Рішення № 138837541, 12.05.2026, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3177/25

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Стефанчук В.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС УКРАЇНА

03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 32, код ЄДРПОУ 37779566

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСКО ІНВЕСТ

08290, Київська область, місто Ірпінь(з), селище міського типу Гостомель(з), вулиця Свято-Покровська, будинок 141-П, код ЄДРПОУ 35142088

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія"

08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3, код ЄДРПОУ 34355758

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

позивача: Старжинський В.В., дані КЕП ЕЦП;

відповідача: Ряполова-Радченко Г.О., ордер на надання правничої допомоги серія АІ №2039882 від 31.10.2025;

третьої особи: не з`явився;

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №7484/25 від 14.10.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСКО ІНВЕСТ про стягнення заборгованості.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пунктів 2, частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.10.2025 позовну заяву (вх. №7484/25 від 14.10.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСКО ІНВЕСТ про стягнення заборгованості залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№14711 від 23.10.2025).

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2025 прийнято позовну заяву (вх. №7484/25 від 14.10.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСКО ІНВЕСТ про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3177/25 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 09.12.2025 о 15:00.

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16290/2025 від 20.11.2025).

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 16296/2025 від 20.112025).

Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21 зазначив, що процесуальне законодавство не містить приписів, які б унеможливлювали звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання.

Відповідно до статті 198 Господарського процесуального кодексу України при одноособовому розгляді справи суддя, який розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. Головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку з дотриманням прав учасників судового процесу.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю клопотання вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаного клопотання - в частині наступного судового засідання 09.12.2025 о 15:00, порядок участі представників сторін в якому вже вирішений судом ухвалою суду від 06.11.2025, розгляд заяви про участь представника у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції - передчасний, це питання буде вирішуватись судом щодо кожного наступного судового засідання окремо, після встановлення порядку проведення такого судового засідання, з урахуванням того, чи не буде процесуальних обмежень участі в таких судових засіданнях в режимі відеоконференції: закритого судового засідання, проведення врегулювання спору за участю судді, витребування у сторін оригіналів доказів для огляду у судовому засіданні тощо, що не суперечить вищевикладеній позиції Верховного Суду у постанові від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21, оскільки не потребуватиме подання заявником окремих клопотань, натомість забезпечить належний розгляд справи з урахуванням вимог процесуального законодавства до тих процесуальних дій, необхідність вчинення яких може постати у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС УКРАЇНА про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 16296/2025 від 20.112025) задоволено частково, призначено провести судове засідання у справі №911/3177/25, що призначене на 09.12.2025 о 15:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17060/2025 від 05.12.2025).

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про відкладення розгляду (вх. №17251/2025 від 09.12.2025).

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) (вх. №17275/2025 від 09.12.2025).

У підготовче засідання 09.12.2025 представник позивача та представник відповідача не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені судом у підсистемі ЄСІТС Електронний суд.

Судом розглянуто питання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія".

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

З огляду на те, що спірні правовідносини у справі виникли за договором суборенди майна, власником та орендодавцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія", суд дійшов висновку, що рішення у справі може вплинути на права і обов`язки цього товариства, відтак, про наявність підстав для залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Також судом переглянута заява позивача (вх. № 16296/2025 від 20.11.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяви вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2025 відкладено підготовче засідання у справі №911/3177/25 на 27.01.2026 о 16:20; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3, код ЄДРПОУ 34355758).

У підготовче засідання 27.01.2026 з`явились представник позивача та представник відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений судом у підсистемі ЄСІТС Електронний суд.

У судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про перегляд його заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 16296/2025 від 20.11.2025).

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяви вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2026 відкладено підготовче провадження у справі на 03.03.2026 о 15:40, усне клопотання представника позивача про перегляд заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, призначено провести судове засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від третьої особи надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (вх. № 3339/2026 від 26.02.2026).

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від третьої особи надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 1544/26 від 26.02.2026).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2026 задоволено заяву третьої особи про участь у підготовчому засіданні, яке призначено на 03.03.2026 о 15:40, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 03.03.2026 з`явились представник позивача та представник відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений судом у підсистемі ЄСІТС Електронний суд.

У підготовчому засіданні 03.03.2026 судом, відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок з`ясування обставин та дослідження доказів при розгляді справи по суті, вчинено інші дії, передбачені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, відповідно до обставин справи, у суду відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання або оголошення у ньому перерви, сторонами не вказано про бажання реалізувати будь-які процесуальні права на цій стадії процесу, не заявлено клопотань про відкладення підготовчого засідання.

Згідно з частинами 2, 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про перегляд його заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 16296/2025 від 20.11.2025).

Також у судовому засіданні судом переглянута заява третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяв вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаних заяв.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу № 911/3177/25 до розгляду по суті на 07.04.2026 о 15:20, задоволено заяви представників позивача та третьої особи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

У судове засідання 07.04.2026 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у даному судовому засіданні до 05.05.2026 о 16:40, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представники позивача та третьої особи подали усне клопотання про перегляд заяв про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяв вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаних заяв.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2026 задоволено клопотання представника позивача та представника третьої особи про перегляд заяв про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" надійшло клопотання про уточнення даних (вх.№7652/26 від 04.05.2026).

05.05.2026 у судове засідання з`явились представники всіх учасників справи.

У судовому засіданні представники позивача та третьої особи подали усне клопотання про перегляд їх заяв про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяв вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаних заяв.

У судовому засіданні суд закрив стадію судових дебатів та заключних слів та перейшов до стадії ухвалення рішення, з відкладенням ухвалення та проголошення судового рішення, в порядку частини 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим оголосив дату і час проголошення рішення суду: 12.05.2026 о 17:00.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 12.05.2026 о 17:00, відповідно до частини 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 12.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений судом у підсистемі ЄСІТС Електронний суд.

У судовому засіданні 12.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд

встановив:

Зміст спірних правовідносин

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» як Орендодавцем (далі - відповідач/Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» як Суборендарем (далі - позивач/Суборендар) укладений Договір суборенди приміщення № 270723-01 від 27.07.2023 (далі - Договір).

У преамбулі Договору зазначено, що об`єкт суборенди перебуває у користуванні Орендодавця на підставі Договору оренди приміщення № 12/10-20, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. 12.10.2020 за реєстровим номером № 2912, що укладений Орендодавцем із Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ», визначеним у Договорі як Власник. Орендодавець підтвердив та гарантував, що ним отримана належним чином оформлена згода Власника на укладення Договору суборенди на строк та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Орендодавець надає Суборендарю, а Суборендар приймає в тимчасове платне використання на умовах суборенди складські приміщення другої черги Логістичного терміналу з сервісним обслуговуванням автотранспорту «AMTEL» класу «А» на умовах, встановлених Договором.

Згідно з пунктами 1.2. та 1.3.1. Договору Термінал розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, 3, а до складу об`єкта суборенди входить складське приміщення площею 4032,7 кв. м.

Пунктом 1.6. Договору визначений строк суборенди: з моменту передачі приміщення за Актом приймання-передачі приміщення до 31.07.2025.

Відповідно до пункту 2.1. Договору приміщення повинно бути передане Орендодавцем та прийняте Суборендарем згідно з Актом приймання-передачі приміщення, що підписується сторонами не пізніше 01.08.2023.

Згідно з пунктом 2.4. Договору Суборендар повинен повернути приміщення Орендодавцю не пізніше дати закінчення строку суборенди, у стані, зазначеному в Акті передачі-приймання, з урахуванням нормального зносу.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Суборендар зобов`язаний вносити плату за користування приміщенням та інші платежі в розмірах, у порядку та строки, обумовлені Договором.

Відповідно до пункту 3.2.1. Договору орендний платіж за складські приміщення за період суборенди після підписання Акта приймання-передачі приміщення з 01.09.2023 до 31.07.2025 встановлюється за ставкою 160,00 грн за 1 кв. м, без урахування податку на додану вартість, за один календарний місяць.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що Суборендар протягом трьох місяців з дати підписання сторонами Акта приймання-передачі приміщення сплачує додатково гарантійний платіж (депозит) за останній місяць суборенди приміщення вартістю місячного орендного платежу, з урахуванням податку на додану вартість, а саме: 35 % - у перший місяць оренди, 35 % - у другий місяць оренди та 30 % - у третій місяць оренди.

Згідно з пунктом 3.5. Договору сторони погодили індексацію гарантійного платежу та визначили, що до гарантійного платежу застосовуються умови індексації, передбачені пунктом 3.6. Договору.

Відповідно до пункту 3.6. Договору сторони погодили щорічну зміну місячної орендної плати шляхом її індексації у розмірі 7 %, що застосовується з 15.09.2023, та 8 %, що застосовується з 15.09.2024.

Пунктом 4.1.15. Договору передбачений обов`язок Суборендаря повернути приміщення Орендодавцю після закінчення строку суборенди, а також у разі дострокового припинення дії Договору разом із підписаним Актом передачі-приймання приміщення, не пізніше дати закінчення строку суборенди.

Відповідно до пункту 6.1. Договору він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.07.2025, однак, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов`язань.

Згідно з пунктом 6.2.2. Договору Орендодавець має право достроково припинити його дію за умови письмового повідомлення Суборендаря не менш як за 30 календарних днів до дати дострокового припинення. Підпунктом 6.2.2.1. Договору передбачено право Орендодавця на дострокове припинення Договору у разі прострочення Суборендарем сплати орендної плати більше ніж на 15 календарних днів, якщо таке прострочення мало місце більше одного разу протягом останніх трьох календарних місяців суборенди приміщення.

Відповідно до пункту 9.5. Договору гарантійний платіж, вказаний у пункті 3.4. Договору, може бути використаний Орендодавцем у випадку виникнення у Суборендаря перед Орендодавцем будь-якого поточного або простроченого, грошового або майнового зобов`язання за Договором. У випадку використання (зарахування) гарантійного платежу для цілей, зазначених у цьому пункті, Орендодавець негайно письмово повідомляє про це Суборендаря.

Цим же пунктом передбачено, що гарантійний платіж також не повертається Суборендарю у випадку відмови Суборендаря від підписання Акта приймання-передачі.

Орендодавець має право не використовувати гарантійний платіж для погашення наявної заборгованості Суборендаря і вимагати від останнього погашення такої заборгованості іншим шляхом, у тому числі звернутися до суду з позовом про її стягнення.

У разі використання Орендодавцем гарантійного платежу Суборендар зобов`язаний відновити суму гарантійного платежу до його первісного розміру протягом 15 календарних днів із дня отримання письмового повідомлення Орендодавця. Наявність простроченої заборгованості з відновлення суми гарантійного платежу понад 15 днів є підставою для дострокового припинення дії Договору відповідно до пункту 6.2.2.2. Договору.

Також пунктом 9.5. Договору передбачено, що після закінчення останнього дня строку дії Договору, за відсутності на цей день грошових та/або майнових зобов`язань Суборендаря перед Орендодавцем, гарантійний платіж підлягає зарахуванню за останній місяць суборенди.

Аргументи позивача

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» обґрунтовує тим, що на виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» платежі з призначенням "гарантійний платіж". Невикористану та неповернуту частину гарантійного платежу, яка заявлена до стягнення в межах цієї справи, позивач визначив у розмірі 943651,80 грн.

Позивач зазначає, що 11.02.2025 Договір суборенди припинив дію з ініціативи Орендодавця на підставі Повідомлення про розірвання Договору суборенди приміщення № 270723-01 від 27.07.2023 за вих. № 2210-01. У зв`язку із припиненням дії Договору, позивач вважає подальше утримання відповідачем сплаченого гарантійного платежу безпідставним та заявляє його до стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на пункт 9.5. Договору, відповідно до якого гарантійний платіж може бути використаний Орендодавцем у разі виникнення у Суборендаря будь-якого поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання за Договором, при цьому, про використання або зарахування гарантійного платежу Орендодавець повинен негайно письмово повідомити Суборендаря.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача про наявність підстав для утримання гарантійного платежу відповідно до пункту 9.5. Договору та зазначив, що такі доводи суперечать фактичним обставинам справи, умовам Договору та нормам матеріального права.

Позивач також заперечує проти посилань відповідача на несвоєчасне повернення об`єкта суборенди як на підставу для неповернення гарантійного платежу. На думку позивача, утримання гарантійного платежу та заявлення вимог про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення призводить до подвійного застосування до нього відповідальності за одне й те саме порушення. При цьому, позивач посилається на наявність у провадженні Господарського суду Київської області справи № 911/2904/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди у розмірі подвійної плати за найм речі.

Щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України позивач виходить з того, що кошти гарантійного платежу, сплачені ним на виконання Договору, після припинення договірних правовідносин підлягають поверненню, оскільки відповідач не має підстав для їх подальшого утримання.

Крім того, позивач посилається на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення гарантійного платежу. За розрахунком позивача, прострочення розпочалося з 12.02.2025, у зв`язку з чим за період з 12.02.2025 до 12.10.2025 на суму основного боргу нараховано 48092,68 грн інфляційних втрат та 18847,17 грн трьох процентів річних. При цьому, доданий до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних виконаний позивачем на суму 943651,00 грн, тоді як у прохальній частині позовної заяви основна вимога визначена в розмірі 943651,80 грн.

З огляду на викладене, позивач заявляє до стягнення з відповідача 943651,80 грн гарантійного платежу, 48092,68 грн інфляційних втрат та 18847,17 грн трьох процентів річних, що загалом становить 1010591,65 грн.

Аргументи відповідача

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, заявив про відмову в їх задоволенні повністю та про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідач зазначає, що гарантійний платіж був сплачений позивачем виключно на виконання умов Договору суборенди приміщення № 270723-01 від 27.07.2023 та є договірним способом забезпечення виконання зобов`язань Суборендаря, а тому правові підстави для його повернення відсутні.

На думку відповідача, пунктом 9.5. Договору сторонами прямо погоджене право Орендодавця використовувати гарантійний платіж у випадку виникнення у Суборендаря будь-якого поточного чи простроченого грошового або майнового зобов`язання за Договором. При цьому, використання гарантійного платежу є реалізацією погодженого сторонами механізму забезпечення виконання договірних зобов`язань, а не безпідставним утриманням коштів.

Відповідач стверджує, що після дострокового припинення дії Договору позивач не виконав свого обов`язку щодо своєчасного повернення об`єкта суборенди, оскільки приміщення було повернуто лише 11.04.2025, тобто, після припинення договірних відносин, у зв`язку з чим, у позивача виникло майнове зобов`язання перед відповідачем, яке відповідно до умов пункту 9.5. Договору давало останньому право використати гарантійний платіж.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково зазначає, що доводи позивача щодо подвійного притягнення до юридичної відповідальності є помилковими, оскільки використання гарантійного платежу відповідно до умов Договору та застосування передбачених договором заходів відповідальності мають різну правову природу. Відтак, на думку відповідача, положення статті 61 Конституції України, у даному випадку, застосуванню не підлягають.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 2 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності, а договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України: 1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

1. Щодо правової природи гарантійного платежу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частин 1 та 2 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності, а договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, сторони вправі передбачити у договорі не встановлений безпосередньо частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України договірний механізм забезпечення виконання зобов`язань та визначити його призначення, розмір, порядок використання й наслідки такого використання.

З огляду на наведене, правова природа спірного платежу підлягає визначенню не лише з огляду на використану сторонами назву, а виходячи зі змісту всіх умов Договору, якими встановлено мету його внесення, порядок формування, підстави використання та умови зарахування.

Пунктом 3.4. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 передбачено, що Суборендар протягом трьох місяців із дати підписання сторонами Акта приймання-передачі приміщення додатково сплачує гарантійний платіж (депозит) за останній місяць суборенди приміщення в розмірі місячного орендного платежу з урахуванням податку на додану вартість, а саме: 35 відсотків у перший місяць суборенди, 35 відсотків у другий та 30 відсотків у третій місяць.

Пунктом 3.5. Договору сторони погодили індексацію гарантійного платежу та передбачили застосування до нього умов індексації, визначених пунктом 3.6. Договору. Відповідно до пункту 3.6. Договору сторони погодили щорічну зміну місячної орендної плати шляхом її індексації на 7 відсотків з 15.09.2023 та на 8 відсотків з 15.09.2024.

Таким чином, розмір гарантійного платежу був пов`язаний із розміром місячного орендного платежу та підлягав зміні відповідно до встановленого Договором порядку його індексації.

Водночас, призначення гарантійного платежу умовами Договору не обмежено виключно попередньою оплатою за останній місяць суборенди.

Так, відповідно до пункту 9.5. Договору гарантійний платіж може бути використаний Орендодавцем у разі виникнення у Суборендаря перед Орендодавцем будь-якого поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання за Договором. У разі використання або зарахування гарантійного платежу Орендодавець зобов`язаний негайно письмово повідомити про це Суборендаря.

