Рішення № 138804630, 06.08.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3580/24

Провадження №2/367/1375/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.

за участі секретаря судових засідань Колодезної В.В.,

представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_6 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання відсутніми майнових прав на квартиру,

в с т а н о в и в :

І. Короткий зміст позовних вимог.

в квітні 2024 року до Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_3 (далі також позивач, ОСОБА_3 ), в інтересах якого діють адвокати Коротюк М.Г. та Лисенко С.М., з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_6 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру.

В обґрунтування позову, зазначено, що ОСОБА_3 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0093 під багатоповерхову житлову забудову. Вказана земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_3 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим № 555. Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок було збудовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів ОСОБА_3 та залучених ним фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність. В 2014 році інтереси ОСОБА_3 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 представляла громадянка ОСОБА_5 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий № 556, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року. 21.07.2014 р. в ДАБІ Київської області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації (КС 143142020606). У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 132 квартири, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала 8075,4 кв.м.

ОСОБА_3 вів облік залучених ним для будівництва пайовиків та сплачених ними внесків у відповідності до укладених договорів про спільну діяльність. Первинно на початковому етапі будівництва було укладено договір про спільну діяльність ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 від 10.04.2014 року, в подальшому громадяни, які бажали вкласти (проінвестувати) кошти в майбутній об`єкт нерухомості укладали окремі договори про спільну діяльність, якими вони приєднувались до первинного договору про спільну діяльність від 10.04.2014 року.

До вищевказаних процесів була безпосередньо залучена гр. ОСОБА_5 , як довірена особа ОСОБА_3 , яка володіла інформацією про кількість квартир, які підлягали передачі учасникам спільної діяльності, яка квартира чи нежитлове приміщення повинно було відводитися кожному з пайовиків після завершення будівництва. Також ОСОБА_5 володіла інформацією про стан розрахунків між ОСОБА_3 та іншими учасниками спільної діяльності, мала безпосередній доступ до вищевказаної документації. ОСОБА_5 у відповідності до довіреності від 28.03.2014р. № 556 володіла достатньо широкими повноваженнями, і ОСОБА_3 , маючи довіру до ОСОБА_5 , багато в чому покладався на добросовісність дій останньої.

Квартира АДРЕСА_2 була закріплена за інвестором ОСОБА_6 на підставі договору про спільну діяльність від 21 травня 2014 року, акту розподілу житлових площ від 29 липня 2018 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10 липня 2014 року. На підставі вказаних документів ОСОБА_6 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав. Грошові кошти від ОСОБА_6 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_3 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів, що зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві самого ОСОБА_3 від 27.03.2024 № 202.

14.03.2024 року ОСОБА_6 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_7 на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шех К.Г. Разом з тим, в березні 2024 року ОСОБА_3 дізнався про те, що громадянкою ОСОБА_4 було подано скаргу до Міністерства юстиції України з приводу реєстрації речових прав щодо квартири АДРЕСА_3 . Подану скаргу гр. ОСОБА_4 мотивував тим, що нею було укладено договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року із ОСОБА_3 , а також підписано 29.07.2014 року акт розподілу площ, та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року. На підставі вищевказаних документів, ОСОБА_4 стверджує та продовжує стверджувати, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 належить їй на праві власності, як «інвестору», за що вона «сплатила» ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 194 376 грн. 00 коп. (відповідно до акту звірки від 10.07.2014 року).

Міністерством юстиції України наказом №715/5 від 18.03.2024 року скарга ОСОБА_4 була задоволена, рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_6 було скасовано.

У березні 2024 року, внаслідок подання вищевказаної скарги ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 дізнався про існування спірного правочину. Зокрема листами від 25.03.2024р. вих. № 45650/52645-33-24/33.3 та від 28.03.2024р. вих. №47655/55999-33-24/33.3 Міністерство юстиції України у відповідь на запит адвоката Лисенко С.М. надало копію скарги ОСОБА_4 щодо квартири АДРЕСА_2 разом з додатками до неї.

Ознайомившись із змістом поданої скарги ОСОБА_4 та додатками до неї, ОСОБА_3 з`ясував, що його представник ОСОБА_5 (діючи від імені ОСОБА_3 ) без погодження з довірителем підписала з ОСОБА_4 договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та наступні документи до вказаного договору: акт розподілу площ від 29.07.2014 та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року. Таким чином, гр. ОСОБА_5 , використовуючи довіреність від позивача ( ОСОБА_3 ) від 28.03.2014 р. №556, відчужила майнові права на квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_4 .

