Ухвала суду № 138814137, 04.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 0820/1669/2012 4-с/335/30/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Мінаєва М.М., за участю секретаря судового засідання Бойкинюк Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , подану через представника адвоката Лобач Наталію Іванівну, за участю заінтересованої особи стягувача ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання скасувати постанови про арешт майна боржника та про тимчасову заборону боржнику на виїзд за межі України,

ВСТАНОВИВ:

04.03.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла вказана скарга ОСОБА_1 з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії державного виконавця щодо відмови у знятті арешту, накладеного на кошти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , який є боржником у виконавчому провадженні № 43658918, та зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) зняти арешт з коштів боржника, який накладений постановою державного виконавця від 03.12.2025 року;

2) визнати протиправними дії державного виконавця щодо відмови в знятті тимчасової заборони виїзду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який є боржником у виконавчому провадженні № 43658918, та зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) скасувати постанову державного виконавця про встановлення тимчасової заборони виїзду від 03.12.2025 року.

Одночасно боржник просив поновити строк на оскарження Постанови про накладення арешту на кошти боржника від 03.12.2025 року та Постанови про тимчасову заборону виїзду за кордон від 03.12.2025 року, що винесені державним виконавцем в межах виконавчого провадження 43658918, в зв`язку з поважною причиною пропуску, а саме у зв`язку з тим, що боржник дізнався про оскаржувані постанови 08.12.2025 року, та, скориставшись правом на досудове врегулювання спору, звертався до державного виконавця із заявою про скасування оскаржуваних постанов в позасудовому порядку, а скарга до суду подана після отримання 03.02.2026 року відмови державного виконавця як у знятті арешту, так і у скасуванні тимчасової заборони у виїзді за межі України.

В обґрунтування скарги і клопотання про поновлення строку на її подання боржник ОСОБА_1 послався на такі обставини.

Згідно виконавчого листа № 0820/1669/2012-2/0820/271/2012, виданого 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на неповнолітню дитину.

Виконавчий лист №0820/1669/2012-2/0820/271/2012, виданий 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на неповнолітню дитину, перебуває на виконанні ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного (станом на час судового розгляду скарги Дніпровського) МУМЮ (виконавче провадження № 43658918).

У грудні 2025 року боржник дізнався про те, що Головним державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м.Одеса) Косіновим І.В. винесено постанову від 03.12.2025 про накладення арешту на майно боржника, а також постанову від 03.12.2025 про тимчасову заборону на виїзд боржника за межі України.

Згідно інформації АТ Райфайзен банк АВАЛЬ з поточного рахунку боржника було знято всю суму, яка надійшла на рахунок як аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , 2014 року народження, та виплати, які надійшли мені та сину як внутрішньо переміщеним особам.

08.12.2025 представник боржника звернувся до державного виконавця із заявою про скасування вказаних постанов.

Дана заява була аргументована тим, що боржник з 2013 року проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . За час спільного проживання у них народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з 2022 року ОСОБА_3 покинула боржника та сина та почала проживати окремо забравши всі документи, повернулася в с. Петрівка Красноградського району Харківської область. З 24 лютого 2022 року боржник був вимушений з виїхати з місця постійного проживання, та на даний час він зареєстрований як ВПО та проживає в с. Петрівка Харківської області, самостійно виховує сина як батько одинак.

Оскільки територія, на якій перебував відділ державної виконавчої служби, де знаходилося на виконанні рішення суду про стягнення аліментів, з 2022 перебуває в окупації, тому боржнику не відомо булок куди сплачувати аліменти, відповідно утворилася заборгованість.

Боржник вважає, що винесена постанова є передчасною та підлягає скасуванню, оскільки саме така сума заборгованості виникла не з його вини, а через обставини, які склалися, а саме через окупацію та виїзд. Також у виклнавців є доступ до Державних реєстрів відповідно як моє місце роботи так і місце проживання можливо було встановити через запити. Самостійно перераховувати кошти стягувачу боржник теж не міг, оскільки з нею втрачено зв`язок з 2022 року, та відповідно куди перераховувати аліменти в ВДВС, боржнику теж було невідомо.

