Рішення № 138815857, 24.06.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/4184/21

Провадження № 2/0182/2609/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.06.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом адвоката Крихти Алли Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи Виконавчий комітет Нікопольської міської ради та виконавчий комітет Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом адвоката Крихти Алли Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи Виконавчий комітет Нікопольської міської ради та виконавчий комітет Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

В обгрунтування заявлених вимог, з урахуванням уточненого позову, представник позивача посилається на те, з 27 лютого 2013 року по 01 червня 2020 року позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 року шлюб з відповідачем розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що сторони з лютого 2020 року проживають окремо. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю, знаходиться на її утриманні. 12.02.2021 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 , змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », постійно мешкає з дитиною та чоловіком за вищезазначеним місцем фактичного проживання, в них створена благополучна сім`я. На підставі судового наказу від 19.03.2021 року, виданого Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 18 січня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. При цьому, аліменти відповідач не сплачує щомісячно, утворюючи борг за декілька місяців, який сплачується відповідачем, коли йому заманеться. За час роздільного проживання між позивачем та відповідачем постійно відбуваються конфліктні ситуації відносно дитини, які посилились після того, як позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 . Відповідач постійно, в присутності дитини. погрожує позивачці забрати дитину до себе, обвинувачує позивача в тому, що вона є поганою матір`ю, вчиняє з цього приводу агресивну поведінку при зустрічах, провокує бійку, застосовує до позивача та її чоловіка фізичне насилля при зустрічах на вулиці, намагаючись забрати дитину, вчиняв сварку з матір`ю позивачки ОСОБА_7 , намагаючись увійти до неї в дім, коли там знаходилася дитина. Коли виникали подібні ситуації, позивачка викликала поліцію, її звернення зареєстровані в Журналі єдиного обліку за № 1922 від 22.01.2021 року та № 15153 від 11.06.2021 року. Однак, по приїзді поліції відповідач сварку припиняв, заперечував проти вчинених ним дій, що ускладнює притягнення його до адміністративної відповідальності і не дає можливості вирішити конфлікт між сторонами. Оскільки така поведінка відповідача та погрози забрати дитину до себе відбувається на очах у Софії, вона почала панічно боятися зустрічей з батьком наодинці, пояснюючи це тим, що він не поверне її додому. Про те, що боїться батька, дитина говорила й самому відповідачу. Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 24.02.2021 року № 136 «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 » визначено спосіб участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дитиною через зустрічі два рази на тиждень, кожної середи з 17.00 години до 19:00 години та кожної суботи з 10.00 години до 18.00 години. Однак, через конфліктну поведінку відповідача та постійні погрози забрати дитину, ОСОБА_8 відмовляється зустрічатися з батьком. Позивачка не вчиняє умисних дій щодо перешкоджання участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дитиною, відповідно до вищезазначеного рішення, проте, насильно, проти волі дитини, заставити її бачитись з батьком без присутності матері не може, а в присутності матері відповідач вчиняє конфлікт. Через погрози відповідача забрати дитину та психологічного тиску на неї, у дитини склалась важка психологічна проблема, страхи, що батько вкраде її, вона плаче, не хоче виходити сама з будинку, через що позивач вимушена була звернутись за кваліфікованою допомогою до психолога. Психологом ОСОБА_9 , за результатами обстеження психоемоційного стану дитину, надано висновок від 03.02.2021 року про наявність у дитини страху та недовіри до батька, рекомендовано багато часу для відновлення стосунків, зазначено, що наразі дитина до цього не готова. В письмових поясненнях від 17.06.2021 року, наданих позивачем на запит Служби у справах дітей виконавчого комітету Нікопольської міської ради про причини невиконання рішення від 24.02.2021 року № 136 «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 », позивач зазначила, що у зв`язку з тим, що в присутності дитини відповідач неодноразово погрожував, що забере її та не поверне, декілька разів в присутності дитини вчиняв фізичний напад на позивачку та її чоловіка, дитина панічно боїться та відмовляється бачитись з батьком. У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що спір між нею та відповідачем щодо дитини не може вирішитись мирним шляхом, визначення місця проживання дитини з нею є необхідним заходом для врегулювання спірних відносин між нею та відповідачем, які негативно впливають перш за все на здоров`я та психіку дитини. Крім цього, визначення місця проживання дитини з матір`ю унеможливить зловживання з боку відповідача своїми батьківськими правами, попередить дії відповідача забрати та залишити дитину проживати з ним без згоди самої дитини, створить стабільну атмосферу у відношеннях з дитиною. В свою чергу, розуміння дитиною, що вона захищена у правовий спосіб, створить у дитини відчуття безпеки, надасть можливість розпочати відновлення її стосунків з батьком, які на даний час повністю припинені через страхи дитини. Тому, на підставі викладеного, змушені звернутись до суду та просять ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 - за місцем її проживання.

В судових засіданнях, які відбувались з 2022 року по 2026 рік, представник позивача ОСОБА_10 викладені в позовній заяві обставини підтримала та на задоволенні позову наполягала. В останнє судове засідання через безпекову ситуацію в місті не прибула, надала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягала (а.с.160-161).

Представник відповідача ОСОБА_11 подала до суду заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити за їх відсутності та з приводу заявлених вимог виклала спільну з відповідачем думку щодо невизнання позову, оскільки на даний час місце перебування позивачки їм не відоме, позивачка повністю обмежила спілкування батька з дитиною. Тому, представник відповідача просить суд врахувати думку відповідача при ухваленні рішення по даній справі (а.с.163-164, 166-167).

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, надали до суду заяви, в яких просили суд розгляд справи проводити за їх відсутності та ухвалити рішення, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, сторони з 27 лютого 2013 року по 01 червня 2020 року перебували в зареєстрованому шлюбі та рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 року шлюб між ними було розірвано (а.с.5, 7). Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Як вбачається з матеріалів справи (документів та характеризуючого матеріалу), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю, проте, між сторонами наявний спір, який в позасудовому порядку вирішити не вбачається за можливе.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно ч.4 ст.29 ЦК України та ч.1 ст.160 СК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому, не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, - з урахуванням прав та законних інтересів дитини: її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають, відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно ч.1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року № 59 було затверджено висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_1 . При цьому, станом на дату ухвалення рішення по даній справі, вищевказане рішення є чинним та однією із сторін по даній справі не оскаржувалось та нечинним не визнавалось.

Таким чином, враховуючи, що позивачка займається вихованням дитини, піклується про неї, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, з урахуванням віку дитини та проживання доньки з матір`ю на даний час, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що наявні підстави для визнання позову обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з положенням ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому, з викладених вище підстав, суд приходить до висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи виконавчий комітет Нікопольської міської ради та виконавчий комітет Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 - за місцем її проживання.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал