Рішення № 138946616, 13.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6888/22

Провадження № 2/369/559/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Худинець Д.С.

за участі:

представника позивача Проценко М.М.,

представника відповідачів ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення,

в с т а н о в и в:

У липні 2022 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про виселення. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 05.02.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 2149/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., у відповідності до умов якого права вимоги за кредитним договором №49.35/334/07-НВС від 15.08.2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладені між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , та за договором іпотеки №33/334/1334/07-НВС від 15.08.2007 року. Відомості про заміну іпотекодержателя та обтяжувача були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак право вимоги за кредитним договором, іпотечним договором повністю перейшло до ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції». Станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги 2149/К від 05.02.2020, за вищевказаним кредитним договором була наявна сума заборгованості в розмірі 188 474,00 дол. США.

Відповідачам неодноразово надсилалися вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань та виселення, які були проігноровані. У рахунок погашення кредитної заборгованості Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло право власності на чотирикімнатну квартиру, загальною площею 71,9 кв.м, житловою площею 46,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, загальною площею 0,066 га, кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира використовується для проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Квартира також зайнята речами та домашніми тваринами зазначених осіб. Внаслідок невиконання відповідачами приписів ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та відмову добровільно звільнити квартиру порушені права ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» як власника квартири на вільне володіння та

користування нею, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» вимушено звернутись до суду.

ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» просило суд:

виселити ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

виселити ОСОБА_4 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідачів.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. від 09 серпня 2022 року відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 10.10.2023 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/6888/22 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023 року у зв`язку з припинення повноважень судді Ковальчук Л.М. вказану справу передано на розгляд судді Дубас Т.В.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2023 року справу прийнято до розгляду суддею Дубас Т.В.

11 березня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року у справі № 369/18030/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, було скасовано державну реєстрацію права власності позивача на спірну квартиру та відновлено право власності ОСОБА_2 . У зв`язку з цим, на думку відповідачів, у позивача відсутні правові підстави для виселення їх зі спірного житлового приміщення.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 761 від 08.07.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/6888/22 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2024 справу прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С., призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 06 березня 2025 року на 10 год. 00 хв., встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

28 січня 2025 року представником позивача подано клопотання (заяву), в якому зазначено, що постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 369/18030/21 скасовано рішення судів попередніх інстанцій та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. У зв`язку з цим представник позивача просив долучити до матеріалів справи копію зазначеної постанови Верховного Суду як доказ на підтвердження правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно.

05 березня 2025 року представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності у разі неявки в судове засідання.

05 березня 2025 року відповідачем ОСОБА_4 подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою та неможливістю з`явитися в судове засідання, до якого долучено медичну довідку.

06 березня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 подано додаткові письмові пояснення, у яких він просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обрання позивачем неефективного способу захисту, здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомості, недоведеність факту проживання відповідачів у спірному житлі, а також на дію встановлених законодавством обмежень щодо виселення під час воєнного стану.

23 квітня 2025 року представником відповідача Тимченко Ірини Віталіївни подано заяву про вступ у справу як представника відповідача та надання доступу до електронної справи в підсистемі «Електронний суд».

10 липня 2025 року представником позивача адвокатом Проценко Миколою Миколайовичем подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю його участі у судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідачів проти позову заперечував, просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 15 серпня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 49.35/334/07-НВС та іпотечний договір № 33/334/I334/07-НВС, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 5392, відповідно до умов якого з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором в іпотеку було передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , а також земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002.

05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» укладено договір № 2149/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В., за умовами якого права вимоги за кредитним договором №49.35/334/07-НВС від 15.08.2007 рок та за договором іпотеки №33/334/1334/07-НВС від 15.08.2007 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 254289715 від 26 квітня 2021 року, право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 71,9 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, 21 квітня 2021 року зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», на підставі іпотечного договору № 33/334/I334/07-НВС від 15 серпня 2007 року та договору про відступлення прав вимоги № 2149/К від 05 лютого 2020 року - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 57848247, прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року у справі № 369/18030/21, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» на спірне нерухоме майно та відновлено право власності ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 08.01.2025 року у справі № 369/18030/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про скасування рішення та відновлення права відмовлено.

Таким чином, право власності позивача на нерухоме майно, з якого проводиться виселення, підтверджене судом та чинне, що свідчить про наявність у нього правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Суд також враховує, що відповідно до умов іпотечного договору сторони погодили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема, згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі, включаючи суму кредиту, проценти, штрафні санкції та інші витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань та зверненням стягнення на майно.

Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або договору іпотеки.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі настання підстав для звернення стягнення іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про намір задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, після чого у разі невиконання зобов`язань має право обрати спосіб звернення стягнення, зокрема набуття права власності на майно або його продаж третім особам.

Пунктом 4.4 договору передбачено право іпотекодержателя звернутися за захистом порушених прав до суду у разі неможливості реалізації позасудового порядку.

Пунктом 4.5 договору іпотеки визначено, що реалізація предмета іпотеки може здійснюватися іпотекодержателем самостійно шляхом укладення договорів купівлі-продажу від свого імені або в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку», у тому числі на підставі судового рішення або виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, з якого проводиться виселення, що підтверджується витягом та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а отже відповідно до ст. 317, 319, 321 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Факт проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні та відмови добровільно його звільнити підтверджується матеріалами справи, визнавався представником Відповідачів та не спростований належними і допустимими доказами.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» 12.02.2020 року, 17.03.2021 року та 12.05.2021 року зверталося з повідомленнями-вимогами до Відповідачів в яких вимагало добровільно звільнити Предмет іпотеки всім мешканцям протягом одного місяця з дня отримання цього повідомлення-вимоги та передати всі приналежності до квартири іпотекодержателю, які були проігноровані Відповідачами.

Згідно п. 2 Кредитного договору № 49.35/334/07-НВC від 15.08.2007 року цільове використання кредиту - на придбання нерухомості.

Крім того, видача кредиту, придбання квартири і передача її іпотеку відбулося в один день 15.08.2007 року, що свідчить про придбання квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за кредитні кошти.

Суд враховує, що спірне житлове приміщення було придбане за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечене іпотекою цього майна, у зв`язку з чим відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР виселення відповідачів здійснюється без надання іншого постійного житлового приміщення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 31 березня 2021 року за № 753/72/17 Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що право позивача на володіння та користування спірним майном порушується відповідачами, які продовжують користуватися квартирою без достатніх правових підстав, відповідач по суті обмежився лише власними запереченнями без подання жодного доказу, у зв`язку з чим позовні вимоги про їх виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 12, 13, 7681, 89, 259, 263265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, а також ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», 109 ЖК УРСР, суд-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» сплачений судовий збір в розмірі 2 481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн.)

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» сплачений судовий збір в розмірі 2 481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн.)

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, буд. 7, код ЄДРПОУ 37356981)

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13 серпня 2026 року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