Рішення № 138853560, 09.04.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.04.2026Справа № 910/6126/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6126/25

За позовом Управління поліції охорони в Херсонській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (попереднє найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем»)

про стягнення 295676,00 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління поліції охорони в Херсонській області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем» (далі - відповідач) про стягнення 295676,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024 не в повному обсязі поставив узгоджений товар, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату в розмірі 177876,00 грн, штраф за відмову у виконанні договору у розмірі 109800,00 грн та штраф за відмову у відпуску товару у розмірі 8000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6126/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 15.07.2025.

30.06.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (попереднє найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем») надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив, вказавши, що ним належним чином виконано умови договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024, шляхом поставки позивачу обумовленого договором товару, що підтверджує долучена до матеріалів справи видаткова накладна та звіт про виконання договору про закупівлю UA-2024-07-11-006402-a, відповідно до якого укладений між сторонами договір є виконаним у повному обсязі. Відповідач наголошує, що позивачем не наданого жодного документу, що підтверджує факт того, що надані до заяви скретч-картки (талони) на підставі яких не можливо отримати пальне на АЗС отримані саме від ТОВ «Торговий дім «Інтерференц Систем», наприклад: акт приймання-передачі, реєстр тощо. Щодо документів поданих позивачем у підтвердження факту неможливості відпуску товару, то відповідач вказав, що вони складені без участі представників відповідача, крім того, дані документи підписані особами повноваження яких не підтвердженні жодними документами. Крім того, на переконання відповідача, позивач взагалі не вірно трактує правову природу перерахованих грошових коштів, оскільки визначає їх як передоплату, проте, дане твердження є хибним та не відповідає дійсності.

04.07.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшла відповідь на відзив, у якій позивач відхилив доводи відповідача викладені у відзиві, пославшись на те, що за умовами укладеного договору зобов`язаннями відповідача є забезпечення повного відпуску товару (фактична заправка автотранспорту позивача) через мережу АЗС з використанням талонів на ПММ, відтак тільки передача талонів на ПММ позивачу не свідчить про виконання зобов`язань за договором. Щодо складення документів про неможливість отоварення талонів та заправки ТЗ без участі представника відповідача, позивач наголосив, що належним чином повідомляв ТОВ «Інтерференц Систем» про необхідність прибуття представника на АЗС, втім відповідач ухилився від прибуття та/або направлення свого представника до АЗС для з`ясування причин невідпуску товару. Крім того, позивачем з`ясовано, що у відповідача відсутні будь-які договірні відносини з ТОВ «Євро Смарт Пауер», які б зобов`язували приймати від позивача талони ТМ «АВІАС» та відпускати за ними ПММ на АЗС «БРСМ-Нафта», зокрема в м. Херсон, що свідчить про зазначення завідомо недостовірної інформації під час надання тендерної пропозиції та введення в оману позивача під час укладання договору.

У судовому засіданні 15.07.2025 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 19.08.2025.

21.07.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшла заява про залучення свідка, а саме: ОСОБА_1, інженера відділу технічної охорони та логістики Управління поліції охорони в Херсонській області, оскільки вказана особа може підтвердити обставини, викладені в позовній заяві.

22.07.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування усіх обставин, зокрема, факту припинення відпуску товару на АЗС, розміру заборгованості, обсягу поставленого товару, залишку невикористаних талонів.

У судовому засіданні 19.08.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання у справі на 16.09.2025.

Так, частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки").

Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах "Ейрі проти Ірландії" та "Станєв проти Болгарії"). Ця гарантія є "одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Претто та інші проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху справи.

У статті 14 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-VIII від 19.10.1973 Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

У рішенні №15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Проте, з огляду на правила вирішення спору у порядку спрощеного позовного провадження, повне та всебічне з`ясування всіх обставин справи, які входять в предмет доказування у розглядуваному спорі, та справедливе вирішення спору не вбачається за можливе без проведення підготовчого провадження.

За приписами частини 6 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Таким чином, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого та неупередженого вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами та забезпечення сторонам можливості реалізувати свої права, передбачені господарським процесуальним законом, керуючись закріпленим у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України принципом диспозитивності, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

11.09.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшла заява про забезпечення позову.