Так, з початку відкриття виконавчого провадження, відбулася плутанина та по одному виконавчому листу було відкрито декілька виконавчих проваджень та відповідно нараховувались аліменти. Боржником проводилася сплата аліментів до Гуляйпільського ВДВС, в той час як Пологівським мені було нараховано заборгованість та передано в розшук.

Щодо свого місця проживання ОСОБА_1 намагався повідомити, але в зв`язку з окупацією території перебування виконавчої служби це не вбачалося за можливе. Водночас, оскільки ОСОБА_1 офіційно зареєстрований як ВПО та отримував виплати, відповідно вся інформація згідно реєстрів була наявна для виконання рішення суду.

Боржник сплачує аліменти та має постійне місце проживання, виховує дитину самостійно.

На відкриті поточні рахунки в банку Райфайзен банк та Полтава банк боржнику надходять виплати ВПО та аліменти які стягуються на користь сина, якого він виховує самостійно.

Згідно відповіді ВДВС яка на дійшла 26.01.2026 року в задоволенні заяви відмовлено та зазначено, що на підтвердження того, що на рахунки які надходять кошти потрібно надати докази, що вони мають спеціальний статус та них зараховуються кошти в даному випадку соціальні виплати.

02.02.2026 року ОСОБА_1 подано заяву про скасування арешту з коштів та скасування заборони виїзду за кордон та додано заяви банку, витяги з руху коштів на поточних банківських рахунках

03.02.2026 року ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м.Одеса) надійшла відповідь в якій в задоволенні вимоги щодо зняття арешту з коштів та скасування тимчасової заборони виїзду відмовлено.

Боржник вважає вказану відмову незаконною і необґрунтованою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, який не ухиляється від обов`язку щодо сплати аліментів. Відтак, на думку боржник, відмова головного державного виконавця у знятті арешту з коштів є порушенням, оскільки у боржника наявний дохід, з якого може проводитися стягнення. Та з урахуванням того, що боржник постійно проживає на території України самостійно виховує сина та сплачує щомісячно аліменти є підтвердженням того, що ОСОБА_4 не ухиляється від сплати аліментів, а заборгованість виникла, оскільки в зв`язку з військовим станом та окупацією території де вони проживали, виконавча служба не працювала, місце проживання стягувача невідоме для добровільної сплати аліментів.

26.05.2026 до суду надійшли заперечення державного виконавця ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Дніпровського МУМЮ проти задоволення скарги, суть яких зводиться до того, що оскаржувані боржником постанови були винесені з передбачених законом підстав та у встановленому законом порядку, а тому підстав для задоволення заяви боржника та скасування цих постанов у державного виконавця не було.

В судове засідання з розгляду скарги по суті боржник, його представник, стягувач та державний виконавець не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до такого.

Встановлено, що Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 23.07.2012 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19 березня 2012 року та до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист.

На виконанні у Пологівському РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебувало виконавче провадження № 43658918 з примусового виконання виконавчого листа №0820/1669/2012-2/0820/271/2012, виданого 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області на виконання вказаного рішення.

В подальшому, з початком активних бойових дій 24.02.2022, відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 № 2129-ІХ, що набув чинності 26.03.2022, було визначено, що забороняється, зокрема, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.

На підставі наказу Міністерства юстиції України № 2869/5 від 08.07.2022 «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» (зі змінами, внесеними наказом № 182/5 від 11.01.2023), на виконання доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та з метою дотримання норм чинного законодавства 03.12.2025 виконавче провадження № 43658918 з примусового виконання виконавчого листа було передано до Відділу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області.

Оригінал виконавчого провадження №43658918 залишився в Пологівському відділі державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

03.12.2025 державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з грудня 2020 року по листопад 2025 року, на підставі останніх відомостей внесених до АСВП державним виконавцем Пологівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), розмір заборгованості склав 245353,18 грн.

За змістом цього розрахунку, заборгованість боржника зі сплати аліментів почала накопичуватись, починаючи з грудня 2020 року, тобто до початку активних бойових дій та інших обставин, на які посилається боржник у скарзі.

