Рішення № 138857446, 07.08.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/1878/26

Номер провадження 2/213/1509/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року місто Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі судді Мазуренка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір №0647-3290, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн зі сплатою процентів за користування коштами. Кошти перераховані на рахунок позичальника. Договір укладено в електронному вигляді. На підставі договору факторингу від 28.10.2021 позивач отримав право вимоги до відповідача за зазначеним договором. Відповідач умови договору не виконав, має заборгованість у розмірі 5 664,91 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у вищезазначеному розмірі, а також сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу.

У судове засідання сторони не викликались.

Відповідач подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Зазначає, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору. Надана позивачем копія кредитного договору не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а саме договір не містить підписів сторін. Крім того, у розділі 19 кредитного договору дані позичальника не співпадають з даними відповідача, а саме замість ім`я там якийсь не зрозумілий набір символів «ОСОБА_1 ${personalinfo_firstName} ОСОБА_1 ». Також зазначає, що позивачем не доведено факту надання кредиту в сумі, зазначеній в позовній заяві. Доказами, які підтверджують факт перерахування коштів, є первинні документи, оформлені згідно з нормами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Проте позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості. Крім того не погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки вважає, що проценти нараховані поза межами граничного строку кредитування. Також вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є співмірним із ціною позову та складністю справи. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив, де зазначає про те, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавста та вільному волевиявленню сторін. Позичальник був ознайомлений з умовами договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору, а також частково погашав заборгованість, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Вказує, що заперечуючи проти отримання кредитних коштів, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Кредитор не є банківською фінансовою установою, а тому не може надати первинні бухгалтерські документи. Вказує, що проценти нараховані в межах граничного строку кредитування з урахуванням пролонгації.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Її розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.05.2026 витребувано докази.

27.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

05.08.2026 недоліки усунуто.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

12.03.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №0647-3290, за умовами якого кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем комісію та проценти за користування кредитом.

Сума кредиту - 2 000,00 грн; строк кредиту - 9 днів, термін платежу - 20.03.2021; фіксована процентна ставка - 2% в день; річна - 730%; орієнтовна загальна вартість кредиту - 2 360,00 грн.

Відповідач ознайомився з умовами договору та погодився з ними.

Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Як видно із довідки про ідентифікацію, одноразовий ідентифікатор «A430» було відправлено відповідачу на номер мобільного телефону « НОМЕР_1 ».

Відповідно до листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 на картку НОМЕР_2 12.03.2021 перераховано кошти в сумі 2 000,00 грн згідно з договором № 0647-3290.

Як видно з інформації та виписки, наданої АТ «ПУМБ», в банку на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 та на вказану картку було зараховано вказані вище грошові кошти. В анкетних даних вказано фінансовий номер телефону: НОМЕР_1 .

Відповідач умови договору з повернення кредиту та сплати процентів не виконав.

28.10.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №02/10/2021, за умовами якого до позивача перейшли права вимоги, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за зазначеним вище договором.

Згідно з витягом з реєстру боржників та розрахунком заборгованості первісного кредитора заборгованість за кредитним договором № 0647-3290 становить 5 560,00 грн і складається з: 2 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 560,00 грн - заборгованість за процентами.

Позивачем після набуття права вимоги до відповідача не здійснювалося нарахування процентів.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, що витікають із зобов`язань за кредитним договором та договором позики, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електрону комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з частиною восьмою статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено у формі електронного документу та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідач на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Відповідач був повністю ознайомлений з умовами договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

Суд зазначає, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором і відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

Згідно з абзацом 2 ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, сторонами кредитного договору № 0647-3290 від 12.03.2021 визначені істотні умови, в тому числі: сума кредиту, процентна ставка за кредитом, строк надання кредиту, орієнтовна загальна вартість кредиту, загальні витрати за кредитом, дата повернення кредиту. Підписавши договір, відповідач погодився з його умовами.

