Рішення № 138872919, 10.08.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/19989/25

Провадження № 2/643/2139/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія

«Солвентіс»

до ОСОБА_1

про стягнення 23 119,68 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 23 119,68 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 12 000,00 грн, заборгованість за процентами 11 119,68 грн.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 30.07.2019 між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем укладено Договір про надання кредиту № 2551888, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 12 000,00 грн. Проте, взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У подальшому внаслідок укладання договорів факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача. Оскільки відповідач заборгованість у добровільному порядку не погасив, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на недоведеність позивачем належності йому права вимоги за кредитним договором, неналежне повідомлення його про заміну кредитора, наявність прострочення кредитора, а також на необхідність дослідження матеріалів іншої цивільної справи.

Зазначив, що 30 липня 2019 року між ним та ТОВ «Алекскредит» було укладено кредитний договір № 2551888, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000 грн зі строком повернення до 29 серпня 2019 року. Додатковою угодою від 29 серпня 2019 року строк повернення кредиту продовжено до 28 вересня 2019 року. Відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а також визнавав наявність зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту. Водночас зазначив, що належним чином виконував умови договору щодо погашення кредитних платежів до початку пандемії COVID-19 та повномасштабного воєнного вторгнення і введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року.

Відповідач також посилався на те, що 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис № 10826 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 879,68 грн, а 22 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження № 62631950. У зв`язку з цим він звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року у справі № 643/12939/20 його позов було задоволено, а виконавчий напис № 10826 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Щодо процесуального порядку розгляду справи відповідач заперечував проти її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та просив перейти до загального позовного провадження. На його думку, спір є складним, оскільки стосується багатоступеневого переходу права вимоги між фінансовими установами, потребує дослідження дійсності та обсягу прав, набутих позивачем за договорами факторингу, встановлення факту належного повідомлення боржника про заміну кредитора, з`ясування питання щодо можливого прострочення кредитора, визначення дійсного розміру заборгованості та перевірки правильності нарахування платежів і штрафних санкцій. Крім того, на думку відповідача, для вирішення спору необхідно дослідити значний обсяг документів, у тому числі договори факторингу, реєстри боржників, акти приймання-передачі, документи щодо розрахунків між фінансовими установами та документи щодо повідомлення боржника.

Відповідач вважав, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження може обмежити його процесуальні можливості щодо подання доказів, заявлення клопотань та надання додаткових пояснень, а тому не забезпечить повного й об`єктивного дослідження обставин справи, принципів змагальності та рівності сторін. У зв`язку з цим просив постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче судове засідання.

Основним запереченням відповідача по суті позову було недоведеність позивачем факту набуття права вимоги за кредитним договором № 2551888.

Відповідач зазначив, що відповідно до позовної заяви право вимоги за кредитним договором переходило до позивача у два етапи: 10 червня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, а 07 липня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-07072025. На думку відповідача, кожен із зазначених правочинів має бути підтверджений належними та допустимими доказами переходу саме права вимоги за його кредитним договором.

Посилаючись на положення статей 512, 514, 516, 1078 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, відповідач стверджував, що новий кредитор може набути лише те право, яке належало первісному кредиторові, причому обсяг і зміст переданого права повинні бути визначені та підтверджені належними доказами. На його думку, відступлення права вимоги можливе лише щодо дійсної вимоги, яка належала первісному кредитору на момент її переходу, а тому позивач повинен довести безперервний ланцюг переходу права вимоги від первісного кредитора до себе.

З огляду на положення статті 81 ЦПК України відповідач вважав, що саме на позивача покладається обов`язок доведення набуття ним права вимоги. При цьому, на його думку, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували фактичний перехід права вимоги на кожному етапі. Зокрема, відповідач вказував на відсутність актів приймання-передачі реєстрів боржників, реєстрів боржників із зазначенням кредитного договору № 2551888, документів щодо оплати за договорами факторингу, якщо така оплата передбачена їх умовами, а також усіх додаткових угод і додатків до відповідних договорів.

Відповідач зазначив, що самих договорів факторингу недостатньо для підтвердження переходу права вимоги, якщо з них неможливо встановити, що саме його кредитний договір був включений до переліку переданих вимог. На його переконання, ненадання доказів переходу права вимоги на будь-якому з етапів свідчить про недоведеність правового статусу позивача як кредитора та є підставою для відмови в позові.

Окремо відповідач заперечував щодо належного повідомлення йому про відступлення права вимоги. Посилаючись на статтю 1082 ЦК України та частину першу статті 25 Закону України «Про споживче кредитування», він зазначив, що боржник має здійснювати платіж новому кредиторові після отримання письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги із зазначенням визначеної вимоги, найменування нового кредитора, підстав та обсягу переданих прав.