12.09.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшло клопотання про витребування доказів, у якому позивач просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц систем" інформацію та документи про рух (обіг) та використання скретч-карт (талонів) на пальне, виданих позивачу за договором про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024, зокрема: серії та номери скретч-карток (талонів) переданих позивачу; дати їх використання або анулювання; інформацію про пункти (АЗС), де вони мали бути реалізовані; а також відомості про поставку паливно-мастильних матеріалів до АЗС в місті Херсоні Херсонської області, визначених відповідачем при укладанні договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024, як пункти відпуску пального, за період з 22 серпня 2024 року по 31 травня 2025 року та документи, які підтвердили відпуск паливно-мастильних матеріалів за скретч-картками (талонами) на цих АЗС.

У судовому засіданні 16.09.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов`язання ТОВ "Торговий дім "Інтерференц систем" надати перелік скретч-карт (талонів) на пальне переданих позивачу на виконання умов договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024; відкладення підготовчого засідання у справі на 14.10.2025.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання ТОВ "Торговий дім "Інтерференц систем" надати перелік скретч-карт (талонів) на пальне переданих позивачу на виконання умов договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у задоволенні заяви Управління поліції охорони в Херсонській області про забезпечення позову відмовлено.

09.10.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшло клопотання про витребування доказів, у якому просив суд витребувати від ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі інформацію щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої ТОВ «Аваста Компані» за місцем торгівлі: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 19; а також витребувати від ГУ ДПС у Кіровоградській області інформацію щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої ТОВ «Аваста Компані» (ЄДРПОУ 44807654).

У судовому засіданні 14.10.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про витребування у Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі інформації щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Аваста Компані» за місцем торгівлі: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 19; витребування у Головного управління ДПС у Кіровоградській області інформації щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Аваста Компані» за місцем торгівлі: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 19; повторне зобов`язання ТОВ "Торговий дім "Інтерференц систем" надати перелік скретч-карт (талонів) на пальне переданих позивачу на виконання умов договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024; відкладення підготовчого засідання у справі на 11.11.2025.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування у Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі інформації щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Аваста Компані» за місцем торгівлі: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 19; витребування у Головного управління ДПС у Кіровоградській області інформації щодо наявності та терміну дії ліцензії на право роздрібної торгівлі нафтопродуктами, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Аваста Компані» за місцем торгівлі: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 19; повторне зобов`язання ТОВ "Торговий дім "Інтерференц систем" надати перелік скретч-карт (талонів) на пальне переданих позивачу на виконання умов договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024.

31.10.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Управління поліції охорони в Херсонській області надійшло клопотання про долучення доказів, у якому позивач просив суд долучити до матеріалів справи лист ГУ ДПС у Кіровоградської області від 14.10.2025 №5928/5/11-28-09-01-06, у якому повідомлено про відсутність діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, виданої суб`єкту господарювання ТОВ «Аваста Компані» станом на 13.10.2025.

10.11.2025 року на виконання вимог протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 14.10.2025, через відділ діловодства суду від Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшли витребувані судом документи.

У судовому засіданні 11.11.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення заяви позивача про залучення свідка без розгляду, при цьому виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

При цьому, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11 відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Судом встановлено, що клопотання про залишення без розгляду заяви про залучення свідка заявлено представником позивача - Надєліною Н.О. на підставі наявної в матеріалах справи посадової інструкції провідного юрисконсульта Управління поліції охорони в Херсонській області, затвердженої начальником Управління поліції охорони в Херсонській області.

У той же час, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про залишення без розгляду заяви про залучення свідка, відтак його може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що узгоджується з приписами частини 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання клопотання про залишення без розгляду заяви про залучення свідка, яке заявлено уповноваженою особою позивача, суд приходить до висновку про задоволення клопотання та залишення заяви про залучення свідка без розгляду.

У судове засідання 19.03.2026 року з`явився представник позивача, у свою чергу, відповідач у судове засідання не з`явилась хоча про дату, час і місце проголошення судового рішення був належним чином повідомлений, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Водночас, суд наголошує, що в судовому засіданні 19.03.2026 року, судом було здійснено розгляд справи по суті, та у відповідності до частин 1, 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України, постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення у судовому засіданні 09.04.2026.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.04.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача під час розгляду справи по суті, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва , -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024 року між Управлінням поліції охорони в Херсонській області (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерференц систем» (далі - постачальник) було укладено договір про закупівлю №139/2024 (далі - договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов`язок постачальника відповідно до умов, зазначених в Договорі, поставити (передати у власність) Покупцю товар на АЗС Постачальника з використанням талонів / скретч-карток (бланків - дозволів внутрішнього обігу на відпуск Товару), а Покупець зобов`язується приймати у власність Товар та повністю оплачувати його вартість (ціну) в порядку та на умовах визначених в цьому Договорі.

Згідно загальних положень договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник поставляє (передає у власність) Покупцю через мережу АЗС у власність Покупця Бензин А-95 та дизельне паливо за кодом ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти (надалі - «Товар») загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість яких визначена Сторонами у Специфікації, що є додатком до цього Договору, а Покупець приймає та оплачує Товар на умовах, визначених у Договорі.

АЗС - автозаправна станція з переліку АЗС, визначених Постачальником у Додатку до Договору, на яких здійснюється фактична заправка пальним автотранспорту Замовника.

Мережа АЗС - перелік АЗС, визначених Постачальником у Додатку до Договору.

Місце поставки (місце фактичної заправки автотранспорту Замовника) - АЗС, зазначені у Додатку до Договору та додатково будь-які інші АЗС по території України згідно з умовами цього Договору.

Скретч-карта/талон (Бланк - дозволу внутрішнього обігу (надалі - Бланк) - є документом встановленого зразка та форми, одноразового використання, який посвідчує право Покупця та/або Довіреної особи Покупця на одержання певної кількості та певної марки пального на АЗС. Скретч - карта/Талон (Бланк) надає право Покупцю або Довіреній особі отримати Товар на АЗС. Скретч - карта/талон (Бланк) не є платіжним документом, що підтверджує оплату Товару.

Скретч-карта/талон (Бланк) містить інформацію про вид і об`єм нафтопродуктів, якими буде заправлений автотранспорт Покупця при наданні таких Бланків на АЗС протягом терміну дії такого бланку.

Постачальник підтверджує, що укладення та виконання ним цього Договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання усіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього Договору не суперечить цілям діяльності Учасника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, номенклатура, асортимент та ціна Товару наведені в специфікації (Додаток 1 до даного Договору).

Пунктом 1.3 договору встановлено, що обсяги закупівлі Товару за взаємною згодою Сторін можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків Покупця.

Постачальник зобов`язаний передати Покупцю Товар протягом 10 календарних днів з дня отримання Постачальником Заявки в порядку, визначеному Договором. Строк (термін) поставки: з дати укладання договору по 31.12.2024 партіями протягом строку дії Договору за Заявкою Покупця, підписаною уповноваженими особами, шляхом передачі Постачальником Покупцю бланків-дозволів, а саме: талонів / скретч - карток (пункт 2.1 договору).

За умовами пункту 2.2 договору постачальник гарантовано зобов`язується забезпечити відпуск Товару (фактичну заправку автотранспорту Покупця) через мережу АЗС. При цьому Покупець має право безпосереднього вибору будь-якої АЗС з наведеного переліку мережі АЗС (Додаток 2 до Договору). Постачальник гарантує забезпечити відпуск Товару (фактичну заправку автотранспорту Покупця) в межах міста Херсон та Херсонської області (без урахування тимчасово окупованої території Херсонської області).

Відповідно до пункту 2.3 договору за потребою Покупця фактична заправка автотранспорту може здійснюватися Постачальником, крім АЗС, зазначених у Додатку №2 до Договору, на будь-яких інших АЗС по території України, на яких можливий відпуск Товару згідно з наданими Постачальником талонів / скретч - карток.

Передача Товару здійснюється по усній або письмовій заявці Покупця на підставі накладних. Накладна є підставою для оплати Покупцем (пункти 2.4, 2.5 договору).

Пунктом 2.7 договору визначено, що найменування, відповідно Додатку 1 до Договору (Специфікація), одиниці виміру, кількість та ціна Товару вказується в рахунку-фактурі та накладній Учасника.

Згідно пункту 2.8 договору оплата здійснюється в розмірі повної вартості Товару, відповідно до Актів приймання передачі або видаткової накладної, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Учасника, вказаний у реквізитах цього Договору.

Відповідно до пункту 2.9 договору покупець здійснює оплату за товар по факту постачання, з можливою відстрочкою платежу до 60 банківських днів.

Відпуск Товару на АЗС регламентується Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими Постановою КМУ від 20.12.1997 №1442 (пункт 2.11 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлено, що ціна Товару визначається Сторонами в національній валюті України - гривні. Поставка Товару здійснюється за цінами, визначеними у Специфікації до цього Договору. Ціна Товару зазначається у Специфікації та включає в себе: вартість Товару, всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також всі інші витрати Постачальника, у тому числі по взаємовідносинах із АЗС, пов`язані з виконанням Договору.

Згідно пунктів 4.3, 4.4 договору сума цього Договору становить 1098000,00 грн. Один мільйон дев`яносто вісім тисяч гривень 00 копійок, з урахуванням ПДВ - 183000,00 грн. Сума договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін.

Відповідно до пункту 5.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства України.

За умовами пункту 5.5 договору за відмову виконання договору укладеного за результатами закупівлі, проведеної у системі електронних закупівель, Постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 10% від суми початкового договору.

У разі відмови уповноваженій особі Покупця на будь - якій АЗС Постачальника, з числа тих, що визначені у переліку автозаправних станцій Постачальника у відпуску товару за талонами / скретч-картами Постачальника, з Постачальника стягується штраф у розмірі 2000 грн за кожен такий випадок (пункт 5.6 договору).

Згідно пункту 7.1 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити кошти за поставлені товари, приймати товар згідно з умовами даного Договору, у той час, як Постачальник, за умовами пункту 7.4 договору, зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором, забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам тендеру.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє по 31.12.2024 року, а в частині видачі пального по талонам / скретч - картам на АЗС - до повного їх використання. Закінчення дії цього Договору не звільняє Сторони від його виконання та відповідальності за порушення його умов (пункт 8.1 договору).

У якості Додатку №1 до договору №139/2024 від 30.07.2024 сторонами було підписано специфікацію на товар (далі - специфікація / додаток №1), за умовами якої погодили найменування товару, одиницю вимірювання, кількість товару, ціну за одиницю товару, без ПДВ, загальну вартість без ПДВ, а саме: бензин А-95 (талони та скретч-карти) 09132000-3 Бензин, у кількості 10000,00 літрів, загальна вартість без ПДВ - 457500,00 грн (ціна за одиницю товару - 45,75 грн/л. без ПДВ); дизельне паливо (талони та скретч-карти) 09134200-9 Дизельне паливо, у кількості 10000,00 літрів, загальна вартість без ПДВ - 457500,00 грн (ціна за одиницю товару - 45,75 грн/л. без ПДВ). Всього загальна вартість з ПДВ - 1098000,00 грн.

Додатком №2 до договору №139/2024 від 30.07.2024 сторонами було погоджено перелік АЗС (далі - додаток №2 / Перелік АЗС).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було передано позивачу паливні талони на 10000 літрів бензину А-95 та 10000 літрів дизельного палива загальною вартістю 1098000,00 грн з ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №1301 від 22.08.2024.

У свою чергу, позивач виконуючи власні зобов`язання за укладеним договором, сплатив на користь відповідача вартість отриманих паливних талонів в сумі 1098000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1514 від 28.08.2024 на суму 1098000,00 грн.

Втім, як зазначає позивач, після укладення договору на визначених автозаправних станціях почалися перебої з наявністю пального.

В період з серпня по грудень 2024 року відповідач відпустив позивачу 6760 л бензину А-95 та 10000 л дизельного палива на загальну суму 920124,00 грн з ПДВ.

З початку січня 2025 року визначені у додатку №2 АЗС перестали відпускати товар з використанням талонів ТМ «Авіас», внаслідок чого невідпущеним залишилось 3240 л бензину А-95 на загальну суму 177876,00 грн.

21.03.2025 року позивач звернувся до відповідача з претензією №1 за вих. №288-2025 від 20.03.2025 про необхідність виконання належним чином зобов`язань за договором або перерахування суми заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань в розмірі 177876,00 грн.

15.04.2025 із супровідним листом за №553-2025 від 14.04.2025 року позивач направив відповідачу акт звіряння невикористаних талонів на бензин А-95 ТМ «Авіас», в якому у строк по 21.04.2025 включно просив повернути підписаний акт звірки та здійснити обмін паливних скретч - карт або повернути суму, сплачену за не отриманий товар.

У встановлений строк відповідач акт звірки з підписом або із запереченнями на адресу позивача не направив, паливні скретч - карти не обміняв та суму, сплачену за не отриманий товар на розрахунковий рахунок управління не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За умовами договору предметом поставки фактично є бензин та дизельне пальне, відпуск яких здійснюється на підставі пред`явлених покупцем талонів, що надані постачальником за відповідною видатковою накладною.

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому. Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язаний відповідно до умов, зазначених в Договорі, поставити (передати у власність) Покупцю товар на АЗС Постачальника з використанням талонів / скретч-карток (бланків - дозволів внутрішнього обігу на відпуск Товару), а Покупець зобов`язується приймати у власність Товар та повністю оплачувати його вартість (ціну) в порядку та на умовах визначених в цьому Договорі.

Постачальник зобов`язаний передати Покупцю Товар протягом 10 календарних днів з дня отримання Постачальником Заявки в порядку, визначеному Договором. Строк (термін) поставки: з дати укладання договору по 31.12.2024 партіями протягом строку дії Договору за Заявкою Покупця, підписаною уповноваженими особами, шляхом передачі Постачальником Покупцю бланків-дозволів, а саме: талонів / скретч - карток (пункт 2.1 договору).

За умовами пункту 2.2 договору постачальник гарантовано зобов`язується забезпечити відпуск Товару (фактичну заправку автотранспорту Покупця) через мережу АЗС. При цьому Покупець має право безпосереднього вибору будь-якої АЗС з наведеного переліку мережі АЗС (Додаток 2 до Договору). Постачальник гарантує забезпечити відпуск Товару (фактичну заправку автотранспорту Покупця) в межах міста Херсон та Херсонської області (без урахування тимчасово окупованої території Херсонської області).

З аналізу змісту наведених положень чинного законодавства та умов укладеного договору, вбачається, що талон не підтверджує право власності на придбане пальне, а містить лише інформацію про вид і об`єм нафтопродуктів, попередньо оплачених позивачем. Фактичне ж отримання пального відбувається лише на АЗС.

За таких обставин, позивач вважається таким, що фактично отримав товар лише після отоварення талонів на АЗС (отримання відповідних паливно-мастильних матеріалів на підставі цих талонів).

Проте, всупереч умовам укладеного між сторонами договору відповідач у повному обсязі не виконав покладеного на нього обов`язку з передачі товару на сплачену позивачем суму коштів у загальному розмірі 1098000,00 грн.

Згідно невикористаних талонів у кількості 3240 літрів бензину А-95 вартістю 54,90 грн/1 літр з ПДВ вбачається, що відповідач не поставив пального на суму 177876,00 грн, заборгувавши таким чином позивачу 177876,00 грн, доказів зворотного матеріали справи не містять і відповідач під час розгляду даної справи не надав.

Поряд з тим, відповідачем не було надано й доказів на спростування того, що у спірний період позивач був позбавлений можливості здійснити заправку транспорту на АЗС, або докази отоварення позивачем спірних талонів.

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За приписами частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 року в справі №910/18530/23.