Відповідачем не доведено, що ним не укладався договір №0647-3290. У відзиві містяться доводи лише про те, що позивачем не доведено укладення договору, проте доказів на спростування аргументів позивача не надано.

Зі змісту договору слідує, що ОСОБА_1 зазначено адресу його місця проживання, паспортні дані, ідентифікаційний код, що є підтвердженням здійсненої ним процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Суд зазначає, що без введення позичальником відповідних даних, без здійснення його верифікації, без передання ним та отримання фінансовою установою персональних даних з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим.

Для підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору позивачем надано моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», при укладанні кредитного договору № 0647-3290 від 12.03.2021 між Товариством та ОСОБА_1 , із зазначенням часу та дати таких дій. Зазначена інформація містить, зокрема, відомості про мобільний телефон та адресу електронної пошти позичальника (яка також зазначена ОСОБА_1 у відзиві). Зазначені інформації розкривають механізм вчинення позичальником дій для укладення кредитного договору та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариством для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем до суду не надані. Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення щодо нього шахрайських дій чи оскарження ним правомірності укладеного договору. Зважаючи на це, доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору спростовуються матеріалами справи, а невизнання самим відповідачем даного факту не обґрунтоване стороною відповідача за допомогою належних та допустимих доказів.

При цьому аргументи відповідача щодо недоведення укладення кредитного договору через некоректне зазначення його імені у розділі 19 кредитного договору суд відхиляє, оскільки вказаний недолік є очевидною технічною опискою та не спростовує факт укладення кредитного договору саме відповідачем. Крім того, слід звернути увагу на те, що прізвище, ім`я та по батькові відповідача правильно і без помилок зазначені у преамбулі договору.

Таким чином, суд вважає, що позивачем підтверджений факт укладення кредитного договору з відповідачем. Підстави вважати, що у відповідача не виник обов`язок з виконання умов вказаного кредитного договору, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1046, 1048 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Кредитодавець виконав умови договору та надав відповідачу кредит.

Доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують видачу кредиту, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20.

Таким чином, відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів не є підставою для висновку про невиконання умов договору кредитодавцем та неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

Позивачем на підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача надано лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про успішне проведення 12.03.2021 платежу у сумі 2 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Матеріалами справи підтверджується той факт, що банківська картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 та на неї були зараховані кошти в сумі 2 000,00 грн, що видно із виписки по рахунку.

Суд критично ставиться до доводів відповідача з приводу неотримання ним кредитних коштів, оскільки сума та дата зарахування коштів відповідають сумі коштів, зазначеної у кредитному договорі та даті його укладання.

Відповідачем не надано доказів та не доведено суду, що вказану суму коштів він отримав від іншої особи або внаслідок іншої угоди.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів і наявності заборгованості.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем належним чином доведено надання грошових коштів відповідачу, що відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Така заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Позивачем підтверджено перехід до нього права вимоги до відповідача.

Доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту належного відступлення права грошової вимоги до відповідача не заслуговують на увагу, оскільки надані позивачем копії договору, додаткової угоди до нього та витяг з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з первісним кредитором кредитним договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частина 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Встановлено, що відповідач не виконав зобов`язання за договором, вчасно отримані в кредит кошти не повернув, відсотки за користування такими коштами не сплатив, що вказує на наявність заборгованості по кредиту.

Оскільки судом встановлено, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 2 000,00 грн, відповідач доказів на спростування такої заборгованості не надав, тому вимога про стягнення цієї суми заборгованості підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Під час розгляду справи встановлено, що строк дії договору № 0647-3290 від 12.03.2021 - 9 днів. Пунктом 14 договору та розділом 7 Правил передбачено пролонгацію строку кредитування шляхом сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитом на такий самий строк. Пунктом 7.6 розділу 7 Правил передбачена пролонгація з наступного календарного дня після, зокрема, отримання кредитодавцем грошових коштів від позичальника у розмірах визначених у пункті 7.3. зазначених Правил, сплата яких (зазначених грошових коштів) відповідно до згаданого пункту передбачає пролонгацію.