Відповідач стверджував, що не отримував жодного письмового повідомлення про перехід права вимоги ані від ТОВ «Алекскредит», ані від ТОВ «Секвоя Капітал», ані від ТОВ «ФК «Солвентіс». При цьому позивач, за його твердженням, не надав доказів складення, направлення та вручення йому відповідного повідомлення.

Крім того, відповідач посилалася на пункт 2.4 договору факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до якого первісний кредитор мав повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом десяти робочих днів з дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач вважав, що невиконання цього обов`язку порушує вимоги закону та умов договору факторингу і, щонайменше до моменту належного повідомлення, позбавляє нового кредитора можливості вимагати від нього виконання грошового зобов`язання.

При цьому відповідач посилався на відсутність з боку позивача будь-яких дій щодо досудового врегулювання спору після набуття ним права вимоги. Зокрема, позивач, за твердженням відповідача, не направляв йому повідомлення про відступлення права вимоги, повідомлення відповідно до статті 25 Закону України «Про споживче кредитування», а також вимогу про погашення заборгованості із зазначенням реквізитів для здійснення платежу.

Відповідач пов`язував неналежне повідомлення із наявністю прострочення кредитора. Посилаючись на статтю 613 ЦК України та практику Верховного Суду, відповідач стверджував, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо не вчиняє необхідних для прийняття належного виконання дій. На його думку, відсутність повідомлення про нового кредитора та реквізитів для здійснення платежу створювала об`єктивні перешкоди для належного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

У зв`язку з цим відповідач вважав, що неналежне виконання кредитором обов`язку щодо повідомлення не звільняє боржника від обов`язку повернути кредит, однак виключає можливість вважати його таким, що прострочив виконання зобов`язання, до моменту усунення відповідних перешкод. Відтак, на його думку, у спірних правовідносинах має місце прострочення кредитора, а не боржника, що виключає правові підстави для нарахування відповідних платежів за період такого прострочення.

Відповідач також посилався на загальні положення ЦПК України щодо розподілу обов`язку доказування, належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Зазначив, що позивач повинен довести обставини, на які посилається як на підставу позовних вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На його думку, саме позивач повинен надати достатню сукупність доказів, яка підтверджує існування у нього права вимоги, його обсяг та розмір заявленої до стягнення заборгованості. За відсутності таких доказів, як зазначав відповідач, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окремо відповідач заявив клопотання про витребування матеріалів цивільної справи № 643/12939/20 за його позовом до ТОВ «Алекскредит». Він зазначив, що вказана справа безпосередньо пов`язана зі спірними кредитними правовідносинами та містить документи, які мають істотне значення для вирішення теперішнього спору.

За твердженням відповідача, у матеріалах справи № 643/12939/20 містяться документи, подані первісним кредитором для підтвердження існування та розміру заборгованості за кредитним договором № 2551888, зокрема кредитний договір, додатки до нього, заяви, виписки, розрахунки заборгованості, пояснення кредитора та інші первинні документи. На його думку, ці матеріали дають можливість встановити первісний зміст і структуру заборгованості, порядок її формування, обсяг права вимоги первісного кредитора, а також зіставити його з розміром заборгованості, заявленої до стягнення позивачем у цій справі.

Крім того, відповідач вважав що матеріали зазначеної цивільної справи мають значення для перевірки безперервності та законності переходу права вимоги, встановлення обсягу прав первісного кредитора та з`ясування того, чи змінювався розмір грошової вимоги після 2020 року. Він також зазначив, що з цих матеріалів можливо встановити документи, які первісний кредитор подавав до суду, його позицію щодо розміру заборгованості та оцінку цих доказів судом.

Посилаючись на те, що самостійно отримати матеріали справи № 643/12939/20 він не має можливості, відповідач просив суд витребувати їх у Салтівського (Московського) районного суду міста Харкова та дослідити під час розгляду справи.

За результатами викладеного відповідач просив суд: перейти від спрощеного до загального позовного провадження та призначити підготовче засідання; витребувати матеріали цивільної справи № 643/12939/20; у задоволенні позову ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2551888 у розмірі 23 119,68 грн - відмовити.

Щодо заявлених відповідачем клопотань суд зазначає таке.

Відповідач просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, посилаючись на складність спірних правовідносин, необхідність дослідження значного обсягу доказів, зокрема документів щодо переходу права вимоги за договорами факторингу, а також на необхідність забезпечення повної реалізації принципів змагальності та рівності сторін.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить із положень статей 19, 274277 ЦПК України, відповідно до яких спрощене позовне провадження призначене, зокрема, для розгляду малозначних справ та справ незначної складності, тоді як загальне позовне провадження застосовується у справах, які через їх складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. При цьому при вирішенні питання про порядок розгляду справи суд враховує, зокрема, ціну позову, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг і характер доказів, необхідність проведення експертизи, виклику свідків, кількість сторін та інших учасників справи, а також думку сторін щодо порядку її розгляду.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 119,68 грн. За своїм предметом та характером заявлених вимог справа не належить до категорії справ, які підлягають обов`язковому розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, а характер спірних правовідносин не свідчить сам по собі про їх особливу складність.

Посилання відповідача на необхідність дослідження договорів факторингу, документів щодо переходу права вимоги та повідомлення боржника про заміну кредитора не є достатньою підставою для висновку про недоцільність розгляду справи у спрощеному позовному провадженні. Зазначені обставини становлять предмет доказування у справі та можуть бути встановлені на підставі письмових доказів, поданих сторонами, без необхідності проведення процесуальних дій, притаманних загальному позовному провадженню.

Сам по собі обсяг письмових доказів, на які посилається сторона, не свідчить про складність справи настільки, щоб унеможливлювати її розгляд у спрощеному позовному провадженні. Так само посилання відповідача на принципи змагальності та рівності сторін не обґрунтовує необхідності зміни встановленого судом порядку розгляду, оскільки зазначені принципи підлягають забезпеченню незалежно від виду позовного провадження. Учасники справи у спрощеному позовному провадженні не позбавлені права подавати докази, заявляти клопотання, надавати пояснення та заперечення, а суд зобов`язаний забезпечити сторонам можливість реалізації їхніх процесуальних прав.

Отже, наведені відповідачем доводи фактично зводяться до незгоди з обраним судом порядком розгляду справи та необхідності дослідження доказів, однак не містять конкретного обґрунтування того, що такі докази неможливо дослідити в порядку спрощеного позовного провадження або що характер спору потребує проведення підготовчого провадження.

За таких обставин суд не вбачає передбачених ЦПК України підстав для зміни порядку розгляду справи, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання відповідача про перехід до загального позовного провадження слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про витребування матеріалів цивільної справи № 643/12939/20 суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При цьому таке клопотання повинно містити зазначення конкретного доказу, який необхідно витребувати, обставин, які цей доказ може підтвердити або спростувати, підстав, з яких випливає, що відповідний доказ має певна особа, а також заходів, яких особа вжила для самостійного отримання доказу, та причин неможливості його отримання самостійно.

Судом встановлено, що відповідач просить витребувати матеріали цивільної справи № 643/12939/20 у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що в ній містяться документи щодо кредитних правовідносин між відповідачем та ТОВ «Алекскредит», а також матеріали, які, на думку відповідача, можуть мати значення для встановлення розміру заборгованості та обсягу права вимоги первісного кредитора.

Разом із тим предметом доказування у цій справі є обставини, на яких позивач ґрунтує свої вимоги про стягнення заборгованості, зокрема наявність відповідного грошового зобов`язання, його розмір, строк та порядок виконання, а також наявність у позивача права вимоги до відповідача.

Матеріали цивільної справи № 643/12939/20 самі по собі не є доказом переходу права вимоги від ТОВ «Алекскредит» до ТОВ «Секвоя Капітал», а від останнього до ТОВ «ФК «Солвентіс», оскільки такі обставини мають підтверджуватися безпосередніми доказами відповідних правочинів та їх виконання, поданими у цій справі. Аналогічно, факт визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не зумовлює необхідності витребування усіх матеріалів попередньої справи для вирішення питання про існування та розмір заборгованості за кредитним договором у межах цього позову, оскільки суд має надати оцінку доказам, поданим сторонами саме у цій справі.

Крім того, відповідачем не конкретизовано, які саме документи з матеріалів цивільної справи № 643/12939/20 мають підтверджувати конкретні обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, та яким чином кожен із таких документів може вплинути на вирішення заявлених позовних вимог. Фактично клопотання спрямоване на витребування всієї цивільної справи з метою подальшого визначення доказів, які потенційно можуть мати значення для спору.

Водночас відповідно до принципу змагальності саме сторони визначають обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та несуть обов`язок щодо їх доказування. Суд не наділений повноваженнями здійснювати пошук доказів замість сторони або витребовувати докази лише з огляду на припущення про їх можливу доказову цінність. ЦПК України покладає на учасників справи обов`язок належним чином обґрунтувати необхідність витребування конкретного доказу.

Одночасно суд зауважує, що відповідач, як сторона у справі № 643/12939/20 не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, зробити з неї копії тих доказів, які він вважає за необхідне та подати їх до суду під час розгляду даної справи.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено неможливості самостійного подання конкретних необхідних доказів, не обґрунтовано належним чином їх доказового значення для вирішення цього спору та не зазначено конкретних документів із матеріалів цивільної справи № 643/12939/20, які необхідно витребувати. За таких обставин підстави для задоволення клопотання про витребування матеріалів зазначеної цивільної справи відсутні.

