Рішення № 138907245, 11.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026Справа № 910/4259/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сухополов`янської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультпан"

про стягнення 46 962, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прилуцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Сухополов`янської сільської ради (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультпан" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 46 962, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю товарів № 01/04 від 01.04.2024, внаслідок чого позивач не отримав 870 літрів пального.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зокрема, суд зазначив, що відповідач протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно ч. 6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). - ч. 5 ст. ст.6 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Тож, судом було надіслано ухвалу від 21.04.2026 про відкриття провадження у даній справі в електронний кабінет відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 21.04.2026 отримана відповідачем 22.04.2026, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, відповідно до якої документ (ухвала суду від 21.04.2026) доставлено в електронний кабінет відповідача - 21.04.2026 о 20:41 год.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.04.2026 також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що ухвала суду від 21.04.2026 була отримана Прилуцькою окружною прокуратурою та Сухополов`янською сільською радою 22.04.2026, що підтверджується довідками Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету прокуратури та позивача, відповідно до яких документ (ухвала суду від 21.04.2026) доставлено в електронні кабінети прокуратури та позивача - 21.04.2026 о 20:34 год.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Сухополов`янську сільську раду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч. 1 та ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів: бюджету Автономної Республіки Крим; обласних бюджетів; районних бюджетів; бюджетів місцевого самоврядування.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг, у тому числі з урахуванням гендерних аспектів, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Як зазначає прокуратура, Сухополов`янська сільська рада є суб`єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Також, прокурор зазначає, що Сухополов`янська сільська рада у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.

Відтак, у спірних правовідносинах, які виникли щодо поставки бензину та дизельного палива за Договором, Сухополов`янська сільська рада діє як головний розпорядник бюджетних коштів та є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2026 Прилуцькою окружною прокуратурою направлено до Сухополов`янської сільської ради лист № 54-73-1010ВИХ-26, у якому зазначено про порушення інтересів держави у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором. Крім того, вказаним листом запитано інформацію щодо вжитих заходів Сухополов`янською сільською радою з метою усунення порушень, допущених неналежним виконанням договірних зобов`язань, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду.

Листом № 04-14/943 від 20.03.2026 Сухополов`янська сільська рада надала відповідь на вищезазначений лист, в якому повідомила, що сільска рада не зверталась до суду з позовом до ТОВ «ТД «Інтерференц Систем» (змінено найменування на ТОВ «Консультпан») про стягнення суми боргу, внаслідок прострочення виконання зобов`язання за договором № 01/04 від 01.04.2024 щодо поставки пального - бензину А-92 та дизельного палива, а також повідомила, що не планує звертатися до суду з відповідним позовом.

В свою чергу, листом від 10.04.2026 № 54-73-2600ВИХ26-54-10059-26 Прилуцька окружна прокуратура повідомила Сухополов`янську сільську раду про прийняте рішення щодо здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Сухополов`янської сільської ради шляхом звернення до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультпан" про стягнення 46 962, 00 грн. за договором про закупівлю товарів № 01/04 від 01.04.2024

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Прилуцькою окружною прокуратурою було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивача за цим позовом.

Тож, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що Сухополов`янською сільською радою 15.03.2024 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» було оприлюднено оголошення про відкриті торги з особливостями, щодо закупівлі товару - «Нафта і дистиляти: ДК 021:2015:09130000-9), а саме: бензину А-92 - 1500 літрів, бензину А-95 - 500 літрів та дизельного палива у кількості 3000 літрів, очікуваною вартістю 284 000 грн. з ПДВ (ID: UA-2024-03-15-007486-a).

Відповідно до Плану закупівель Сухополов`янської сільської ради, фінансування закупівлі пального (ID: UA-2024-03-15-007486-a) здійснювалось за рахунок коштів місцевого бюджету.

За результатами вказаної процедури закупівлі, переможцем визначено ТОВ «ТД «Інтерференц Систем» та прийнято рішення про намір укласти договір з останнім.