Станом на час розгляду скарги учасниками виконавчого провадження суду не було надано доказів на підтвердження вжиття ними заходів щодо оскарження розміру заборгованості.

За відомостями, наданими державним виконавцем, станом на 22.05.2026 розмір заборгованості боржника становить 308420,37 грн.

03.12.2025 державний виконавець Косінов І.В. виніс такі постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії,- до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

5) про арешт коштів боржника;

Також 03.12.2025 внесено відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників.

08.12.2025 представник боржника звернувся до державного виконавця із заявою про скасування вказаних постанов.

Згідно відповіді ВДВС яка на дійшла 26.01.2026 року в задоволенні заяви відмовлено та зазначено, що на підтвердження того, що на рахунки які надходять кошти потрібно надати докази, що вони мають спеціальний статус та них зараховуються кошти в даному випадку соціальні виплати.

02.02.2026 року ОСОБА_1 подано заяву про скасування арешту з коштів та скасування заборони виїзду за кордон та додано заяви банку, витяги з руху коштів на поточних банківських рахунках

03.02.2026 року ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м.Одеса) надійшла відповідь в якій в задоволенні вимоги щодо зняття арешту з коштів та скасування тимчасової заборони виїзду відмовлено.

Наведені обставини повністю підтверджуються письмовими доказами, наданими як боржником, так і державним виконавцем.

Вирішуючи питання щодо поновлення пропущеного боржником строку подання скарги, суд виходить з такого.

За змістом ст. 449 ЦПК України скаргу рішення, дії або бездіяльність виконавця може бути подано до суду:

а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;

б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Судом встановлено, що про винесення державним виконавцем постанов від 03.12.2025 року боржник дізнався не пізніше 08.12.2025, оскільки саме в цей день його представник вже звернувся до державного виконавця із заявою про їх скасування, про що боржник сам вказує у своїй скарзі.

Подання боржником заяв державному виконавцю про скасування вказаних постанов вказує на те, що він обрав позасудовий порядок захисту своїх прав та законних інтересів, що потребувало відповідних витрат часу.

Так, згідно відповіді державного виконавця, яка на дійшла 26.01.2026 року, в задоволенні заяви про скасування постанов було відмовлено та зазначено, що на підтвердження того, що на рахунки які надходять кошти потрібно надати докази, що вони мають спеціальний статус та них зараховуються кошти в даному випадку соціальні виплати.

02.02.2026 року ОСОБА_1 , тобто протягом тижня, знову було подано заяву про скасування арешту з коштів та скасування заборони виїзду за кордон та додано заяви банку, витяги з руху коштів на поточних банківських рахунках.

03.02.2026 року ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м.Одеса) надійшла відповідь в якій в задоволенні вимоги щодо зняття арешту з коштів та скасування тимчасової заборони виїзду відмовлено.

09.02.2026, тобто протягом десяти днів після отримання відмови державного виконавця, боржник подав до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя скаргу на дії/бездіяльність державного виконавця ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № АСВП: 43658918; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти у виконавчому провадженні № АСВП: 43658918; повернути безпідставно стягнуті кошти на поточний рахунок ОСОБА_1 ; визнати протиправними дії державного виконавця щодо тимчасової заборони виїзду ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № АСВП: 43658918; визнати протиправною та скасувати постанову виконавця щодо тимчасової заборони виїзду ОСОБА_1 .

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 13.02.2026 вказану скаргу ОСОБА_1 було повернуто боржнику без розгляду на тій підставі, що з доданих до скарги матеріалів судом було встановлено, що оскаржувані постанови винесені 03.12.2025 року, а зі скаргою до суду заявник звернувся 09.02.2026 року, тобто з пропуском 10-денного строку, клопотань про поновлення строку не подав.

04.03.2026 боржником подав скаргу, що розглядається, в якій, як було зазначено вище, вже виклав клопотання, яким просив поновити строк на оскарження Постанови про накладення арешту на кошти боржника від 03.12.2025 року та Постанови про тимчасову заборону виїзду за кордон від 03.12.2025 року, що винесені державним виконавцем в межах виконавчого провадження 43658918, в зв`язку з поважною причиною пропуску, а саме у зв`язку з тим, що боржник дізнався про оскаржувані постанови 08.12.2025 року, та, скориставшись правом на досудове врегулювання спору, звертався до державного виконавця із заявою про скасування оскаржуваних постанов в позасудовому порядку, а скарга до суду подана після отримання 03.02.2026 року відмови державного виконавця як у знятті арешту, так і у скасуванні тимчасової заборони у виїзді за межі України.

Отже, фактично єдиною причиною пропуску ним строку для подання скарги боржник вказав вжиття ним досудового врегулювання питання щодо скасування вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання у виконавчому провадженні 43658918.

Оцінюючи процесуальну поведінку боржника після того, які він дізнався про постанови державного виконавця від 03.12.2025, суд констатує, що ця поведінка була активною і не свідчить про зайве зволікання боржника у питанні щодо оскарження вказаних рішень державного виконавця.

Разом з цим слід зауважити, що вчинені боржником дії щодо захисту своїх прав та інтересів, які він вважає порушеними, не повною мірою узгоджувались з відповідними нормами процесуального права, що мало наслідком, з одного боку, відмову державного виконавця у знятті арешту, а з іншого пропущення строку звернення до суду з відповідною скаргою.

Більше того, звертаючись із скаргою від 09.02.2026, боржник оскаржував саме постанови державного виконавця від 03.12.2025 про накладення арешту на його рахунки та про заборону на виїзд за межі України, але не взяв до уваги, що на той момент з часу їх постановлення минуло більше десяти днів, і тому не подав клопотання про поновлення пропущеного ним процесуального строку.

Звертаючись із скаргою від 04.03.2026, боржник подав клопотання про поновлення пропущеного ним процесуального строку на оскарження вказаних постанов, але водночас фактично змінив предмет скарги, оскільки просив суд не скасувати ці постанови, а визнати протиправними дії державного виконавця щодо відмови у їх скасуванні та покласти на державного виконавця обов`язок їх скасувати.

Вказана плутанина у предметах поданих боржником скарг свідчить про те, що боржником не враховано, рішення державного виконавця, оформлене відповідною постановою, і дії державного виконавця щодо відмови у скасуванні цієї постанови, є окремими і самостійними предметами оскарження, а тому процесуальні строки їх оскарження також є різними і не співпадають між собою.

Відтак, очевидним є те, боржник пропустив строк оскарження як власне постанов від 03.12.2025, так і рішень державного виконавця про відмову у їх скасуванні, не через умисне та свідоме зволікання із зверненням до суду, а через помилку у виборі норм процесуального права, які підлягали застосуванню в даному випадку.

Суд зауважує, що порушене боржником питання стосується не тільки його прав та інтересів, а й права неповнолітньої дитини не відповідне утримання. При цьому наслідки вирішення цього питання матимуть тривалий характер, оскільки вплинуть на подальше здійснення виконавчого провадження в цілому.

Відтак, на переконання суду, всі учасники виконавчого провадження заінтересовані у розгляді скарги боржника по суті, а тому суд вважає за можливе поновити пропущений боржником строк для подання скарги.

Вирішуючи по суті порушене боржником питання щодо скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно боржника та про тимчасову заборону на виїзд за межі України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до статті 36 Закону № 1404-VIII розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частини восьмої статті 48).

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

При цьому пунктами 3, 14, 21 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII).

Відтак, частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Особливості виконання судових рішень про стягнення аліментів визначені ст. 71 Закону № 1404-VIII.

Зокрема, за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. У разі якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець зобов`язаний винести постанову про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників (ч. 2 ст. 71).

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (ч. 9 ст. 71).

Таким чином, закон в імперативній формі зобов`язує виконавця виносити вказані постанови За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Як випливає з підпунктів 1 та 3 абзацу 3 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 2468-IX від 28.07.2022, під час воєнного стану припиняється звернення стягнення лише на пенсію і стипендію (щодо заробітної плати такого обмеження не встановлено), а також допускається накладення арешту на банківські рахунки боржників з наданням їм можливості використовувати частину арештованих коштів в межах двох мінімальних заробітних плат у відповідному порядку.

Суд констатує, що боржник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при винесенні оскаржуваних постанов або при вирішенні питання про відмову у скасуванні вжитих заходів примусового виконання, державний виконавець порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а також не надав доказів на підтвердження існування обставин, які є підставами для скасування вказаних постанов або зазначених у них заходів примусового виконання.

Доводи боржника зводяться до незгоди з оскаржуваними постановами, що не може бути підставою для їх скасування.

Крім того, суд відхиляє доводи боржника, якими обґрунтовано скаргу.

Так, згідно надано боржником Заочного рішення Красноградського районного суду Харківської області від 13.08.2024, яке набрало законної сили 13.09.2024, за позовом ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по відношенню до їх спільної дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце проживання дитини визначено разом з батьком.

Однак боржник ОСОБА_1 не надав ані суду, ані державному виконавцю жодного судового рішення про стягнення на його користь з ОСОБА_3 аліментів на утримання їх спільної дитини.

Не надав боржник й жодного доказу на підтвердження того, що певні належні йому поточні рахунки у банківських установах використовуються виключно для отримання заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів або інших коштів, на які не може бути накладений арешт.

Додані до скарги документи свідчать лише про те, що боржник має поточний рахунок з IBAN НОМЕР_2 , відкрий в АТ «Райффайзен Банк», однак виписку про рух коштів по вказаному рахунку боржник не надав, що через суд позбавлений можливості перевірити характер і призначення грошових коштів, що надходять на цей рахунок. Про наявність інших рахунків боржник доказів також не надав.

Також суд відхиляє доводи боржника щодо того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а через плутанину у виконавчих провадження та воєнний стан.

Так, з наданих державним виконавцем матеріалів виконавчого провадження № 43658918 випливає, що заборгованість боржника в межах цього виконавчого провадження почала накопичуватись ще з 2017 року. Раніше державні виконавці Пологівського РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області неодноразово у 2017-2019 роках виносили постанови як про арешт майна боржника, так і про встановлення тимчасових заборон на виїзд за межі України тощо, і ці постанови ОСОБА_1 не оскаржував.

В період з лютого по грудень 2020 року вказане виконавче провадження перебувало на виконанні в Гуляйпільському РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, однак потім було повернуто до Пологівського РВ ДВС. При цьому протягом цього часу ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 183-1 КУпАП (Постанова № 85 від 07.07.2020 про адміністративне правопорушення).

Відтак, ніякого одночасного перебування виконавчого провадження у двох відділах Державної виконавчої служби, про яке стверджує боржник у скарзі, у дійсності не було.

Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 01.03.2021 ОСОБА_1 , як боржник у вказаному виконавчому провадженні, був оголошений у розшук.

Наведені обставини в сукупності вказують на те, що заборгованість боржника зі сплати аліментів за період з 01.12.2020 по 03.12.2025 у розмірі 245353,18 грн., на підставі наявності якої постановою державного виконавця від 03.12.2025 було накладено арешт (в черговий раз) на майно боржника, саме через неналежну сплату боржником аліментів.

Суд також зауважує, що з матеріалів скарги випливає, що боржник ОСОБА_1 скористався своїм право на визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій в межах встановленої законом суми, а тому оскаржувана ним постанова про арешт майна не призвела до втрати боржником джерел існування та задоволення особистих потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 259-261, 447-450 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Поновити ОСОБА_1 пропущений ним процесуальний строк для подання скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання скасувати постанови про арешт майна боржника та про тимчасову заборону боржнику на виїзд за межі України.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 , поданої через представника адвоката Лобач Наталію Іванівну, за участю заінтересованої особи стягувача ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання скасувати постанови про арешт майна боржника та про тимчасову заборону боржнику на виїзд за межі України, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня її підписання суддею, але може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складений 07.08.2026.

Суддя М.М. Мінаєв