Рішення № 138821159, 05.08.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

05 серпня 2026 року Справа № 926/2498/26

Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/2498/26

За позовом Спільного підприємства Вітмарк-Україна в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (67430, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с.Степанівка, вул.Миру, б.144)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Лілак (58005, м.Чернівці, вул.Кушніренка, 7А)

Про стягнення заборгованості в розмірі 422227,61 грн

За участі представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Спільне підприємство Вітмарк-Україна в формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лілак про стягнення заборгованості в розмірі 422227,61 грн, з яких: основна заборгованість в сумі 387440,32 грн, яка утворилась внаслідок неповної оплати за отриманий товар та нарахованих 3% річних в сумі 7443,83 грн і інфляційних в сумі 27343,46 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 03.04.2024 року по 28.05.2025 року ним поставлено ТОВ Лілак товар за товарними накладними №ВІ.00023752 від 14.11.2025 року та №ВІ.00024228 від 22.11.2025 року, за який останній повинен розрахуватись в повному обсязі, однак оплату не здійснив, у зв`язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 387440,32 грн, на яку позивач, скориставшись своїм правом, нарахував 3% річних в сумі 7443,83 грн та інфляційні в сумі 27343,46 грн, які просить стягнути в судовому порядку.

16.06.2026 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2498, які відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між передано судді Гушилик С

Ухвалою суду від 17.06.2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 06.07.2026 року та витребувано у Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області ряд документів.

Ухвалою суду від 19.06.202 року задоволено заяву представника позивача (вх.№2544 від 18.06.2026р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду

29.06.2026 року від Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області надійшов пакет витребуваних документів (вх.№3112).

У зв`язку із нез`явленням представника відповідача, суд ухвалою від 06.07.2026 року відклав розгляд справи по суті на 05.08.2026 року.

До початку судового засідання 05.08.2026 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі (вх.№3787), в якій підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

В судове засідання 05.08.2026 року представник відповідача вдруге не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як визначено ч.11 ст.242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя №845/0/15-21 від 17.08.2021 року, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Згідно з п.42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 року у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

За змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі №921/6/18).

Суд зазначає про належне виконання ним обов`язку щодо повідомлення усіх учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача повідомлено, шляхом надіслання ухвал суду в електронній формі до його Електронного кабінету, поштовим зв`язком та оприлюдненням в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.

Ухвали суду були внесені до АСДС та автоматично направлені в електронний кабінет відповідача та доставлені до його електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

З наведеного суд констатує, що в розумінні ст.ст.120, 122, 242 ГПК України, відповідач завчасно та належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явку представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про відсутність підстав для чергового відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство Вітмарк-Україна в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі постачальник) 14.11.2025 року, згідно видаткової накладної №ВІ.00023752, поставив Товариству з обмеженою відповідальністю Лілак (далі покупець) томатну пасту 28-30% (далі товар) в кількості 4512 кг на загальну суму 217658,88 грн, та 22.11.2025 року на суму 219781,44 грн в кількості 4556 кг за видатковою накладною №ВІ.00024228.

Після виконання поставок, позивач зареєстрував податкові накладні №754 від 14.11.2025 року та №1120 від 22.11.2025 року.

На виконання умов поставки, відповідач 29.05.2026 року частково сплатив суму поставленого товару в розмірі 50000,00 грн, у зв`язку із чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 387440,32 грн на яку позивач, скориставшись своїм правом, за період з 15.11.2025 року по 29.05.2026 року та з 23.11.2025 року по 15.06.2026 року по двом накладним, нарахував 3% річних в сумі 7443,83 грн та інфляційні в сумі 27343,46 грн, які просить стягнути.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки у спрощений спосіб, факт здійснення попередньої оплати, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст.204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов`язки сторін регулюються, у тому числі, нормами параграфу 3 глави 54 ЦК України та параграфу 1 глави 30 ГК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу (ч.1 ст.691 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Укладений між сторонами усний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо поставки товару на загальну суму 437440,29 грн, що підтверджується видатковими накладними №ВІ.00023752 від 14.11.2025 року на суму 217658,88 грн та №ВІ.00024228 від 22.11.2025 року на суму 219781,44 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

Так, відповідачем 29.05.2026 року частково здійснено оплату на поставлений товар в розмірі 50000,00 грн, тим самим, ще раз визнано факт поставку товару, однак розрахунок проведено не в повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 387440,32 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 387440,32 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7443,83 грн та інфляційних в сумі 27343,46 грн, зокрема: за видатковою накладною №ВІ.00023752 від 14.11.2025 року на суму поставленого товару в розмірі 217658,88 грн за період з 15.11.2025 року по 29.05.2026 року сума інфляційних становить 14069,24 грн і 3% річних становить 3740,66 грн та за видатковою накладною №ВІ.00024228 від 22.11.2025 року на суму 219781,44 грн за період з 23.11.2025 року по 15.06.2026 року сума інфляційних становить 13274,22 грн та 3% річних становить 3703,17 грн.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК України, право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 7443,83 грн та інфляційних втрат в сумі 27343,46 грн за період з 15.11.2025 року по 29.05.2026 року та з 23.11.2025 року по 15.06.2026 року.

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 7443,83 грн та інфляційних втрат в розмірі 27343,46 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.79 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

З аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Спільного підприємства Вітмарк-Україна в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (67430, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с.Степанівка, вул.Миру, б.144) до Товариства з обмеженою відповідальністю Лілак (58005, м.Чернівці, вул.Кушніренка, 7А) про стягнення заборгованості в розмірі 422227,61 грн - задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лілак (58005, м.Чернівці, вул.Кушніренка, 7А, код 40220106)) на користь Спільного підприємства Вітмарк-Україна в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (67430, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с.Степанівка, вул.Миру, б.144, код 22480087) суму основного боргу в розмірі 387440,32 грн, 3% річних в розмірі 7443,83 грн, інфляційні в розмірі 27343,46 грн та судовий збір в розімірі 5609,63 грн.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 07.08.2026 року

Суддя Світлана ГУШИЛИК