Тож, 01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем», яке перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (далі - постачальник) та Сухополов`янською сільською радою (далі - замовник) укладено договір про закупівлю товарів № 01/04, умовами якого передбачено, що постачальник приймає на себе зобов`язання передати замовнику у власність товар, а саме бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо, згідно ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистилянти (придбання пально-мастильних матеріалів (талонів)), а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.04.2024).

Право власності на товар виникає у замовника з моменту фактичного отримання товару замовником відповідно до умов цього договору (п. 1.2. договору).

Найменування та кількість товару: бензин А-92 - 1500 л, бензин А-95 - 500 л, дизельне паливо - 3000 л (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Згідно п. 3.1. договору, сума цього договору становить: 269 550, 00 грн. У тому числі ПДВ - 44925, 00 грн.

За умовами п. 3.2. договору, ціна за одиницю пального становить:

- Бензин А-92 - 1500 л - 53, 70 грн;

- Бензин А-95 - 500 л - 54, 00 грн;

- Дизельне паливо - 3000 л - 54, 00 грн.

У п. 3.6. договору сторони погодили, що плата вартості пального здійснюється протягом 15 банківських днів шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після одержання товару, на підставі наданого постачальником рахунку, акту прийому-передачі, видаткової накладної.

Строк поставки предмета закупівлі за договором: до 31.12.2024 року (п. 3.9. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, відпуск товарів замовнику здійснюється партіями на підставі заявки замовника протягом 1 робочого дня, з моменту отримання такої заявки постачальником. Заявка може бути передана постачальнику або електронною поштою, або особисто, або телефонним зв`язком.

Після одержання товару замовник протягом 15 банківських днів проводить 100 % оплату (п. 5.2. договору).

Згідно п. 5.3. договору, передача замовнику товару за цим договором здійснюється постачальником на АЗС шляхом заправки автомобіля замовника при пред`явленні довіреними особами замовника талонів на пальне.

У п. 5.4. договору сторони погодили, що покупець зобов`язується використати товар до закінчення терміну дії талону (скетч-карти) на товар, який в ньому зазначений.

Відповідно до п. 5.5. договору, талон на пальне є підставою для видачі (заправки) на АЗС товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 9.1. договору).

У специфікації, що є додатком № 1 до договору № 01/04 від 01.04.2024 сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, вартість, а саме:

- бензин А-92, у кількості - 1500 л, ціна за одиницю - 53, 70 грн, загальна вартість - 80 550, 00 грн;

- бензин А-95, у кількості - 500 л, ціна за одиницю - 54, 00 грн, загальна вартість - 27 000, 00 грн;

- дизельне паливо, у кількості - 3000 л, ціна за одиницю - 54, 00 грн, загальна вартість - 162 000, 00 грн.

Загальна вартість з ПДВ - 269 550, 00 грн.

Як зазначає прокурор, на виконання умов договору відповідачем за видатковими накладними № 320 від 05.04.2024, № 769 від 10.06.2024, № 496 від 01.05.2024 та № 945 від 08.07.2024 було надано талони на пальне встановленої форми відповідного номіналу (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо) на загальну суму 269 550, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

В свою чергу, позивачем за отримані талони згідно видаткових накладних № 320 від 05.04.2024, № 769 від 10.06.2024, № 496 від 01.05.2024 та № 945 від 08.07.2024 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 269 550, 00 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 336 від 11.04.2024 на суму 54 000, 00 грн, № 509 від 07.05.2024 на суму 86 160, 00 грн, № 685 від 14.06.2024 на суму 37 590, 00 грн, № 842 від 17.07.2024 на суму 64 800, 00 грн та № 843 від 19.07.2024 на суму 27 000, 00 грн.

Тож, на підставі вказаних видаткових накладних позивач отримав талони на бензин А-92, у кількості - 1500 л; на бензин А-95 у кількості - 500 л та на дизельне паливо, у кількості - 3000 л.