У разі використання Орендодавцем гарантійного платежу Суборендар зобов`язаний відновити його суму до первісного розміру протягом 15 календарних днів із дня отримання письмового повідомлення Орендодавця. Наявність простроченої заборгованості з відновлення суми гарантійного платежу понад 15 днів визначена Договором як підстава для його дострокового припинення відповідно до пункту 6.2.2.2. Договору.

Пунктом 9.5. Договору також передбачено право Орендодавця не використовувати гарантійний платіж для погашення наявної заборгованості Суборендаря, а вимагати її погашення іншим способом, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про її стягнення.

Окремо сторони погодили, що гарантійний платіж не повертається Суборендарю у випадку його відмови від підписання акта приймання-передачі.

Водночас, останнім абзацом пункту 9.5. Договору встановлено, що після закінчення останнього дня строку дії Договору, за відсутності на цей день грошових та/або майнових зобов`язань Суборендаря перед Орендодавцем, гарантійний платіж підлягає зарахуванню за останній місяць суборенди.

Отже, погоджений сторонами гарантійний платіж поєднує забезпечувальну та платіжну функції.

Його забезпечувальна функція полягає у можливості використання Орендодавцем відповідних коштів для погашення поточних або прострочених грошових чи майнових зобов`язань Суборендаря, що виникли за Договором, із дотриманням установленого пунктом 9.5. Договору порядку.

Платіжна функція гарантійного платежу полягає у можливості його зарахування в рахунок орендної плати за останній місяць суборенди за одночасної наявності передбачених останнім абзацом пункту 9.5. Договору умов.

Таким чином, гарантійний платіж є передбаченим сторонами договірним механізмом, правова доля якого залежить від наявності визначених Договором підстав для його використання, зарахування або неповернення.

Питання про фактичне використання гарантійного платежу, наявність у позивача забезпечуваних ним грошових чи майнових зобов`язань, дотримання відповідачем установленого Договором порядку його використання, а також подальшу правову долю невикористаних коштів суд оцінює окремо з урахуванням установлених обставин припинення Договору, повернення приміщення та проведених сторонами розрахунків.

2. Щодо факту та дати припинення договору суборенди.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19 зазначено, що односторонню відмову від договору у випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналогічний підхід щодо визначального значення погоджених сторонами умов одностороннього припинення договору оренди викладено Верховним Судом у постанові від 29.05.2024 у справі №910/2491/23.

Пунктом 1.6. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 сторони погодили, що строк суборенди триває з моменту передачі приміщення за актом приймання-передачі до 31.07.2025.

Відповідно до пункту 6.1. Договору він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.07.2025, однак, у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Водночас, пунктом 6.2. Договору сторони передбачили випадки його дострокового припинення.

Згідно з пунктом 6.2.2. Договору Орендодавець має право достроково припинити його дію за умови письмового повідомлення Суборендаря не менш як за 30 календарних днів до дати дострокового припинення.

Підпунктом 6.2.2.1. Договору передбачено право Орендодавця на дострокове припинення Договору у разі прострочення Суборендарем сплати орендної плати більше ніж на 15 календарних днів, якщо таке прострочення мало місце більше одного разу протягом останніх трьох календарних місяців суборенди приміщення.

Як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» склало повідомлення за вих. №2210-01 від 22.10.2024 про розірвання Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023.

У зазначеному повідомленні відповідач послався на передбачене пунктом 6.2.2. Договору право Орендодавця достроково припинити дію Договору у зв`язку з простроченням Суборендарем сплати орендної плати більше ніж на 15 календарних днів, яке мало місце більше одного разу протягом останніх трьох місяців суборенди. Наведена відповідачем підстава за своїм змістом відповідає підпункту 6.2.2.1. Договору.

Відповідач повідомив позивача про припинення Договору суборенди з 11.02.2025 та запропонував забезпечити повернення приміщення за актом приймання-передачі не пізніше цієї дати.

На повідомленні міститься відмітка про його отримання Суборендарем 22.10.2024. Отже, повідомлення було отримане позивачем більш ніж за 30 календарних днів до визначеної відповідачем дати припинення Договору, що відповідає встановленому пунктом 6.2.2. Договору строку попередження.

За своєю правовою природою повідомлення за вих. №2210-01 від 22.10.2024 є одностороннім правочином відповідача, спрямованим на реалізацію передбаченого пунктами 6.2.2. та 6.2.2.1. Договору права на його дострокове припинення.

Оскільки право Орендодавця на одностороннє дострокове припинення Договору, підстави його реалізації та необхідність завчасного письмового повідомлення були безпосередньо погоджені сторонами, настання наслідків такого волевиявлення не залежало від укладення сторонами окремої угоди про розірвання Договору або ухвалення судового рішення.

Суд також враховує, що позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, не заперечує припинення Договору суборенди з 11.02.2025 з ініціативи відповідача на підставі повідомлення за вих. №2210-01 від 22.10.2024 та сам обгрунтовує позов цим припиненням. Відповідач також не заперечує факту дострокового припинення Договору з визначеної ним дати, а пов`язує свої заперечення позову з несвоєчасним поверненням позивачем приміщення після припинення Договору.

Вимог про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача щодо дострокового припинення Договору, визнання Договору чинним після 11.02.2025 або встановлення іншої дати припинення договірних правовідносин учасниками справи не заявлено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що внаслідок реалізації відповідачем передбаченого пунктами 6.2.2. та 6.2.2.1. Договору права на одностороннє дострокове припинення Договір суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 припинив свою дію 11.02.2025.

Водночас, дата припинення Договору та дата фактичного повернення об`єкта суборенди є окремими юридичними фактами. Припинення Договору 11.02.2025 саме по собі не свідчить про повернення приміщення відповідачу цією ж датою, а тому обставини фактичного повернення об`єкта суборенди та їх правове значення підлягають окремій оцінці судом.

3. Щодо фактичного повернення об`єкта суборенди та реалізації відповідачем прав щодо гарантійного платежу.

Відповідно до частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно із частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що Суборендар повинен повернути приміщення Орендодавцю не пізніше дати закінчення строку суборенди, у стані, зазначеному в акті передачі-приймання, з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до пункту 4.1.15. Договору Суборендар зобов`язаний повернути приміщення Орендодавцю після закінчення строку суборенди, а також у разі дострокового припинення дії Договору разом із підписаним актом передачі-приймання, не пізніше дати закінчення строку суборенди.

Як установлено судом у попередньому розділі рішення, Договір суборенди припинив дію 11.02.2025. Припинення Договору не припинило невиконаного обов`язку позивача щодо повернення відповідачу об`єкта суборенди та оформлення такого повернення відповідно до погоджених сторонами умов.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач у позовній заяві зазначає, що приміщення повернуто відповідачу 11.04.2025.

Відповідач також не заперечує фактичного звільнення позивачем об`єкта суборенди саме 11.04.2025. У письмових запереченнях відповідач зазначив, що передане в суборенду приміщення було фактично звільнене позивачем 11.04.2025 одночасно з поверненням відповідачем орендованих ним приміщень Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна логістична компанія».

Оскільки сторони однаково визначають датою фактичного повернення об`єкта суборенди 11.04.2025, а матеріали справи не містять доказів, які б спростовували цю обставину, суд не має підстав вважати її недостовірною.

Також у матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі приміщення до Договору суборенди №270723-01, датований 11.04.2025.

У вступній частині цього Акта його сторонами зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» як Орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна» як Суборендар.

У пункті 1 Акта зазначено, що Орендодавець прийняв, а Суборендар передав із суборенди приміщення загальною площею 4032,70 кв. м, розташоване за адресою: Київська область, Бучанський район, село Білогородка, вулиця Компресорна, 3.

У пункті 2 Акта зафіксовано, що приміщення прийнято в технічно справному стані з урахуванням фізичного зносу та Орендодавець не має претензій до переданого приміщення.

Водночас, у підписному блоці Акта як Суборендар зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ПЛЮС УКРАЇНА», а підпис уповноваженої особи позивача відсутній. Підпис і відбиток печатки на Акті містяться лише з боку відповідача.

За таких обставин, зазначений документ не може оцінюватися судом як належно оформлений двосторонній акт повернення приміщення, підписаний сторонами Договору.

Разом із тим виявлені недоліки оформлення Акта не спростовують визнаного обома сторонами факту повернення об`єкта суборенди 11.04.2025. Підпис та відбиток печатки відповідача на цьому документі підтверджують, що відповідач зі свого боку зафіксував прийняття 11.04.2025 приміщення площею 4032,70 кв. м у технічно справному стані та відсутність претензій до його стану.

Наведене узгоджується з Актом приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 11.04.2025, складеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна логістична компанія» та відповідачем на виконання Договору оренди приміщення №12/10-20 від 12.10.2020.

Відповідно до зазначеного Акта відповідач 11.04.2025 повернув Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна логістична компанія» (орендодавцю), серед іншого, складське приміщення площею 4032,70 кв. м. Акт підписано представниками обох його сторін і скріплено їхніми печатками. У ньому також зазначено, що приміщення перебувають у задовільному стані з урахуванням нормального зносу та придатні для подальшого використання за цільовим призначенням.

Повернення відповідачем власнику, 11.04.2025, складського приміщення тієї ж площі, що становила об`єкт суборенди, за Актом приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 11.04.2025, на який посилаються обидві сторони справи, із наданням його копій, додатково підтверджує повернення позивачем відповідачу спірного приміщення не пізніше зазначеної дати.

Третя особа (власник/оренодавець) спірних приміщень у письмових поясненнях підтвердила повернення їй відповідачем з оренди приміщень, що передавались позивачу в суборенду, 11.04.2025, у належному стані, власник не має претензій до орендаря.

У письмових поясненнях третя особа зазначила, що 29.01.2025 між нею та позивачем укладено Договір оренди №MLK-2025-1701, предметом якого були складські приміщення площею 3452,2 кв. м та офісні приміщення площею 422,5 кв. м, акт приймання-передачі цих приміщень підписано 12.04.2025.

Оскільки площа і склад приміщень за Договором оренди №MLK-2025-1701 не є повністю тотожними об`єкту суборенди за спірним у справі Договором площею 4032,70 кв. м, наведені третьою особою обставини самі по собі не підтверджують повернення всього об`єкта суборенди. Водночас, вони узгоджуються з іншими доказами та підтверджують, що вже 12.04.2025 позивач користувався частиною приміщень безпосередньо на підставі договору з їх власником, а не на підставі припиненого Договору суборенди.

За результатом оцінки вказаних обставин та доказів у сукупності, зокрема, визнання сторонами факту повернення приміщення 11.04.2025, підписаний відповідачем Акт до Договору суборенди, двосторонній Акт повернення відповідачем приміщення його власнику та пояснення третьої особи, суд дійшов висновку, що фактичне повернення позивачем об`єкта суборенди відповідачу відбулося 11.04.2025.

Водночас, пунктом 9.5. Договору передбачено, що гарантійний платіж не повертається Суборендарю у випадку його відмови від підписання акта приймання-передачі.

При цьому, пунктом 2.6. Договору сторони погодили спеціальний порядок фіксації ухилення або невмотивованої відмови Суборендаря від підписання акта передачі-приймання приміщення. За умовами цього пункту, в такому випадку приміщення вважається повернутим із моменту його огляду визначеною Договором комісією та складання акта про звільнення приміщень. Відповідач не надав доказів проведення такого комісійного огляду, складання акта про звільнення приміщень або вчинення інших передбачених Договором дій з фіксації відмови позивача від підписання акта.

Відмова від підписання документа повинна підтверджуватися доказами того, що відповідний документ був переданий стороні для підписання, однак, вона прямо відмовилася від його підписання або вчинила дії, які однозначно свідчать про таку відмову.

Відповідач не надав доказів направлення або вручення позивачу акту про повернення приміщення чи вимоги про його складання, письмової вимоги про підписання таких актів, письмової відмови позивача, акта про відмову від підписання чи інших доказів, які б підтверджували саме відмову позивача від оформлення повернення приміщення.

Тому передбачена пунктом 9.5. Договору підстава для неповернення гарантійного платежу, у зв`язку із відмовою Суборендаря від підписання акта приймання-передачі, відповідачем не доведена.

Суд також ураховує, що відповідно до пункту 9.5. Договору гарантійний платіж міг бути використаний Орендодавцем у разі виникнення у Суборендаря будь-якого поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання за Договором. У разі використання або зарахування гарантійного платежу Орендодавець зобов`язаний був негайно письмово повідомити про це Суборендаря.

Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу передбаченого пунктом 9.5. Договору письмового повідомлення про використання або зарахування всієї чи частини гарантійного платежу.

Відповідач також не надав документів, з яких можливо було б установити, в рахунок якого конкретного грошового або майнового зобов`язання позивача, у якому розмірі та з якої дати відповідач використав або зарахував гарантійний платіж.

Посилання відповідача на звернення до суду з окремим позовом у справі №911/2904/25 про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення не підтверджує використання або зарахування гарантійного платежу.

Пунктом 9.5. Договору прямо передбачено право Орендодавця не використовувати гарантійний платіж для погашення наявної заборгованості Суборендаря, а вимагати її погашення іншим способом, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про її стягнення.

Отже, саме звернення відповідача з окремим позовом до суду у справі №911/2904/25 про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення, свідчить про реалізацію ним передбаченого Договором окремого способу захисту та одночасно доводить факт невикористання гарантійного платежу в рахунок вимог, заявлених у судовій справі. Наявність, розмір та обґрунтованість відповідної вимоги є предметом розгляду у справі №911/2904/25 та в межах цієї справи судом не вирішуються.

Таким чином, судом установлено, що об`єкт суборенди фактично повернуто відповідачу 11.04.2025, передбачена Договором підстава для неповернення гарантійного платежу у вигляді відмови позивача від підписання акта відповідачем не доведена, доказів використання або зарахування відповідачем гарантійного платежу в порядку, передбаченому пунктом 9.5. Договору, матеріали справи не містять, відсутні докази направлення відповідачем позивачу передбаченого пунктом 9.5. Договору письмового повідомлення про використання або зарахування всієї чи частини гарантійного платежу.

Водночас, наведені висновки стосуються факту повернення об`єкта суборенди та реалізації відповідачем передбачених пунктом 9.5. Договору прав. Розмір отриманого і невикористаного гарантійного платежу, а також правові наслідки його подальшого утримання підлягають оцінці судом у наступних розділах рішення.

4. Щодо розміру та невикористаної частини гарантійного платежу.

Позивач зазначає, що на виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 перерахував відповідачу гарантійний платіж та заявляє до стягнення його невикористану частину в розмірі 943651,80 грн.

На підтвердження перерахування гарантійного платежу матеріали справи містять платіжні інструкції та реєстри вихідних платіжних документів позивача.

Так, відповідно до платіжної інструкції №215 від 07.08.2023 позивач перерахував відповідачу 270997,44 грн. Платіжну інструкцію виконано банком 21.08.2023. У призначенні платежу зазначено: «Гарантійний платіж зг. Договору №270723-01 від 27.07.23 (р-ф №0407-2 від 04.08.23)».

Згідно з платіжною інструкцією №320 від 10.10.2023 позивач перерахував відповідачу 270997,44 грн, із призначенням платежу: «Гарантійний платіж згідно Договору №270723-01 від 27.07.23, рах. №080903/1 від 08.09.23». Платіжну інструкцію виконано банком 10.10.2023.

Відповідно до платіжної інструкції №838 від 14.02.2024 позивач перерахував відповідачу 232283,52 грн, із призначенням платежу: «Сплата гарантійного платежу за останній місяць оренди згідно рах. №051002/1 від 05.10.2023». Платіжну інструкцію виконано банком 28.02.2024.

Згідно з платіжною інструкцією №1180 від 14.05.2024 позивач перерахував відповідачу 132283,52 грн, із призначенням платежу: «Сплата гарант. платежу за останній місяць оренди зг. рах. №051002/1 від 05.10.2023». Платіжну інструкцію виконано банком 31.05.2024.

За платіжною інструкцією №1207 від 21.05.2024 позивач перерахував відповідачу 100000,00 грн, із призначенням платежу: «Сплата гарант. платежу за останній місяць оренди зг. рах. №051002/1 від 05.10.2023». Платіжну інструкцію виконано банком 21.05.2024.

Відповідно до платіжної інструкції №1552 від 20.02.2025 позивач перерахував відповідачу 169373,40 грн із призначенням платежу: «Сплата гарантійного платежу за останній місяць оренди зг. рах. №070801/1 від 07.08.2024». Платіжну інструкцію виконано банком 20.02.2025.

Сума коштів, загалом перерахованих за наведеними шістьма платіжними інструкціями, становить:

270997,44 грн + 270997,44 грн + 232283,52 грн + 132283,52 грн + 100000,00 грн + 169373,40 грн = 1175935,32 грн.

Водночас, позивач не заявляє вимогу про повернення всієї суми коштів, зазначеної у наданих платіжних документах, а самостійно визначив предметом позову вимогу про стягнення гарантійного платежу в розмірі 943651,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 237 цього Кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Отже, суд не вирішує питання щодо правової долі коштів у частині, яка перевищує заявлені позивачем 943651,80 грн, оскільки відповідної вимоги в межах цієї справи не заявлено.

При цьому, наявні у матеріалах справи платіжні документи достовірно підтверджують перерахування відповідачу гарантійного платежу в розмірі, не меншому за суму, заявлену позивачем до стягнення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив не навів заперечень щодо надходження на його користь коштів із призначенням гарантійного платежу в заявленому позивачем розмірі 943651,80 грн, не подав іншого розрахунку відповідної суми та не стверджував, що такі кошти йому не надходили. Доводи відповідача стосуються наявності, на його думку, передбачених пунктом 9.5. Договору підстав для подальшого утримання гарантійного платежу у зв`язку із несвоєчасним поверненням приміщення, відсутністю підписаного позивачем акта приймання-передачі та заявленням вимог про стягнення неустойки у справі №911/2904/25. Отже, надходження відповідачу коштів у розмірі, не меншому за заявлені до стягнення 943651,80 грн, підтверджується платіжними документами та відповідачем не спростоване.

Вирішуючи питання про те, чи був гарантійний платіж або його частина зараховані в рахунок плати за останній період суборенди, суд враховує відомості реєстру вхідних документів АТ «УКРСИББАНК» ТОВ «ТІС УКРАЇНА» який містить платіжні інструкції позивача за 2025 рік.

Відповідно до зазначеного реєстру позивач окремо перерахував відповідачу:

22.03.2025 200000,00 грн за платіжною інструкцією №2516 із призначенням платежу «Оплата суборенди складу за лютий 2025 зг. рах. №280222/1 від 28.02.2025»;

29.03.2025 500000,00 грн за платіжною інструкцією №2550 із призначенням платежу «Сплата за суборенду складського приміщення за лютий 2025 р. зг. рах. №130201/1 від 13.02.2025»;

07.04.2025 200000,00 грн за платіжною інструкцією №2592 з аналогічним призначенням платежу та посиланням на рахунок №130201/1 від 13.02.2025.

Сума цих платежів за суборенду приміщення за лютий 2025 року становить 900000,00 грн. Їх призначення свідчить, що плата за суборенду за лютий 2025 року перераховувалася позивачем окремо від платежів, визначених у платіжних документах як гарантійний платіж. Доказів зарахування відповідачем гарантійного платежу або його частини в рахунок зазначеної плати матеріали справи не містять.

Таким чином, матеріали справи підтверджують надходження відповідачу коштів з призначенням гарантійного платежу в розмірі, не меншому за заявлені позивачем 943651,80 грн. Позивач самостійно обмежив предмет позову зазначеною сумою, а відповідач іншого розрахунку гарантійного платежу не подав.

Доказів використання, зарахування або повернення відповідачем заявленої до стягнення суми матеріали справи не містять. Отже, в межах заявлених позовних вимог невикористана та неповернута сума гарантійного платежу становить 943651,80 грн.

5. Щодо правової підстави повернення невикористаного гарантійного платежу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора певну дію, зокрема передати майно або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання виникають із підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як установлено судом, спірні кошти були перераховані позивачем відповідачу на виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023 як гарантійний платіж за останній місяць суборенди. Отже, одержання відповідачем цих коштів відбулося на належній правовій підставі на виконання укладеного сторонами Договору.

Водночас, гарантійний платіж не становив безумовної та остаточної виплати на користь відповідача. Його призначення, підстави використання та порядок зарахування були обмежені погодженими сторонами умовами Договору.

Так, пунктом 9.5. Договору передбачено право Орендодавця використати гарантійний платіж у разі виникнення у Суборендаря будь-якого поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання за Договором. У разі такого використання або зарахування Орендодавець повинен був негайно письмово повідомити про це Суборендаря.

Цим же пунктом сторони погодили, що Орендодавець має право не використовувати гарантійний платіж для погашення заборгованості Суборендаря, а вимагати її погашення іншим способом, зокрема шляхом звернення до суду.

Окремою підставою для неповернення гарантійного платежу сторони визначили відмову Суборендаря від підписання акта приймання-передачі приміщення.

Крім того, за відсутності, станом на останній день строку дії Договору, грошових та майнових зобов`язань Суборендаря, гарантійний платіж підлягав зарахуванню за останній місяць суборенди.

Отже, відповідно до умов Договору гарантійний платіж міг бути: використаний у рахунок конкретного грошового або майнового зобов`язання позивача; зарахований у рахунок плати за останній місяць суборенди або не повернутий у разі доведеної відмови Суборендаря від підписання акта приймання-передачі.

Умовами Договору не передбачено право Орендодавця після припинення суборенди, фактичного повернення приміщення та за відсутності доказів використання або зарахування гарантійного платежу в рахунок конкретно визначеного зобов`язання безстроково утримувати невикористану суму цього платежу як резерв для покриття можливих майбутніх або спірних вимог.

Судом установлено, що Договір суборенди припинив дію 11.02.2025, а фактичне повернення об`єкта суборенди відповідачу відбулося 11.04.2025.

Факт повернення приміщення підтверджується визнанням цієї обставини обома сторонами, підписаним відповідачем Актом від 11.04.2025, двостороннім Актом повернення відповідачем цього ж приміщення його власнику та письмовими поясненнями третьої особи.

Відповідачем не доведено відмови позивача від підписання акта приймання-передачі як передбаченої пунктом 9.5. Договору підстави для неповернення гарантійного платежу.

Матеріали справи також не містять доказів використання або зарахування відповідачем усієї чи частини гарантійного платежу в рахунок конкретно визначеного грошового або майнового зобов`язання позивача.

Відповідач не надав передбаченого пунктом 9.5. Договору письмового повідомлення про використання або зарахування гарантійного платежу, розрахунку такого використання, бухгалтерських документів, акта зарахування чи іншого доказу, з якого можливо було б установити підставу, суму та дату використання гарантійного платежу.

Як установлено судом у попередньому розділі рішення, плата за користування приміщенням у лютому 2025 року здійснювалася позивачем окремими платежами, а доказів зарахування гарантійного платежу в рахунок цих платежів матеріали справи не містять.

Отже, гарантійний платіж не був використаний відповідачем у рахунок плати за останній період суборенди та не був зарахований у рахунок іншого конкретно визначеного зобов`язання позивача.

Зі змісту пунктів 3.4. 3.6. та 9.5. Договору вбачається, що гарантійний платіж не був безумовною та остаточною платою на користь відповідача. Його остаточне залишення у відповідача могло відбутися лише шляхом використання або зарахування відповідної суми чи настання погодженої сторонами підстави для її неповернення. За відсутності таких обставин і після припинення забезпечувальної та платіжної функцій, невикористана сума підлягала поверненню Суборендарю. Тому обов`язок повернення коштів є наслідком погодженого сторонами в Договорі умовного характеру гарантійного платежу, а не новим зобов`язанням, яке не випливає з Договору.

Навпаки, пунктом 9.5. Договору прямо розмежовано використання гарантійного платежу та пред`явлення Орендодавцем окремої вимоги про стягнення заборгованості. Обравши звернення до суду з окремим позовом, відповідач реалізував передбачений Договором самостійний спосіб захисту, однак, не довів одночасного використання гарантійного платежу в рахунок заявленої в іншій судовій справі вимоги.

У постанові від 29.05.2024 у справі №910/2491/23 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо правомірності повернення гарантійного платежу, виходив із необхідності встановлення конкретної мети внесення такого платежу, визначеної умовами відповідного договору, а також наявності невиконаних зобов`язань, для забезпечення яких цей платіж міг бути використаний.

Так, у пунктах 67 70 зазначеної постанови Верховний Суд урахував, що договором оренди було встановлено єдину мету гарантійного платежу забезпечення права орендодавця на отримання орендної плати та експлуатаційних витрат. Оскільки суди встановили повну сплату орендарем відповідних платежів за весь час користування приміщенням, Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для повернення гарантійного платежу.

