Вирок № 138844298, 07.08.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Провадження № 1-кп/643/887/26

Справа № 643/11477/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

представника потерпілого: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221170001104 від 26.04.2026, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який проходить військову службу на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 5 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_4 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 5 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 2 батальйону військової частини НОМЕР_2 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи на бойовому завданні в Харківській області знайшов гранату РГД із запалом типу УЗРГМ з маркуванням «УЗРГМ-1-76 349-2», з іншого боку «386-25-76».

Усвідомлюючи, що вказаний предмет містить бризантну вибухову речовину і є придатним для здійснення вибуху, в порушення положення «Про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на незаконне придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Реалізуючи свій прямий умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що вищевказаний предмет є бойовим припасом, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та спосіб, ОСОБА_4 транспортував попередньо придбану ним гранату РГД із запалом типу УЗРГМ з маркуванням «УЗРГМ-1-76 349-2», з іншого боку «386-25-76», яка відноситься до категорії бойових припасів, до місця свого фактичного проживання за адресою АДРЕСА_2 , де незаконно зберігав її до 26.04.2026, тим самим здійснивши незаконне зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

26.04.2026 о 18:57 год., перебуваючи поблизу магазину «АТБ» за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, буд. 107, ОСОБА_4 діючи умисно, дістав із сумки гранату РГД-5, висмикнув запобіжну чеку та кинув боєприпаси у бік підвального приміщення магазину, внаслідок чого стався вибух.

Під час проведення огляду місця події 26.04.2026 у період з 20 год. 01 хв. по 21 год. 41 хв., працівниками Національної поліції України, виявлено та вилучено важіль запалу УЗРГ з маркуванням «1-76», «УЗРГМ», «349-2» (з іншого боку «386-25-76»).

Згідно з висновком судової вибухово-технічної експертизи № KCE-19/121-26/11724 від 29 квітня 2026 року, надані на дослідження предмети, знайдені на місці події та надані на дослідження, є фрагментами вибухового пристрою, а саме підривача типу УЗРГМ. Підривач типу УЗГМ є вибуховим пристроєм (засобом підриву).

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 263 КК України незаконне придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

26.04.2026 близько 18 год. 10 хв., ОСОБА_4 , перебуваючи біля магазину «АТБ» за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 107, познайомився із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та спільно із вказаною особою вживав алкогольні напої.

Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння біля вказаного магазину, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ОСОБА_4 вирішив вчинити грубе порушення громадського порядку (хуліганство) із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, а саме ручної осколкової РГД із запалом типу УЗРГМ з маркуванням «УЗРГМ-1-76 349-2, з іншого боку «386-25-76», яку зберігав та носив при собі, всупереч вимог Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 20.10.2015 № 569).

Реалізуючи свій злочинний умисел, ігноруючи загальноприйняті норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувалося особливою зухвалістю, перебуваючи у громадському місці, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки у вигляді можливого знищення чи пошкодження майна, тимчасового припинення нормальної діяльності магазина «АТБ» та бажаючи їх настання, 26.04.2026 о 18 год 57 хв., ОСОБА_4 без будь-яких приводів та підстав, дістав із сумки гранату РГД із запалом типу УЗРГМ з маркуванням «УЗРГМ-1-76 349-2 (з іншого боку «386-25-76»), висмикнув запобіжну чеку з кільцем та кинув гранату РГД-5 у бік підвального приміщення магазину «АТБ», внаслідок чого стався вибух.

Після вибуху гранати ОСОБА_4 залишив місце вчинення кримінального правопорушення та направився за місцем свого проживання.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

У ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище. Зазначив, що в обвинувальному акті правильно зазначені час, спосіб, місце та інші обставини вчинення ним кримінальних правопорушень. Також обвинувачений вказав, що по закінченню досудового розслідування у повному обсязі ознайомлений з матеріалами кримінального провадження і не заперечує докази, зібрані в ході досудового розслідування. Крім того обвинувачений пояснив, що показання надає добровільно.

Враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб і інші обставини скоєння обвинуваченим кримінальних правопорушень, а також форму вини і спрямованість умислу; мотиви кримінальних правопорушень, їх наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; інші обставини, які характеризують особу обвинуваченого, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням даних, які характеризують його особу. Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому частиною третьою статті 349 КПК України, учасникам судового провадження роз`яснено.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів, в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин, їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до статті 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Призначаючи обвинуваченому покарання за вчинені кримінальні правопорушення, суд виходить із вимог статей 50, 6567 КК України, відповідно до яких покарання є заходом державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Зазначені положення закону зобов`язують суд забезпечити індивідуалізацію кримінальної відповідальності шляхом призначення покарання, яке відповідало б характеру та ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, формі вини, способу їх вчинення, мотивам, наслідкам, даним про особу винного, а також усім іншим обставинам, що мають істотне значення для правильного вирішення питання про кримінально-правові наслідки вчиненого.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені частиною першою статті 263 та частиною четвертою статті 296 КК України, віднесені до категорії тяжких злочинів.

Оцінюючи дані про особу обвинуваченого, суд враховує, що він є уродженцем міста Одеси, громадянином України, має середню освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, проходить військову службу за мобілізацією, має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Разом із цим суд зважає на ту обставину, що обвинувачений є військовослужбовцем. Конституційний обов`язок захисту незалежності та територіальної цілісності України передбачає покладення на військовослужбовців особливих вимог щодо дисципліни, правосвідомості та безумовного дотримання законності. Володіння навичками поводження зі зброєю та боєприпасами, отриманими під час проходження військової служби, покладає на військовослужбовця підвищений рівень відповідальності за їх використання. Тому використання бойового боєприпасу не за його функціональним призначенням, а для демонстративного порушення громадського порядку свідчить про істотне відхилення від тих стандартів поведінки, яких держава обґрунтовано очікує від осіб, уповноважених на носіння та застосування зброї.

При призначенні покарання суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 66 КК України такими обставинами є щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Водночас відповідно до пункту 13 частини першої статті 67 КК України суд визнає обставиною, що обтяжує покарання, вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.

Суд також бере до уваги сучасні суспільні умови, в яких вчинено кримінальні правопорушення. В умовах триваючої збройної агресії проти України питання законного обігу зброї, боєприпасів та вибухових речовин набули особливого значення для забезпечення національної та громадської безпеки. Незаконне використання бойових припасів у населених пунктах не лише створює безпосередню небезпеку для життя і здоров`я людей, а й формує атмосферу страху, дестабілізує громадський порядок, підриває довіру населення до ефективності державного контролю за обігом зброї та дискредитує суспільно значущу діяльність військовослужбовців, які сумлінно виконують свій конституційний обов`язок щодо захисту держави.

Суд виходить із того, що призначення покарання повинно відповідати принципу пропорційності, який вимагає розумного співвідношення між характером вчинених кримінальних правопорушень, ступенем вини особи, її індивідуальними характеристиками та необхідністю досягнення цілей кримінальної відповідальності. При цьому індивідуалізація покарання не може зводитися виключно до врахування пом`якшуючих обставин чи позитивних характеристик особи винного, а передбачає їх оцінку у взаємозв`язку із характером посягання, способом його вчинення та рівнем створеної суспільної небезпеки.

Застосування бойової гранати у громадському місці є таким способом вчинення кримінальних правопорушень, який свідчить про винятково високий ступінь суспільної небезпечності діяння та потребує адекватної реакції держави. За таких умов лише реальне покарання у виді позбавлення волі є необхідним і достатнім заходом кримінально-правового впливу, здатним забезпечити реалізацію принципу невідворотності кримінальної відповідальності, виправлення обвинуваченого, а також досягнення цілей спеціальної та загальної превенції.

Враховуючи характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, використання бойового вибухового пристрою у громадському місці, дані про особу обвинуваченого, наявність двох обставин, що пом`якшують покарання, та однієї обставини, що його обтяжує, суд дійшов висновку, що справедливим, законним, необхідним і достатнім для досягнення цілей, визначених статтею 50 КК України, є призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій частини першої статті 263 та частини четвертої статті 296 КК України із застосуванням положень статті 70 КК України. Саме таке покарання забезпечуватиме справедливий баланс між охороною прав і свобод людини, інтересами суспільства у гарантуванні громадської безпеки та принципом індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Водночас, у цьому кримінальному провадженні суд не знаходить правових підстав для застосування до обвинуваченого положень статті 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, як про це просив захисник обвинуваченого у судових дебатах.

Так, згідно з частиною першою статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, звільнення від відбування покарання з випробуванням є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізоване лише за умови, якщо суд, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини кримінального провадження, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного покарання. Отже, сам по собі факт відсутності судимостей, позитивні дані про особу чи наявність пом`якшуючих покарання обставин не є достатніми підставами для застосування статті 75 КК України, оскільки визначальним критерієм є можливість досягнення цілей покарання без ізоляції особи від суспільства.

Оцінюючи наявність таких підстав, суд виходить із конкретних обставин вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень та спосіб їх вчинення, який характеризується високим ступенем суспільної небезпечності і свідчить про істотний рівень зневаги до загальновизнаних правил співжиття та грубе нехтування безпекою оточуючих.

Безумовно, суд бере до уваги, що обвинувачений раніше не судимий, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень та висловив намір повернутися до проходження військової служби. Разом із тим наведені обставини не можуть оцінюватися ізольовано від інших відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, оскільки можливість застосування положень статті 75 КК України передбачає комплексну оцінку всіх даних про особу, а не лише тих, що мають позитивний характер.