Разом з тим, ОСОБА_5 , як повірений, не інформувала довірителя ОСОБА_3 про вчинені від його імені правочини з ОСОБА_4 щодо квартири АДРЕСА_2 ; - ОСОБА_3 не висловлював своєї волі на укладення ОСОБА_5 від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 за квартиру АДРЕСА_2 ні в сумі 194 376 грн., ні в іншому розмірі (вказані обставини було підтверджено нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 від 27.03.2024 року №203).

Позивач вважає, що дії відповідачів є недобросовісними та такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства, а договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року між ОСОБА_3 (в особі представника ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 є недійсним.

Враховуючи наведені обставини, позивач згідно заяви про зміну предмету позовних вимог від 08.02.2025 року просив: Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року укладений між ОСОБА_3 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року). 2) Визнати відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року.

ІІ. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі. Позиції учасників справи.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 09.09.2024 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30.10.2024 року справу прийнято до провадження суддею Мерзлим Л.В.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11.12.2024 клопотання представника позивача адвоката Коротюка М.Г. задоволено та витребувано:

у відповідача ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 ) та відповідача ОСОБА_4 наступні оригінали доказів:

договору про спільну діяльність від 23.04.2014р., який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ;

акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 р., який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_15 , ОСОБА_4 ;

акт розподілу площ від 29.07.2014 р., який було підписано між Ліневичем Т.В. (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ;

заяви ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 05.04.2016 р., нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., реєстровий N?220.

У Київського обласного державного нотаріального архіву (вулиця Северинівська, 34, Ірпінь, Київська область, 08200):

копії сторінки Реєстру для вчинення нотаріальних дій приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича з відомостями про посвідчення заяви від 05.04.2016 р. N?220 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_7 ;

документів, поданих для вчинення нотаріальної дії (посвідчення заяви від 05.04.2016 р. N 220 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 ) з документів нотаріального діловодства приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича;

відомостей архіву приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича відносно того, яка саме нотаріальна дія та за участю яких осіб була вчинена приватним нотаріусом Копейчиковим Іваном Володимировичем 05.04.2016р. за реєстровим N 220.

Листом Київського обласного нотаріального архіву від 24.12.2024 року вих. № 01-17-2454 було повідомлено суд про те, що приватним нотаріусом Копейчиковим І.В. 05.04.2016 за реєстровим № 220 вчинено нотаріальну дію відмінну від зазначеної в Ухвалі суду, а саме «засвідчено справжність підпису на заяві до Бучанської сільради про виділення їй земельної ділянки площею 0,06 га, для ведення садівництва для гр. ОСОБА_16 ».

07.02.2025 представник ОСОБА_4 адвокат Істоміна В.В. повідомила, що її довіритель не може виконати Ухвалу суду від 11.12.2024, оскільки документи на разі перебувають в експертній установі на експертизі для отримання висновку експерта щодо ряду поставлених питань. Після проведення експертного дослідження договір, висновки та витребувані документи у випадку їх збереження буду подані до суду. Цією ж заявою долучила до справи копію висновку експертів № 636-24 від 05.09.2024.

09.02.2025 третя особа ОСОБА_7 в якості третьої особи із самостійними вимогами звернулась із окремою позовною заявою до ОСОБА_4 , в якій просила визнати відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року. Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_7 послалась на те, що є законним власником квартири АДРЕСА_3 у відповідності до відомостей Державного реєстру речових прав. Право власності на зазначену квартиру було набуто ОСОБА_7 на підставі договору дарування від її чоловіка ОСОБА_6 від 14.03.2024 року № 682, який було посвідчено приватним нотаріусом Шех К.Г. Третя особа із самостійними вимогам ОСОБА_7 у поданій позовній заяві послалась на те, що: станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) за ОСОБА_6 було зареєстровано в ДРРП право власності на спірну квартиру, а тому він мав право відчужувати майно; станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) в ДРРП не було зареєстровано жодних обтяжень, які перешкоджали вчиненню відповідного правочину та реєстрації квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_7 ; станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) в ДРРП не було зареєстровано жодних речових прав третіх осіб (в тому числі і Відповідача ОСОБА_4 ) щодо квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_7 . Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Рішення Суду про визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 від 21.05.2014 року та між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 14.03.2024 року, - відсутні. Натомість Відповідач, заявляючи свої речові права на квартиру на підставі копій документів (договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року, який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; акт розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; заява ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) про повне внесення у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., реєстровий № 220), - створює правову невизначеність для власника квартири третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_7

10.02.2025 Ухвалою суду змінено процесуальний статус ОСОБА_7 у цивільній справі№367/3580/24 з третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , про визнання відсутнім права - прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього.