Суд ураховує, що спірні у цій справі правовідносини, які виникли між сторонами за Договором, не є тотожними правовідносинам, що були предметом розгляду справи №910/2491/23, умови Договору щодо грошових зобов`язань у цій справі є ширшими за своїм змістом та охоплюють правовідносини щодо грошових зобов`язань, які були предметом розгляду у тій справі. Пунктом 9.5. Договору передбачено ширше призначення гарантійного платежу: він міг бути використаний у разі виникнення у Суборендаря будь-якого поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання, зарахований за останній місяць суборенди, а також не повертався у разі доведеної відмови Суборендаря від підписання акта приймання-передачі.

Водночас, наведений у постанові Верховного Суду підхід є застосовним у частині необхідності визначати правову долю гарантійного платежу відповідно до його договірного призначення та перевіряти фактичну наявність передбачених договором підстав для його використання, зарахування або неповернення.

У цій справі відповідач не довів використання або зарахування гарантійного платежу в рахунок конкретно визначеного грошового чи майнового зобов`язання позивача, не надав передбаченого пунктом 9.5. Договору письмового повідомлення про таке використання або зарахування та не довів відмови позивача від підписання акта приймання-передачі. Отже, жодна з передбачених пунктом 9.5. Договору підстав для подальшого утримання заявленої до стягнення суми гарантійного платежу відповідачем не доведена.

Суд також ураховує положення частини четвертої статті 653 Цивільного кодексу України, за змістом якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, предметом спору не є повернення сплаченої позивачем орендної плати за період фактичного користування приміщенням або повернення іншого належного виконання, одержаного відповідачем як зустрічне виконання зобов`язання.

Спір стосується невикористаного гарантійного платежу, який мав визначене сторонами забезпечувальне та платіжне призначення, але не був використаний або зарахований відповідно до умов Договору, тому стягнення невикористаного гарантійного платежу не є поверненням виконаного внаслідок самого лише розірвання Договору та не суперечить частині 4 статті 653 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, після припинення Договору, фактичного повернення приміщення та встановлення відсутності використання або зарахування гарантійного платежу у відповідача виник договірний обов`язок повернути позивачу невикористану суму цього платежу, за встановленими Договором умовами.

При цьому, положення статті 1212 Цивільного кодексу України, що позивачем визначені нормативним обгрунтуванням позову, не є належною матеріально-правовою підставою для вирішення цього спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 виходила з того, що договірний характер правовідносин виключає застосування частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо спірне майно або кошти були одержані на виконання договору, а відповідне питання підлягає вирішенню в межах договірного зобов`язання.

У цій справі кошти були одержані відповідачем не помилково та не поза межами договірних правовідносин сторін, а на виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору. Подальша правова доля цих коштів також регулюється пунктом 9.5. Договору, у тому числі, після припинення Договору. Отже, вимога позивача підлягає вирішенню як вимога про виконання договірного грошового зобов`язання, а не як кондикційна вимога.

Посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України не є підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення коштів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з установлених фактів та визначити норму права, яка підлягає застосуванню. Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №902/1331/22 також наголосила, що самостійне застосування судом належних норм матеріального права не змінює предмета позову та обраного позивачем способу захисту.

Предметом позову є стягнення з відповідача 943651,80 грн, а фактичними підставами вимоги позивач визначив сплату гарантійного платежу за Договором, припинення суборенди, повернення приміщення, невикористання платежу та неповернення коштів відповідачем.

Надання судом цим обставинам належної правової кваліфікації не змінює предмета позову, його фактичних підстав або способу захисту у вигляді стягнення грошових коштів.

Отже, вимога про стягнення гарантійного платежу підлягає вирішенню на підставі статей 11, 509, 526, 629 Цивільного кодексу України та пунктів 3.4. 3.6., 9.5. Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023.

Оскільки наявні у матеріалах справи платіжні документи підтверджують перерахування відповідачу коштів із призначенням гарантійного платежу в розмірі, не меншому за заявлені до стягнення 943651,80 грн, відповідач зазначеного розміру не заперечує та не наводить іншого розрахунку, а доказів використання, зарахування, повернення відповідної суми або наявності іншої передбаченої Договором підстави для її подальшого утримання не надано, вимога позивача про стягнення 943651,80 грн гарантійного платежу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Визначення моменту, з якого невиконання відповідачем обов`язку з повернення гарантійного платежу набуло ознак прострочення, суд здійснює окремо під час розгляду вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

6. Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позивач заявляє до стягнення з відповідача 48092,68 грн інфляційних втрат та 18847,17 грн трьох процентів річних.

У прохальній частині позовної заяви основна вимога про стягнення гарантійного платежу визначена позивачем у розмірі 943651,80 грн. Водночас, доданий до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних фактично виконаний на суму 943651,00 грн, тобто, на суму, яка на 0,80 грн менша за заявлений до стягнення розмір основної заборгованості.

Згідно з поданим розрахунком, позивач визначив період нарахування з 12.02.2025 по 12.10.2025, кількість днів прострочення 243, розмір трьох процентів річних 18847,17 грн, а розмір інфляційних втрат 48092,68 грн.

У заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач виправив загальну ціну позову та визначив її в розмірі 1010591,65 грн, що відповідає сумі вимог, сформульованих у прохальній частині позовної заяви: 943651,80 грн гарантійного платежу, 48092,68 грн інфляційних втрат та 18847,17 грн трьох процентів річних. Водночас, уточненого розрахунку похідних вимог на суму 943651,80 грн позивач не подав.

Отже, розмір основної вимоги і база здійснених позивачем нарахувань не є тотожними: основна вимога заявлена в сумі 943651,80 грн, тоді як інфляційні втрати і три проценти річних розраховані на суму 943651,00 грн.

З огляду на принцип диспозитивності та межі заявлених вимог, суд перевіряє розрахунок виходячи з фактично застосованої позивачем бази нарахування 943651,00 грн і не збільшує її з власної ініціативи до 943651,80 грн. Здійснення нарахувань на меншу суму, ніж установлений судом розмір основного зобов`язання, не порушує прав відповідача.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений указівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наведені положення статей 530, 612 та 625 Цивільного кодексу України були чинними на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення.

Отже, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є наявність грошового зобов`язання та прострочення боржником установленого строку його виконання.

Як установлено судом у попередніх розділах рішення, гарантійний платіж був внесений позивачем на виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору та протягом існування забезпечуваних ним договірних зобов`язань виконував забезпечувальну і платіжну функції.

Пунктом 9.5. Договору передбачена можливість використання гарантійного платежу у разі виникнення у Суборендаря поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання. У разі використання або зарахування платежу Орендодавець повинен був негайно письмово повідомити про це Суборендаря.

За відсутності виконання відповідних зобов`язань, гарантійний платіж мав бути зарахований у рахунок плати за останній місяць суборенди. Водночас, Орендодавцю не надано права після припинення забезпечуваних зобов`язань безстроково утримувати невикористані кошти без їх зарахування в рахунок конкретного зобов`язання.

Пунктами 2.4. та 4.1.15. Договору встановлений обов`язок Суборендаря, у разі припинення Договору, повернути Орендодавцю об`єкт суборенди. До фактичного виконання цього обов`язку гарантійний платіж продовжував забезпечувати майнові зобов`язання позивача, пов`язані з поверненням приміщення.

Тому саме припинення Договору 11.02.2025 не означало автоматичного припинення забезпечувальної функції гарантійного платежу та не зумовлювало виникнення у відповідача обов`язку повернути його наступного дня.

Як установлено судом, об`єкт суборенди фактично повернуто відповідачу 11.04.2025. Зазначена обставина визнається обома сторонами та підтверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Станом на 11.04.2025, відповідач прийняв приміщення, не довів наявності претензій до його технічного стану, не довів відмови позивача від підписання акта приймання-передачі, не здійснив використання або зарахування гарантійного платежу та не направив позивачу письмового повідомлення, передбаченого пунктом 9.5. Договору.

Суд враховує, що матеріали справи не містять окремої письмової вимоги позивача про повернення гарантійного платежу, направленої відповідачу після фактичного повернення приміщення.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Із системного змісту пунктів 2.4., 3.4. 3.6., 4.1.15. та 9.5. Договору вбачається, що право відповідача утримувати гарантійний платіж було пов`язане з існуванням його забезпечувальної та платіжної функцій, можливістю використання або зарахування платежу та наявністю передбачених Договором підстав для його неповернення.

Після фактичного повернення приміщення 11.04.2025, прийняття його відповідачем без доведених претензій до технічного стану, за відсутності доведеної відмови позивача від підписання акта, використання чи зарахування гарантійного платежу, припинилися встановлені Договором підстави для утримання його невикористаної суми.

Отже, з настанням зазначених обставин, із погодженого сторонами призначення гарантійного платежу виникав обов`язок відповідача негайно повернути невикористану суму без необхідності пред`явлення позивачем додаткової вимоги. Оскільки 11.04.2025 відповідач гарантійний платіж не повернув, з 12.04.2025 він прострочив виконання відповідного грошового зобов`язання.

Крім того, плата за користування приміщенням за лютий 2025 року здійснювалася позивачем окремо від гарантійного платежу, а матеріали справи не містять доказів зарахування відповідачем гарантійного платежу в рахунок зазначених платежів.

Отже, після фактичного повернення об`єкта суборенди 11.04.2025, виконання пов`язаного з таким поверненням майнового обов`язку позивача та відсутності доведеного використання гарантійного платежу припинилися передбачені Договором підстави для подальшого утримання відповідачем невикористаної суми цього платежу.

З урахуванням змісту пунктів 2.4., 3.4. 3.6., 4.1.15. та 9.5. Договору суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку з повернення невикористаного гарантійного платежу був пов`язаний із завершенням забезпечуваних цим платежем договірних зобов`язань, яке в установлених судом обставинах відбулося 11.04.2025.

З огляду на вказане, з 12.04.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання відповідного грошового зобов`язання.

Таким чином, визначений позивачем початок нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з 12.02.2025 є необґрунтованим, оскільки до 11.04.2025 позивач не виконав обов`язку з фактичного повернення об`єкта суборенди, а гарантійний платіж продовжував виконувати погоджену сторонами забезпечувальну функцію.

6.1 Щодо нарахування трьох процентів річних.

Правомірним періодом нарахування трьох процентів річних, у межах заявленого позивачем періоду, є період з 12.04.2025 по 12.10.2025, що становить 184 календарні дні.

Суд ураховує, що в прохальній частині позовної заяви позивач визначив розмір основної вимоги про стягнення гарантійного платежу в сумі 943651,80 грн. Водночас, у доданому до позовної заяви розрахунку три проценти річних фактично нараховані позивачем на суму 943651,00 грн, тобто, на розрахункову базу, яка на 0,80 грн менша за заявлений до стягнення розмір основної заборгованості.

Позивач не подав уточненого розрахунку трьох процентів річних, виконаного на суму 943651,80 грн, та не зазначив, що застосування у розрахунку суми 943651,00 грн є технічною помилкою. Тому суд перевіряє правильність заявлених нарахувань виходячи з розрахункової бази 943651,00 грн, фактично використаної самим позивачем, не збільшуючи її з власної ініціативи до розміру основної вимоги.

За результатами перерахунку трьох процентів річних на суму 943651,00 грн за період з 12.04.2025 по 12.10.2025 суд установив, що їх обґрунтований розмір становить 14271,11 грн.

Отже, вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає задоволенню в сумі 14271,11 грн. У частині стягнення 4576,06 грн трьох процентів річних належить відмовити, оскільки ця частина заявлених нарахувань припадає на період до виникнення прострочення відповідача.

6.2 Щодо нарахування інфляційних втрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 сформульовано підхід, відповідно до якого, якщо прострочення у неповному календарному місяці перевищує 15 днів, індекс інфляції за такий місяць ураховується, а якщо прострочення становить від одного до 15 днів включно інфляційна складова за цей місяць не враховується. Цей підхід підтверджено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі №910/9374/21.

Оскільки прострочення у квітні 2025 року тривало з 12 по 30 квітня, тобто понад 15 днів, індекс інфляції за квітень 2025 року підлягає врахуванню.

Прострочення у жовтні 2025 року в межах заявленого позивачем періоду тривало з 1 по 12 жовтня, тобто не більше 15 днів, у зв`язку із чим індекс інфляції за жовтень 2025 року до розрахунку не включається.

Отже, інфляційні втрати підлягають обчисленню за період з квітня по вересень 2025 року, з урахуванням вищевстановленого судом правильного періоду прострочення основного зобов`язання: з 12.04.2025 по 12.10.2025.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, індекси інфляції становили: квітень 2025 року 100,70 %; травень 2025 року 101,30 %; червень 2025 року 100,80 %; липень 2025 року 99,80 %; серпень 2025 року 99,80 %; вересень 2025 року 100,30 %.

Таким чином, обґрунтованою є вимога про стягнення 25681,71 грн інфляційних втрат. Індекси, використані під час перерахунку, відповідають показникам, зазначеним безпосередньо в поданому позивачем розрахунку.

У частині стягнення 22410,97 грн інфляційних втрат належить відмовити, оскільки ця сума утворилася внаслідок включення позивачем до розрахунку індексів інфляції за лютий та березень 2025 року, тобто за період до виникнення прострочення відповідача.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 25681,71 грн інфляційних втрат та 14271,11 грн трьох процентів річних.

У задоволенні вимог про стягнення 22410,97 грн інфляційних втрат та 4576,06 грн трьох процентів річних належить відмовити.

7. Щодо доводів третьої особи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна логістична компанія» у письмових поясненнях зазначило, що є власником нежитлових приміщень, розташованих за адресою: Київська область, Бучанський район, село Білогородка, вулиця Компресорна, будинок 3, до яких також входять спірні у справі приміщення.

За Договором оренди приміщення №12/10-20 від 12.10.2020 частина зазначених приміщень перебувала в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ». Після направлення відповідачем листа №1110-01 від 11.10.2024 про дострокове припинення цього договору орендні правовідносини припинилися 11.04.2025.

Відповідно до Акта приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 11.04.2025 відповідач повернув третій особі орендовані приміщення, зокрема, спірне складське приміщення площею 4032,70 кв. м.

Третя особа також зазначила, що 29.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна логістична компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна» укладено Договір оренди №MLK-2025-1701, за умовами якого Орендодавець надає Орендарю в оренду складські приміщення площею 3452,2 кв. м та офісні приміщення площею 422,5 кв. м. Акт приймання-передачі приміщень за цим договором підписано 12.04.2025.

За поясненнями третьої особи, частина приміщень, які до 11.04.2025 орендувало Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ», 12.04.2025 була взята в оренду Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна».

Щодо предмета спору третя особа зазначила, що гарантійний платіж є договірним засобом забезпечення виконання зобов`язань орендаря або суборендаря. Посилаючись на пункт 9.5. Договору суборенди, третя особа вказала, що відповідач мав право використати гарантійний платіж для погашення грошових або майнових зобов`язань позивача, а за відсутності таких зобов`язань зарахувати його за останній місяць суборенди.

Третя особа зауважила, що в Акті від 11.04.2025 зазначено про відсутність претензій до стану приміщення, письмові претензії відповідача не надходили, а гарантійний платіж за останній місяць суборенди не зараховувався. Тому, на думку третьої особи, гарантійний платіж відповідачем не використаний та підлягає поверненню позивачу.

Також третя особа зазначила, що заявлені позовні вимоги не порушують її прав як власника майна та просила ухвалити законне й обґрунтоване рішення з урахуванням поданих нею пояснень.

Оцінюючи пояснення третьої особи, суд ураховує, що повернення відповідачем 11.04.2025 складського приміщення площею 4032,70 кв. м його власнику узгоджується з установленим судом фактом повернення об`єкта суборенди відповідачу у цю ж дату.

Укладення Договору оренди №MLK-2025-1701 та підписання акта приймання-передачі приміщень 12.04.2025 також підтверджують зміну правової підстави користування частиною приміщень. Водночас, площа приміщень за цим договором не є повністю тотожною площі об`єкта суборенди, тому зазначені документи оцінюються судом у сукупності з іншими доказами.

Доводи третьої особи про відсутність використання або зарахування гарантійного платежу узгоджуються з матеріалами справи, оскільки відповідач не надав доказів його спрямування на погашення конкретного зобов`язання позивача або зарахування за останній місяць суборенди.

Отже, пояснення третьої особи враховуються судом у частині, в якій вони підтверджують повернення приміщення, подальшу зміну правових підстав користування його частиною та відсутність доказів використання або зарахування гарантійного платежу.

Висновки суду за результатами розгляду справи

За результатом оцінки наявних у справі доказів у сукупності, з урахуванням доводів позивача, заперечень відповідача та пояснень третьої особи, суд дійшов таких висновків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» виникли договірні правовідносини на підставі Договору суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023.

