своєю юридичною природою заповіт - це односторонній безвідплатний правочин». Верховний Суд також виходив із того, що розпоряджатися майном може лише власник, а безвідплатно одержане майно може бути витребуване, якщо особа, від якої походить право набувача, не мала права ним розпоряджатися.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній та юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Застосовуючи статтю 388 ЦК України, суд має встановити законність втручання, його легітимну мету та пропорційність, тобто наявність справедливого балансу між інтересами сторін. На необхідності такої оцінки наголошено у пунктах 53, 53.3 постанови Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20.

Щодо вибуття майна на підставі судового рішення, яке надалі скасоване.

Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15 сформулював висновок, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна та надалі скасованого, є вибуттям майна поза волею власника.

У пункті 52 постанови від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20 Верховний Суд, узагальнивши практику Великої Палати Верховного Суду, також указав, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, яке надалі скасоване, вважається таким, що відбулося поза його волею.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що скасоване судове рішення не породжує правових наслідків із моменту його ухвалення. Водночас саме скасування рішення не зумовлює автоматичної переоцінки кожного юридичного факту, що виник у період його чинності, без дослідження інших істотних обставин, зокрема поведінки учасників відповідних правовідносин.

Щодо спадкування та складу спадщини.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.

За статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою та другою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Відповідно до частини третьої статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною третьою статті 1236 ЦК України встановлено, що чинність заповіту щодо складу спадщини визначається на момент відкриття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц наголосила, що право на спадкування виникає з моменту відкриття спадщини, тому передбачені законом підстави для спадкування відповідного майна мають існувати на цей момент.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, а незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

За частинами першою та третьою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, однак відсутність такого свідоцтва не позбавляє його права на спадщину. Частина перша статті 1297 ЦК України зобов`язує спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №463/6829/21-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що спадкоємець, який належним чином прийняв спадщину, є її власником із часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва чи державної реєстрації права на успадковану нерухомість не позбавляє такого спадкоємця прав володіння та користування прийнятим спадковим майном, які він може захищати способами, передбаченими главою 29 ЦК України.

Визначаючи належний спосіб захисту та правові наслідки його застосування, суд ураховує також такі висновки Верховного Суду.

Правові висновки Верховного Суду щодо володіння нерухомим майном та державної реєстрації

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що володіння нерухомим майном, на відміну від володіння рухомою річчю, може підтверджуватися державною реєстрацією права на нього.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду розвинула концепцію реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю: державна реєстрація створює спростовну презумпцію наявності в зареєстрованої особи права володіння, однак не є самостійною підставою набуття права власності.

Отже, відомості Державного реєстру речових прав оцінюються разом із юридичною підставою державної реєстрації. У спадкових правовідносинах це правило застосовується з урахуванням статей 1268, 1296 ЦК України та висновку у справі № 463/6829/21-ц про належність прийнятої спадщини спадкоємцеві з часу її відкриття.

Правові висновки щодо належного відповідача й оспорювання проміжних підстав набуття.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що власник за наявності передбачених статтями 387, 388 ЦК України підстав може витребувати майно безпосередньо від останнього набувача незалежно від кількості попередніх переходів. Такий самий підхід відтворено в пункті 52.1 постанови Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20.

Тому застосування віндикації не потребує послідовного оспорювання всіх попередніх правочинів, рішень, реєстраційних дій або правовстановлюючих документів, унаслідок яких майно перейшло від однієї особи до іншої. Вирішальними є право позивача, обставини вибуття майна та правова підстава останнього набувача.

Правові висновки щодо реєстраційних наслідків віндикації.

У пунктах 84, 85 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення запису про право позивача до Державного реєстру речових прав тоді, коли право на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Отже, ефективність віндикаційної вимоги оцінюється з урахуванням особи зареєстрованого володільця та конкретної послідовності правонаступництва.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення речового права є підставою для державної реєстрації. За пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для реєстрації права власності у зв`язку з витребуванням майна подаються відповідне судове рішення та документи, що підтверджують право власності належного власника, крім випадку, коли його право було зареєстроване раніше.

З урахуванням наведених норм і правових висновків для вирішення спору суд має встановити право ОСОБА_1 на спірні об`єкти; обставини їх вибуття; склад спадщини після ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ; факт прийняття ОСОБА_3 спадщини; значення відсутності в нього свідоцтв і державної реєстрації; безвідплатний характер набуття; належність та ефективність обраного способу захисту, а також пропорційність втручання у майнову сферу відповідача.

Оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності та вирішуючи питання про наявність підстав для захисту права ОСОБА_1 шляхом витребування спірного майна, суд виходить із такого.

Насамперед матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, на підставі договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 15 січня 2020 року. Право приватної власності позивача на обидва об`єкти зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 січня 2020 року.

Чинність договору довічного утримання від 31 січня 2019 року та договору про зміну набувача від 15 січня 2020 року, їх виконання ОСОБА_1 і наявність підстав для розірвання були предметом судового розгляду у справі № 127/27292/22.

Остаточним судовим рішенням у цій справі є постанова Верховного Суду від 12 березня 2025 року, якою скасовано постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року та залишено в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року про відмову у розірванні договору довічного утримання. Верховний Суд погодився з установленими судом першої інстанції обставинами щодо належного виконання ОСОБА_1 зобов`язань, у тому числі здійснення грошового утримання та оплати житлово-комунальних послуг.

Доводи відповідача про неналежне виконання ОСОБА_1 договору довічного утримання, зокрема відомості, повідомлені ОСОБА_8 зі слів ОСОБА_4 , не впливають на вирішення цього спору. Питання виконання договору та наявності підстав для його розірвання вже вирішено судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі № 127/27292/22; предметом цієї справи не є повторна перевірка цих обставин.

Визначаючи склад спадщини після смерті ОСОБА_4 , суд ураховує положення статті 1218 ЦК України, за якою до складу спадщини входять права та обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На цю дату право приватної власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання та договору про зміну набувача. Договір довічного утримання станом на 18 квітня 2023 року не був розірваний, а судового рішення про його розірвання не існувало.

Заповітом від 21 грудня 2022 року ОСОБА_4 розпорядилася на користь ОСОБА_6 лише тим майном, яке належатиме їй на день смерті та на яке вона матиме право за законом. Відповідно до частини третьої статті 1236 ЦК України чинність такого розпорядження щодо складу спадщини визначається на момент її відкриття. До спадкоємця можуть перейти лише ті майнові права, які існували у спадкодавця на момент відкриття спадщини.

Заповіт ОСОБА_4 від 21 грудня 2022 року, за яким вона заповіла ОСОБА_6 усе майно, яке належатиме їй на день смерті та на яке вона матиме право за законом, сам по собі не визначав склад спадкового майна. Прийняття ОСОБА_6 спадщини не могло створити для неї більший обсяг прав, ніж належав спадкодавиці на 18 квітня 2023 року.

Цей висновок узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц. Саме на необхідності встановлювати на момент відкриття спадщини наявність права, яке може перейти до спадкоємця, акцентувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц.

Подальша зміна реєстраційного стану спірного майна стала наслідком постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року, якою рішення суду першої інстанції було скасовано та розірвано договір довічного утримання і договір про зміну набувача.

Саме ця постанова апеляційного суду зазначена у свідоцтвах про право на спадщину за заповітом № 915 та № 916 від 24 червня 2024 року серед документів, на підставі яких приватний нотаріус Майструк В.І. оформила спадкові права ОСОБА_6 на спірний житловий будинок і земельну ділянку. На підставі цих свідоцтв того ж дня проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на обидва об`єкти.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2025 року постанову апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в розірванні договору довічного утримання. Отже, судове рішення, яке стало визначальною юридичною передумовою зміни зареєстрованого власника, не зберегло сили за результатами касаційного перегляду.

ОСОБА_1 не укладала правочину щодо відчуження майна ОСОБА_6 , не передавала його добровільно та не виражала волі на припинення свого права. Зміна реєстраційного стану відбулася в період чинності постанови апеляційного суду, надалі скасованої Верховним Судом.

Тому суд доходить висновку, що спірні житловий будинок та земельна ділянка вибули з володіння ОСОБА_1 поза її волею.

При цьому суд не вирішує у межах цієї справи питання про протиправність дій приватного нотаріуса Майструк В.І. та не надає їм оцінки як окремому предмету судового контролю, оскільки вказане не стосується предмету спору. Пояснення нотаріуса про вчинення нею нотаріальних дій відповідно до документів, наявних на момент їх вчинення, не змінюють правового значення подальшого скасування судового рішення, яке використано при оформленні спадкових прав. Суд також не ґрунтує рішення на припущеннях позивачки про змову або умисні протиправні дії нотаріуса та інших осіб, оскільки встановлення таких обставин не є необхідним для застосування речово-правового способу захисту.

Позивачка не заявляла вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину № 915 та № 916, тому питання їх недійсності не є предметом цього спору. Це не свідчить про неповноту обраного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 вказала, що власник може витребувати майно безпосередньо від останнього набувача без послідовного оспорювання рішень, правочинів і документів, якими оформлено попередні переходи права.

Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 209/1235/20 дає підстави розмежувати недійсність свідоцтва як документа та речово-правову вимогу про витребування майна. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що підстава недійсності свідоцтва про право на спадщину має існувати на час його видачі, тоді як обставини, які виникли пізніше, не створюють такої вади ретроспективно. У цій справі свідоцтва № 915 та № 916 видано 24 червня 2024 року, коли постанова апеляційного суду від 28 травня 2024 року була чинною, а скасовано її 12 березня 2025 року. Тому подальше скасування постанови апеляційного суду суд оцінює як обставину вибуття майна поза волею позивачки та підставу для застосування статей 387, 388 ЦК України, а не як питання про недійсність свідоцтв, яке необхідно попередньо вирішити в цьому провадженні. Такий підхід узгоджується і з наведеним у постанові № 209/1235/20 висновком про неефективність оспорювання правовстановлюючих документів у випадку, коли право власника підлягає захисту шляхом віндикації.

Наступним юридично значущим питанням є правове становище ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 .

Твердження ОСОБА_3 у судовому засіданні про те, що він не приймав спадщини й не має відношення до спірного майна, спростовується матеріалами спадкової справи №20/2024.

ОСОБА_3 23 грудня 2024 року особисто подав нотаріусу заяву про прийняття всієї спадщини після смерті ОСОБА_6 , пославшись на заповіт на його користь. 20 червня 2025 року він подав окрему заяву про видачу свідоцтв саме на спірний житловий будинок і земельну ділянку.

Постановою приватного нотаріуса Майструк В.І. від 20 червня 2025 року № 56/02-31 йому відмовлено у видачі таких свідоцтв не через неприйняття спадщини, відсутність заповіту чи пропуск установленого законом строку, а через наявність зареєстрованих арештів на житловий будинок та земельну ділянку.

Отже, твердження відповідача про неприйняття спадщини суд відхиляє як таке, що суперечить його власним письмовим заявам та матеріалам спадкової справи.

За частиною п`ятою статті 1268 та частиною третьою статті 1296 ЦК України прийнята спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва не позбавляє його права на спадщину. Зміст цих норм роз`яснено Верховним Судом у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.

За частиною п`ятою статті 1268 та частиною третьою статті 1296 ЦК України прийнята спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва не позбавляє його права на спадщину. У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що спадкоємець, який належним чином прийняв спадщину, є її власником із часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва чи державної реєстрації права на успадковану нерухомість не позбавляє його прав володіння та користування нею.

Наведений висновок визначає матеріально-правове становище спадкоємця, тому має значення незалежно від того, чи виступає спадкоємець у конкретній справі позивачем або відповідачем. Застосування цього висновку в цій справі не означає визнання за ОСОБА_3 права власності на спірні об`єкти, а пояснює, чому прийняття ним спадщини та звернення за оформленням саме цих об`єктів не можна вважати юридично байдужими лише через відсутність свідоцтв і державної реєстрації.

Показання ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджують, що після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_3 у будинку не проживав, будинок пустував, а ключі перебували у сусідів. Суд ці показання враховує, однак фізичне проживання, щоденне користування чи знаходження ключів не визначають наявність спадкових прав на нерухомість.

Участь ОСОБА_3 у похованні ОСОБА_6 також не має самостійного значення для прийняття спадщини. У цьому випадку її прийняття підтверджується заявою, поданою нотаріусу у встановлений строк.

Посилання представника відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц не спростовують наведеного. У цих постановах сформульовано загальний принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю. Водночас у них не вирішувалося питання про правове становище спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті зареєстрованої особи та звернувся за оформленням саме спірного майна. Крім того, державна реєстрація створює спростовну презумпцію належності зареєстрованій особі відповідного права, але не є самостійною підставою його набуття без належного юридичного титулу.