Таким чином, з урахуванням предмета та ціни позову, характеру спірних правовідносин, складу учасників справи, характеру доказів, які підлягають дослідженню, а також відсутності об`єктивної необхідності у проведенні підготовчого провадження чи витребуванні матеріалів іншої цивільної справи, суд вважає заявлені відповідачем клопотання необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У судове засідання 10.08.2026 року сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу без їх участі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (Кредитодавець) та відповідачем (Позичальник) було укладено Договір про надання кредиту № 2551888 (далі Кредитний договір), відповідно до п. 1.3. якого за Договором Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, у тимчасове, строкове, платне користування, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом й інші платежі у відповідності до умов Договору в національній грошовій одиниці України гривні.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання кредиту ТОВ «Алекскредит», що розміщені на сайті Кредитодавця www.alexcredit.ua (далі https://alexcredit.ua/umovi ).

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору сума кредиту (основна сума кредиту на початок виконання Договору) складає 12 000,00 гривень.

Пунктом 1.5. Кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється, відповідно до положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, виходячи з Базової процентної ставки, Акцій, Програми лояльності Кредитодавця, спеціальної процентної ставки по кредиту після спливу узгодженого строку повернення кредиту. Нарахування Процентів за користування кредитом за Акційними ставками і ставками Програми лояльності здійснюється тільки за умови повернення кредиту до спливу Узгодженого строку повернення кредиту, наведеного у п. 1.9. цього Договору. У випадку виникнення заборгованості проценти за користування кредитом за період узгодженого строку повернення кредиту нараховуються, виходячи із базової процентної ставки, а поза межами цього строку - виходячи із спеціальної ставки, встановленої для періоду, що перевищує узгоджений строк повернення кредиту. Пеня нараховується за ставкою встановленою цим Договором. Для повного погашення кредиту Позичальник має сплатити повністю основну суму кредиту, усі нараховані проценти, пеню і штрафи. Нарахування процентів за базовою процентною ставкою за період узгодженого строку повернення кредиту, нарахування процентів поза межами узгодженого строку повернення кредиту, нарахування пені є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження сторін може на свій розсуд зменшити нарахування процентів за користування кредитом і пеню.

Пунктом 1.6. Кредитного договору визначені ставки нарахування процентів і розмір пені за цим Договором: базова процентна ставка за один день користування кредитом 1,7%; акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,02%; спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%; пеня за один день користування кредитом поза узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 0,00%.

Відповідно до п. 1.7. Кредитного договору у випадку використання Кредиту менше ніж 5 (п`ять) календарних днів (включаючи Дострокове погашення кредиту) Позикодавець сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 5,10% від визначеної в п. 1.4. Договору Суми кредиту.

Дата надання кредиту, узгоджений строк повернення кредиту і відповідна узгоджена дата повернення кредиту, сума кредиту (загальний розмір кредиту), проценти за користування кредитом, реальна процентна ставка за кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту вказані у Графіку платежів, що визначається у Додатку № 1 до цього Договору та є невід`ємною його частиною. Графік платежів складається окремо за умови дії Акцій і/або Програми лояльності у випадку повернення зобов`язань до спливу узгодженого строку повернення кредиту та за умови дії базової і спеціальної процентної ставки у випадку погашення заборгованості поза межами узгодженого строку повернення кредиту (п. 1.8. Кредитного договору).

Згідно з п. 1.9. Кредитного договору сторони встановлюють узгоджений строк повернення кредиту: 30 календарних днів до 29.08.2019 р. (включно).

В силу приписів п. 1.10. Кредитного договору кредит надається Позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.4. Договору в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок Позичальника.

Факт належного виконання Кредитодавцем умов Кредитного договору підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс», а також випискою про рух коштів за рахунком відповідача, згідно з якими на розрахунковий рахунок відповідача зараховані грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн.

10.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (Клієнт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Секвоя Капітал» (Фактор) укладено Договір факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до п. 1.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити Клієнту ціну придбання за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Розділом 2 цього Договору визначено порядок переходу прав вимоги.

Так, згідно з п. 2.1. Договору № АК-10/06/2025 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в наступному порядку:

2.1.1. Клієнт формує та надає Фактору інформацію згідно з реєстром прав вимоги, необхідну для оцінки заборгованостей боржників, шляхом направлення такої інформації на електронну пошту Фактора за формою, погодженою сторонами (Додаток № 3 до Договору).

2.1.2. У випадку погодження такої інформації, Фактор отримує реєстр права вимоги (Додаток № 1 до Договору).

