Рішення № 138946617, 13.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1870/18

Провадження № 2/369/1021/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря судового засідання Худинець Д.С.

за участю

представника позивача Губанюк Х.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, визнання недійсним рішення сільської ради та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова з позовом, у якому просив:

визнати поважними та поновити строки звернення до суду з даним позовом;

визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради 21 сесії 5 скликання від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд», яким ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га:

витребувати з володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 на користь територіальної громади.

Прокурор зазначав, що рішенням сільської ради від 30 липня 2009 року затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_3 відчужила зазначену земельну ділянку. 12 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 , на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088.

На обґрунтування позову прокурор посилався на інформацію Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 10 січня 2018 року № 01-01/9, викопіювання з Генерального плану села Віта-Поштова, інформацію Центральної геофізичної обсерваторії від 9 листопада 2017 року та лист Віто-Поштової сільської ради від 4 грудня 2017 року. На думку прокурора, зазначені матеріали підтверджують, що земельна ділянка частково накладається на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та на водні об`єкти, розташовані в її поймі.

Прокурор виходив із того, що річка Сіверка є природним водотоком, лівою притокою річки Віта, належить до малих річок, а прибережна захисна смуга для малої річки має нормативну ширину 25 метрів. У зв`язку з цим прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, не могла бути передана у приватну власність для житлового будівництва та вибула з комунальної власності з порушенням вимог земельного і водного законодавства.

У первісній позовній заяві прокурор також просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк звернення до суду, посилаючись на отримання відомостей про можливі порушення після опрацювання інформації відповідних органів у 2017-2018 роках.

10 травня 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав заяву про зміну предмета позову, яка була прийнята судом до розгляду в підготовчому судовому засіданні 30 квітня 2025 року. У заяві прокурор послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо негаторного способу захисту стосовно земель водного фонду та зазначив, що після поділу первісної земельної ділянки виникли дві нові земельні ділянки.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову прокурор просив:

усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою села Віто-Поштова права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 площею 0,25 га шляхом визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року:

усунути перешкоди шляхом повернення від ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,1413 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:5221 та площею 0,1087 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:5222.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та розпочато підготовче провадження.

У зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_4 від здійснення правосуддя розпорядженням керівника апарату суду від 06 грудня 2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого її передано судді Ковальчук Л.М. Ухвалою від 10 грудня 2018 року суддя Ковальчук Л.М. прийняла справу до свого провадження, визначила здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначила підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 про витребування доказів:

витребувано у Віто-Поштової сільської ради та Головного управління Держгеокадастру у Київській області проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088, інформацію про облік на території с. Віта-Поштова земель водного фонду, а також викопіювання з Генерального плану с. Віта-Поштова, чинного станом на 30 липня 2009 року, із відображенням району розташування спірної земельної ділянки.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2020 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а витрати на її проведення покладено на ОСОБА_2 .

Під час проведення експертизи експерт заявляв клопотання про надання додаткових матеріалів. Сторона ОСОБА_2 повідомляла суд про наявні в матеріалах справи документи, які могли бути використані для дослідження, та вживала заходів для отримання рахунку на оплату експертизи, тим самим сприяючи проведенню експертного дослідження.

01 вересня 2022 року експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок №22003/22-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у справі №369/1870/18.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2023 року задоволено клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури та залучено до участі у справі Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області як правонаступника Віто-Поштової сільської ради.

Того ж дня прокурор подав заяву про зміну предмета позову, посилаючись, зокрема, на поділ первісної земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:010:5221 площею 0,1413 га та 3222481201:01:010:5222 площею 0,1087 га.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Під час апеляційного перегляду ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2023 року задоволено заяву прокуратури про забезпечення позову, накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:010:5221 та 3222481201:01:010:5222 і заборонено органам державної реєстрації вчиняти щодо них реєстраційні дії.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, ухвалу суду першої інстанції від 01 червня 2023 року скасовано, а справу направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для продовження розгляду. Апеляційний суд виходив із того, що поділ первісної земельної ділянки та присвоєння новоутвореним ділянкам окремих кадастрових номерів не свідчать про припинення спору між сторонами, а судом першої інстанції не було розглянуто заяву прокурора про зміну предмета позову.

Після повернення справи до суду першої інстанції та проведення повторного автоматизованого розподілу ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року суддя Пінкевич Н.С. прийняла справу до свого провадження, визначила здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначила підготовче судове засідання.

У клопотанні від 25 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 просив провести підготовче засідання за відсутності відповідача та її представника, закрити підготовче провадження й призначити справу до розгляду по суті, а за необхідності особистої участі відкласти засідання.

ОСОБА_2 позов не визнала. У відзиві її представник зазначив, що документи й норми права, на які посилається прокурор, мають відповідати часовому періоду виникнення спірних правовідносин, тобто даті прийняття рішення сільської ради 30 липня 2009 року, а матеріали 20172018 років самі по собі не доводять стан місцевості, русла річки та меж земельних об`єктів у 2009 році.

Відповідач наголошувала, що схема, підготовлена за матеріалами космічної зйомки станом на 2017 рік, не може без додаткової геодезичної прив`язки підтверджувати розташування земельної ділянки відносно урізу води у 2009 році, викопіювання з Генерального плану не містить дати, умовних позначень і відомостей, достатніх для просторової ідентифікації, а лист «Київгеоінформатики» не замінює висновку експерта та належної землевпорядної документації.

Також відповідач посилалася на те, що у межах населених пунктів прибережні захисні смуги за редакцією законодавства, чинною на час прийняття рішення ради, мали визначатися з урахуванням конкретних умов, що склалися, а для встановлення фактичної межі необхідні належні містобудівні, землевпорядні та геодезичні матеріали, яких прокурор не надав.

У додаткових поясненнях відповідач звернула увагу, що рішення ради від 30 липня 2009 року є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію виконанням, тому окреме визнання його недійсним не забезпечить реального поновлення права. На підтвердження цього відповідач посилалася на постанову Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі № 522/2033/17 та актуальну позицію Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Крім того, відповідач зазначала, що навіть у разі часткового накладення повернення всієї земельної ділянки є непропорційним, якщо не визначено координати, конфігурацію та площу спірної частини. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просила врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 446/478/19 про необхідність ідентифікації частини земельної ділянки за координатами поворотних точок та недопустимість втручання у право власності на неспірну частину майна.

Відповідач також заявила про пропуск позовної давності, відсутність належного обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави та про те, що прокурор не довів ані належності всієї площі спірних ділянок до земель водного фонду, ані порушення конкретного права територіальної громади.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України» зазначено, що право на справедливий судовий розгляд слід тлумачити у контексті принципу верховенства права.

За статтями 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Судовий захист має бути ефективним, тобто відповідати змісту права, характеру порушення та наслідкам, спричиненим таким порушенням.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до статей 12, 76-81 та 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини наголосив, що доступ до суду має бути практичним та ефективним. Водночас доступ до суду не звільняє сторону від обов`язку належно довести фактичні підстави вимог. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Судом установлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради 21 сесії 5 скликання від 30 липня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

12 квітня 2017 року ОСОБА_2 придбала зазначену земельну ділянку за відплатним нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу № 486. На час набуття права власності відомості про зареєстровані обтяження, іпотеку чи інші речові права щодо земельної ділянки у наданих суду матеріалах не зазначені.

Пізніше земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 поділено на дві земельні ділянки: кадастровий номер 3222481201:01:010:5221, площа 0,1413 га, та кадастровий номер 3222481201:01:010:5222, площа 0,1087 га. Право приватної власності на обидві ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 .

Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав підтверджують, що земельна ділянка № 3222481201:01:010:5221 має площу 0,1413 га, а земельна ділянка № 3222481201:01:010:5222 - площу 0,1087 га; цільове призначення обох ділянок визначене як будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті річками та іншими водними об`єктами, а також прибережними захисними смугами вздовж річок і навколо водойм. Прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з режимом обмеженої господарської діяльності.

Нормативна ширина прибережної захисної смуги для малих річок становить 25 метрів уздовж урізу води у меженний період. Водночас застосування цієї норми до конкретної земельної ділянки потребує встановлення фактичного положення урізу води та меж ділянки у відповідний час, а у межах населеного пункту - оцінки містобудівної та землевпорядної документації і конкретних умов місцевості, які існували на момент передачі землі.

Відсутність окремого проекту встановлення прибережної захисної смуги сама по собі не означає відсутності такої смуги. Разом з тим нормативне існування смуги не звільняє позивача від обов`язку довести, що конкретна земельна ділянка або її визначена частина фактично перебувала у межах цієї смуги станом на 30 липня 2009 року.

Для правильного вирішення спору підлягають установленню конкретне просторове розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 відносно урізу води річки Сіверка та меж прибережної захисної смуги станом на 30 липня 2009 року, а також наявність, площа і конфігурація можливого накладення земельної ділянки на відповідну територію.

Лист «Київгеоінформатики» від 10 січня 2018 року, викопіювання з Генерального плану та схема за матеріалами космічної зйомки станом на 2017 рік не містять достатньої геодезичної інформації, яка дозволяла б відтворити межі земельної ділянки, уріз води та їх взаємне положення у 2009 році. Вони не містять координатної сітки, координат поворотних точок або іншої прив`язки до державної геодезичної мережі.

Суд критично оцінює можливість використання схеми 2017 року для висновку про стан місцевості у 2009 році, оскільки така схема відображає інший часовий період, а матеріали справи не містять науково обґрунтованої реконструкції положення русла річки, урізу води і меж земельної ділянки на дату прийняття рішення сільської ради.

Саме по собі графічне зображення контурів земельної ділянки та водного об`єкта без координат і сертифікованого геодезичного обґрунтування не дозволяє визначити відстань між ними, площу накладення або встановити, що вся площа земельної ділянки належала до земель водного фонду.

Відповідно до висновку експерта № 22003/22-41 надані викопіювання з Генерального плану не містять геодезичної інформації та умовних позначень, а схема «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду» складена з використанням матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік і не містить даних, за допомогою яких можливо визначити географічне положення об`єктів на земній поверхні.

Експерт зазначив, що визначити відстань від урізу води річки Сіверка до меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 за наданими викопіюваннями з Генерального плану та схемою за матеріалами космічної зйомки станом на 2017 рік не вбачається можливим.

У підсумковій частині експерт дійшов висновку, що за матеріалами справи неможливо визначити, чи перебувала станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 у межах прибережної захисної смуги річки Сіверка, неможливо надати обґрунтований висновок про категорію земель та про відповідність вимогам законодавства можливої зміни цільового призначення.

Наведений висновок не встановлює, що прибережна захисна смуга була відсутня, однак підтверджує неможливість довести за наявними матеріалами просторове накладення земельної ділянки на таку смугу. Негативні наслідки недоведеності цієї обставини несе позивач, який поклав її в основу вимог.

Неможливість експертним шляхом установити розташування земельної ділянки не може бути замінена припущенням про те, що вся її площа належить до земель водного фонду. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 звернула увагу, що земельна ділянка або її частина, стосовно якої заявляється вимога про повернення, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж та даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі; виконання такого дослідження потребує спеціальних знань і може підтверджуватися висновком експерта.

Велика Палата також зазначила, що не може бути правомірним спосіб захисту, який спричиняє втручання у право власності на майно, щодо якого спору немає. Позбавлення особи права власності не лише на спірну частину, а й на частину, правомірність набуття якої не поставлена під сумнів належними доказами, не відповідає вимозі законності.

Первісна позовна заява містить твердження про часткове накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу та водні об`єкти, однак прокурор просить повернути всю площу двох новоутворених земельних ділянок - 0,25 га, а матеріали справи не містять координат, площі або конфігурації тієї частини, яка, за твердженням прокурора, є спірною.

Оскільки прокурор не довів, що вся площа земельних ділянок перебуває у межах земель водного фонду, а можлива спірна частина не ідентифікована, повернення обох ділянок у повному обсязі було б необґрунтованим і непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_2 .

Рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року є актом індивідуальної дії одноразового застосування. На його підставі було сформовано земельну ділянку, оформлено право власності першого набувача, надалі укладено договір купівлі-продажу та зареєстровано право ОСОБА_2 . Отже, рішення ради вичерпало свою дію фактом виконання.

Верховний Суд у постанові від 7 листопада 2022 року у справі № 522/2033/17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 виходили з того, що окреме визнання недійсним уже виконаного рішення органу місцевого самоврядування не забезпечує реального поновлення порушеного права, оскільки такий акт вичерпав свою дію та на його підставі виникли інші речові правовідносини.

Оцінка законності рішення ради може бути здійснена судом у мотивувальній частині під час вирішення належної майнової вимоги відповідно до принципу jura novit curia. Водночас заявлення окремої вимоги про визнання недійсним виконаного рішення не є необхідним для ефективного відновлення права та не усуває обов`язку позивача довести належність конкретного майна до земель водного фонду.

Тому вимога про усунення перешкод шляхом визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року не підлягає задоволенню як неефективний спосіб захисту, а також у зв`язку з недоведеністю фактичної підстави, на якій прокурор обґрунтовує незаконність цього рішення.

На час ухвалення цього рішення частина друга статті 391 ЦК України, доповнена Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX, яка передбачає, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Отже, сама назва вимоги як негаторної не змінює її змісту. Прокурор фактично просить припинити зареєстроване право приватної власності ОСОБА_2 та повернути нерухоме майно територіальній громаді, тобто відновити втрачене, на його думку, володіння. Такий спір підлягає оцінці за правилами про витребування майна, з урахуванням захисту добросовісного набувача.

ОСОБА_2 придбала земельну ділянку за відплатним нотаріально посвідченим договором у особи, право якої було оформлено на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Матеріали, досліджені судом, не містять належних доказів того, що на момент придбання вона знала або за обставинами справи повинна була знати про незаконність відчуження, тим більше що сам факт можливої належності ділянки до земель водного фонду у цій справі не доведений.

Частина п`ята статті 390 ЦК України встановлює, що суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Отже, оскільки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а прокурором не внесено на депозитний рахунок суду кошти у розмірі вартості спірних земельних ділянок, передбачена частиною п`ятою статті 390 ЦК України умова для їх витребування не дотримана. З урахуванням пункту 2 розділу II Закону № 4292-IX зазначені положення підлягають застосуванню до цієї справи, оскільки до 9 квітня 2025 року суд першої інстанції не ухвалив рішення про витребування майна. Невиконання вимоги щодо попереднього внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є самостійною додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення права власності допускається лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом, і з дотриманням загальних принципів міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини для оцінки втручання застосовуються три критерії: законність втручання, наявність суспільного або публічного інтересу та пропорційність заходу поставленій меті. Навіть за наявності легітимного екологічного інтересу втручання не може вважатися законним, якщо фактичні передумови застосування відповідної норми не встановлені належними доказами.

Охорона річок, прибережних захисних смуг та земель водного фонду безумовно становить суспільний інтерес. Проте суспільний інтерес не створює презумпції того, що будь-яка земельна ділянка поблизу водного об`єкта належить до земель водного фонду, та не замінює обов`язку державного органу довести межі й площу конкретного об`єкта, який він просить повернути.

У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини пов`язав законність втручання з якістю закону, його доступністю, чіткістю та передбачуваністю. У разі неоднозначного або множинного тлумачення національні органи повинні застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи, права якої зазнають втручання.

У рішеннях «Волков проти України» та «Серявін та інші проти України» наголошено, що закон має забезпечувати захист від свавільного втручання, а справедливий баланс між загальним інтересом та правами конкретної особи оцінюється після встановлення законності й несвавільності заходу. Судове рішення, яке не має достатньої доказової бази, саме може зробити втручання непередбачуваним.

За відсутності доказів просторового накладення, координат і площі спірної частини задоволення вимоги про повернення всієї площі двох земельних ділянок створило б загрозу непередбачуваного та свавільного втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном і поклало б на неї надмірний індивідуальний тягар.

Таким чином, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив, що прокурор не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0088 станом на 30 липня 2009 року повністю або частково перебувала у межах прибережної захисної смуги річки Сіверка.

За таких обставин вимога про повернення обох земельних ділянок у повному обсязі не відповідає встановленим фактам, не забезпечує справедливого балансу та спричинила б втручання у право власності на майно, щодо якого позивач не довів наявності передбачених законом підстав для витребування.

Окрема вимога про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року не є ефективним способом захисту, оскільки рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування саме по собі не поновлює право територіальної громади.

Крім того, з урахуванням чинної частини другої статті 391 ЦК України спір щодо повернення майна, відчуженого органом місцевого самоврядування у приватну власність, має вирішуватися за правилами статей 387 і 388 ЦК України, а не шляхом обходу гарантій добросовісного набувача за допомогою формального найменування вимоги негаторною.

Розглянувши справу в межах заявлених вимог, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо позовної давності суд виходить із того, що застосування її наслідків можливе лише до обґрунтованої вимоги за наявності порушеного права. Якщо право чи інтерес, за захистом якого звернувся позивач, не доведені, суд відмовляє у позові через необґрунтованість, не застосовуючи позовну давність як самостійну підставу. У цій справі суд дійшов висновку про недоведеність належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, відсутність ідентифікації можливої спірної частини та неефективність окремої вимоги про визнання недійсним виконаного рішення ради.

Відповідно до частини дев`ятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.. Частиною десятою цієї статті встановлено, що заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2023 року, підлягають скасуванню, проте вони зберігають свою дію до набрання цим рішенням законної сили.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесений прокуратурою судовий збір відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 261, 387391 Цивільного кодексу України, статтями 5861, 152 Земельного кодексу України, статтями 4, 88, 89 Водного кодексу України, статтями 2, 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2023 року у справі №369/1870/18, а саме зняти арешт земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:010:5221 площею 0,1413 га та 3222481201:01:010:5222 площею 0,1087 га, а також заборону органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти щодо зазначених земельних ділянок будь-які реєстраційні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