Прокурор зазначає, що уповноваженими особами Сухополов`янської сільської ради у травні грудні 2024 року було отримано пальне шляхом заправки автомобілів Замовника у кількості 4 130 літрів пального на загальну суму 222 588 грн. з ПДВ на АЗС, що знаходяться за адресою: вул. Пирятинська, 96 та вул. Іванівська, 88, в м. Прилуки, Чернігівської області.

Проте, як зазначає прокурор, починаючи з січня 2025 року та станом на даний час, на АЗС постачальника, довірені особи Сухополов`янської сільської ради не можуть заправити на АЗС транспортні засоби Замовника (АЗС не працюють), у зв`язку із чим постачальником фактично не допоставлено Сухополов`янській сільській раді 870 літрів пального на загальну суму 46 962 грн., з яких: бензину А-92 у кількості 60 літрів на суму 3 222, 00 грн. та дизельного палива у кількості 810 літрів на суму 43 740, 00 грн.

Відповідно до доповідних записок начальника відділу юридичної роботи Сухополов`янської сільської ради Коваленка О.Ю. від 13.01.2026 та 01.04.2026 про невиконання умов Договору № 01/04 від 01.04.2024, до січня 2025 року водіями Сухополов`янської сільської ради отоварено паливні талони на 4 130 літрів пального на загальну суму 222 588, 00 грн. з ПДВ, з яких: бензину А-92 у кількості 1440 літрів на суму 77 358, 00 грн., бензину А-95 у кількості 500 літрів на суму 27 000, 00 грн. з ПДВ, дизельного палива у кількості 2190 літрів на суму 118 260, 00 грн. з ПДВ.

Однак, прокурор зазначає, що з 01.01.2025 неможливо отоварити наступні талони на пальне: на бензин А-92 номіналом 15 л в кількості 4 штуки на загальну суму 3 222, 00 грн., а саме: 302113974332, 302113974333, 302113974334, 302113974335; на дизельне паливо номіналом 30 л в кількості 5 штук на загальну суму 8 100, 00 грн., а саме: 304704310808, 304704318363, 304704318362, 304704318364, 304704318365; на дизельне паливо номіналом 20 л в кількості 33 штуки на загальну суму 35 640, 00 грн., а саме: 304622924442, 304622924443, 304622924444, 304622924445, 304622924446, 304622924447, 304622924448, 304622924449, 3046 22924450, 304622924451, 304622924452, 304622924453, 304622924454, 304622924455, 304622924456, 304622924457, 304622924458, 304622924459, 304622391736, 304622391737, 304622391738, 304622391739, 304622892605, 304622892610, 304622892611, 304622892612, 304622892613, 304622892614, 304622892615, 304622892616, 304622892617, 304622892618, 304622892619.

У зв`язку з цим, залишок невикористаного пального становить 870 літрів, які не можуть бути використані для заправки транспорту Сухополов`янської сільської ради, про що водії автотранспортних засобів Замовника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили у доповідних записках від 17.01.2025, 21.03.2025, 04.04.2025, 11.04.2025, 05.08.2024, 13.08.2024, 03.09.2025, 01.10.2025, 20.10.2025, 12.11.2025, 03.12.2025 та 19.12.2025, вказавши на відсутність пального на АЗС постачальника. На даний час, АЗС, що знаходяться за адресою: вул. Пирятинська, 96, м. Прилуки та вул. Іванівська, 88, в м. Прилуки зачинені.

Прокурор вказує, що за інформацією, розміщеною на сайті компанії «Авіас» (https://avias.ua/), відомості про діючі АЗС на території Чернігівської області відсутні, дані про ціну палива не вказано.

Також, прокурор зазначає, що Сухополов`янська сільська рада, виконавши зобов`язання за Договором № 01/04 від 01.04.2024 та оплативши повну вартість товару, набуло право на отримання придбаного палива на підставі відповідних паливних талонів на автозаправних станціях, пов`язаних договірними відносинами з постачальником, але не отримало його у фактичне володіння.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 01/04 від 01.04.2024, Сухополов`янська сільська рада зверталася до ТОВ «ТД «Інтерференц Систем» з листами № 04-14/545 від 12.02.2025, № 24.02.2025 № 04 14/631 та № 04-14/866 від17.03.2025 щодо вирішення питання заправки автомобілів останньої на АЗС постачальника з метою отоварення талонів на пальне, отриманих від відповідача на виконання умов Договору № 01/04 від 01.04.2024.