2.1.3. Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається шляхом підписання сторонами договору та відповідного реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за умови використання) Договір та Реєстр прав вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги.

Відповідно до п. 2.2. Договору № АК-10/06/2025 протягом 30 робочих дні з дня переходу права вимоги, Клієнт зобов`язаний передати Фактору документи щодо кожного боржника, вказаного в реєстрі, в електронному вигляді в погоджений сторонами спосіб. Факт прийому-передачі документів фіксується сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі документів за формою, погодженою сторонами у Додатку № 3 до Договору.

Згідно з п. 2.3. Договору № АК-10/06/2025 Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання прав вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання Боржника. Разом з правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Договором з боржником. У випадку укладення сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком та не замінює попередній.

Пунктом 2.4. Договору № АК-10/06/2025 передбачено, що Клієнт протягом 10 робочих днів з дати відступлення (переходу) права вимоги зобов`язується повідомити боржників у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з платіжною інструкцією від 16.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвоя капітал» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» за договором № АК-10/06/2025 1 900 000,00 грн.

Відповідно до витягу з реєстру боржників Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвоя Капітал» отримало право вимоги до відповідача за Кредитним договором в сумі 23 119,68 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 12 000,00 грн, заборгованість за процентами 11 119,68 грн.

07.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Секвоя Капітал» (Клієнт) та позивачем (Фактор) укладено Договір факторингу № ДФ-07072025, відповідно до п. 1.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити Клієнту ціну придбання за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Розділом 2 цього Договору визначено порядок переходу прав вимоги.

Так, згідно з п. 2.1. Договору № ДФ-07072025 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в наступному порядку:

2.1.1. Клієнт формує та надає Фактору інформацію згідно з реєстром прав вимоги, необхідну для оцінки заборгованостей боржників, шляхом направлення такої інформації на електронну пошту Фактора за формою, погодженою сторонами (Додаток № 3 до Договору).

2.1.2. У випадку погодження такої інформації, Фактор отримує реєстр права вимоги (Додаток № 1 до Договору).

2.1.3. Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається шляхом підписання сторонами договору та відповідного реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за умови використання) Договір та Реєстр прав вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги.

Відповідно до п. 2.2. Договору № ДФ-07072025 протягом 30 робочих дні з дня переходу права вимоги, Клієнт зобов`язаний передати Фактору документи щодо кожного боржника, вказаного в реєстрі, в електронному вигляді в погоджений сторонами спосіб. Факт прийому-передачі документів фіксується сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі документів за формою, погодженою сторонами у Додатку № 3 до Договору.

Згідно з п. 2.3. Договору № ДФ-07072025 Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання прав вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання Боржника. Разом з правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Договором з боржником. У випадку укладення сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком та не замінює попередній.

Пунктом 2.4. Договору № ДФ-07072025 передбачено, що Клієнт протягом 10 робочих днів з дати відступлення (переходу) права вимоги зобов`язується повідомити боржників у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з платіжною інструкцією № 812 від 08 липня 2025 року ТОФ ФК «Пінг-Понг», яке змінило найменування на ТОВ «ФК «Солвентіс», перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Секвоя капітал» 2 012 173,75 грн за Договором факторингу № ДФ-07072025 від 07.07.2025.

Відповідно до витягу з реєстру боржників позивач отримав право вимоги до відповідача за Кредитним договором в сумі 23 119,68 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 12 000,00 грн, заборгованість за процентами 11 119,68 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина друга статті 1056-1 Цивільного кодексу України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України унормовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання та надало відповідачу кредит в сумі 12 000,00 грн.

Однак, відповідач взяті на себе за Кредитним договором зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 12 000,00 грн тіло кредиту, 11 119,68 грн проценти за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання договорів факторингу, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України, чинній на момент укладання договорів факторингу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок укладання договорів факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що сума простроченої заборгованості відповідача за тілом кредиту у розмірі 12 000,00 грн та нарахованими процентами у розмірі 11 119,68 грн підтверджується належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент ухвалення рішення не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача даної заборгованості.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд виходить із того, що відповідно до статей 12, 13, 7681 ЦПК України цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на засадах змагальності сторін, диспозитивності та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому суд зауважує, що наведені відповідачем заперечення мають бути оцінені не ізольовано, а в системному взаємозв`язку з установленими у справі обставинами, змістом укладених правочинів та характером правових наслідків заміни кредитора у грошовому зобов`язанні.

Основним запереченням відповідача є твердження про те, що позивач не довів безперервності переходу права вимоги за кредитним договором № 2551888.

Зазначений довід суд вважає необґрунтованим.

Так, відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Особливим різновидом такого правочину є договір факторингу, правове регулювання якого передбачене статтями 10771084 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладання договорів факторингу).

У цій справі встановлено, що 10 червня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено Договір факторингу № АК-10/06/2025. Умовами цього договору прямо визначено, що перехід права вимоги відбувається шляхом підписання сторонами договору та відповідного реєстру прав вимог, причому саме договір і реєстр прав вимог підтверджують факт такого переходу.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з реєстру боржників ТОВ «Секвоя Капітал» набуло право вимоги саме до відповідача за кредитним договором № 2551888 у розмірі 23 119,68 грн.

У подальшому, 07 липня 2025 року, між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено Договір факторингу № ДФ-07072025, умови якого аналогічним чином передбачають перехід права вимоги шляхом підписання договору та відповідного реєстру прав вимог.

Витягом з реєстру боржників за цим договором підтверджено включення до переданого позивачу портфеля вимоги до відповідача за кредитним договором № 2551888 у тому самому розмірі 23 119,68 грн.

Таким чином, у матеріалах справи наявний послідовний документальний ланцюг переходу права вимоги: ТОВ «Алекскредит» > ТОВ «Секвоя Капітал» > ТОВ «ФК «Солвентіс».

При цьому кредитний договір № 2551888 та відповідач як боржник ідентифіковані у відповідних реєстрах прав вимоги, а розмір переданої вимоги на кожному етапі є узгодженим.

Тому твердження відповідача про відсутність доказів переходу права вимоги спростовується безпосереднім змістом поданих договорів факторингу та реєстрів прав вимог.

Необґрунтованим є також твердження відповідача про те, що відсутність актів приймання-передачі документів, окремих додатків чи інших документів автоматично свідчить про неперехід права вимоги.

Із умов обох договорів факторингу вбачається розмежування юридичного факту переходу права вимоги та подальшої передачі документів щодо боржника. Зокрема, договори передбачають, що право вимоги переходить у порядку, встановленому пунктами 2.1 відповідних договорів, тоді як передача документів щодо боржників здійснюється протягом визначеного строку після переходу права вимоги.

Отже, акт приймання-передачі документів виконує функцію документального оформлення передачі матеріалів щодо боржника, але не є самостійною та єдиною юридичною підставою виникнення у фактора права вимоги, якщо сам договір та реєстр прав вимог визначені сторонами як документи, що підтверджують такий перехід.

Не може бути підставою для відмови в позові й посилання відповідача на відсутність документів щодо розрахунків між факторами та клієнтами.

По-перше, відповідач не є стороною договорів факторингу, а тому внутрішні розрахунки між клієнтом та фактором самі по собі не змінюють змісту його первісного кредитного зобов`язання.

По-друге, у матеріалах справи наявні платіжні документи, які підтверджують виконання фінансових умов договорів факторингу, зокрема платіжна інструкція від 16 червня 2025 року щодо перерахування ТОВ «Секвоя Капітал» на користь ТОВ «Алекскредит» 1 900 000,00 грн та платіжна інструкція № 812 від 08 липня 2025 року щодо перерахування коштів за Договором факторингу № ДФ-07072025.

Правовий наслідок факторингу полягає у переході права грошової вимоги до фактора, а не у виникненні у боржника права контролювати порядок виконання взаємних майнових обов`язків між учасниками договору факторингу.

Доводи відповідача про те, що він не отримував письмового повідомлення про перехід права вимоги, також не є підставою для відмови у позові.

Суд враховує, що спеціальне регулювання відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит передбачає обов`язок кредитодавця та нового кредитора здійснити відповідне повідомлення споживача. Водночас правовим наслідком невиконання такого інформаційного обов`язку не є припинення самого права вимоги або недійсність договору факторингу.

За змістом частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє його основного зобов`язання та не є самостійною підставою для відмови новому кредитору у позові. У такому випадку боржник захищається від ризику неналежного виконання шляхом можливості здійснити виконання первісному кредиторові, а несприятливі наслідки неповідомлення покладаються на нового кредитора.

Відтак навіть за умови встановлення факту неналежного повідомлення відповідача про відступлення права вимоги така обставина не свідчила б про відсутність у позивача права вимоги. Вона могла б мати юридичне значення, зокрема, у випадку доведення відповідачем здійснення ним платежів первісному кредитору після переходу права вимоги або інших обставин, які свідчили б про неможливість належного виконання зобов`язання новому кредитору.

Проте доказів погашення відповідачем заборгованості первісному кредитору після переходу права вимоги матеріали справи не містять.

Отже, посилання на неналежне повідомлення не спростовує права позивача вимагати виконання невиконаного грошового зобов`язання.

Похідним від доводу про неналежне повідомлення є твердження відповідача про наявність прострочення кредитора відповідно до статті 613 ЦК України.