Як убачається з характеристики, наданої тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 , за час проходження військової служби обвинувачений зарекомендував себе виключно негативно. Він безвідповідально ставиться до виконання службових обов`язків, систематично виконує поставлені завдання неякісно, з порушенням установлених вимог та не в повному обсязі, проявляє несумлінність і недбалість, не здатний самостійно організовувати виконання поставлених завдань, потребує постійного контролю з боку командування, має незадовільний рівень військової дисципліни, не дотримується вимог субординації, характеризується конфліктністю та емоційною нестійкістю.

Наведені відомості, на переконання суду, свідчать не про окремі недоліки у проходженні військової служби, а про стійкі негативні риси особистості обвинуваченого, які характеризують його ставлення до виконання покладених законом та службою обов`язків, рівень дисциплінованості, самоконтролю та поваги до встановлених правил поведінки. Особливого значення ці обставини набувають з огляду на те, що обвинувачений є військовослужбовцем, на якого покладаються підвищені вимоги щодо дисципліни, відповідальності, психологічної стійкості та неухильного дотримання вимог закону.

Крім того, згідно з наданою характеристикою обвинувачений неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, що негативно характеризує поведінку особи та її ставлення до прав інших осіб.

На переконання суду, наведена сукупність обставин свідчить про те, що позитивні дані про особу обвинуваченого не мають такого ступеня переконливості, який би давав підстави прогнозувати його виправлення без ізоляції від суспільства. Навпаки, негативна службова характеристика а також спосіб вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень свідчать про недостатню сформованість у обвинуваченого стійкої поваги до вимог закону та загальновизнаних правил співжиття.

Суд окремо звертає увагу, що висловлений обвинуваченим та його захисником намір повернутися до проходження військової служби сам по собі не може бути достатньою підставою для застосування статті 75 КК України. Такий намір має декларативний характер і не підтверджується попередньою поведінкою обвинуваченого під час проходження служби. Навпаки, наявна в матеріалах кримінального провадження службова характеристика свідчить про те, що навіть за умов виконання військового обов`язку обвинувачений систематично порушував вимоги дисципліни, не виконував належним чином покладені на нього обов`язки та потребував постійного контролю з боку командування. За таких обставин суд не знаходить достатніх підстав вважати, що без реального відбування покарання у нього сформується стійка правослухняна поведінка.

Таким чином, оцінюючи сукупність характеру та ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, використання бойового боєприпасу у громадському місці, вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння, дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є неможливим, а тому правові підстави для застосування положень статті 75 КК України у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Вирішуючи питання щодо заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд зазначає таке.

Обвинувачений заявлений цивільний позов визнав у повному обсязі.

Згідно з частиною другою статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 206 ЦПК України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

При цьому, суд зазначає, що визнання обвинуваченим цивільного позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Наслідки визнання цивільного позову обвинуваченому в ході судового розгляду були роз`яснені.

За таких обставин, оскільки заява обвинуваченого не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву обвинуваченого про визнання цивільного позову.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

За таких обставин, цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в сумі 15 050,00 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 374 КПК України суд у вироку в тому числі зазначає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 28 квітня 2026 року ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту затримання, а саме з 22:54 год. 26.04.2026 року, який у подальшому було продовжено у визначеному КПК України порядку.

Враховуючи, що обвинувачений згідно з даним вироком визнається винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, та йому призначене покарання у вигляді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили залишити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Витрати на проведення експертизи у розмірі 7 701,76 грн, суд відповідно до вимог частини другої статті 124 КПК України стягує з обвинуваченого на користь держави.

Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись статтями 349, 368, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з 26 квітня 2026 року.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України зарахувати у строк покарання строк тримання ОСОБА_4 під вартою (строк попереднього ув`язнення) з 26 квітня 2026 року до набрання даним вироком законної сили виходячи із співвідношення, згідно якого одному дню тримання під вартою (попереднього ув`язнення) відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Речові докази:

- цифровий носій DVD-R ТМ «MEDIA» - після набрання вироком законної сили залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження;

- металевий предмет, візуально схожий на ричаг УЗРГМ, на якому маються маркування «1-76» «УЗРГМ», «349-2», та з іншої сторони «386-25-76, один змив на ватну палочку з ричага УЗРГМ, 4 пластикові фрагменти чорного кольору, пачка цигарок «Lucke Strike» з цигарками у середині у кількості 10 шт, один змив на марлевий тампон зі сходинки, недопалок з маркуванням «Lucke Strike», металеві фрагменти та уламки від УЗРГМ після набрання вироком законної сили знищити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення експертизи в сумі 7 701 (сім тисяч сімсот одну) грн 76 коп.

Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 15 050 (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят) грн. 00 коп.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1