10.02.2025 Ухвалою суду прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову ОСОБА_3 . Ухвалено розглядати позовні вимоги в наступній редакції: 1) Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року укладений між ОСОБА_3 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року). 2) Визнати відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року.

04.05.2025 від представника позивача ОСОБА_3 адвоката Коротюка М.Г. надійшло клопотання про долучення копії рішення №4 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 01.04.2025 року щодо дисциплінарної відповідальності експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рясного Павла Олександровича та ОСОБА_17 .

18.06.2025 Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Коротюка М.Г. задоволено та застосовано до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ), захід процесуального примусу у виді штрафу та стягнуто з неї в дохід державного бюджету штраф у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 9084 (дев`ять вісімдесят чотири) грн. 00 коп., застосовано до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , захід процесуального примусу у виді штрафу та стягнуто з неї в дохід державного бюджету штраф у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 9084 (дев`ять вісімдесят чотири) грн. 00 коп. за не надання не подані без поважних причин витребувані ухвалою суду від 11.12.2024 року докази та не повідомлення про поважні причини їх неподання, що перешкоджає встановленню всіх обставин справи та взагалі унеможливлює розгляд справи по суті у встановлені цивільним процесуальним законодавством строки.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18.06.2025 року призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження на час проведення експертизи зупинено.

06.08.2025 Ухвалою суду погоджено строк проведення експертизи у цивільній справі №367/3580/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатки до нього, у понад 90 днів календарних днів.

18.08.2025 на адресу суду надійшло клопотання експертів з проханням надати оригінали досліджуваних документів, що були витребувані ухвалою суду від 11.12.2024 від відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4

25.08.2025 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_3 адвоката Коротюка М.Г., в якому він просив звернутись до експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України М. Голіян, С. Потійчук, Л. Ковальчук з метою з`ясування їх думки щодо можливості проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18.06.2025 року у справі №367/3580/24 за відсутності оригіналів досліджуваних документів. В разі, якщо експерти КНДІСЕ М. Голіян, С. Потійчук, Л. Ковальчук повідомлять про неможливість проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18.06.2025 року у справі №367/3580/24 за відсутності оригіналів досліджуваних документів, - постановити ухвалу про припинення проведення експертизи, про що повідомити експертну установу, поклавши на Позивача обов`язок сплатити КНДІСЕ оплату за фактично виконану роботу експертами. У зв`язку з проведенням експертизи повідомити Відповідачів ОСОБА_4 та Дащенко Н.С. про необхідність з метою забезпечення проведення експертизи виконання ухвали Суду від 11.12.2024 року у справі № 367/3580/24 та надання Суду оригіналів запитуваних документів. Зобов`язати Відповідача ОСОБА_5 з метою забезпечення проведення експертизи надати запитувані в клопотанні експертів від 12.08.2025 року №6322/25-34/6323/25-33/6324/5867/25-32 вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів. Зобов`язати Відповідача ОСОБА_4 з метою забезпечення проведення експертизи надати запитувані в клопотанні експертів від 12.08.2025 року №6322/25-34/6323/25-33/6324/5867/25-32 вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів.

Поряд з цим, судом 15.10.2025 направлено лист до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, у якому, ставилось питання про з`ясування думки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Голіяна М., Потійчук С., Ковальчук Л. щодо можливості проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18.06.2025 року у справі №367/3580/24 за відсутності оригіналів досліджуваних документів: договору про спільну діяльність, датований 23.04.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи №367/3580/24 (№ провадження 2/367/1273/2025) на арк. 165-171 в 1 томі; акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність, датований 10.07.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи №367/3580/24 (№ провадження 2/367/1273/2025) на арк. 175 в 1 томі; акту розподілу площ житлового будинку згідно договору про спільну діяльність, датований 29.07.2014 року, фотокопія якого міститься в матеріалах цивільної справи №367/3580/24 (№ провадження 2/367/1273/2025) на арк. 172-174 в 1 томі; заяви, датованої 05.04.2016 року, реєстровий номер 220, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., фотокопія якої міститься в матеріалах цивільної справи №367/3580/24 (№ провадження 2/367/1273/2025) на арк. 178-179 в 1 томі, - просив

30.01.2026 матеріали судової справи повернуті з експертної установи, у зв`язку з не наданням на дослідження оригіналів запитуваних експертами документів.

20.04.2026 ухвалою суду закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду 09.06.2026. У зв`язку з неявкою відповідачів судове засідання було відкладене на 29.07.2026.