При цьому, суд зауважує, що у статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У частинах 1 і 4 статті 631 цього Кодексу передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/9167/19.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 177876,00 грн від загальної вартості у розмірі 1098000,00 грн, була перерахована позивачем як попередня оплата за товар, отримання якого не забезпечено відповідачем на виконання взятих на себе за договором зобов`язань, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а також доказів поставки товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення зазначеної суми боргу.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідній редакції) встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідній редакції) також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 5.6 договору у разі відмови уповноваженій особі Покупця на будь - якій АЗС Постачальника, з числа тих, що визначені у переліку автозаправних станцій Постачальника у відпуску товару за талонами / скретч-картами Постачальника, з Постачальника стягується штраф у розмірі 2000 грн за кожен такий випадок.

Оскільки позивачу було відмовлено на АЗС Постачальника, з числа тих, що визначені у переліку автозаправних станцій у відпуску товару за талонами / скретч-картами 4 рази, позивачем заявлено до стягнення штраф у загальному розмірі 8000,00 грн.

За умовами пункту 3.6 договору у разі відмови у відпуску товару представнику Покупця на АЗС представник Покупця спільно з оператором (працівником) АЗС, а в разі їх відмови в участі при складанні документу - самостійно, складає Акт про нездійснення відпуску Товару за договором у 2-х (двох) примірниках.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2025 року працівниками позивача спільно із оператором АЗС БРСМ-НАФТА двічі о 10 год 53 хв та о 12 год 48 хв було складено акти про відмову у відпуску пального.

Згідно пункту 3.7 договору при настанні обставин, визначених п. 3.6. Договору, Уповноважена особа Покупця повідомляє Постачальника про факт виникнення таких обставин із викликом для прибуття до відповідної АЗС шляхом відправлення електронного листа на електронну пошту Постачальника, адреса якої зазначена у розділі XІI Договору, в порядку, визначеному п. 2.12. цього Договору.

Акт, зазначений у п. 3.6. Договору, направляється Постачальнику додатково у порядку, визначеному у п. 2.12. цього Договору (пункт 3.8 договору).

На виконання наведених вище умов договору, 29.04.2025 року супровідним листом №625-2025 електронними засобами зв`язку відповідача повідомлено про вказану відмову та запропоновано прибути до АЗС, адреса м. Херсон, вул. Нафтовиків, 4.

Виклик для прибуття до АЗС від 29.04.2025 року №625-2025 також було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку на його адресу.

За умовами пункту 3.9 договору уповноважений представник Постачальника зобов`язаний прибути до відповідної АЗС, зазначеної у виклику Замовника, у строк, що не перевищує 1 (один) календарний день з моменту отримання Постачальником такого виклику, для складання спільного з Покупцем Акту про нездійснення відпуску Товару та з`ясування причин такого не відпуску, попередньо повідомивши Покупця про конкретну дату та час його прибуття, шляхом направлення електронного листа на електронну адресу Покупця.

У випадку неявки представника Постачальника у встановлені строки після одержання Постачальником виклику до відповідної АЗС у повідомлений ним час або неотримання Покупцем від Постачальника електронною поштою повідомлення про конкретну дату та час прибуття представника Постачальника на АЗС або відмови уповноваженого представника Постачальника від підписання відповідного акту та повторної відмови на АЗС у відпуску Товару, Покупець самостійно на підставі акту, визначеного п. 3.6. Договору, складає Акт про повторне нездійснення відпуску Товару (пункт 3.10 договору).

При цьому, згідно пункту 3.11 договору сторони домовились, що Акт про повторне нездійснення відпуску Товару, в тому числі складений Покупцем самостійно, є беззаперечним доказом не відпуску товару та є достатньою підставою для застосування до Постачальника штрафних санкцій, передбачених Договором.

Відповідачем жодної відповіді на адресу позивача на виклик для прибуття до АЗС від 29.04.2025 №625-2025 не надіслано, тому 06.05.2025 о 16 год 31 хв та 07.05.2025 о 15 год 48 хв, позивачем спільно із оператором АЗС БРСМ-НАФТА складено акт про повторну відмову у відпуску пального.