Відповідач на вищезазначені листи відповіді не надав.

В подальшому, 18.03.2026 позивачем направлено претензію до ТОВ «ТД «Інтерференц Систем» щодо невиконання умов укладеного договору № 01/04 від 01.04.2024 на пальне.

Крім того, Сухополов`янською сільською радою 01.04.2026 повторно скеровано претензію до ТОВ «ТД «Інтерференц Систем» (ТОВ «Консультпан») щодо невиконання умов укладеного Договору № 01/04 від 01.04.2024, а саме не поставило за договором № 01/04 від 01.04.2024 паливо у кількості 870 літрів на загальну суму 46 962,00 грн., з яких: 810 літрів дизпалива на суму 43 740,00 грн. та 60 літрів бензину А-92 на суму 3 222,00 грн. за переданими замовнику постачальником паливними талонами на бензин А-92 та дизельне паливо.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору, оскільки залишилось невикористаним позивачем 60 літрів бензину А-92 та 810 літрів дизельного палива на загальну суму 46 962, 00 грн. Тобто, позивач не має можливості використати талони за призначенням та здійснити повну вибірку оплаченого ним пального, відтак у відповідача виник обов`язок з повернення позивачу коштів за пальне, яке він не отримав, але вартість якого сплачено.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 01/04 від 01.04.2024, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами укладеного між сторонами договору № 01/04 від 01.04.2024, відповідачем прийнято зобов?язання із поставки позивачу палива, а саме бензин А-92, у кількості - 1500 л; бензин А-95, у кількості - 500 л та дизельне паливо, у кількості - 3000 л, загальною вартістю 269 550, 00 грн.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору за видатковими накладними № 320 від 05.04.2024, № 769 від 10.06.2024, № 496 від 01.05.2024 та № 945 від 08.07.2024 було надано позивачу талони на пальне встановленої форми відповідного номіналу (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо) на загальну суму 269 550, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за отримані талони згідно видаткових накладних № 320 від 05.04.2024, № 769 від 10.06.2024, № 496 від 01.05.2024 та № 945 від 08.07.2024 розрахувався у повному обсязі, а саме перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 269 550, 00 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 336 від 11.04.2024 на суму 54 000, 00 грн, № 509 від 07.05.2024 на суму 86 160, 00 грн, № 685 від 14.06.2024 на суму 37 590, 00 грн, № 842 від 17.07.2024 на суму 64 800, 00 грн та № 843 від 19.07.2024 на суму 27 000, 00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Згідно п. 5.3. договору, передача замовнику товару за цим договором здійснюється постачальником на АЗС шляхом заправки автомобіля замовника при пред`явленні довіреними особами замовника талонів на пальне.

У п. 5.4. договору сторони погодили, що покупець зобов`язується використати товар до закінчення терміну дії талону (скетч-карти) на товар, який в ньому зазначений.

Відповідно до п. 5.5. договору, талон на пальне є підставою для видачі (заправки) на АЗС товару.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем було використано лише частину талонів для отримання на АЗС бензину А-92 у кількості 1440 літрів на суму 77 358, 00 грн., бензину А-95 у кількості 500 літрів на суму 27 000, 00 грн. з ПДВ та дизельного палива у кількості 2190 літрів на суму 118 260, 00 грн. з ПДВ, проте отримати іншу частину палива - бензину А-92 у кількості 60 літрів на суму 3 222, 00 грн. та дизельного палива у кількості 810 літрів на суму 43 740, 00 грн. позивач не зміг, у зв`язку з тим, що заправні станції, що знаходяться за адресою: вул. Пирятинська, 96, м. Прилуки та вул. Іванівська, 88, в м. Прилуки зачинені, внаслідок чого невикористаними залишились талони на 60 л бензину А-92 та 810 л дизельного палива.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення коштів за паливо, яке замовник не може отримати за талонами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 р. затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).

