Ухвала суду № 138907087, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

06.08.2026Справа № 910/6105/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянув

заяву Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про забезпечення позову

у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК"

про стягнення 16 972 756,46 грн

представники сторін:

від позивача: Павлов Р.В.

від відповідача: Чухляк О.О., Хажанець В.М.

Суть та рух справи.

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК" про стягнення до місцевого бюджету 17719298,96 грн, з яких: 14778082,26 грн пайовий внесок, 2275824,67 грн інфляційне збільшення, 665392,03 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати пайового внеску.

Ухвалою від 27.05.2026 Господарський суд міста Києва вказану позовну заяву залишив без руху.

01.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6105/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.07.2026.

10.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

22.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

29.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

02.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

У підготовчому засіданні 02.07.2026 суд поставив на розгляд клопотання відповідача від 01.07.2026 про долучення до матеріалів справи доказів, а також долучення доказів, доданих до заперечень на відповідь на відзив.

Представник відповідача, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на подання доказів по справі, посилається на помилкове не долучення до матеріалів позовної заяви доказів під час її формування в Електронному суді, а також необхідності подання повного тексту доказів для об`єктивного розгляду справи.

У свою чергу представник позивача заявив про залишення без розгляду поданих відповідачем доказів, у зв`язку із пропуском строку.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.3 ст.80 ГПК України).

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З урахуванням вище викладеного, враховуючи пояснення представника відповідача щодо неможливості подати докази разом із відзивом, приймаючи до уваги предмет доказування у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин і підстав пропуску строку для подання відповідачем доказів та долучення до матеріалів справи доказів, поданих із запереченнями на відповідь на відзив та клопотанням про долучення доказів.

У підготовчому засіданні 02.07.2026 суд постановив протокольні ухвали без оформлення окремого документа: про долучення до матеріалів справи відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив; визнання поважними причини і підстав пропуску строку для подання відповідачем доказів; долучення до матеріалів справи доказів, поданих із відзивом, запереченнями на відповідь на відзив та клопотанням про долучення доказів.

У підготовчому засіданні 02.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 16.07.2026.

06.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява на виконання вимог суду, у якій відповідач надав пояснення щодо зміни замовника об`єкта будівництва та долучив документи.

13.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.

16.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 16.07.2026 суд поставив на розгляд заяву про зменшення розміру позовних вимог, у редакції якої позивач заявляє до стягнення з відповідача до місцевого бюджету безпідставно збережений пайовий внесок у сумі 16972756,46 грн, з яких: пайовий внесок 13 775 382,78 грн, інфляційне збільшення 2 493 344,28 грн, 3 % річних 704 029,40 грн.

За приписами п.3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим прийнята судом до розгляду, про що суд постановив протокольну ухвалу.

Також у підготовчому засіданні 16.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про долучення до матеріалів справи заяви відповідача з доказами від 03.07.2026 та додаткових пояснень відповідача від 15.07.2026.

Керуючись ст.177, 183 ГПК України суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 06.08.2026.

31.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі експертизи.

04.08.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи.

06.08.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

06.08.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У підготовче засідання 06.08.2026 прибули представники позивача та відповідача.

Процесуальні питання.

У підготовчому засіданні 06.08.2026, суд розглянув клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі №910/6105/26.

Клопотання про призначення експертизи обґрунтоване тим, що згідно із розрахунку позивача у заяві про зменшення розміру позовних вимог, до загальної площі об`єкту, що береться за основу здійснення розміру пайового внеску позивачем, не враховані площа машино-місць, паркінгу, загальна площа яких становить 3756,80 кв.м., а також частково площа технічних приміщень у розмірі 321,40 кв.м. Натомість, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з огляду на найменування приміщень, що зазначені у розділі "Експлікація приміщень", що відповідає призначенню кожного з таких приміщень фактично, загальна площа приміщень, що також відносяться до технічних приміщень та до об`єктів інженерної інфраструктури складає 6738,90 кв.м.

Відповідач вказує, що для визначення належності спірних приміщень до об`єктів інженерної інфраструктури необхідні спеціальні знання у сфері будівництва, технічної інвентаризації та інженерних систем, а відповідні обставини не можуть бути встановлені виключно на підставі юридичного аналізу нормативно-правових актів, а тому, на переконання відповідача необхідним є призначення судової експертизи.

Позивач проти призначення судової експертизи заперечив, вважає клопотання відповідача необґрунтованим та зазначає, що відповідач не надав жодного доказу на спростування наданого позивачем розрахунку пайової участі.

Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає що частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. При цьому в силу приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.

Надаючи оцінку наведеним заявником доводам щодо необхідності експертного дослідження, судом встановлено, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності інших технічних характеристик збудованих ним об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію відповідно до виданого сертифікату та відображених у технічній документації.

Відповідачем не обґрунтовано, які саме технічні показники, визначені за результатами технічної інвентаризації, є неправильними, не наведено переконливих аргументів у їх достовірності, а також не надано жодних доказів на підтвердження необхідності їх перевірки шляхом проведення експертного дослідження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що для вирішення даного спору, всебічного та об`єктивного розгляду справи та з`ясування обставин, що входять до предмета доказування у даній справі необхідність у спеціальних знаннях відсутня.

За таких обставин клопотання відповідача про призначення у справі судової будівельно-технічних експертиз залишене судом без задоволення, про що суд постановив протокольну ухвалу.

У підготовчому засіданні 06.08.2026 суд поставив на розгляд заяву позивача про забезпечення позову.

Представник позивача заяву про забезпечення позову підтримав, просив суд її задовольнити.

Представники відповідача проти заяви про забезпечення позову заперечили.

Розгляд заяви про забезпечення позову. Висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК", в межах суми позовних вимог на загальну суму 16972756,46 грн.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач посилається на таке:

- відповідач тривалий час не виконує зобов`язання, зі сплати коштів пайової участі, встановленого законом, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 16 972 756,46 грн;

- тривалим невиконанням зобов`язання відповідач завдає істотної шкоди інтересам територіальної громади м.Києва, оскільки за таких обставин столиця позбавлена можливості вирішити питання про використання цих коштів на зміцнення її обороноздатності в умовах військової агресії проти України;

- умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову;

- виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від наявності у відповідач необхідної для виконання судового рішення суми грошових коштів;

- відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що надалі унеможливить виконання рішення суду у вказаній справі та призведе до недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави

- зупинення провадження у справі, зокрема, на час проведення експертизи може додатково ускладнити або навіть унеможливити виконання у майбутньому судового рішення з огляду, зокрема, внаслідок дій відповідача щодо ухилення від обов`язку щодо повернення коштів пайової участі та загалом виконання судового рішення у майбутньому, зокрема, шляхом зменшення майна (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення, а також шляхом ліквідації юридичної особи;

Заперечуючи проти заяви про забезпечення позову відповідач посилається на таке:

- позивач не надав жодних належних і допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду;

- позивач не навів конкретних дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення;

- вимога позивача від 13.06.2025 стосувалася підписання розрахунку, а не сплати конкретної суми коштів у визначений строк, тому посилання на тривале невиконання грошового зобов`язання є безпідставним;

- відповідач надав мотивовану відповідь на вимогу позивача та заперечив її, що свідчить про наявність спору щодо самого обов`язку та його обсягу, а не про ухилення від виконання безспірного зобов`язання;

- сам факт того, що відповідач є юридичною особою та має грошові кошти в обігу, не підтверджує ризику невиконання рішення суду;

- арешт грошових коштів є істотним обмеженням майнових прав відповідача, а тому його застосування потребує належного обґрунтування та встановлення реальної загрози невиконання рішення.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, надаючи оцінку аргументам сторін, викладеним на підтвердження їх вимог та заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч.2 ст.136 ГПК України).

Згідно із ч.1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Отже, суд виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Положеннями п.1 ч.1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19).

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Слід зазначити, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення 16972756,46 грн.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то у цьому випадку застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

За обґрунтуваннями заявника, тривале невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати пайової участі призвело до утворення значної заборгованості та завдає істотної шкоди інтересам територіальної громади міста Києва, позбавляючи її можливості своєчасно використати належні кошти.

При цьому заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Водночас, оскільки предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів та відповідно до приписів статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, у цьому випадку існує вірогідність того, що відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається. Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 у справі № 916/2175/25.

Поряд з цим, з огляду на звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Саме відповідач має спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Однак, відповідач зазначених обставин не спростував.

Необхідно також зазначити, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржників й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21

Суд зауважує, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

Окрім цього, застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів того, що накладення арешту на його кошти та майно в межах суми позовних вимог призведе до втручання у його звичайну господарську діяльність.

Окрім цього, надаючи оцінку ризикам утруднення виконання майбутнього рішення, суд враховує, що згідно із відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №255204869337 від 06.08.2026) відповідач 31.07.2026 змінив місцезнаходження юридичної особи на 69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 2. Така зміна відомостей може вказувати про зміну місця фактичного здійснення діяльності, переміщення органів управління, майна чи інших активів відповідача, що, у разі відсутності заходів забезпечення позову, може ускладнити їх розшук та звернення на них стягнення в порядку виконання судового рішення.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18).

Суд зазначає, що у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21 наведено висновок, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у постановах: від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).

Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Відтак, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" в межах суми 16972756,46 грн відповідає заявленій позивачем сумі позовних вимог.

Наведеним спростовуються доводи відповідача, які стосуються недоведеності заявником наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Суд враховує, що одним із завдань господарського судочинства у відповідності до вимог статті 2 Господарського процесуального кодексу України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, у цьому випадку, за висновками суду, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту, забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Отже, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу, в межах суми позову у розмірі 16972756,46 грн є адекватним та обґрунтованим заходом забезпечення позову, який відповідає меті їх застосування та перебуває у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, який міститься в постанові від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24.

Керуючись ст.136, 137, 138, 140, 233 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

2. З метою забезпечення позову у справі №910/6105/26:

Накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК" (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Металургів, будинок 2, ідентифікаційний код 39675032) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "ПАЙНЕРІ ПАРК" (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Металургів, будинок 2, ідентифікаційний код 39675032), в межах суми позовних вимог на загальну суму 16 972 756,46 грн.

Стягувач: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 04633423).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАЙНЕРІ ПАРК" (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Металургів, будинок 2, ідентифікаційний код 39675032).

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення вказаної ухвали до виконання до 06.08.2029.

3. Ухвала набрала законної сили після її оголошення 06.08.2026 та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено: 11.08.2026.

Суддя С. О. Турчин