На виконання пунктів 3.4. 3.6. Договору позивач перерахував відповідачу гарантійний платіж, на підтвердження перерахування коштів із призначенням гарантійного платежу позивач надав платіжну інструкцію №215 від 07.08.2023 на суму 270997,44 грн, виконану банком 21.08.2023; платіжну інструкцію №320 від 10.10.2023 на суму 270997,44 грн, виконану банком 10.10.2023; платіжну інструкцію №838 від 14.02.2024 на суму 232283,52 грн, виконану банком 28.02.2024; платіжну інструкцію №1180 від 14.05.2024 на суму 132283,52 грн, виконану банком 31.05.2024; платіжну інструкцію №1207 від 21.05.2024 на суму 100000,00 грн, виконану банком 21.05.2024; а також платіжну інструкцію №1552 від 20.02.2025 на суму 169373,40 грн, виконану банком 20.02.2025. Загальний розмір коштів за зазначеними платіжними інструкціями становить 1175935,32 грн.

Водночас, позивач самостійно визначив предметом позову вимогу про стягнення гарантійного платежу у розмірі 943651,80 грн. Відповідач у відзиві на позовну заяву від 20.11.2025 та запереченнях на відповідь на відзив від 10.12.2025 не навів заперечень щодо надходження гарантійного платежу в заявленому позивачем розмірі та не подав іншого розрахунку. Його доводи стосуються наявності договірних підстав для подальшого утримання коштів відповідно до пункту 9.5. Договору. З огляду на межі заявлених вимог суд вважає підтвердженим отримання та подальше утримання відповідачем гарантійного платежу в розмірі 943651,80 грн.

Зі змісту пунктів 3.4. 3.6. та 9.5. Договору вбачається, що гарантійний платіж виконував забезпечувальну та платіжну функції. Відповідач міг використати його для погашення конкретного поточного або простроченого грошового чи майнового зобов`язання позивача за Договором, повідомивши позивача про таке використання, або за наявності передбачених Договором умов зарахувати його за останній місяць суборенди.

Договір суборенди достроково припинив свою дію 11.02.2025 унаслідок реалізації відповідачем передбаченого пунктами 6.2.2. та 6.2.2.1. Договору права на його одностороннє припинення.

При цьому, припинення Договору 11.02.2025 не було тотожним фактичному поверненню об`єкта суборенди, оскільки приміщення фактично повернуто відповідачу 11.04.2025.

Факт повернення приміщення 11.04.2025 визнається сторонами та підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, зокрема Актом від 11.04.2025, який містить підпис і відбиток печатки відповідача та фіксує прийняття ним приміщення площею 4032,70 кв. м, а також двостороннім Актом повернення відповідачем цього ж приміщення його власнику від 11.04.2025.

Відсутність підпису позивача на Акті до Договору суборенди сама по собі не підтверджує його відмови від підписання такого документа. Відповідач не надав доказів передання Акта позивачу для підписання, пред`явлення вимоги про його підписання, письмової відмови позивача або вчинення ним інших дій, які б однозначно свідчили про таку відмову.

Отже, передбачена пунктом 9.5. Договору підстава для неповернення гарантійного платежу у зв`язку з відмовою Суборендаря від підписання акта приймання-передачі відповідачем не доведена.

Матеріали справи також не містять доказів використання або зарахування відповідачем усієї чи частини гарантійного платежу в рахунок конкретного грошового або майнового зобов`язання позивача.

Відповідач не надав передбаченого пунктом 9.5. Договору письмового повідомлення про використання або зарахування гарантійного платежу, розрахунку такого використання, бухгалтерських документів або інших доказів, з яких можливо було б установити конкретне зобов`язання, суму та дату використання гарантійного платежу.

Плата за користування приміщенням у лютому 2025 року здійснювалася позивачем окремими платежами. Доказів зарахування гарантійного платежу в рахунок відповідної плати відповідач не надав.

Звернення відповідача з окремим позовом у справі №911/2904/25 про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення не підтверджує використання гарантійного платежу, оскільки пунктом 9.5. Договору прямо передбачено право Орендодавця не використовувати гарантійний платіж, а вимагати погашення відповідного зобов`язання іншим способом, зокрема шляхом звернення до суду.

Наявність, розмір та обґрунтованість вимог, заявлених у справі №911/2904/25, не є предметом розгляду цієї справи. У межах цього спору суд оцінює лише те, чи довів відповідач фактичне використання або зарахування гарантійного платежу в порядку, погодженому сторонами у пункті 9.5. Договору.

Оскільки відповідач не довів використання, зарахування, повернення гарантійного платежу або наявності іншої передбаченої Договором підстави для подальшого утримання коштів, невикористаний гарантійний платіж у розмірі 943651,80 грн підлягає поверненню позивачу відповідно до умов Договору.

Фактичні обставини, якими позивач обґрунтував вимогу про стягнення коштів, підтвердилися під час розгляду справи. Визначення судом належних норм матеріального права, якими регулюються встановлені договірні правовідносини, не змінює предмета позову, його фактичних підстав та обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення коштів.

Щодо заявлених позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних суд установив, що саме припинення Договору 11.02.2025 не припинило забезпечувальної функції гарантійного платежу, оскільки об`єкт суборенди залишався неповернутим відповідачу.

Після фактичного повернення приміщення 11.04.2025 та за відсутності доведеного використання або зарахування гарантійного платежу у відповідача були відсутні передбачені Договором підстави для подальшого утримання невикористаних коштів.

Оскільки гарантійний платіж не був повернутий позивачу, з 12.04.2025 відповідач прострочив виконання відповідного грошового зобов`язання.

Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 12.02.2025 по 12.10.2025, помилково пов`язавши початок прострочення з наступним днем після припинення Договору.

Інфляційні втрати та три проценти річних перевірені судом виходячи з розрахункової бази 943651,00 грн, фактично використаної позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку, тоді як основна вимога заявлена в розмірі 943651,80 грн.

Перевіривши розрахунок позивача та здійснивши перерахунок у межах установленого періоду прострочення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення 14271,11 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 12.04.2025 по 12.10.2025, та 25681,71 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня по вересень 2025 року.

У частині стягнення 4576,06 грн трьох процентів річних та 22410,97 грн інфляційних втрат належить відмовити, оскільки відповідні нарахування здійснені за період до виникнення прострочення відповідача.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем заявлено до стягнення 943651,80 грн гарантійного платежу, 48092,68 грн інфляційних втрат та 18847,17 грн трьох процентів річних, усього 1010591,65 грн. За результатами розгляду справи судом визнано обґрунтованими вимоги про стягнення 943651,80 грн гарантійного платежу, 25681,71 грн інфляційних втрат та 14271,11 грн трьох процентів річних, що разом становить 983604,62 грн. Отже, позовні вимоги задоволено на 97,33 відсотка, тоді як частка вимог, у задоволенні яких відмовлено, становить 2,67 відсотка.

Матеріалами справи підтверджується, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 15158,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3282 від 13.10.2025. Водночас, позовну заяву подано до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд», у зв`язку із чим відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» до ставки судового збору підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8. З урахуванням зазначеного коефіцієнта належний розмір судового збору за подання цього позову становить 12127,10 грн.

Оскільки позов задоволено на 97,33 відсотка, на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11803,25 грн судового збору. Решта судового збору в розмірі 323,85 грн у зв`язку з відмовою у задоволенні позову у відповідній частині покладається на позивача.

При цьому, надмірно сплачена позивачем сума судового збору - 3031,77 грн не підлягає розподілу між сторонами за правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України та може бути повернута позивачу з державного бюджету, за його клопотанням, у порядку, передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов (вх.№7484 від 14.10.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСКО ІНВЕСТ» (08290, Київська область, місто Ірпінь(з), селище міського типу Гостомель(з), вулиця Свято-Покровська, будинок 141-П, код ЄДРПОУ 35142088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 32, код ЄДРПОУ 37779566) 943651,80 грн (дев`ятсот сорок три тисячі шістсот п`ятдесят одна гривня вісімдесят копійок) гарантійного платежу, 25681,71 грн (двадцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят одна гривня сімдесят одна копійка) інфляційних втрат, 14271,11 грн (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят одна гривня одинадцять копійок) 3 % річних, 11803,25 грн (одинадцять тисяч вісімсот три гривні двадцять п`ять копійок) витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 07.08.2026.

Суддя С.О. Саванчук