Рішення № 138814257, 07.08.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3852/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Боровкова Д.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 4135204 від 01 жовтня 2021 року в розмірі 7325,00 грн., з яких: 1000,00 грн. сума тіла кредиту; 6325,00 грн. заборгованість за процентами. Свої вимоги мотивує тим, що 01 жовтня 2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 4135204 № 4246028, який був підписаний електронним підписом позичальника, згідно з яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 1000,00 грн., з процентною ставкою 1,50%, стандартна процентна ставка 5,00% в день, строком до 16 грудня 2021 року, з можливістю пролонгації. 28 грудня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 28-12/2021-72, відповідно до якого ТзОВ «Авентус Україна» , а 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідач свої зобов`язання за кредитними договорами не виконує, заборгованість не сплачує. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

08 червня 2026 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

Представник відповідача адвокат Басюр Л.М. подала до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечила, з мотивів того, що відповідач сплатив у повному обсязі заборгованість за кредитними договором в розмірі 1000,00 грн; позивач не подав доказів переходу до нього прав стягувача до нього. Крім цього, позивач неправильно нарахував борг за відсотками. Також, просить застосувати строки позовної давності. В зв`язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити /а.с.81-84/.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій позов підтримав, зазначивши, що договір факторингу № 28-12/2021-72 від 28 грудня 2021 року та договір № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги були укладені відповідно до вимог чинного законодавства; розрахунок заборгованості проведений відповідно до первинних документів, які були надані первісним кредитором /а.с./.

Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178 та частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4145204 /а.с.18-22/.

Згідно з умовами вказаного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений пунктом 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній пунктом 1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений пунктом 1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором ( пункт 1.1.).

Сума кредиту становить 1000,00 грн у валюті гривня (пункт 1.2.).

Кредит надається строком на 15 днів з 01 жовтня 2021 року (строк кредитування) (пункт 1.3).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 16 жовтня 2021 року (пункт 1.4.).

Комісія за надання кредиту становить 200,00 грн., яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово ( пункт 1.5.1.).

Проценти за користування кредитом 225 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2.).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( пункт 1.6.).

Тип процентної ставки - фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. п. 2.2, 2.3 цього договору ( пункт 1.7.).

Позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. договору в термін (дату), вказаний у п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною в п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною в п. 1.6. договору, в сумі та на умовах, визначених в п.2.3 договору (пункт 2.2.1.).

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору ( пункт 2.2.2.).

Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначена в п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну(базову) встановлену п. 1.6 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої що прирівнюється до письмової) згоди позичальника ( пункт 2.2.3.).

Пролонгація строку кредитування визначена пунктом 2.3. кредитного договору № 4145204.

Зокрема, позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів ( послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства tengo.ua і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2. договору ( пункт 2.3.1.1.).

Пунктом 2.3.1.2 визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього договору.

Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4. договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування (пункт 2.4.1.).

У разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця ( пункт 4.2.).

Згідно із пунктом 6.1 договору, такий укладений в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до пункту 6.3 Договору приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного Договору, Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору, та діє до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На підтвердження підписання відповідачем договору про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року до матеріалів позовної заяви додано довідку про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 здійснив акцепт договору шляхом підписання аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора «Z20742» 01 жовтня 2021 року, який відправлено на номер телефону, який належить відповідачу /а.с.62/.

ТОВ «МІЛОАН» виконав зобов`язання за договором про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року на підтвердження надано копію квитанції від 01 жовтня 2021 року про перерахування на рахунок НОМЕР_1 коштів в сумі 1000,00 грн. /а.с.16/.

Також, позивачем надана відомість ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за період з 01 жовтня 2021 року до 15 грудня 2021 року /а.с. 64/.

28 грудня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу № 28-12/2021-72, за умовами якого сторони погодили, що ТОВ «МІЛОАН» зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 72029930 грн. 55 коп., а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом та боржниками /а.с. 9-11/.

Відповідно до витягу з Додатку № 3 до Договору факторингу №28-12/2021-72, ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників за договором про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року в сумі 4425,00 грн, з яких: 1000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 3425,00 грн. - заборгованість за відсотками, 950 заборгованість за комісією. /а.с.15-17/.

Згідно із положеннями умов договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, укладеного між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр», сторони погодили, що ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників /а.с. 23-25/.

З витягу реєстру боржників до Договору № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року про відступлення права вимоги вбачається, що у такому значиться боржник ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року в сумі 7325,00 грн, з яких: 1000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 6325 грн. - заборгованість за відсотками /а.с.32-34/.

Вказану суму заборгованості ТОВ «Коллект центр» просив стягнути із відповідача, звертаючись до суду із цим позовом та покликаючись на неналежне виконання останнім своїх зобов`язань за договором.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Щодо укладання між ТзОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 4145204 від 01 жовтня 2021 року.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини 4, 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року укладений в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису ОСОБА_1 , за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківській картковий рахунок, зазначений у вказаному договорі.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов не заперечує укладання ним з ТзОВ «МІЛОАН» договору про надання споживчого кредиту № 4145204 від 01 жовтня 2021 року та отримання 1000,00 грн кредитних коштів.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Таким чином, позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором споживчого кредиту № 4145204 від 01 жовтня 2021 року не виконав, у передбачений в договорах строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання.

Щодо переходу права вимоги від ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» до боржника ОСОБА_1 .

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У пункті 5.2 договору № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладеного між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» передбачено, що перехід від первісного кредитора (ТзОВ «Вердикт Капітал») до нового кредитора (позивача ТзОВ «Коллект Центр») прав вимоги заборгованості до боржників, зокрема, і до відповідача ОСОБА_1 відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку №4, після чого ТзОВ «Коллект Центр» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Таким чином, саме підписаний та скріплений печатками акт прийому-передачі Реєстру боржників від 10 березня 2023 року підтверджує факт переходу від ТзОВ «Вердикт Капітал» до позивача прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

З огляду на наведене, а також, враховуючи, що договір факторингу № 28-12/2021-72 від 28 грудня 2021 року та договір № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги не є нікчемними за законом та не визнані судом недійсними, суд вважає, що ТзОВ «Коллект Центр» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, а відтак, твердження відповідача про відсутність доказів переходу прав та обов`язків стягувача до позивача є неспроможними та спростовуються вищевказаними доказами.

Щодо розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування.

Продовження, вказаного в п. 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.).

Пунктом п. 2.3.1.2. договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6. Договору.

Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_1 продовжив користуватися кредитом після завершення строку кредитування (16 жовтня 2021 року), внаслідок чого договір пролонгувався в подальшому на стандартних умовах (пункт 2.3.1.2 договору) на 60 днів.

Отже, за відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 16 жовтня 2021 року, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п. 2.3.1.2 договору.

Поряд з цим, системний аналіз положень п.п. 1.1 - 1.4 кредитного Договору щодо порядку та строку кредитування (15 днів), п.п. 2.2-2.4 кредитного Договору щодо пролонгації (60 днів), дають підстави для висновку, що термін користування кредитними грошима розпочався 01 жовтня 2021 року та закінчився 15 грудня 2021 року, оскільки за вищевказаними погодженими сторонами умовами кредитного Договору не передбачено можливість його подальшої пролонгації.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З урахуванням наведеного, виконаний позивачем розрахунок заборгованості по сплаті процентів за період з 01 жовтня 2021 року до 15 грудня 2021 року в розмірі 3425 грн 00 коп. суд вважає обґрунтованим.

Саме вказаний розмір заборгованості за відсотками згідно Додатку № 3 до Договору факторингу № 28-12/2021-72 від 28 грудня 2021 року, ТОВ «МІЛОАН» відступив ТОВ «Вердикт Капітал».

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи відповідача та його представника про безпідставність нарахування відсотків, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто межах строку кредитування до 16 жовтня 2021 року, відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.

Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користуванням кредиту, при цьому, доказів сплати вказаної суми боргу ні позивачу, ні первісним кредиторам відповідач суду не надав, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної суми боргу за відсотками за користування кредитними коштами.

Разом з тим, суд приходить до висновку про неспроможність вимог позивача щодо стягнення процентів за період з 28 грудня 2021 до 23 лютого 2022 року (включно) в розмірі 6325 грн. 00 коп. за ставкою 5%, з огляду на таке.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 1.1 - 1.4, 2.2 - 2.4 кредитного Договору про споживчий кредит № 4145204 від 01 жовтня 2021 року термін повернення кредиту (з урахуванням пролонгації) визначено з 01 жовтня 2021 року до 15 грудня 2021 року, тому правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам з 28 грудня 2021 до 23 лютого 2022 року (включно) відповідно до п. 1.6, 2.3 договору відсутні.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідачі у відзиві заявили про застосування позовної давності щодо періоду нарахованої заборгованості.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Приписи статті 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Також, у пункті 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні№ від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено до 04 вересня 2025 року.

Беручи до уваги, що позивач звернувся до суду 01 травня 2026 року з вимогами про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, який був укладений 01 жовтня 2021 року, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлені в межах строку позовної давності.

Висновки суду у справі.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, і тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 4425,00 грн, а саме: 1000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 3425,00 грн. - заборгованість за процентами.

Щодо розподілу судових витрат.

Судові витрати у справі складаються зі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2662,40 грн. /а.с.67/ та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,0 грн.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме на суму 1597,20 грн (із розрахунку 2662,40 грн : 100% х (4425,00 грн /розмір задоволених вимог/ : (7325,00 грн /ціна позову/ : 100%)).

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд прийшов до наступних висновків.

У матеріалах справи міститься копії договору № 02-07/2024 від 01 липня 2024 року про надання правової допомоги, укладеного між ТзОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та витягу з акту № 20 від 31 березня 2026 року про надання юридичної допомоги, згідно з яким вартість надання усної консультації з вивчення документів становить 3000,00 грн.; складання позову 6000,00 грн., тобто вартість витрат на професійну допомоги позивачем оцінена на суму 9000,00 грн /а.с.48-51/.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 4425 гривень 00 коп. заборгованості за кредитним договором; 1597 гривень 20 коп. судового збору; 4000,00 гривень витрат на правничу допомогу. Всього стягнути 10022 (десять тисяч двадцять дві) гривні 20 коп.

У решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306; ЄДРПОУ 44276926).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_2 ).

Суддя:

Оригінал рішення.