Рішення № 138820668, 08.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2556/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради

до Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви»

про усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельними ділянками

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Федоренко О.П.;

від позивача: Іщенко С.М.;

від відповідача: не з`явився.

обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» про усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2023 відкрито провадження у справі № 911/2556/23, справу призначено за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/2556/23 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

В ході підготовчого провадження у справі, з врахуванням викладених відповідачем у відзиві на позов заперечень та з огляду на обставини спору, встановлено необхідність призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою щодо встановлення відповідності документації із землеустрою вимогам законодавства, визначення належного цільового призначення та належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду прибережної захисної смуги.

Зокрема, предметом позову є вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 шляхом скасування рішення про її надання в користування відповідачу, скасування державної реєстрації права та повернення земельної ділянки, з тих підстав, що така земельна ділянка фактично належить до земель водного фонду, накладається на прибережну захисну смугу і виділена відповідачу з порушенням чинного законодавства.

Відповідач у відзиві стверджував про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 у користування у відповідності до норм чинного законодавства з урахуванням усіх обмежень, що були чинні на момент отримання земельної ділянки у користування. Також відповідач заперечував факт накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу.

В свою чергу, в підтвердження викладених у позові обставин прокуратура посилається на листи Козинської селищної ради та надане Державним науково-виробничим підприємством «Картографія» викопіювання з ортофотоплану з нанесеними спірною земельною ділянкою, береговою лінією та прибережною смугою.

Таким чином, для повного і всебічного вирішення спору у справі № 911/2556/23 необхідно дослідити належність спірної земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 до земель водного фонду та з`ясування інших обставин її надання у користування відповідачу, тому суд дійшов висновку про необхідність застосування спеціальних знань та призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2556/23 призначено судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

11.02.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов супровідний лист від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1262/16648-4-25/41 від 26.01.2026 з доданими до нього матеріалами справи № 911/2556/23 та висновком експертів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2026 поновлено провадження у справі № 911/2556/23 та зобов`язано учасників справи надати обґрунтовані письмові пояснення по суті спору із врахування висновку експертів від 14.01.2026.

За наслідками підготовчого провадження прокурор зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази. Позивач підтримав позов прокурора, відповідач проти позову заперечував, подав відзив на позов.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/2556/23 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.04.2026.

У судовому засіданні 08.04.2026 представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, відповідач у судове засідання не з`явився, в ході розгляду спору проти позову заперечував з підстав, наведених у відзиві. Однак, обґрунтованих письмових пояснень по суті спору із врахування висновку експертів, не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 08.04.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Київською обласною прокуратурою за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території смт. Козин Обухівського району виявлено порушення вимог земельного законодавства при наданні у користування земельної ділянки водного фонду.

Встановлено, що рішенням Козинської селищної ради Обухівського району № 22 від 14.05.2010 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Релігійній організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» площею 1,5928 га в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

В подальшому, Релігійній організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394875, який зареєстровано управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 06.08.2010 за № 031095000004.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 (площею 1,5928 га), цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, є Козинська селищна рада, а постійним користувачем Релігійна організація «Київська Митрополія Української Православної Церкви».

Однак, як зазначає прокуратура у позові, відведення у користування вищевказаної земельної ділянки відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме ст.ст. 19. 20, 21, 58, 59, 60-62, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв`язку з зазначає, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню у користування територіальній громаді.

За інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 21.07.2023 № 400 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 знаходиться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та накладається на землі водного фонду.

З урахуванням вищевикладеного, відведення і користування земельною ділянкою відповідачем, яка знаходиться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України.

Таким чином, відповідна земельна ділянка належить до земель водного фонду і згідно з нормою ст. 59 Земельного кодексу України перебуває під особливим правовим режимом і може надаватись лише для визначених у відповідній нормі цілей. Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 (площею 1,5928 га) не могла надаватись для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій і зміна відповідного цільового призначення земельної ділянки була незаконною.

Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-184цс15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у постійне користування для забудови (стаття 60 Земельного кодексу України).

Аналогічні правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховним Судом у постановах 25.04.2018 у справі № 904/5974/16, від 05.06.2019 у справі № 806/3602/15).

З огляду на вищевикладене, прокуратура зазначає, що отримання у постійне користування Релігійною організацією «Київська Митрополія Української Православної Церкви», на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району «Про передачу Київській Митрополії Української Православної Церкви у постійне користування земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви» від 14.05.2010 № 22, земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у смт. Козин Обухівського району Київської області відбулось з порушенням вимог ст.ст. 19. 20, 21, 58, 59, 60-62, 116 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин).

Крім того, відповідно до положень ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, у тому числі, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, окрім незаконного отримання у постійне користування Релігійною організацією «Київська Митрополія Української Православної Церкви» вказаної вище земельної ділянки, на даний час має місце її використання не за цільовим призначенням, а саме щодо здійснення на ній будівництва заміської резиденції, що є порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач подав відзив, у якому позовні вимоги заперечував, зазначив, що отримав земельну ділянку у постійне користування у встановленому законодавством порядку за рішенням органу місцевого самоврядування, до компетенції якого належить розпорядження відповідними землями, з урахуванням обмежень, встановлених містобудівною документацією та чинним законодавством України.

Також відповідач у відзиві посилався на недоведеність факту та обсягу розташування земельної ділянки у межах захисної прибережної смуги. Відповідач заперечував наявність достатніх підстав для звернення прокуратури з даним позовом.

Прокуратурою у відповіді на відзив наведено детальні обґрунтування перебування спірної земельної ділянки у межах захисної прибережної смуги.

У зв`язку з необхідністю дослідження належності спірної земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 до земель водного фонду та з`ясування інших обставин її надання у користування відповідачу, у справі № 911/2556/23 призначалась судова експертиза з питань землеустрою та земельно-технічна експертиза, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

За наслідками проведення судової експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України складено Висновок за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 14.01.2026 № 8122/8123/25-41, згідно з яким встановлено, що на час проведення експертизи земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 за основним цільовим призначенням належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; станом на 18.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 частково, площею 1,5136 га, розташована у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро без накладення на водне дзеркало річки Дніпро.

У зв`язку із ненаданням на дослідження оригіналу або належним чином завіреної копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Релігійній організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» площею 1,5928 га в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, затвердженого рішенням Козинської селищної ради Обухівського району № 22 від 14.05.2010, за яким було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029, його відповідність вимогам законодавства не досліджувалась.

Як визначено ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, ненадання відповідачем до експертної установи проекту землеустрою, суд відмовляє у визнанні факту відповідності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Релігійній організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» площею 1,5928 га у межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, затвердженого рішенням Козинської селищної ради Обухівського району № 22 від 14.05.2010, за яким було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029, вимогам законодавства.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

З огляду на норми статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. У ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, однак, ст. 59 Земельного кодексу України у частинах 3-4 закріплює обмеження щодо перебування таких земель у користуванні та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 59 Земельного кодексу України державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88 - 90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у постійне користування громадянам та юридичним особам, оскільки є землями водного фонду України.

Статтею 60 Земельного кодексу України у редакції закону від 30.04.2010, тобто станом на момент прийняття оспорюваного рішення, було передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах великих річок уздовж урізу води шириною 100 метрів, розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів з урахуванням містобудівної документації.

Водночас, детальний план території смт. Козин, затверджений рішенням Козинської селищної ради від 23.07.2013 № 1 не може бути прийнятим до уваги у якості доказу встановлення (зменшення) ширини прибережної захисної оскільки, його затверджено після прийняття рішення про відведення спірної земельної ділянки відповідачу.

На час затвердження вказаного детального плану території, статті 60 Земельного кодексу України та 88 Водного кодексу України було викладено у новій редакції на підставі Закону України від 18.09.2012 № 5293-VI «Про аквакультуру», який набув чинності 01.07.2013.

Згідно з цими нормами зменшення ширини прибережних захисних смуг допускалося на єдиній підставі за окремими проектами землеустрою. Однак, відповідачем не надано доказів існування відповідної містобудівної документації на момент прийняття рішення від 14.05.2010.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц виклав правові висновки, згідно з якими прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону. Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2).

Жодний законодавчий акт не надає органу місцевого самоврядування змінювати категорію і цільове призначення земель водного права органу місцевого фонду на підставі генерального плану населеного пункту, плану зонування чи детального плану території.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зонування території здійснюється з обов`язковим дотриманням вимог узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями, а також відображенням меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Аналогічно, п. 11 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що детальний план території визначає межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Оскільки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 повністю накладається на межі прибережної захисної смуги р. Дніпро, невиконання вищевказаних приписів ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при затвердженні в цій частині детальних планів територій, свідчить лише про недотримання органом місцевого самоврядування вказаних вимог закону та навпаки жодним чином не свідчить про відсутність нормативно визначеної 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Крім цього, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України, яка є відображенням Даних державного земельного кадастру України (загальний доступ до якої обмежено у зв`язку з воєнним станом на території України та відомості якої на даний час дублюються інтернет ресурсом «Відкриті дані земельного кадастру України» (https://kadastr.live/), спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 межує безпосередньо з водним об`єктом.

Тобто, відсутня будь-яка вільна територія від урізу водного об`єкту до спірних земельних ділянок, та, як наслідок, відсутня будь-яка можливість сформувати між ними земельні ділянки водного фонду з визначеною прибережною захисною смугою.

Згідно з положеннями ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту ї формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Вказане повністю підтверджується також інформацією Державного науково-виробничого об`єднання «Картографія» від 21.07.2023 № 400.

Зокрема, в доданому картографічному викопіюванні вбачається, що з південно-західної сторони спірна ділянки межує із ділянкою загального користування клінічного санаторію «Жовтень», а з північної сторони межує безпосередньо з водним об`єктом.

Відповідно до положень ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, у тому числі, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Статтею 47 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Відповідно до п.п. 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

В межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст.ст. 88-91 Водного кодексу України.

Отже, окрім незаконного отримання у постійне користування Релігійною організацією «Київська Митрополія Української Православної Церкви» спірної земельної ділянки, має місце її використання не за цільовим призначенням, а саме щодо здійснення на ній будівництва заміської резиденції, що є порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Припинення право постійного користувача передбачено ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тощо.

Статтею 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначення тощо.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно правових висновків, викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж річки Дніпро.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 дійшла правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

У випадку позбавлення власника права користування та розпорядження своїм майном зазначене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 y справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення це офіційне речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (п. 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 26.07.2022, ст. 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 26.07.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну чи у випадку, реєстрацію прав на підставі судового рішення передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

На даний час право постійного користування на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі зареєстровано за відповідачем, тому Козинська селищна рада позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою водного фонду.

Також згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п. 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (п. 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (п. 52).

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

За вказаних обставин, рішення про державну реєстрацію за релігійною організацією «Київська Митрополія Української Православної Церкви» земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029 (площею 1,5928 га) підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню Козинській селищній раді відповідно до приписів ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 143, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належать органу місцевого об`єктами права комунальної власності самоврядування, яким у спірних правовідносинах Козинська селищна рада.

У порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київською обласною прокуратурою до Козинської селищної ради 20.07.2023 за № 15/1-810вих23 направлено лист щодо встановлених порушень земельного та водного законодавства, а також надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірної земельної ділянки водного фонду.

Із відповіді Козинської селищної ради від 01.08.2023 за № 1472/09-06/14-2023 вбачається, що селищною радою не будуть вживатися заходи спрямовані на повернення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, оскільки вважає, що вона відведена у відповідності до вимог Земельного та Водного законодавства.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Згідно ч. 7 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Враховуючи вищевикладене, при вирішенні вказаного спору, а саме щодо повернення із незаконного володіння Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» вказаної земельної ділянки водного фонду, яку в порушення вимог земельного та водного законодавства надано у постійне користування зазначеній релігійній організації, в тому числі без зміни її цільового призначення, будь-якого втручання з боку держави не відбудеться, оскільки цим не порушується діяльність релігійної організації та право на свободу віросповідання з боку держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Серков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави право власності (користування) особи виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Повернення спірної земельної ділянки на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

У справі «Натег проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини, які не спростовані відповідачем, підлягають задоволенню позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029, що розташована на території смт Козин Обухівського району Київської області, площею 1,5136 га, яка накладається на землі водного фонду, шляхом:

- скасування рішення Козинської селищної ради Обухівського району «Про передачу Київській Митрополії Української Православної Церкви у постійне користування земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви» від 14.05.2010 № 22, земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви в смт. Козин Обухівського району Київської області у частині земельної ділянки площею 1,5136 га;

- шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 26579069 від 30.11.2015 стосовно права постійного користування Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» у частині земельної ділянки площею 1,5136 га;

- її повернення від Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради у частині земельної ділянки площею 1,5136 га.

У частині усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029, що розташована на території смт Козин Обухівського району Київської області, площею 0,0792 га, яка не накладається на землі водного фонду, відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню у частині, яка стосується земельної ділянки водного фонду площею 1,5136 га, щодо решти земельної ділянки площею 0,0792 га, яка не накладається на землі водного фонду, відсутні підстави для задоволення позову.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 043626697) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування рішення Козинської селищної ради Обухівського району «Про передачу Київській Митрополії Української Православної Церкви у постійне користування земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви» від 14.05.2010 № 22, земельної ділянки для будівництва заміської резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви в смт. Козин Обухівського району Київської області» у частині земельної ділянки площею 1,5136 га.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 043626697) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 26579069 від 30.11.2015 стосовно права постійного користування Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 49, код ЄДРПОУ 21510633) у частині земельної ділянки площею 1,5136 га.

4. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 043626697) права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:018:0029, шляхом її повернення від Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 49, код ЄДРПОУ 21510633) на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 043626697) у частині земельної ділянки площею 1,5136 га.

5. Стягнути з Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 49, код ЄДРПОУ 21510633) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, б-р. Лесі Українки, 27/2; на реквізити: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02909996; банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ; МФО 820172; рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) витрати по сплаті судового збору у сумі 7 651,62 грн.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

7. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.08.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін