Ухвала суду № 138907244, 11.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.08.2026Справа № 910/9921/26Суддя Господарського суду міста Києва Андреїшина І.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» про забезпечення позову

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, код ЄДРПОУ 36057973)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (03115, м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 32, код ЄДРПОУ 37779566)

про стягнення 5 626 390,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» про стягнення заборгованості за договором поставки №25-908 від 19.03.2025 у розмірі 5 626 390,58 грн, яких: 3 734 684,00 грн основного боргу, 890 769,78 грн пені та 1 000 936,80 грн штрафу.

Разом з позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «ТІС УКРАЇНА» та знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, у межах суми 5 626 390,58 грн; у разі недостатності грошових коштів - накласти арешт на належне ТОВ «ТІС УКРАЇНА» рухоме та нерухоме майно в межах суми 5 626 390,58 грн, без позбавлення відповідача права користування таким майном, якщо таке користування не перешкоджатиме виконанню ухвали суду про забезпечення позову.

11.08.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані заперечення на заяву позивача про забезпечення позову.

Розглянувши вказану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 N 5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду наявні не лише тривале невиконання відповідачем грошових зобов`язань перед позивачем та значний розмір непогашеної заборгованості, а й підтверджені відомості про наявність інших майнових вимог до ТОВ «ТІС УКРАЇНА», судових рішень про стягнення з нього грошових коштів та відкритого виконавчого провадження, у межах якого інший кредитор уже здійснює примусове стягнення.

При цьому, чуд зазначає, що обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на підстави вважати, що при невжитті заходів по забезпеченню позову виконання рішення буде ускладнено чи унеможливлено, адже може виявитись відсутність майна та будь-яких коштів на рахунках відповідача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оцінюючи доводи заявника щодо наявності реального ризику утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається за наявності обґрунтованого припущення, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.

При цьому необхідною умовою вжиття заходів забезпечення позову є наявність конкретних обставин, які свідчать про існування такого ризику, що мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 зазначив, що сам по собі факт порушення відповідачем грошових зобов`язань не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, а достатньо обґрунтованим є забезпечення позову лише за наявності підтверджених доказами фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу.

Аналогічний підхід викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 07.02.2025 у справі №910/7497/24, відповідно до якої заявник повинен зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, та підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, на підтвердження існування такого ризику заявник посилається на наявність у відповідача заборгованості перед іншими кредиторами, судових рішень про стягнення відповідної заборгованості та відкритих виконавчих проваджень.

Водночас, наведені обставини самі по собі не свідчать про недостатність майна відповідача для виконання можливого рішення суду у цій справі та не підтверджують реальної загрози невиконання або утруднення його виконання.

Заявником не надано доказів того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити конкретні дії, спрямовані на відчуження, приховування, зменшення обсягу належного йому майна чи грошових коштів, виведення активів, припинення господарської діяльності або іншим чином ухилитися від виконання можливого рішення суду.

Також заявником не наведено та не підтверджено належними доказами співвідношення сукупного розміру зобов`язань відповідача перед кредиторами із вартістю належних йому активів, у зв`язку з чим висновок про існування реального ризику недостатності майна відповідача для виконання можливого рішення суду ґрунтується виключно на припущеннях.

Сам факт здійснення щодо відповідача виконавчого провадження на виконання судового рішення в іншій справі не є доказом вчинення відповідачем недобросовісних дій або неминучої неможливості виконання майбутнього рішення у цій справі.

Отже, наведені заявником обставини підтверджують наявність у відповідача інших грошових зобов`язань, однак не підтверджують існування саме того ризику, з яким положення статті 136 ГПК України пов`язують можливість застосування заходів забезпечення позову.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності достатньо обґрунтованого припущення щодо істотного утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду у цій справі у разі невжиття заявленого заходу забезпечення позову, у зв`язку з чим правові підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача відсутні.

Суд зазначає, що застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на прогнозуванні можливої поведінки відповідача у майбутньому. Саме по собі припущення про можливе зменшення обсягу майна або коштів відповідача внаслідок виконання ним своїх зобов`язань перед іншими кредиторами без встановлення конкретних обставин, які свідчать про реальність такого ризику, не є достатньою підставою для обмеження права відповідача розпоряджатися власними грошовими коштами.

З огляду на наведене вище, суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» про забезпечення позову.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складення та підписання повного тексту ухвали 11.08.2026

Суддя І.О. Андреїшина