Позивач та третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлені. До суду з`явились представники позивача та представник третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Треті особи в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

VІ. Фактичні обставини, встановлені судом, норми права застосовані судом, мотивована оцінка і висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0093 під багатоповерхову житлову забудову.

Вказана земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_3 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим № 555.

Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок було збудовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів ОСОБА_3 та залучених ним фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність.

ОСОБА_5 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий № 556, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року, представляла інтереси ОСОБА_3 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

21.07.2014 року в ДАБІ Київської області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , до експлуатації (КС 143142020606).

У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 132 квартири, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала 8075,4 кв.м.

На підставі договору про спільну діяльність від 21 травня 2014 року, акту розподілу житлових площ від 29 липня 2018 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10 липня 2014 року ОСОБА_6 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав.

Грошові кошти від ОСОБА_6 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_3 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів, що зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 від 27.03.2024 року № 202.

14.03.2024 року ОСОБА_6 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_7 на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шех К.Г.

Разом з тим, Міністерством юстиції України наказом №715/5 від 18.03.2024 року за скаргою ОСОБА_4 рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_6 скасовано.

ОСОБА_5 (діючи від імені ОСОБА_3 ) підписала із ОСОБА_4 договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та наступні документи до вказаного договору: акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року.

Таким чином, ОСОБА_5 уклала правочин щодо передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_4 .

За твердженням позивача ОСОБА_3 , останній не давав своєї згоди ОСОБА_5 на те, щоб остання укладала від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, за доводами ОСОБА_3 , він не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 за квартиру АДРЕСА_2 . Наведене зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 від 27.03.2024 року №202.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або, як у даній справі, підпис учинений повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що підписання правочину представником без належного волевиявлення особи, яку він представляв, свідчить про дефект волі та створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

У разі проставлення підпису повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя, в договорі, який за формою і змістом містить всі істотні умови, не можна стверджувати, що немає сторони договору, а тому договір є неукладеним. В такій ситуації сторона правочину формально є, як і є її підпис, проте особа, яка діяла від імені цієї сторони, не мала права та необхідного обсягу повноважень на вираження волі сторони договору про спільну діяльність, який до того ж не мав волі на укладення такого правочину. Тож за наведених умов можна стверджувати, що договір є укладеним, але оскільки не було волі та волевиявлення позивача, це має наслідком недійсність правочину, вчиненого від його імені шляхом протиправного вчинення правочину від його імені без його волевиявлення.

З огляду на те, що оспорюваний договір підписаний не позивачем, а іншою особою, то, на переконання суду, він є недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки укладений без внутрішньої волі та відповідного йому волевиявлення позивача на укладання такого договору.

Слід також звернути увагу на недобросовісну процесуальну поведінку відповідачів у даній справі.

З огляду на зміст заявлених позовних вимог та обставин, які входять до предмета доказування у межах вирішення даного спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення у даній справі комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Згідно з матеріалами справи суд витребовував у відповідачів: Оригінал договору про спільну діяльність від 23.04.2014 р., який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; Оригінал акту звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; Оригінал акту розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 ; Оригінал заяви ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_18 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим I.B., реєстровий № 220 (у зв`язку з посиланням позивача на відсутність у нього такого оригіналу), проте відповідачі вимог суду не виконали.

Встановивши, що для встановлення дійсної давності виготовлення вищевказаних документів та перевірки доводів позовної заяви необхідні спеціальні знання в сфері почеркознавчих та технічних досліджень документів потрібні їх оригінали, які на вимогу суду відповідачами не надані, суд дійшов висновку про неможливість проведення експертного дослідження (за відсутності об`єкта дослідження).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Як унормовано приписами частини другої статті 44 ЦПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, на учасників судового процесу та їх представників покладено обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд дійшов висновку про те, що відповідачами не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний договір про спільну діяльність не було укладено 23.04.2014 року, як і не доведено обставин його укладення.

Відповідно до стаття 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на те, що відповідачі не виконали Ухвалу суду від 11.12.2024, ухилилися від надання суду оригіналів витребуваних документів, що перешкодило провести призначену судову експертизу, суд вважає за можливе визнати факт того, що оспорювані договори були створені після завершення строку дії повноважень ОСОБА_5 , тим самим доводи позивача знайшли своє підтвердження.

Наведене також стосується і доведення обставин щодо повноважень особи, яка підписала Договір від імені позивача, на його укладення (саме на момент фактичного підписання цього правочину).

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання Договору недійсним з підстав, передбачених приписами частини третьої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України.

Щодо посилань відповідачів на висновок експертів Запорізького відділення Дніпропетровського НДІСЕ №636-24 від 05.09.2024 року, як на доказ того, що заява ОСОБА_3 в особі Дащенко Н.С. №220 від 05.04.2016 року була складена в дату, яка зазначена в цій заяві.