Згідно з п.9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.

Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Згідно з п.3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.

Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.

Для отримання Товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред`являє оператору АЗС талон на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону на пальне, і, на підставі цього, здійснює відпуск Товару відповідної марки та кількості. При відпуску Товару, талон на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання Замовником Товару відповідного асортименту та кількості.

Термін дії талонів/карток на пальне вказується у видатковій накладній і погоджується шляхом підписання видаткової накладної на Товар та становить 12 календарних місяців з дня їх отримання. У випадку якщо термін дії талонів/карток на пальне не вказаний у видатковій накладній, то термін дії талонів на пальне становить 12 календарних місяці від дати видаткової накладної. Талони на пальне дійсні для вибірки Товару на протязі строку, визначеного відповідною видатковою накладною. Талони на пальне, не пред`явлені оператору АЗС для отримання Товару протягом терміну дії талону на пальне анулюються (втрачають свою силу і є недійсними). Замовник зобов`язується прийняти Товар у Постачальника до моменту анулювання талонів на пальне.

Обмін наявних у замовника анульованих талонів на пальне можливий протягом 10 (десяти) календарних днів з дати закінчення терміну дії талонів на пальне, при наявності у замовника документа, який підтверджує придбання товару (видаткова накладна). Термін дії талонів на пальне після обміну - один календарний місяць.

Тож, згідно умов договору, для отримання Товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред`являє оператору АЗС талон на пальне. В свою чергу, Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону на пальне, на підставі цього, здійснює відпуск Товару відповідної марки та кількості, при цьому, при відпуску Товару талон на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання позивачем Товару відповідного асортименту та кількості.

При цьому, як вбачається з умов договору, передача товару Покупцю здійснюється поступово (певними частинами), підставою передачі товару Постачальником Замовнику є товарно-розпорядчий документ на товар - талон на пальне. Інших умов щодо передачі товару (пального) Замовнику договір поставки не містить. До моменту передачі Товару за довірчими документами (талонами), Товар у вигляді автомобільного бензину та дизельного палива зберігається у Постачальника.

Суд зазначає, що підписані сторонами видаткові накладні № 320 від 05.04.2024, № 769 від 10.06.2024, № 496 від 01.05.2024 та № 945 від 08.07.2024 є підтвердженням отримання позивачем від відповідача талонів на бензин А-92, бензин А-95 та дизельне паливо, проте, лише після отоварювання талону на АЗС позивач вважається таким, що отримав фактично товар.

Тобто, у даному випадку, заправка автомобілів Замовника на АЗС, за адресами, зазначеними відповідачем у тендерній пропозиції здійснена частково, у зв`язку з чим невикористаними залишились талони на бензин А-92 загальним обсягом 60 літрів на суму 3 222, 00 грн та на дизельне паливо у кількості 810 літрів на суму 43 740, 00 грн.

Таким чином, з викладених обставин вбачається невиконання відповідачем умов договору та виникнення у нього зобов`язання із компенсації позивачу вартості талонів, що не були використані.

Суд відзначає, що відповідачем не спростовано, як переліку невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про закупівлю товарів № 01/04 від 01.04.2024 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги прокуратури про стягнення з відповідача коштів за непоставлений товар у розмірі 46 962, 00 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сухополов`янської сільської ради - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (вул. Юри Гната, буд. 20, м. Київ, 03146, ідентифікаційний код - 45067285) на користь Сухополов`янської сільської ради (вул. Чернігівська, буд. 32, с. Сухополова, Чернігівська обл., 17542, ідентифікаційний код - 04415867) 46 962 (сорок шість тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп. - заборгованості.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (вул. Юри Гната, буд. 20, м. Київ, 03146, ідентифікаційний код - 45067285) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код - 02910114) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. - судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. О. Щербаков