Рішення № 138907241, 11.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2026Справа № 910/4819/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення 41 031,20 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - відповідач, Компанія) грошових коштів у загальному розмірі 41 031,20 грн., з яких: 27 581,20 грн. - страхове відшкодування за полісом № ЕР218553644, 9 874,83 грн. - пеня, 963,45 грн. - 3 % річних, 2 611,72 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору страхування транспортних засобів від 13.12.2023 року № 23/14014/АТ/23, та у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР № 218553644, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 27 581,20 грн. покладається на відповідача.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним здійсненням Компанією своїх обов`язків з виплати страхового відшкодування, позивач також нарахував до стягнення з відповідача штрафні санкції та компенсаційні виплати у вищевказаних розмірах.

Ухвалою від 01.05.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

05.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства від 05.05.2026 року про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 07.05.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4819/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

25.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 22.05.2026 року на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність у матеріалах справи документів, що підтверджують факт проведення ремонту транспортного засобу особою, на користь якої позивач здійснив виплату страхового відшкодування. Крім того, Компанія зазначала, що Товариство пропустило річний строк на подання заяви про виплату страхового відшкодування, оскільки у відповідача відсутня інформація щодо надходження вимоги позивача № 73.179 про виплату страхового відшкодування, тоді як до матеріалів справи Товариство не долучило належних доказів направлення такої вимоги на адресу Компанії.

29.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 29.05.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє навело додаткові мотиви на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.12.2023 року між Товариством (страховик) та Українсько-англійським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Галка ЛТД" (страхувальник) був укладений Договір страхування транспортних засобів № 23/14014/АТ/23 (далі - Договір) щодо транспортного засобу "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

Згідно з пунктом 1 Договору його предметом є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані із володінням, користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом.

В силу пункту 5 Договору відповідальність страховика наступає при настанні страхових випадків, що є наслідком, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого ТЗ.

Строк дії Договору встановлюється з 00:00 год. 20.12.2023 року по 24:00 год. 19.12.2024 року, але не раніше надходження від страхувальника страхового платежу (обумовленої частини) на поточний рахунок/касу страховика, огляду ТЗ (пункт 9 Договору).

16.02.2024 року об 11:10 год. по вулиці Торф`яній, 8 у місті Львів водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, перед поворотом ліворуч не надав дорогу транспортному засобу, що рухався рівнозначною дорогою в зустрічному напрямку, чим створив аварійну ситуацію стосовно автомобіля "Opel", державний номер НОМЕР_1 , водій якого був змушений різко змінити напрямок руху та скоїв наїзд на перешкоду (бордюр). Внаслідок ДТП вказаний застрахований позивачем автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вина водія автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у пошкодженні автомобіля "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 04.04.2024 року в справі № 951/163/24.

Відповідно до полісу серії ЕР № 218553644 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Hyundai" реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн. та лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну, в розмірі 160 000,00 грн.

Враховуючи подання страхувальником заяви від 26.02.2024 року про страхове відшкодування, беручи до уваги акт огляду транспортного засобу від 21.02.2024 року, складений 22.02.2024 року Звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу № ФД-0317, а також ремонтну калькуляцію від 22.02.2024 року № 217, страховим актом позивача від 27.02.2024 року № 06/К/24 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 27 581,20 грн.

28.02.2024 року позивач на підставі платіжної інструкції № 14063 сплатив на користь СТО - ФОП Болюк М.М. грошові кошти у розмірі 27 581,20 грн. з призначенням платежу "Виплата страхового відшкодування за ремонт автомобіля Opel Granlang X НОМЕР_1 (06/К/24)".

У позовній заяві Товариство вказувало, що з огляду на наведені обставини листом від 14.01.2025 року № 29 воно звернулося до Компанії із заявою вимогою № 73.179 про виплату страхового відшкодування за полісом серії ЕР № 218553664 у розмірі 27 581,20 грн.

Оскільки означене страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку сплачене не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як було зазначено вище, 16.02.2024 року об 11:10 год. по вулиці Торф`яній, 8 у місті Львів водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, перед поворотом ліворуч не надав дорогу транспортному засобу, що рухався рівнозначною дорогою в зустрічному напрямку, чим створив аварійну ситуацію стосовно автомобіля "Opel", державний номер НОМЕР_1 , водій якого був змушений різко змінити напрямок руху та скоїв наїзд на перешкоду (бордюр). Внаслідок ДТП вказаний застрахований позивачем автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вина водія автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у пошкодженні автомобіля "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 04.04.2024 року в справі № 951/163/24.

Суд зазначає, що 21.05.2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, який був введений в дію з 01.01.2025 року.

Разом із тим, відповідно до абзацу 6 частини 6 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Враховуючи набрання чинності Договором та настання спірного у даній справі страхового випадку до 2025 року, суд дійшов висновку про застосування до цих правовідносин приписів Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV (далі - Закон).

Відповідно до статті 6 Закону (тут і далі в редакції, чинній на час укладення та набрання чинності Договором, а також на момент настання страхового випадку) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону.

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону, яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).

Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою.

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3 Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Суд врахував, що пошкоджений транспортний засіб "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , був випущений у 2019 році та на момент ДПТ (16.02.2024 року) строк експлуатації останнього не перевищував 7 років.

Отже, з наявних у матеріалах справи документів не вбачається наявність підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , при визначенні розміру страхового відшкодування.