Як вбачається із розрахунку заборгованості первісного кредитора відповідачем здійснено один платіж у сумі нарахованих процентів, на підставі якого пролонговано строк кредитування. Платіж здійснено 12.04.2021. Станом на цю дату відповідачем сплачено загальну суму нарахованих процентів. Таким чином з 23.03.2021 кредит пролонговано на 9 днів до 31.03.2021 включно. За цей період розмір нарахованих процентів становить 360,00 грн (2000*2%*9).

При цьому умовами договору не передбачено пролонгацію строку кредитування на інших умовах, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитами поза межами цього строку.

Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять.

Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно п. 11.1 договору у випадку неповернення суми кредиту у строк, встановлений пунктом 2 договору, позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування чужими грошовими коштами за частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 2% за кожен день фактичного користування відповідною частиною суми кредиту по дату фактичного повернення всієї суми кредиту включно.

Таким чином, проценти, нараховані з 01.04.2021, є процентами за понадстрокове користування кредитом.

Однак, позивачем позовні вимоги в частині стягнення процентів у сумі 3 560,00 грн заявлено не в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України.

Так, вимога про стягнення процентів не розмежована на проценти за правомірне користування кредитом і на проценти за неправомірне (понадстрокове) користування кредитом. Крім того, щодо цього договору позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних як міру відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України.

Тому суд вважає, що стягнення процентів за правомірне користування кредитом після закінчення строку дії договору є безпідставним.

Таким чином підлягають стягненню з відповідача на користь позивача проценти, нараховані у період пролонгації з 23.03.2021 по 31.03.2021 включно, у розмірі 360,00 грн.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що позивачем доведено наявність у нього права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.11.2021 до 23.02.2022, розмір яких становить: інфляційні втрати 87,33 грн, 3% річних 17,58 грн.

Інфляційні втрати та 3% річних нараховані за період до 24.02.2022, тому вимоги п.18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України не підлягають застосуванню.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому суд погоджується із заявленим розміром інфляційних втрат та 3% річних, оскільки сума грошового зобов`язання, яка використана для розрахунку, є заборгованістю за тілом кредиту, без врахування розміру процентів, з яким суд не погодився.

За правилами статей 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1, ч.5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача заборгованості за договором № 0647-3290 у розмірі 2 464,91 грн, з яких: 2 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 360,00 грн - заборгованість за процентами, 87,33 грн - інфляційні втрати, 17,58 грн - 3% річних. В стягненні решти заборгованості за відсотками в розмірі 3 200,00 грн позивачу слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого ним судового збору в розмірі 1 158,46 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 9 000,00 грн суд виходить з такого.

Як передбачено статтею 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір здійснених позивачем витрат на правничу допомогу підтверджується належними доказами.

Відповідачем заявлено про неспівмірність витрат на правничу допомогу.

Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, враховуючи думку відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу, суд вважає, що вартість послуг адвоката в загальній сумі 9 000,00 грн є завищеною стосовно іншої сторони спору та неспівмірною зі складністю справи, а тому, за умови задоволення позовних вимог у повному обсязі, відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн відповідатиме принципу розумності та реальності витрат.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 610,71 грн

Керуючись ст. ст. 207, 512, 514, 525, 526, 530, 638, 639, 610, 611, 1048-1049, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 247, 263-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 0647-3290 від 12.03.2021 в розмірі 2 464 (дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн 91 коп., з яких: 2 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 360,00 грн - заборгованість за процентами, 87,33 грн - інфляційні втрати, 17,58 грн - 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судовий збір у розмірі 1 158 (одна тисяча сто п`ятдесят вісім) грн 46 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 610 (дві тисячі шістсот десять) грн 71 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», адреса: ЄДРПОУ 42640371, адреса: вул. Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Дата складення повного судового рішення - 07.08.2026.

Суддя В.В. Мазуренко