Згідно із зазначеною нормою кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Кредитне зобов`язання відповідача виникло безпосередньо з укладеного ним кредитного договору, розмір отриманих кредитних коштів становив 12 000,00 грн, а строк виконання основного обов`язку був визначений договором та додатковою угодою. Відповідач не позбавлявся можливості виконати зобов`язання шляхом погашення кредитної заборгованості.

Саме лише незнання про подальшу зміну кредитора не створює юридичної неможливості виконати первісне зобов`язання, оскільки до моменту повідомлення боржник має право здійснити виконання первісному кредиторові, а після підтвердження переходу права вимоги новому кредиторові.

Таким чином, відсутність повідомлення про заміну кредитора не може автоматично кваліфікуватися як прострочення кредитора у розумінні статті 613 ЦК України.

При цьому відповідач не довів, що він у період після настання строку виконання зобов`язання звертався до кредитора з конкретною пропозицією належного виконання, був готовий виконати грошове зобов`язання, однак таке виконання не було прийняте або стало неможливим саме через дії чи бездіяльність кредитора.

За відсутності таких обставин посилання на статтю 613 ЦК України є лише припущенням та не спростовує факту прострочення відповідачем виконання власного грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на те, що ним належним чином виконувалися кредитні платежі до початку пандемії COVID-19 та повномасштабного воєнного вторгнення, не спростовує позовних вимог.

Строк повернення кредиту, визначений сторонами, припадав на 2019 рік. Отже, обставини, пов`язані з пандемією COVID-19, яка виникла пізніше, а тим більше з введенням воєнного стану 24 лютого 2022 року, не могли бути первинною причиною невиконання зобов`язання у встановлений договором строк.

Сам по собі факт здійснення окремих платежів до певного моменту не означає припинення кредитного зобов`язання. Навпаки, у разі часткового виконання зобов`язання розмір непогашеної заборгованості визначається з урахуванням фактично здійснених платежів.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів повного погашення тіла кредиту та нарахованих відповідно до договору процентів, а також не навів конкретного розміру платежів, які, на його думку, не були враховані позивачем.

За таких обставин загальне посилання на належне виконання зобов`язань у певний попередній період не може мати доказового значення для спростування існування заборгованості, розмір якої підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року, яким виконавчий напис № 10826 визнано таким, що не підлягає виконанню, не спростовує права позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Виконавчий напис нотаріуса та судове рішення про стягнення заборгованості є різними способами реалізації права кредитора на захист свого цивільного права. Визнання конкретного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, означає відсутність підстав для примусового виконання саме цього виконавчого документа, але не є тотожним встановленню судом факту припинення основного кредитного зобов`язання.

Інший підхід означав би, що усунення можливості позасудового стягнення автоматично позбавляє кредитора права на судовий захист, що суперечило б природі цивільного судочинства та положенням статей 15, 16 ЦК України.

Крім того, предметом розгляду у справі № 643/12939/20 було питання щодо можливості виконання виконавчого напису, тоді як предметом розгляду у цій справі є вимога нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Тому рішення у попередній справі не встановлює преюдиційної обставини щодо відсутності самого грошового зобов`язання відповідача та не позбавляє суд у цій справі обов`язку самостійно дослідити докази щодо виникнення, існування та розміру заборгованості.

Доводи відповідача про те, що позивач не довів розмір заборгованості, також не знайшли свого підтвердження.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 12 000,00 грн підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та наданою Акціонерним товариством «Сенс Банк» випискою про рух коштів.

Відповідно до статей 526, 530, 610, 612 ЦК України отримання кредитних коштів породжує для позичальника обов`язок повернути їх у встановлений договором строк та належним чином виконати інші передбачені договором грошові зобов`язання.

При цьому відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредиту, а також визнає існування обов`язку щодо повернення основної суми кредиту. Отже, спір між сторонами фактично не стосується самого факту виникнення кредитного зобов`язання, а зводиться переважно до заперечення його подальшого виконання та правового статусу позивача як нового кредитора.

Розмір заборгованості, який був предметом відступлення за договорами факторингу, визначений у відповідних реєстрах прав вимоги та становить 23 119,68 грн, у тому числі 12 000,00 грн основної заборгованості та 11 119,68 грн процентів.

Відповідач, заперечуючи проти такого розміру, не подав власного альтернативного розрахунку, не зазначив конкретних платежів, які, на його думку, не були враховані, та не надав доказів повного або часткового погашення заявленої до стягнення суми в розмірі, який би спростовував розрахунок позивача.

Тому загальне твердження про неправильність розрахунку без наведення конкретних математичних або юридичних помилок у ньому судом до уваги не приймаються.

Отже, оцінюючи заперечення відповідача у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони не спростовують правомірність заявлених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено факт виникнення між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем кредитного зобов`язання, факт надання відповідачу кредитних коштів, невиконання ним у встановлений строк обов`язку щодо їх повернення, розмір заборгованості, а також послідовний перехід права грошової вимоги спочатку до ТОВ «Секвоя Капітал», а в подальшому - до ТОВ «ФК «Солвентіс».

При цьому відповідач не довів обставин, які б свідчили про припинення основного зобов`язання, повне погашення заборгованості, виконання грошового обов`язку на користь первісного кредитора після переходу права вимоги або виникнення об`єктивної неможливості виконання зобов`язання внаслідок прострочення кредитора.

Неналежне повідомлення боржника про заміну кредитора, навіть за умови його встановлення, не припиняє права вимоги та не звільняє боржника від обов`язку виконати основне грошове зобов`язання. Водночас відповідач не довів здійснення будь-якого виконання, яке відповідно до статті 516 ЦК України могло б мати наслідком зарахування такого виконання в рахунок погашення спірної заборгованості.

Так само визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є юридичним фактом припинення кредитного зобов`язання та не позбавляє кредитора або його правонаступника права на судовий спосіб захисту.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача щодо недоведеності права вимоги позивача, неналежного повідомлення про заміну кредитора, прострочення кредитора, недоведеності розміру заборгованості, правового значення рішення у справі № 643/12939/20, а також необхідності витребування матеріалів зазначеної справи, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами або ґрунтуються на неправильному розумінні правових наслідків відповідних обставин.

З огляду на вищевикладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Що стосується понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (ст. 30 зазначеного Закону).

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Згідно зі статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Позивачем надано суду:

- договір про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року, укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Лівак Іванною Миколаївною (Адвокат), за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Деталі встановлюються додатковими угодами;

- додаткову угоду № 2551888 від 30 вересня 2025 року, якою сторони доповнили Договір пунктом 1.2. наступного змісту: Адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів Клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 . Адвокат зобов`язується надати інші види професійної правничої допомоги, пов`язаних з розглядом даної справи в будь-якому суді першої, апеляційної та касаційної інстанції з повноваженням представляти інтереси Клієнта в будь-якому суді першої, апеляційної та касаційної інстанції згідно підсудності та судоустрою, встановлених процесуальними законами та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» під час здійснення судочинства та може вчиняти від імені Клієнта усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти позивач, відповідач, третя особа, стягувач, суб`єкту оскарження у процесі, для чого адвокату надається право підписувати та подавати від імені Клієнта позовні заяви, змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог у судових засіданнях, брати участь у судових засіданнях, отримувати копії судових рішень, розписуватися та вчиняти інші процесуальні дії. Повноваження адвоката в суді не обмежені цим договором;

- акт № 2551888 від 30 вересня 2025 року, відповідно до якого сторони підтвердили, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв правничу (правову) допомогу у загальному розмірі 6 000,00 грн: 1) правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» 1,5 год. 2 250,00 грн; 2) складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи позивач 3 год. 3 000,00 грн; 3) формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 1 год 750,00 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак І.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» про стягнення кредитної заборгованості, відповідно до якого адвокатом виконані наступні роботи: 1) правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» 1,5 год. 2 250,00 грн; 2) складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи позивач 3 год. 3 000,00 грн; 3) формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 1 год 750,00 грн.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Оцінивши заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу суд виходить з того, що відповідно до положень цивільного процесуального законодавства такі витрати мають бути не лише документально підтвердженими, а й співмірними зі складністю справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, часом, необхідним для їх виконання, значенням справи для сторін та принципом розумності.

При визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації, суд враховує ціну позову, характер спірних правовідносин, категорію та складність справи, яка не потребувала значного обсягу доказування, проведення складних процесуальних дій чи формування нової правової позиції, а також те, що спір є типовим для даної категорії справ.

Разом із тим суд бере до уваги обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який підтверджується матеріалами справи. Водночас суд виходить із того, що компенсації підлягають лише ті витрати, які були фактично понесені, є необхідними для забезпечення належного захисту прав сторони та відповідають критеріям реальності, необхідності й розумності.

З урахуванням сукупності наведених обставин, керуючись принципами справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку, що справедливим і таким, що відповідає критеріям реальності та необхідності понесених витрат, є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, який є достатнім, обґрунтованим та пропорційним обсягу фактично наданої правничої допомоги у цій справі.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за тілом кредиту в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп, заборгованість за процентами в сумі 11 119 (одинадцять тисяч сто дев`ятнадцять) грн 00 коп, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

3. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (Київська обл, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; код ЄДРПОУ 43657029).

5. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 10.08.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко