Рішення № 138820358, 07.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/96/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2026 Справа № 908/1314/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув справу

За позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-2017 (бул. Будівельників, буд. 21, м. Запоріжжя, 69123; код ЄДРПОУ 40792854)

До відповідача: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)

про стягнення 17 818,30 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ

01.06.2026 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-2017 до Запорізької міської ради про стягнення 17 818,30 грн.

01.06.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 02.06.2026 № 908/1314/26 позовну заяву на підставі п.п. 8, 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.06.2026 до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 11.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 908/1314/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження 5/96/26. Ухвалено розгляд справи по суті розпочати з 07.07.2026. Запропоновано сторонами здійснити необхідні процесуальні дії, а також відповідачу завчасно до призначеної дати надати суду інформацію щодо електронних адрес та реєстрації у системі Електронний суд задля подальшого надсилання процесуальних документів виключно в електронній формі.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість по внесках на утримання спільного майна у сумі 17 818,30 грн. за період з вересня 2019 року по 1 травня 2026 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що комунальна квартира № 82 площею 44,3 мІ у будинку № 21 по бульвару Будівельників у Запоріжжі належить до комунальної власності Запорізької міської ради. Попередній наймач квартири помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого приміщення пустувало, а новий договір найму з іншим мешканцем був укладений лише 1 травня 2026 року. Позивач зазначає, що протягом усього спірного періоду Відповідач як одноосібний власник квартири ухилявся від виконання своїх фінансових обов`язків перед об`єднанням. Посилаючись на ст. 322, 526, 610 ЦК України та ст. 10, ч.1 ст. 15 Закону України «Про ОСББ», статті 7 та 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги`вказує, що рішеннями загальних зборів ОСББ було затверджено тариф на утримання будинку: 2018 року (4,60 грн за 1 мІ) та 2024 року (тариф 6,00 грн за 1 мІ). Згідно правового висновку Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 906/884/19 обов`язок зі сплати внесків несе виключно власник, оскільки рішення органів ОСББ не створюють прямих зобов`язань для наймачів чи орендарів. Також посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 вказує, що перебіг позовної давності зупинявся на період дії карантину та воєнного стану, а тому трирічний строк для стягнення боргу не є пропущеним.

Відповідач проти позовних вимог заперечив повністю, вважає їх безпідставними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи, на підставі статей 256, 257, 261 ЦК України, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог за період з вересня 2019 року по квітень 2026 року, посилаючись на те, що значна частина боргу виходить за межі встановленого трирічного строку. Також Відповідач заперечує правомірність нарахування внесків, вказуючи на неналежність та недопустимість наданих Позивачем витягів з протоколів загальних зборів ОСББ від 01.02.2018 № 2 та від 01.04.2024 № 2. Всупереч ст. 6 Закону України «Про ОСББ» надані витяги не містять відомостей про загальну площу будинку, ініціаторів зборів, кворум та результати голосування. Відсутність цих відомостей позбавляє його можливості перевірити наявність необхідної кількості голосів для прийняття рішень та дотримання процедури скликання зборів. Також Позивачем не надано затверджених загальними зборами кошторисів ОСББ, які відповідно до статті 10 Закону України «Про ОСББ» є виключною компетенцією зборів та основним фінансово-плановим документом, відсутність якого унеможливлює будь-яку перевірку економічної обґрунтованості встановленого розміру внесків та фактичних підстав для нарахування боргу. Оскільки згідно ст. ст. 73, 74, 76, 77, 79 ГПК України саме на Позивача покладено процесуальний обов`язок доведення правомірності тарифів належними та допустимими доказами, Відповідач наголошує на необхідності застосування стандарту «вірогідності доказів», згідно правових позиції Верховного Суду у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18 та від 01.07.2025 у справі № 910/5113/24. Просить суд перевірити дотримання строків звернення до суду щодо кожного платежу та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСББ «Будівельник-2017».

У відповіді на відзив Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає, що у зв`язку з карантином та воєнним станом перебіг позовної давності спочатку продовжувався, а потім зупинився до 04 вересня 2025 року відповідно до Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX. За розрахунком Позивача, фактичний перебіг позовної давності у спірних відносинах становить лише 17 місяців, тому вимоги про стягнення заборгованості за період з вересня 2019 року по квітень 2026 року заявлені в межах строків. Стосовно правомірності затвердження внесків Позивач посилається на законодавчу презумпцію легітимності рішень органів управління юридичної особи, які вважаються законними, поки судом не встановлено інше. Відповідач у встановленому законом порядку рішення загальних зборів не оскаржував, а сам розмір заборгованості ним не спростований та жодним контррозрахунком не підтверджений. Позивач звертає увагу суду, що є неприбутковою організацією і зазвичай не користується професійною правовою допомогою, через що можливі незначні процедурні помилки в організації не повинні слугувати підставою для скасування рішень ОСББ. Також Позивач долучив до матеріалів справи копію протоколу загальних зборів ОСББ від 01.04.2024 № 2, який також не був визнаний судом недійсним і є обов`язковим до виконання. На підставі статей 322 та 382 ЦК України вказує на презумпцію обов`язку власника нести всі витрати з утримання належного йому майна та спільної сумісної власності незалежно від фактичного користування ним.

У своїх додаткових поясненнях від 29.06.2026 Позивач надав детальний опис процедури голосування на загальних зборах від 25 січня 2024 року, зазначаючи, що в будинку налічується 217 співвласників (загальна площа 6925,75 мІ), з яких 29 осіб взяли участь особисто, а 125 шляхом письмового опитування. Позивач стверджує, що всі 29 особисто присутніх учасників зборів проголосували «За» з усіх питань, проте їхні голоси через помилку не були відображені в графі «Підсумки голосування» протоколу. Посилаючись на пункт 7 статуту, який закріплює принцип «один співвласник один голос» незалежно від площі приміщення у його власності, Позивач зазначає, що Відповідач (Запорізька міська рада) як власник 25 квартир із загальної кількості 145 має під час голосування лише один голос. Також Позивач вказав на допущену ним помилку, яка полягала у неврахуванні голосів інших дольових співвласників (від 2 до 4 осіб на квартиру), чию спільну узгоджену позицію на єдиному опитувальному листі представляв лише один підписант. На переконання Позивача, у разі врахування голосів усіх 29 особисто присутніх осіб та всіх дольових співвласників, загальна кількість тих, хто підтримав встановлення внеску в розмірі 6,00 грн, складає понад 70%. Також повторно наголосив, що згідно зі ст. 10 Закону України «Про ОСББ» рішення загальних зборів об`єднання є належними до виконання, оскільки вони не були оскаржені у судовому порядку

Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2016 співвласниками будинку за адресою АДРЕСА_1 створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «БУДІВЕЛЬНИК-2017» (далі - ОСББ), а у 2018 проведено державну реєстрацію об`єднання.

Згідно статуту, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «БУДІВЕЛЬНИК-2017», об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 .

Судом також встановлено, що 24.12.2017 загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку затверджено нову редакцію Статуту ОСББ «Будівельник-2017», що підтверджується наданим до матеріалів справи примірником Статуту. Після проведення у 2018 році державної реєстрації об`єднання як юридичної особи зазначена редакція Статуту набула чинності.

Відповідно до пункту 2 розділу V Статуту ОСББ «Будівельник-2017» співвласник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, затверджені загальними зборами об`єднання.

Як стверджує Позивач, деякі квартири в ОСББ є комунальними неприватизованими, та належать Запорізькій громаді: зокрема, квартира АДРЕСА_3 (площа 44,3 м2). З його твердженнями, після смерті наймача 30.05.2020р там з`явилася ремонтна бригада, які повідомили, що роблять поточний ремонт у квартирі для вселення інших мешканців.

Вказує, що заборгованість виникла ще у вересні 2019 року, проте її погасити саме власник квартири, а не орендар.

Лише 01.05.2026 року був укладений договір найму (користування) цього житлового приміщення із зобов`язанням нового наймача укласти договір з ОСББ.

Судом також встановлено, що 01.02.2018 у м. Запоріжжі проведено загальні збори ОСББ «Будівельник-2017», на підтвердження проведення яких та прийняті на зборах рішення, Позивачем надано Витяг з протоколу № 2 від 01.02.2018.

Згідно із зазначеним Витягом, загальними зборами було прийнято рішення про проведення письмового опитування співвласників у строки, визначені Статутом ОСББ, а також рішення про встановлення розміру внесків за обслуговування будинку та прибудинкової території у розмірі 4,60 грн за 1 кв. м загальної площі із введенням такого розміру внесків у дію з 01.02.2018.

У Витязі з протоколу зазначено, що за відповідні рішення проголосували 108 співвласників, проти 0 співвласників. Документ підписаний головою зборів.

Як убачається з матеріалів справи, позивач здійснював нарахування відповідачу заборгованості за утримання квартири АДРЕСА_3 , яка належить територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, у тому числі виходячи з розміру внеску 4,60 грн за 1 кв. м за період із вересня 2019 року по січень 2024 року.

Відповідач заперечив проти належності та достатності поданого позивачем Витягу з протоколу № 2 від 01.02.2018 як доказу встановлення відповідного розміру внесків, зазначивши, що наданий документ не містить усіх відомостей, необхідних для перевірки обставин прийняття рішення загальними зборами.

У свою чергу, позивач у додаткових поясненнях зазначив, що рішення загальних зборів від 01.02.2018 є чинним, оскільки у встановленому законом порядку не оскаржувалося та не визнавалося недійсним, а тому є обов`язковим для співвласників.

Також судом встановлено, що Позивач обґрунтовує здійснення нарахування внесків за утримання будинку та прибудинкової території за розміром 6,00 грн. за 1 кв. м загальної площі квартири, починаючи з лютого 2024 року, рішенням загальних зборів співвласників ОСББ «Будівельник-2017».

На підтвердження прийняття зазначеного рішення позивачем подано до матеріалів справи Витяг з протоколу № 2 від 01.04.2024, у якому зазначено, що загальними зборами встановлено внесок на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 6,00 грн за 1 кв. м загальної площі. Відповідно до зазначеного витягу, за прийняття відповідного рішення проголосували 118 співвласників, проти 7 співвласників.

У зв`язку із запереченнями відповідача щодо достатності та достовірності зазначеного доказу позивач у відповіді на відзив послався на наявність протоколу загальних зборів співвласників від 01.04.2024 № 2.

Разом із тим до матеріалів справи було долучено копію Протоколу № 1 загальних зборів співвласників від 25.01.2024, зі змісту якого вбачається, що загальні збори співвласників будинку АДРЕСА_4 проведено 25.01.2024.

Зі змісту цього протоколу судом встановлено, що станом на дату проведення загальних зборів у будинку налічувалося 217 співвласників, а загальна площа квартир та нежитлових приміщень становила 6 925,75 кв. м. У зборах особисто взяли участь 29 співвласників, загальна площа належних яким приміщень становила 876,7 кв. м. Крім того, у письмовому опитуванні взяли участь 125 співвласників, площа приміщень яких становила 3 154,46 кв. м.

Згідно із зазначеним у протоколі результатом письмового опитування щодо питання № 4 порядку денного затвердження внеску на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 6,00 грн за 1 кв. м за прийняття рішення проголосували 118 співвласників (площа приміщень 2 931,47 кв. м), проти 7 співвласників (площа приміщень 222,99 кв. м), утрималися 0 співвласників.

Зазначені результати голосування відповідають відомостям, наведеним у Витязі з протоколу № 2 від 01.04.2024.

Судом також встановлено, що відповідно до пункту 7 Статуту ОСББ «Будівельник-2017» кожен співвласник або його представник має один голос незалежно від площі майна, що перебуває у його власності. У разі перебування квартири чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності співвласники визначають особу, яка представляє їх спільну позицію під час голосування.

Позивачем подано додаткові письмові пояснення від 29.06.2026, у яких зазначено, що під час оформлення результатів голосування за питаннями порядку денного були допущені помилки. Зокрема, позивач зазначив, що 29 співвласників, які брали участь у загальних зборах особисто, підтримали рішення з усіх питань порядку денного, однак їхні голоси не були включені до підсумкової таблиці результатів голосування у протоколі. Також позивач зазначив, що під час проведення письмового опитування співвласників, майно яких перебуває у спільній частковій власності, до підрахунку голосів було враховано лише одного співвласника, який поставив підпис у листку опитування, без врахування інших співвласників відповідної частки майна.

З матеріалів справи також вбачається, що між сторонами здійснювалося листування щодо отримання інформації про неприватизовані квартири у будинку АДРЕСА_4 та визначення осіб, на яких покладено обов`язок зі сплати витрат на утримання таких квартир.

Так, 06.10.2025 уповноважена особа ОСББ «Будівельник-2017» ОСОБА_1 звернулася до Запорізької міської ради із запитом вих. № 5/10 про надання інформації щодо неприватизованих комунальних квартир у зазначеному будинку. У запиті ОСББ просило надати відомості про номери таких квартир, наявність договорів найму, прізвища, імена та по батькові наймачів, строки користування житлом та інформацію щодо звернення мешканців із заявами про приватизацію для цілей обліку співвласників.

У відповідь на зазначений запит Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради листом від 12.11.2025 № 1116/01-39/01 повідомив ОСББ про наявність у будинку АДРЕСА_5 неприватизованих квартир та надав відповідний перелік. Згідно з доданою до листа таблицею, щодо квартири АДРЕСА_3 зазначено, що наймачем обліковується ОСОБА_2 . Водночас відомості щодо наявності договору найму та строку користування квартирою у відповідних графах таблиці не зазначені.

04.12.2025 уповноважена особа ОСББ «Будівельник-2017» повторно звернулася до Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради із запитом вих. № 02/12, у якому просила надати детальнішу інформацію щодо наймачів неприватизованих квартир та строків користування ними.

Листом від 22.12.2025 № 1950/01-39/01 Департамент повторно надав інформацію щодо 25 неприватизованих квартир у будинку, при цьому щодо квартири АДРЕСА_3 знову зазначив наймачем ОСОБА_2 . Інших відомостей, зокрема щодо припинення правовідносин найму, дати вибуття наймача чи укладення нового договору найму, зазначеним листом не повідомлено.

Крім того, 02.03.2026 ОСББ «Будівельник-2017» звернулося до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району із запитом вих. № 02/03 щодо актуального стану приватизації квартир у будинку АДРЕСА_4 .

У відповідь листом від 09.03.2026 № 492/03-35/21.01-447/21.01 Районна адміністрація повідомила, що відповідно до даних бази «Приватизація житла» у будинку АДРЕСА_4 не приватизовано 16/25 частин квартир спільного заселення, серед яких зазначено квартиру АДРЕСА_3 .

Одночасно з листуванням щодо статусу квартири ОСББ «Будівельник-2017» направило Запорізькій міській раді претензії щодо погашення заборгованості за утримання квартири АДРЕСА_3 .

Так, претензією вих. № 5/10 від 05.10.2025 ОСББ вимагало від Запорізької міської ради сплатити заборгованість за утримання квартири АДРЕСА_3 площею 44,3 кв. м у розмірі 15 957,70 грн станом на вересень 2025 року. У зазначеній претензії ОСББ посилалося на те, що квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя, єдиний наймач квартири ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого квартира нібито тривалий час не використовувалася, у зв`язку з чим обов`язок щодо її утримання, на думку ОСББ, перейшов до власника відповідно до статті 322 ЦК України. У претензії також зазначено, що розрахунок заборгованості здійснений виходячи із розміру внесків на утримання будинку: 4,60 грн за 1 кв. м, встановленого рішенням загальних зборів ОСББ від 01.02.2018, та 6,00 грн за 1 кв. м, встановленого рішенням загальних зборів від 01.02.2024.

У подальшому ОСББ направило Запорізькій міській раді повторну претензію вих. № 01/12 від 04.12.2025, у якій повторно вимагало сплатити заборгованість за квартиру АДРЕСА_3 у розмірі 15 957,70 грн., посилаючись на ті ж самі обставини щодо смерті наймача, фактичного невикористання квартири та обов`язку власника утримувати належне йому майно. У зазначеній претензії ОСББ також попереджало про можливе звернення до суду та правоохоронних органів у разі несплати заборгованості.

Доказів сплати суми боргу Відповідач суду не надав.

З огляду на вказані обставини Позивач просить стягнути з Відповідача, як співвласника по внескам на утримання будинку, заборгованість за період з вересня 2019 року по 01.05.2026 рік у розмірі 17 818,30 грн.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування приміщеннями та управління спільним майном співвласники мають право створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) відповідно до ч.1 ст. 385 Цивільного кодексу України.

Правові засади діяльності ОСББ визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статтями 1 та 4 якого визначено, що об`єднання є юридичною особою, створеною для сприяння використанню власного майна співвласників, належного утримання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх передбачених законодавством та статутом платежів.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про ОСББ», вищим органом управління об`єднання є загальні збори, рішення яких є обов`язковими для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів відноситься визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ОСББ» та положень статуту ОСББ, співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Статтею 17 Закону об`єднанню надано право вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених платежів, зборів і внесків від власників приміщень.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про ОСББ» передбачено, що внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів. При цьому частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів встановлюється пропорційно до загальної площі належних йому квартир чи нежитлових приміщень згідно зі статтею 20 вказаного Закону.

Відповідно до пунктів 5, 12 ч. 1 ст. 1, статей 5, 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з управління багатоквартирним будинком належить до житлово-комунальних послуг та включає утримання спільного майна, прибирання прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем та поточний ремонт.

Згідно з п.1 ч.2 ст.7 вказаного Закону, споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Водночас відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відмова споживача від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої житлово-комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Зазначений конституційний принцип означає, що право власності не лише надає особі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном, а й покладає на власника певні обов`язки, пов`язані з утриманням належного йому майна та відповідальністю за його стан.

Зміст цього принципу конкретизовано у ст. 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, власник несе тягар утримання майна та повинен забезпечувати фінансування витрат, необхідних для його належного збереження та використання.

Отже, ця норма встановлює презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих послуг, незалежно від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом та забезпеченням збереження його властивостей.

Разом із тим, сам факт належності особі права власності не є безумовною підставою для стягнення з неї будь-яких платежів. Для покладення конкретного майнового обов`язку необхідним є встановлення передбачених законом або договором підстав його виникнення, визначення змісту такого обов`язку, розміру відповідних витрат та періоду, за який вони підлягають сплаті.

Отже, у правовідносинах щодо утримання багатоквартирного будинку принцип «власність зобов`язує» означає обов`язок власника квартири або нежитлового приміщення брати участь у витратах на утримання спільного майна будинку відповідно до вимог законодавства та рішень органів управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, прийнятих у встановленому законом порядку.

Водночас обов`язок зі сплати внесків на утримання будинку може бути покладений на власника лише за умови доведення належними та допустимими доказами факту встановлення відповідних внесків, їх розміру, періоду нарахування та наявності заборгованості. Саме по собі посилання на принцип «власність зобов`язує» не звільняє особу, яка заявляє вимогу про стягнення коштів, від обов`язку довести підстави та розмір заявлених вимог відповідно до статей 73, 74 та 79 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (допоміжних приміщень, несучих та огороджувальних конструкцій, механічного, електричного, сантехнічного обладнання тощо).

Суд також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.09.2020 у справі № 906/884/19, рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є обов`язковими для співвласників, на яких відповідно до закону покладається обов`язок брати участь у витратах на утримання та експлуатацію спільного майна багатоквартирного будинку. При цьому сам по собі статус орендаря або наймача приміщення у багатоквартирному будинку не є достатньою правовою підставою для виникнення у такої особи обов`язку сплачувати ОСББ внески та платежі, встановлені рішеннями загальних зборів. Виникнення відповідного обов`язку у орендаря (наймача) потребує належної правової підстави, зокрема укладення ним відповідного договору з ОСББ або передбачення у договорі оренди (найму) обов`язку відшкодовувати власнику витрати, пов`язані з утриманням будинку та прибудинкової території. Отже, за відсутності доказів виникнення у орендаря (наймача) самостійного зобов`язання перед ОСББ щодо сплати відповідних внесків, обов`язок зі сплати внесків, встановлених рішеннями загальних зборів ОСББ, покладається на співвласника відповідного приміщення.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів, що між Відповідачем як власником та наймачами житла було досягнуто тристоронньої згоди чи наявності у договорах умов про пряму оплату внесків наймачем на користь ОСББ, то у спірному періоді обов`язок зі сплати таких платежів у силу закону несе виключно власник приміщення Відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші.

Згідно зі статтями 526, 610, частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у встановлений договором або законом строк.

Оцінюючи наявні у справі докази щодо належності квартири АДРЕСА_6 до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, суд зазначає, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на спірну квартиру або витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які б безпосередньо підтверджували виникнення та державну реєстрацію права комунальної власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Надані позивачем листи Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 12.11.2025 № 1116/01-39/01 та від 22.12.2025 № 1950/01-39/01, а також договір найму № 375-ВПО від 01.05.2026 не є правовстановлюючими документами у розумінні законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та самі по собі не посвідчують факт набуття права власності.

Разом із тим, відповідно до статей 73 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що у зазначених листах Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради квартира № 82 зазначена як об`єкт комунального житлового фонду, а договір найму № 375-ВПО від 01.05.2026 укладений щодо користування саме цією квартирою. Вказані документи підтверджують перебування спірної квартири на обліку як комунального житлового приміщення та її використання у правовідносинах найму.

Крім того, належність квартири АДРЕСА_7 , до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради відповідачем не заперечується та не є предметом спору у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо у суду не виникає обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності такого визнання.

Оскільки відповідач не заперечує факт належності спірної квартири до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя та не надав доказів, які б спростовували цю обставину, суд вважає її встановленою у межах даної справи на підставі статті 75 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що такий висновок стосується виключно встановлення обставини належності квартири до майна, щодо якого позивач заявляє вимогу про сплату внесків на утримання багатоквартирного будинку, та не є встановленням виникнення або державної реєстрації права власності на нерухоме майно поза межами предмета цього спору.

Суд також враховує доводи позивача про те, що рішення загальних зборів ОСББ, якими затверджено розмір внесків, є чинними, не визнані недійсними та є обов`язковими для всіх співвласників.

Дійсно, сам по собі факт неоскарження рішення загальних зборів означає, що таке рішення є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Однак зазначена обставина не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести належними, допустимими та достатніми доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт прийняття відповідних рішень, їх зміст, розмір затверджених внесків та правильність здійсненого нарахування.

При цьому, Відповідач не ставить питання про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ, а заперечує проти достатності та достовірності доказів, поданих позивачем на підтвердження підстав позову.

Судом встановлено, що на підтвердження затвердження розміру внесків позивач надав лише витяги з протоколів загальних зборів № 2 від 01.02.2018р. та № 2 від 01.04.2024. Повні тексти протоколів, їх додатки, а також інші документи, які є невід`ємною частиною оформлення результатів загальних зборів та дозволяють оцінити відомості, наведені у витягах, Позивачем суду не подано.

Крім того суд враховує, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» розмір внесків визначається загальними зборами на підставі кошторису об`єднання.

Незважаючи на те, що відповідач заперечує обґрунтованість розміру заявлених до стягнення внесків, позивач не надав суду кошторисів, на підставі яких відповідні внески були визначені, що позбавило суд можливості перевірити, чи відповідає заявлений до стягнення розмір внесків рішенням загальних зборів та фінансовим розрахункам, покладеним в основу їх затвердження.

Оцінюючи доводи сторін суд також враховує наступні фактичні обставини.

Щодо доводів сторін стосовно найму квартири АДРЕСА_3 та визначення належного боржника.

Предметом спору є стягнення внесків за спірний період саме з Запорізької міської ради як власника квартири АДРЕСА_6 , яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Згідно з офіційними обліковими реєстрами відповідача, наймачем вказаної квартири обліковувалася ОСОБА_2 , яка за твердженням Позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого квартира тривалий час пустувала, а новий договір найму з іншим користувачем був укладений лише 01.05.2026 р. При цьому належних та допустимих доказів смерті наймачки Позивач суду не представив.

У листах Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 12.11.2025 № 1116/01-39/01 та від 22.12.2025 № 1950/01-39/01 ОСОБА_2 зазначена як наймач квартири без відомостей про припинення правовідносин користування житлом.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що після смерті наймача квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 квартира тривалий час не використовувалася, у зв`язку з чим обов`язок зі сплати внесків покладається безпосередньо на власника квартири Запорізьку міську раду.

Суд зазначає, що наведені доводи не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору, оскільки предметом позову є стягнення внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, які відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» є обов`язковими платежами співвласника, що виникають із факту належності йому права власності на приміщення у багатоквартирному будинку.

Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі № 906/884/19 зазначив, що рішення загальних зборів ОСББ є обов`язковими для співвласників будинку, тоді як покладення обов`язку зі сплати відповідних внесків на наймача чи орендаря можливе лише за наявності відповідного договору між ОСББ та таким користувачем або якщо такий обов`язок прямо передбачений договором найму (оренди).

Матеріали справи не містять доказів існування між ОСББ та наймачем квартири будь-яких договірних відносин щодо сплати вказаних внесків, так само як не містять доказів покладення такого обов`язку на наймача умовами договору найму.

За таких обставин наявність або відсутність наймача квартири, припинення договору найму, смерть наймача чи фактичне користування квартирою не впливають на визначення належного боржника за вимогами про сплату внесків на утримання будинку, оскільки за відсутності зазначених домовленостей такий обов`язок покладається на власника приміщення.

Відтак доводи сторін щодо часу припинення користування квартирою, смерті наймача та фактичного не проживання у квартирі не мають самостійного значення для вирішення спору та не впливають на висновки суду щодо підстав заявлених позовних вимог.

Щодо доведеності розміру внесків та підтвердження підстав їх нарахування

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує нарахування відповідачу заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території рішеннями загальних зборів ОСББ «Будівельник-2017» про встановлення розміру внесків, оформленими Витягом з протоколу № 2 від 01.02.2018 та Витягом з протоколу № 2 від 01.04.2024.

Згідно із зазначеними документами розмір внесків становив 4,60 грн. за 1 кв. м загальної площі квартири з 01.02.2018 та 6,00 грн. за 1 кв. м загальної площі квартири з 01.02.2024.

Оцінюючи надані докази щодо підтвердження розміру внесків, суд враховує правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 14.09.2022 у справі № 914/3112/20, відповідно до яких визначення розміру внесків співвласників має ґрунтуватися на належному фінансовому обґрунтуванні діяльності об`єднання.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що ненадання співвласникам кошторису позбавляє їх можливості ознайомитися з обґрунтуванням розміру внесків, складовими витрат, на підставі яких вони визначені, та унеможливлює належну реалізацію права співвласників на ефективне управління ОСББ. Верховний Суд також зазначив, що належними доказами обґрунтованості витрат об`єднання можуть бути не лише кошторис доходів і витрат, а й баланс ОСББ та річні звіти правління.

У цій справі позивачем не надано кошторисів ОСББ «Будівельник-2017» за період, за який здійснено нарахування внесків, а також балансів об`єднання чи річних звітів правління, які б підтверджували формування відповідних витрат та обґрунтування розміру внесків у сумі 4,60 грн. та 6,00 грн. за 1 кв. м.

За відсутності таких документів суд не має можливості перевірити належне фінансове обґрунтування встановленого розміру внесків, з`ясувати, які саме витрати об`єднання були покладені в основу їх визначення, а також співвіднести заявлену до стягнення суму із витратами на утримання будинку.

Крім того, судом встановлено, що документи, подані позивачем на підтвердження прийняття рішень загальних зборів 2018 та 2024 років, не дають можливості у повному обсязі перевірити обставини прийняття відповідних рішень.

Так, щодо рішення загальних зборів від 01.02.2018, яким встановлено внесок у розмірі 4,60 грн за 1 кв. м, позивачем надано лише Витяг з протоколу № 2 від 01.02.2018. Повний текст протоколу загальних зборів, додатки до нього, листи письмового опитування та реєстраційні документи учасників зборів до матеріалів справи не подані.

Наданий Витяг містить відомості про те, що за встановлення внеску у розмірі 4,60 грн за 1 кв. м проголосували 108 співвласників, однак не містить відомостей про загальну кількість співвласників будинку станом на дату проведення зборів та інших даних, необхідних для перевірки дотримання порядку прийняття такого рішення.

При цьому Позивач не надав до матеріалів справи повного тексту протоколу загальних зборів, листів письмового опитування, реєстру співвласників або інших документів, на підставі яких можна було б встановити загальну кількість співвласників станом на 01.02.2018 та перевірити дотримання вимог статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» щодо необхідної кількості голосів для прийняття рішення про встановлення внесків. На відміну від рішення загальних зборів 2024 року, щодо якого такі відомості наявні в матеріалах справи та оцінюються судом нижче, щодо рішення від 01.02.2018 відповідні докази позивачем не подані.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, чи відповідали зазначені у Витязі з протоколу № 2 від 01.02.2018 108 голосів «за» вимогам закону та статуту об`єднання. Суд не може виходити з припущення про достатність або недостатність цієї кількості голосів, оскільки відповідно до статей 73, 74 та 79 Господарського процесуального кодексу України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Суд зауважує, що у межах розгляду цієї справи він не здійснює перевірку законності чи дійсності рішень загальних зборів ОСББ як предмета самостійного спору. Суд лише оцінює, чи доведено позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу позову, а саме що розмір внесків, покладений в основу заявлених до стягнення нарахувань, був встановлений рішенням уповноваженого органу ОСББ у порядку, передбаченому законом та статутом об`єднання.

Щодо рішення загальних зборів 2024 року про встановлення внеску у розмірі 6,00 грн за 1 кв. м

Позивач у позовній заяві та інших процесуальних документах посилався як на підставу нарахування внесків на Витяг з протоколу № 2 від 01.04.2024, відповідно до якого рішенням загальних зборів ОСББ встановлено розмір внеску 6,00 грн. за 1 кв. м загальної площі квартири.

Разом із тим матеріали справи не містять повного тексту Протоколу № 2 від 01.04.2024, на який посилається позивач, а також документів, які б підтверджували його зміст, порядок оформлення та результати голосування співвласників.

Натомість позивачем подано копію Протоколу № 1 загальних зборів співвласників від 25.01.2024, у якому відображено проведення загальних зборів та результати голосування з окремих питань порядку денного, у тому числі щодо встановлення внеску у розмірі 6,00 грн за 1 кв. м.

Зазначені документи мають різні реквізити (номер та дату), а тому не можуть бути автоматично ототожнені без належного підтвердження того, що вони стосуються одного й того самого рішення загальних зборів або що один документ є похідним від іншого.

Також суд відзначає, що у матеріалах справи містяться різні дати та реквізити документів, якими позивач обґрунтовує встановлення внеску у розмірі 6,00 грн за 1 кв. м, а саме протоколи від: 25.01.2024, 01.02.2024 та 01.04.2024. При цьому позивач не надав належних доказів, які б дозволяли встановити співвідношення зазначених дат та документів, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості достовірно визначити, яке саме рішення загальних зборів є підставою для здійснення спірних нарахувань.

За таких обставин суд виходить із того, що безпосередньо Протокол № 2 від 01.04.2024, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, у матеріалах справи відсутній. Водночас Протокол № 1 від 25.01.2024 є первинним документом щодо проведення загальних зборів у 2024 році, який фактично наданий суду, у зв`язку з чим суд оцінює його виключно з метою встановлення того, чи підтверджує цей документ обставини, на які позивач посилається як на підставу нарахування спірних внесків.

При цьому у додаткових поясненнях від 29.06.2026 позивач визнав наявність помилок при оформленні результатів голосування за загальними зборами від 25.01.2024. Зокрема, позивач зазначив, що 29 співвласників, які особисто брали участь у зборах, підтримали рішення з питань порядку денного, однак їхні голоси не були включені до підсумкової таблиці голосування. Також позивач вказав, що під час письмового опитування співвласників, майно яких перебуває у спільній частковій власності, до підрахунку було включено лише одного підписанта без врахування інших співвласників відповідної квартири.

Наведені пояснення свідчать про те, що сам позивач не вважає відомості про результати голосування, відображені у Протоколі № 1 від 25.01.2024, повними та такими, що відповідають фактичним результатам волевиявлення співвласників.

При цьому твердження позивача про неврахування голосів 29 співвласників, які особисто брали участь у загальних зборах, узгоджується з арифметичними даними, наведеними у Протоколі № 1 від 25.01.2024. Так, у підсумковій таблиці зазначено 118 голосів «за», 7 голосів «проти» та 0 голосів «утрималися», тобто загалом 125 голосів. Така кількість відповідає зазначеній у протоколі кількості співвласників, які взяли участь у письмовому опитуванні, 125 осіб, та не включає 29 співвласників, які, згідно з відомостями протоколу та поясненнями позивача, брали участь у загальних зборах особисто.

Отже, зміст самого протоколу підтверджує невідповідність між загальною кількістю осіб, які брали участь у прийнятті рішень, та кількістю голосів, відображених у підсумковій таблиці. Водночас наведені позивачем пояснення про неврахування голосів 29 особисто присутніх співвласників самі по собі не дають можливості встановити, як саме кожен із цих співвласників проголосував, оскільки результати їхнього волевиявлення належним чином у протоколі не зафіксовані.

Відповідно до ч. 14 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів з питань, визначених цією нормою, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості всіх співвласників, якщо інше не встановлено статутом об`єднання.

Як убачається з матеріалів справи, загальна кількість співвласників будинку становить 217 осіб. Отже, у разі застосування передбаченого законом порядку прийняття рішення необхідна кількість голосів становить не менше 145.

Разом із тим у поданому позивачем Протоколі № 1 від 25.01.2024 за відповідним питанням відображено лише 118 голосів «за».

Посилання позивача на те, що фактична кількість голосів на підтримку рішення була більшою у зв`язку з неврахуванням частини голосів, суд оцінює з урахуванням того, що належних первинних документів, які б достовірно підтверджували інший результат голосування, позивачем не надано.

Суд не може встановлювати фактичні результати голосування виключно на підставі пояснень позивача або здійснювати власний перерахунок голосів за відсутності первинних документів, які підтверджують відповідне волевиявлення співвласників. Такі пояснення не можуть замінити докази, якими мають бути підтверджені обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

При цьому суд не вирішує питання про дійсність чи недійсність рішення загальних зборів співвласників від 25.01.2024 та не оцінює його законність як самостійний предмет спору, оскільки вимога про визнання такого рішення недійсним у цій справі не заявлялася. Оцінка судом змісту протоколу, кількості голосів та невідповідності відображених у ньому даних відомостям, наведеним самим позивачем, здійснюється виключно в межах перевірки належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається як на підставу виникнення у відповідача обов`язку зі сплати внесків та заявлених до стягнення нарахувань.

Судом встановлено, що у своїй сукупності матеріали справи містять істотні суперечності щодо документального підтвердження підстав нарахування внеску у розмірі 6,00 грн. за 1 кв. м. Позивач посилається на Витяг з протоколу № 2 від 01.04.2024, однак самого протоколу № 2 від 01.04.2024 до матеріалів справи не надано; натомість подано Протокол № 1 від 25.01.2024, який має інші реквізити. При цьому відомості, що містяться у цьому протоколі, сам позивач визнає неповними через неврахування голосів особисто присутніх співвласників та помилки при підрахунку голосів співвласників, майно яких перебуває у спільній частковій власності. Належних первинних документів, які б усували зазначені розбіжності та достовірно підтверджували фактичні результати голосування, позивач суду не надав.

Крім того, як встановлено судом вище, позивачем не надано кошторисів, балансів та річних звітів правління ОСББ, які давали б можливість перевірити фінансове та економічне обґрунтування встановленого розміру внеску. Відтак надані позивачем документи не утворюють узгодженої та достатньої доказової сукупності, яка б дозволяла достовірно встановити підставу, розмір та порядок формування нарахувань, покладених в основу заявленої до стягнення заборгованості.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та вірогідними доказами обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а саме встановлення та економічне обґрунтування розміру внеску, на підставі якого здійснено спірні нарахування. Виявлені суперечності та недоліки доказової бази унеможливлюють перевірку правильності здійснених позивачем нарахувань та заявленого до стягнення розміру заборгованості.

За таких обставин, незалежно від питання чинності чи дійсності рішення загальних зборів, відсутні достатні правові та доказові підстави для стягнення з відповідача заявленої заборгованості. Позовні вимоги в цій частині підлягають відхиленню як недоведені відповідно до статей 73, 74, 76, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо дотримання строків позовної давності.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність відповідно до статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області із даним позовом 01.06.2026. Позовні вимоги заявлено про стягнення заборгованості за період з вересня 2019 року по квітень 2026 року.

Вирішуючи питання щодо застосування позовної давності, суд враховує, що протягом періоду виникнення спірних правовідносин законодавством встановлювалися спеціальні правила щодо перебігу строків позовної давності.

Так, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, введеним у дію Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257 259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було встановлено особливості перебігу строків позовної давності на період дії воєнного стану.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у разі якщо станом на 02.04.2020 строк позовної давності за відповідною вимогою не сплив, його перебіг підлягав продовженню у зв`язку із дією карантину, а надалі з урахуванням положень пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо дії воєнного стану.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, було змінено порядок перебігу строків позовної давності та поновлено їх перебіг.

Як убачається з матеріалів справи, найбільш ранньою вимогою позивача є вимога про стягнення внесків за вересень 2019 року. Право на звернення з такою вимогою виникло після закінчення строку її добровільної сплати, тобто орієнтовно у жовтні 2019 року.

Станом на 02.04.2020 трирічний строк позовної давності щодо зазначеної вимоги не сплив, оскільки з моменту виникнення права на звернення до суду минуло менше одного року. У подальшому перебіг позовної давності щодо такої вимоги регулювався спеціальними положеннями Цивільного кодексу України, що діяли у період карантину та воєнного стану.

Після поновлення перебігу строків відповідно до Закону України № 4434-IX від 04.09.2025 до моменту звернення позивача до суду 01.06.2026 не минув загальний трирічний строк позовної давності.

Отже, враховуючи положення статей 256, 257 ЦК України та спеціальні правила перебігу строків позовної давності, встановлені законодавством на період карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності щодо заявлених вимог.

За таких обставин заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Однак, відсутність підстав для застосування позовної давності не є перешкодою для оцінки судом обґрунтованості позовних вимог по суті, зокрема щодо доведеності підстав виникнення, розміру та періоду заявленої до стягнення заборгованості.

Оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами обставини, які відповідно до ст. 74 ГПК України покладені в основу позовних вимог, а саме факт належного документального підтвердження рішень загальних зборів щодо встановлення розміру внесків та правильності їх нарахування за спірний період, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.