Рішення № 138949639, 07.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2026 р. Cправа № 902/646/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", 02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгенія, будинок 42, ідентифікаційний код юридичної особи 35871504

до Фізичної особи-підприємця Бородія Олександра Сергійовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення 276 972,29 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Рум`янцев О.В., згідно довіреності

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 13.05.2026 року надійшла позовна заява № б/н від 20.04.2026 (вх. № 711/26 від 13.05.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" до Фізичної особи-підприємця Бородія Олександра Сергійовича про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки № 3041 від 27 лютого 2024 року у розмірі 276 972,29 гривень, з яких: 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

У зв`язку зі встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд ухвалою від 18.05.2026 року постановив позовну заяву №б/н від 20.04.2026 (вх. № 711/26 від 13.05.2026) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали.

21.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків №б/н від 20.05.2026 (вх. № 01-30/5195/26 від 21.05.2026) з додатками на виконання вимог суду.

Ухвалою від 22.05.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/646/26 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 18 червня 2026 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 18.06.2026 року судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи №902/646/26 по суті на 12:00 год. 01.07.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

30.06.2026 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 30.06.2026 (вх. № 01-30/6585/26 від 30.06.2026) у якій представник позивача зазначив про неможливість бути присутнім у судовому засіданні 01.07.2026 у справі № 902/646/26 у зв`язку зі здійсненням представництва інтересів іншої особи у раніше призначеному судовому засіданні у Вінницькому міському суді.

Ухвалою від 01.07.2026 судом відкладено судове засідання з розгляду справи № 902/646/26 по суті на 07.08.26 о 15:00 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Відповідач правом участі уповноваженого представника у судовому засіданні не скористався, будь-яких заяв, клопотань до суду не подав. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся завчасно та належним чином ухвалою суду від 01.07.2026.

Надіслана судом ухвала від 01.10.2025 за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернута до суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступну та резолютивну частини рішення долучено до матеріалів справи без проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Бородія Олександра Сергійовича про стягнення заборгованості, у розмірі 276 972,29 гривень, з яких: 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 27 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" як постачальником та Фізичною особою-підприємцем Бородієм Олександром Сергійовичем як покупцем було укладено договір поставки № 3041, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця алкогольні напої (товар), а покупець - прийняти і оплатити в порядку, визначеному умовами цього договору.

Позивач зауважив, що на виконання взятих на себе за договором зобов`язань, ним, як постачальником було поставлено на користь покупця товар (з урахуванням поверненого/непоставленого (викресленого у накладній) товару) на загальну суму 221 397,78 гривень, що засвідчується відповідними видатковими накладними, накладними на повернення.

Позивач стверджує, що незважаючи на встановлені строки для проведення розрахунків покупцем не проведено повний та остаточний розрахунок за отриманий товар; прострочена заборгованість покупця (відповідача) перед постачальником (позивачем) за поставлений згідно договору товар складає 221 397,78 гривень.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду про стягнення з відповідача 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв`язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

27 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бородієм Олександром Сергійовичем (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 3041 (далі - договір) (т. 1 а.с. 6, 6 зворот).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця алкогольні напої (товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити в порядку, визначеному умовами цього договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDР відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар.

Відповідно до пункту 3.2. договору постачальник зобов`язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 3.3. договору визначено, що постачальник поставляє товар покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв`язку.

За змістом пункту 3.4. договору при прийманні товару покупець у присутності представника постачальника повинен перевірити: цілісність пакування, наявність марок акцизного збору, відповідність фактичної кількості товару кількість, зазначеній в накладних, термін зберігання.

При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, покупець зобов`язаний у присутності представника постачальника, скласти відповідний акт згідно з вимогами чинного законодавства.

Підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю. Претензії покупця щодо якості товару після підписання ним накладної на товар розглядаються та задовольняються постачальником в окремому порядку, який визначається постачальником в кожному випадку окремо.

Згідно з пунктом 3.6. договору покупець зобов`язаний до моменту першої поставки надати постачальникові довіреність зі зразками підписів осіб уповноважених приймати товар і підписувати товаросупроводжувальні документи та зразками печаток/штампів (за наявності). Підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у довіреності, наданій покупцем, вважається достатнім доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою/штампом. У випадку, якщо зразок підпису та (або) зразок печатки/штампу на накладній не збігається зі зразками підписів та (або) зразками печаток/штампів наданих покупцем постачальнику у довіреності, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені покупцем раніше, то вважається, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Відповідно до пункту 5.1. договору ціна на товар визначена у прайс-листі постачальника, який діє на момент здійснення покупцем замовлення.

Ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (пункт 5.2 договору).

Згідно пункту 5.3. договору загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.

Положенням пункту 6.1. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

За умовами пункту 6.2. договору сторони погодили, що датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника.

У випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу (пункт 7.1 договору).

Пунктом 9.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Даний договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, цей договір вважається автоматично пролонгованим, кожні наступні два роки, на той же термін та тих же умовах (пункт 9.7. договору).

Договір поставки № 3041 від 27.02.2024 підписано уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" та Фізичною особою-підприємцем Бородієм Олександром Сергійовичем особисто, а також скріплено печаткою постачальника.

На виконання умов договору позивачем за видатковими накладними за період з 18.03.2025 року по 21.10.2025 року поставлено, а відповідачем прийнято товар (алкогольні напої) за асортиментом, кількістю та ціною зазначеною у видаткових накладних та з урахуванням викреслених позицій непоставленого товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними за вказаний період (т. 1 а.с. 10 - 39, 80-103).

Також, частину товару відповідачем повернено позивачу згідно накладних на повернення від покупця від 03 листопада 2025 року (т. 1 а.с. 40-52).

Як убачається із розрахунку позовних вимог згідно договору поставки № 3041 від 27 лютого 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" відображено зарахування викреслених позицій непоставленого товару як повернення товару (т. 1 а.с. 4, 5).

З огляду на нездійснення відповідачем остаточного розрахунку за договором поставки № 3041 від 27 лютого 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулося із позовом до суду про стягнення з відповідача 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 3041 від 27 лютого 2024 року 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч.1, ч. 2 статті 632 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару у повному обсязі.

Отримання товару за видатковими накладними за період з 18 березня 2025 року по 21 жовтня 2025 року відповідачем не спростовано.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Доказів сплати суми основного боргу у розмірі 221 397,78 гривень матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що сума заборгованості за поставлений товар складає 226 301,34 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума основного боргу визначена позивачем є меншою ніж сума заборгованості визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 221 397,78 гривень.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 497,85 гривень штрафу 7% за порушення строків оплати товару та 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Положенням пункту 7.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу (пункт 7.1 договору).

Суд зауважує, що за видатковими накладними за період з 18.03.2025 по 21.10.2025 заборгованість у визначеному позивачем розмірі (221 397,78 гривень), як станом на кінцевий строк оплати за останньою видатковою накладною згідно пункту 6.1. договору (04.11.2025), так і станом на день подання позову до суду не була сплачена відповідачем.

Таким чином, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості одержаного від постачальника товару за видатковими накладними за період з 18.03.2025 по 21.10.2025 у розмірі відповідно 221397,78 гривень тривало більше ніж 30 календарних днів.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання понад тридцять календарних днів від дати платежу, вимога про стягнення штрафу у розмірі 7% від вартості отриманого відповідачем товару, оплату якої було прострочено відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Здійснивши перерахунок штрафу, суд дійшов висновку, що сума штрафу складає 15 497,84 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення штрафу є обгрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 15 497,84 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 0,01 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 40 076,66 гривень 20% річних за користування чужими грошовими коштами суд враховує таке.

Згідно частини 3 статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому розмір таких процентів у зазначеній нормі не встановлений.

У свою чергу, відповідно до приписів частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами пункту 9.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Отже, термін "користування чужими грошовими коштами", який використаний сторонами у пункті 9.2. договору та частині 3 статті 692 ЦК України потребує відповідного тлумачення. Таке тлумачення здійснене Великою Палатою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).

Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 37), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 96)).

Зі змісту частини другої статті 625 ЦК України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

За другою із ознак, наведених вище (розмір процентів визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим), проценти за частиною другою статті 625 ЦК України відрізняються від збитків, розмір яких залежить від майнових втрат кредитора, наперед невідомий і підлягає доведенню позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.23)).

У постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 904/2295/22 Верховний Суд здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, зазначив, що оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.»

Зі змісту пункту 9.2. договору слідує, що 20 % процентів "за користування чужими грошовими коштами" нараховуються на суму боргу та у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поіменовані сторонами "річні за користування чужими грошовими коштами" визначені договором та підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначені проценти мають всі ознаки процентів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Якщо об`єкт має всі ознаки певного поняття, то він охоплюється змістом цього поняття.

Проаналізувавши зміст пункту 9.2. договору, суд дійшов висновку, що погоджені сторонами у договорі та заявлені до стягнення річні за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК України (інший розмір процентів встановлений договором).

Отже, у пункті 9.2 договору сторони фактично узгодили сплату процентів за частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили їх договірний розмір 20% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, право на стягнення яких передбачено приписами статтею 536 ЦК України, у договорі окремо не визначався.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% (або збільшених договором відсотків річних) виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Судом установлено, що позивачем нараховано до стягнення 20% річних за пунктом 9.2. договору.

Враховуючи висновок суду, що у пункті 9.2. договору сторони узгодили сплату процентів за частиною 2 статті 625 ЦК України у розмірі 20% процентів від суми заборгованості, позивач має право на стягнення процентів, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України у розмірі визначеному пунктом 9.2. договору.

Як убачається із розрахунку 20% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за кожною видатковою накладною окремо у межах визначених позивачем періодів. Загальна сума нарахованих позивачем 20% річних складає 40 076,66 гривень.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, визначений сторонами у договорі розмір процентів річних, нараховані позивачем до стягнення 20% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та заявлені правомірно.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 20 % річних, з урахуванням дати виникнення прострочення за кожною видатковою накладною окремо, вимог статей 252, 253 ЦК України, наявної заборгованості за видатковою накладною від 28.03.2025 у розмірі 7809,48 гривень, суд дійшов висновку, що сума 20% річних складає 40 048,56 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 20% річних є обгрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 40 048,56 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 20% річних у сумі 28,10 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, судом встановлено, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,84 гривень штрафу та 40 048,56 гривень 20% річних, у задоволенні решти вимог про стягнення 0,01 гривень штрафу та 28,10 гривень 20% річних слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № bvv446 від 23.04.2026 сплачено судовий збір у розмірі 4 154,58 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4 154,16 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 0,42 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бородія Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгенія, будинок 42; ідентифікаційний код юридичної особи 35871504; р/р НОМЕР_2 в Філії AT "Укрексімбанк" м. Київ, МФО 322313) 221 397,78 гривень основного боргу, 15 497,84 гривень штрафу, 40 048,56 гривень 20% річних та 4 154,16 гривень судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 0,01 гривень штрафу та 28,10 гривень 20% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 0,42 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 13 серпня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;

3 - відповідачу, 23202, Вінницька обл., Вінницький район, село Гавришівка, Вінницька ТГ, вулиця Садова, будинок 7А.