Враховуючи зазначену в наявних у матеріалах справи документах (зокрема, ремонтній калькуляції від 22.02.2024 року № 217) вартість складових пошкодженого автомобіля, що підлягають заміні, беручи до уваги вартість ремонтно-відновлювальних робіт та матеріалів, необхідних для проведення його відновлювального ремонту, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля склала 27 581,20 грн., що підтверджується складеним 22.02.2024 року Звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу № ФД-0317.

28.02.2024 року позивач на підставі платіжної інструкції № 14063 сплатив на користь СТО - ФОП Болюк М.М. грошові кошти у розмірі 27 581,20 грн. з призначенням платежу "Виплата страхового відшкодування за ремонт автомобіля Opel Granlang X НОМЕР_1 (06/К/24)".

Суд також звертає увагу на положення пункту 12.1 статті 12 Закону, за якими страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього Закону.

Відповідно до полісу серії ЕР № 218553644 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн.

Отже, з урахуванням вищенаведених імперативних законодавчих приписів та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах позивач міг відшкодувати на свою користь витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, у розмірі 24 981,20 грн.

Разом з тим, статтею 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

За змістом вказаних норм права встановлюється як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, за яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 Цивільного кодексу України). При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 Цивільного кодексу України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 Цивільного кодексу України). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого Закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33.1.1 статті 33.1 Закону).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

Як вбачається із схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.2024 року та відповіді Національної поліції України з ідентифікатором картки ДТП в системі НПУ 3024048498262716, спірна у даній справі дорожньо-транспортна пригода трапилась 16.02.2024 року.

З урахування вищенаведеного, Товариству необхідно було звернутись до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування не пізніше 16.02.2025 року. Заява про страхове відшкодування та додатки до неї мали відповідати вимогам, передбаченим статтею 35 Закону.

Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявна копія вимоги позивача від 13.01.2025 року № 73.179 до відповідача про сплату останнім 27 581,20 грн. страхового відшкодування. У позовній заяві Товариство стверджувало, що вказана вимога була направлена Компанії 14.01.2025 року, на підтвердження чого Товариство надало фіскальний чек від 14.01.2025 року.

Суд врахував, що статтею 35 Закону не встановлено вимог щодо обов`язкового складення опису вкладення або подання поштової накладної як допустимих доказів направлення заяви про страхове відшкодування.

Разом із тим, згідно з положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Абзацом 19 статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" унормовано, що розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

За таких обставин, долучений позивачем до матеріалів справи фіскальний чек (із зазначенням сплаченої суми: 0,00 грн.) сам по собі засвідчує виключно факт надання оператором поштового зв`язку послуг із пересилання поштової кореспонденції. Водночас наведений документ не є належним та достатнім доказом на підтвердження того, яке саме поштове відправлення було здійснено та які конкретно документи знаходилися в його вмісті, а також ідентифікуючі дані відправника та одержувача.

При цьому, у відзиві від 22.05.2026 року Компанія заперечувала факт надходження на її адресу та отримання відповідачем вимоги позивача від 13.01.2025 року № 73.179, а також вказувала, що про наявність вимог Товариства про виплату спірного страхового відшкодування Компанія дізналась лише в момент отримання позовної заяви від 24.04.2026 року в даній справі.

З урахуванням наведеного, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту направлення Товариством на адресу Компанії заяви про страхове відшкодування (вимоги) № 73.179 та додатків до неї, які відповідають передбаченим Законом вимогам.

Посилання позивача на висновки, викладені у рішенні господарського суду міста Києва від 20.10.2025 року в справі № 910/910/9309/25 (у спорі за участі Компанії), про те, що сама по собі неможливість встановити точну дату вручення вимоги не означає, що вимога не направлялася та не отримувалася, не беруться судом до уваги, оскільки відповідні висновки не є обов`язковими до врахування суду при вирішенні інших справ. Більше того, у справі № 910/910/9309/25 відповідач (Компанія) не заперечував факт вручення йому вимоги про сплату страхового відшкодування, тоді як у даній справі Компанія такого факту не визнає та отримання вимоги Товариства від 13.01.2025 року № 73.179 заперечує.

При цьому, суд врахував, що положеннями Закону прямо не встановлено досудовий порядок урегулювання спору, як і не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

У постанові від 14.12.2021 року в справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав вважати, що річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, за загальним правилом суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності із загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

У даному випадку ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбулася 16.02.2024 року.

У той же час, належних доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування на спірну суму в строк, визначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, та надсилав відповідачу докази на підтвердження переходу до позивача вимог на вказану суму (докази виплати позивачем страхового відшкодування у вказаній сумі), Товариство до позовної заяви чи відповіді на відзив не долучило, тоді як до суду з позовною заявою Товариство засобами системи "Електронний суд" звернулося лише 24.04.2026 року, тобто також з пропуском встановленого Законом річного строку.

Суд наголошує, що єдиним випадком, коли особа, яка пропустила встановлений Законом річний строк, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності - це доведення суду тієї обставини, що нею було здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та такий строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.

Проте позивач ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив на позовну заяву не навів жодного обґрунтування того, що строк для подання заяви до відповідача про виплату страхового відшкодування на спірну суму було пропущено ним із незалежних від нього обставин.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що позивач за наявними у матеріалах справи документами пропустив річний строк, встановлений статтею 37 Закону, а також не навів належних обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що порушення річного строку на звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування сталось внаслідок об`єктивних та не залежних від позивача причин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Товариства до Компанії про стягнення 27 581,20 грн. страхового відшкодування за полісом ЕР № 218553644, а також і похідних вимог про стягнення з відповідача нарахованих сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.08.2026 року.

Суддя В.С. Ломака