Відповідно до частини п`ятої статті 106 ЦПК України, у висновку зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду.

Однак у висновку експертів Рясного П.О. та Будзієвського М.Ю. від 05.09.2024 року № 636-24, всупереч вимог частини п`ятої статті 106 ЦПК України, не вказано, що цей експертний висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 108 ЦПК України, якщо експертне дослідження пов`язане з повним або частковим знищенням об`єкта експертизи або зміною його властивостей, залучений учасником справи експерт має повідомити відповідного учасника про наслідки проведення експертного дослідження, передбачені цим Кодексом, та одержати письмовий дозвіл на його проведення.

Натомість в тексті висновку № 636-24 від 05.09.2024 року відсутні відомості про те, що експертами Рясним П.О. та Будзієвським М.Ю. здійснювалось повідомлення замовника експертизи ОСОБА_5 про наслідки повного чи часткового знищення об`єкта дослідження, які визначено в частинах третій, четвертій статті 106 ЦПК України.

Вищевказані обставини свідчать про порушення експертами Рясним П.О. та ОСОБА_17 вимог п. 2 ч. 4 ст. 108 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта.

З огляду на наведене, до наданої стороною відповідача копії висновку експертів слід поставитись критично ще й зокрема з тих підстав, що його оригінал суду не був представлений і суд був позбавлений можливості переконатися в відповідності копії оригіналу.

Варто також взяти до уваги рішення № 4 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 01.04.2025 року щодо дисциплінарної відповідальності експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рясного П.О. та Будзієвського М.Ю., яке було винесено за скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Коротюка М. Г.

У відповідності до вказаного рішення, дисциплінарна палата ЦЕКК прийшла до висновку, що в діях Експертів наявний склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 11 частини третьої статті 14 Закону України «Про судову експертизу», а саме порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 щодо оформлення висновку судового експерта. Зокрема, у рішенні №4 також зазначається, що: - «Визначаючи вид стягнення, яке повинно бути застосоване до Експертів, дисциплінарна палата ЦЕКК враховує допущені ними порушення, їх очевидний характер, що свідчить про очевидну недбалість Експертів…»; - «У членів дисциплінарної палати ЦЕКК відсутні відомості про обставини, які б могли свідчити про неможливість Експертів належним чином дотримуватися законодавства при вирішенні поставлених перед ними завдань».

За результатами дисциплінарного розгляду експертів Рясного П.О. та ОСОБА_17 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до них дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Враховуючи зазначене, висновок експертів Рясного П.О. та ОСОБА_17 № 636-24 від 05.09.2024 року не можна вважати надійним джерелом інформації, а достовірність наведених у ньому відомостей з огляду на принцип «переконливості доказів» не переконує суд в його правильності та відповідності отримання у відповідності до норм ЦПК України та відповідних методик проведення експертних досліджень.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_3 та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_7 про визнання відсутнім речового права Відповідача ОСОБА_4 на спірну квартиру, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на спірну квартиру.

За вказаних обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання відсутнім майнового (речового) права на майно не передбачений законом.

Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 погодилась з такими висновками і вважала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Крім того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Оспорюваний договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року, акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року) породжує право невизначеність для позивача та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_7 , оскільки дають відповідачам підстави стверджувати про наявність в них речових прав на спірну квартиру, подавати заявки державним реєстраторам про реєстрацію за собою спірної квартири в ДРРП, а також подавати скарги до Міністерства юстиції України.

Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_7 набула право власності на спірну квартиру на підставі чинного, ніким не оспореного та не визнаного недійсним в судовому порядку правочину договору дарування від 14.03.2024 року. Право власності ОСОБА_7 на спірну квартиру належним чином зареєстроване в ДРРП.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

З урахуванням викладеного, з метою повного розгляду даної справи, забезпечення відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, заявлена позивачем ОСОБА_3 та третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_7 позовна вимога про визнання відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року, підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви, підлягає стягненню з відповідачів.

На підставі ст.ст. 202, 203, 215, 388 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 15, 16, 81, 141, 263-268 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_6 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру та позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання відсутніми майнових прав на квартиру - задовольнити.

Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року укладений між ОСОБА_3 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року).

Визнати відсутнім у ОСОБА_4 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_9 .

Третя особа із самостійними вимогами: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_10 .

Відповідач 1: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_11 .

Відповідач 2: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_12 .

Третя особа без самостійних вимог на строні позивача: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_13 .

Суддя: Л.В. Мерзлий