Таким чином, враховуючи, що позивачу було відмовлено на АЗС Постачальника, з числа тих, що визначені у переліку автозаправних станцій, у відпуску товару за талонами / скретч-картами 4 рази, що підтверджують відповідні акти про відмову у відпуску пального за 29.04.2025 (2 шт.), за 06.05.2025 та за 07.05.2025, то заявлений до стягнення штраф у загальному розмірі 8000,00 грн, підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Крім того, відповідно до пункту 5.5 договору за відмову виконання договору укладеного за результатами закупівлі, проведеної у системі електронних закупівель, Постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 10% від суми початкового договору.

На переконання позивача, оскільки відповідач власними діями щодо не поставлення товару обумовленого договором та неповерненням різниці грошових коштів (попередньої оплати) фактично відмовився від виконання договору укладеного за результатами закупівлі, то наявні підстави для стягнення штрафу у розмірі 10% від суми початкового договору, а тому позивачем заявлено до стягнення також і штраф у розмірі 109800,00 грн.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 (провадження № 61-913св20) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що «свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав, зокрема, якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту».

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання.

При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання».

Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №591/3176/17.

При цьому, за наявними в матеріалах справи доказами, суд не може дійти висновку, що дії відповідача були спрямовані та/або зумовлювали настання обставин, за яких останній відмовляється від виконання договору укладеного за результатами закупівлі.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом не встановлено, що дії відповідача були направлені на відмову від виконання договору укладеного за результатами закупівлі, у розмінні пункту 5.5 договору.

У даному випадку, мало місце неналежне виконання умов договору про закупівлю №139/2024 від 30.07.2024 зі сторони відповідача, а тому підстав для стягнення штрафу в порядку пункту 5.5 договору у розмірі 109800,00 грн судом не встановлено, відтак у його задоволенні слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не наданого жодного документу, що підтверджує факт того, що надані до заяви скретч-картки (талони) на підставі яких не можливо отримати пальне на АЗС отримані саме від ТОВ «Торговий дім «Інтерференц Систем».

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України визначає, що змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У даному випадку, заперечення сторони не можуть зводитися до посилання на недоведеність обставин іншою стороною без належного підтвердження власних заперечень відповідними доказами, оскільки такий підхід фактично призводить до неправомірного перекладення процесуального обов`язку доказування на протилежну сторону.

Суд звертає увагу на те, що господарське судочинство базується на принципі змагальності, де кожен учасник процесу повинен довести обставини на які він посилається, як на підставу свої вимог та/або заперечень.

Відповідач стверджуючи та/або заперечуючи проти тієї обставини, що позивач не надав жодного документу, що підтверджує факт того, що надані до заяви скретч-картки (талони) на підставі яких не можливо отримати пальне на АЗС отримані саме від ТОВ «Торговий дім «Інтерференц Систем», не надав до матеріалів справи жодного акту приймання-передачі, реєстр тощо, який би підтверджував, що позивач отримав скретч-картки (талони) не від відповідача, або ж отримав у відповідача інші скретч-картки.

Відхиляє суд і посилання відповідача на неналежність доказів поданих позивачем у підтвердження факту неможливості відпуску товару, оскільки такі складені без участі відповідача та особами повноваження яких не підтверджені жодними документами.

Як встановлено судом, позивач на виконання умов договору належним чином повідомляв відповідача про необхідність прибуття на АЗС для детального з`ясування обставин неможливості відпуску товару, втім відповідач на визначені АЗС не прибув, як і не надав будь-яких пояснень, а тому керуючись пунктами 3.10, 3.11 договору позивач склав акти за відсутності уповноваженого представника відповідача і підстав вважати їх неналежними у суду відсутні.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, заважаючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Управління поліції охорони в Херсонській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» про стягнення 295676,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультпан» (03146, місто Київ, вул. Юри Гната, буд. 20, ідентифікаційний код 45067285) на користь Управління поліції охорони в Херсонській області (73003, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Молодіжна, буд. 6, ідентифікаційний код 40108850) основний борг у розмірі 177876 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 00 коп., штраф у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2230 (дві тисячі двісті тридцять) грн 51 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2026.

СуддяТ.В. Васильченко