Суд ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду в пунктах 84, 85 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц: реєстраційний результат віндикації за загальним правилом пов`язаний із тим, що право власності зареєстроване саме за відповідачем. У цій справі право в Реєстрі продовжує значитися за померлою ОСОБА_6 , а не за ОСОБА_3 .

Водночас фактичні обставини цієї справи відрізняються від ситуації, коли право зареєстровано за живою особою, яка не є учасником справи і права якої не можуть бути визначені судовим рішенням без її участі. Особа, за якою зберігається реєстраційний запис, - ОСОБА_6 - померла. ОСОБА_3 прийняв усю спадщину після неї за заповітом, є її правонаступником та звернувся за оформленням саме спірних об`єктів. Іншого спадкоємця, який прийняв спадщину, або іншої особи, яка заявляла б похідне від ОСОБА_6 право на це майно, судом не встановлено.

Відсутність реєстрації права за ОСОБА_3 зумовлена не відмовою від спадщини, а арештами, накладеними на спірні об`єкти для забезпечення цього позову. За таких обставин реєстраційний запис за померлою ОСОБА_6 не свідчить про існування окремого від відповідача носія похідного майнового права. Вирішення спору з її єдиним установленим універсальним правонаступником не визначає прав та обов`язків особи, яка не брала участі у справі.

Тому ОСОБА_3 , який прийняв спадщину після ОСОБА_6 та заявив нотаріусу про оформлення на своє ім`я спірних житлового будинку і земельної ділянки, є належним відповідачем за заявленою вимогою. Висновок у справі № 466/8649/16-ц за конкретних обставин цього спору не виключає ефективності віндикації, оскільки зареєстрована особа померла, а відповідач є її універсальним правонаступником, щодо якого й вирішується питання про можливість протиставлення позивачці похідних спадкових прав.

Після ухвалення постанови Верховного Суду від 12 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася для поновлення державної реєстрації свого права, однак отримала відмову через наявний запис про право ОСОБА_6 . Рішення про витребування майна у її універсального правонаступника усуває спір щодо належності похідних спадкових прав, а відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону про державну реєстрацію та пункту 67 Порядку № 1127 є документом, який подається для державної реєстрації права позивачки.

Посилання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 не свідчить про обрання неналежного способу захисту. Визначена у цій постанові мета віндикації - введення власника у володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації - відповідає правовому результату, якого прагне ОСОБА_1 . Той факт, що ОСОБА_3 фізично не перешкоджає їй зайти до будинку, цього не змінює, оскільки предметом захисту є речове право та його реєстраційне підтвердження, а не лише фактичний доступ до домоволодіння.

Постанова Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 417/6784/18, на яку також посилався відповідач, стосувалася належності до складу спадщини права на недоотримані страхові виплати, а не витребування нерухомого майна. Застосований у ній загальний підхід не суперечить висновку суду в цій справі: до спадщини входять лише права, які належали спадкодавцеві на час її відкриття.

Спадкування ОСОБА_3 за заповітом має безвідплатний характер. Він не сплачував ОСОБА_6 вартості спірних об`єктів, а його вимоги на них ґрунтуються виключно на заповіті від 05 березня 2024 року. Отже, набуття ним заявлених прав на спірні об`єкти має безвідплатний характер. За частиною третьою статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час відкриття та прийняття спадщини, майно, безвідплатно набуте від особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване власником у добросовісного набувача в усіх випадках. Такий висновок узгоджується з правовою природою заповіту як одностороннього безвідплатного правочину, визначеною Верховним Судом у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 754/17144/24.

Тому можлива добросовісність ОСОБА_3 не перешкоджає витребуванню майна. Віндикація не є санкцією або мірою цивільно-правової відповідальності та не залежить від вини відповідача; її метою є поновлення речового права власника.

Застосування статей 387, 388 ЦК України у цій справі є передбаченим законом втручанням, спрямованим на захист права ОСОБА_1 , відновлення правової визначеності щодо нерухомості та дотримання законності цивільного обороту, оскільки ОСОБА_1 набула та зареєструвала право на договірній підставі, чинність якої підтверджена остаточним судовим рішенням. За цих обставин витребування майна не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря та забезпечує справедливий баланс між майновими інтересами сторін.

Посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №653/1096/16-ц та №359/3373/16-ц не спростовують вказаних вище висновків. У них сформульовано загальне правило реєстраційного підтвердження володіння, але не вирішено окремо наслідків універсального правонаступництва після смерті зареєстрованого власника за обставин, коли спадкоємець прийняв спадщину та звернувся за оформленням саме спірного майна.

Не впливає на належність способу захисту і те, що до звернення з позовом ОСОБА_1 не направляла ОСОБА_3 окремої вимоги про добровільне повернення майна. Статті 387, 388 ЦК України не ставлять право на віндикаційний позов у залежність від такої вимоги, а позиція відповідача у справі свідчить про невизнання ним підстав для витребування майна.

Отже, суд установив сукупність юридичних обставин, необхідних для застосування речово-правового способу захисту.

ОСОБА_1 набула право власності на спірний житловий будинок і земельну ділянку на законній договірній підставі та зареєструвала його у 2020 році. Остаточним судовим рішенням у справі №127/27292/22 відмовлено в розірванні договору довічного утримання.

Майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею у період дії постанови апеляційного суду, яку надалі скасовано. ОСОБА_6 не могла передати спадкоємцеві більший обсяг прав, ніж належав їй, а ОСОБА_3 прийняв спадщину та заявив право саме на спірні об`єкти.

Набуття ОСОБА_3 має безвідплатний характер, тому його можлива добросовісність не перешкоджає застосуванню частини третьої статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спадкових правовідносин.

Заявлена вимога відповідає характеру порушеного права, не потребує в межах цього спору окремого оспорювання свідоцтв про право на спадщину, реєстраційних рішень або нотаріальних дій та з урахуванням установленого універсального правонаступництва є належним і пропорційним способом захисту.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для витребування на її користь із володіння ОСОБА_3 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельної ділянки площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташованої за цією ж адресою.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати в разі задоволення позову - на відповідача.

Ціна позову становить 645 110,00 грн. За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка збору за позовну заяву майнового характеру, подану фізичною особою, становить один відсоток ціни позову в межах установлених мінімального та максимального розмірів. Оскільки позов подано в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8, передбачений частиною третьою статті 4 цього Закону. Належний розмір збору за позов становить 5160,88 грн.

ОСОБА_1 сплатила за подання позову 4 000,00 грн за квитанцією від 07 квітня 2025 року та 1160,88 грн за квитанцією від 16 квітня 2025 року, разом - 5160,88 грн.

У зв`язку із задоволенням позову з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 5160,88 грн судового збору за позов та 605,60 грн за заяву про забезпечення позову, разом - 5766,48 грн.

Сторона відповідача заявила про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн та надала платіжні інструкції від 15 травня 2025 року на суму 5000,00 грн і від 20 травня 2025 року на суму 3000,00 грн.

Оскільки позов задоволено повністю, правові підстави для покладення витрат відповідача на професійну правничу допомогу на позивачку відсутні. Ці витрати залишаються за ОСОБА_3 .

Щодо заходів забезпечення позову суд зазначає таке.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року, постановленою до подання позовної заяви, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, розташовану за цією ж адресою, а також заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо зазначеного нерухомого майна.

Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці 28 березня 2025 року зареєстрував відповідні обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини сьомої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом цього строку за заявою позивача як стягувача буде відкрито виконавче провадження, заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення, що передбачено частиною восьмою цієї статті.

Позовні вимоги ОСОБА_1 суд задовольняє, а необхідність забезпечення можливості реального виконання рішення після його ухвалення не відпала. Матеріали справи не містять обставин, які б обумовлювали необхідність скасування застосованих заходів забезпечення позову одночасно з ухваленням рішення.

Отже, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року у справі № 127/9535/25, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили, а у разі відкриття протягом зазначеного строку виконавчого провадження - до повного виконання судового рішення.

Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 158, 258, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 5, 15, 16, 182, 317, 321, 328, 330, 334, 387, 388, 744, 748, 752, 755, 756, 1216, 1218, 1220, 1223, 1233, 1236, 1268, 1296, 1297 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Вінницька міська рада, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентина Іванівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1736898105101, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0511 га, кадастровий номер 0510100000:02:009:0199, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 396816305101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 5766 (п`ять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 48 копійок.

Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року у справі № 127/9535/25, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили, а у разі відкриття за заявою позивача як стягувача протягом зазначеного строку виконавчого провадження - до повного виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 13 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Вінницька міська рада, код ЄДРПОУ 25512617, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентина Іванівна, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 38, офіс 2.

Суддя В. В. Горбатюк