Рішення № 138804395, 06.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5042/26

Провадження № 2/357/4942/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Білоголової М.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

26.03.2026 представник позивача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 , звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 30.03.2026, обґрунтовуючи тим, що 11.03.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094, який разом із Правилами відкриття кредитної лінії, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений та у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію». На виконання вимог ст. 12 3У «Про електронну комерцію» позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С4048, для підписання кредитного договору №1362-8094 від 11.03.2024. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у розмірі 15000,00 грн для задоволення особистих потреб, на строк - 300 днів, базовий період - 14 днів, зі сплатою відсотків за зниженою відсотковою ставкою - 1,20% в день, стандартною відсотковою ставкою - 1,50% за кожен день користування кредитом, комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору, а позичальник порушив взяті на себе зобов`язання, умови кредитного договору і станом на 17.02.2026 має заборгованість у розмірі 83520,00 грн, яка складається з: 15000,00 грн - заборгованості за кредитом, 66870,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, 1650,00 грн - заборгованості по комісії. Разом з тим Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 9120,00 грн за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 74400,00 грн. Тому, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №1362-8094 від 11.03.2024 у розмірі 74400,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

01.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 18.05.2026 - 12:00.

18.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 28.07.2026 - 09:30, за клопотанням відповідача.

18.05.2026 відповідач - ОСОБА_1 , подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що категорично заперечує проти заявлених позивачем позовних вимог, зважаючи на наступне. На підтвердження надання ОСОБА_1 кредиту на підставі договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1362-8094 від 11.03.2024 та квитанцію LigPay. Проте, у них не зазначено повні дані щодо рахунку, на який здійснювалося перерахування коштів. В довідці про перерахування суми кредиту та квитанції про здійснення перерахування коштів на певні рахунки зазначено про перерахування коштів в сумі 15 000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 . Разом з тим, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження належності рахунку НОМЕР_1 саме відповідачу, та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024. Крім того, розрахунок заборгованості за кредитним договором складений самим позивачем не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження факту надання відповідачу кредиту. Щодо розміру заявлених до стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом, хочу зазначити наступне. Відповідно до умов договору № №1362-8094 від 11.03.2024, сторони погодили, що фіксована процентна ставка складає 1,388% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, і застосовується у межах строку кредитування, зазначеного в пункті 4.12 цього договору. Строк, на який надається кредит 300 днів з дати його надання. Саме за вказаний період у позивача наявне право нарахування процентів за користування кредитом. З наданих ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунків заборгованості слідує, що позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 11.03.2024 до 04.01.2025 включно (300 днів), що у сумі складає 66870,00 грн. Вона не погоджуюсь з такими розрахунками, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-1X від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 11 березня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094 укладений 11 березня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договорів щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,388% є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З урахуванням викладеного, вважаю, що позивачем неправомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом №1362-8094 із застосуванням денної процентної ставки у розмірі 1,388 %, оскільки відповідно до вимог законодавства у сфері споживчого кредитування нарахування процентів мало здійснюватися виходячи з денної процентної ставки у розмірі 1%. У зв`язку з цим розрахунок заборгованості в частині процентів є завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а тому підлягає перерахунку. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Разом з тим, згідно ч. 1-2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком с істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, може зменшити загальний розмір відсотків річних за користування кредитними коштами. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, справа № 902/417/18, а також у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Так, розмір заборгованості за договором № 1362-8094 від 11.03.2024, за тілом кредиту - 15000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 59 400,00 грн. Тобто, заборгованість за відсотками у чотири рази перевищує заборгованість за основним боргом. З огляду на викладене, враховуючи принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також очевидну иеспівмірність заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами, які у понад чотири рази перевищують суму основного боргу, відповідач вважає такі нарахування несправедливими та такими, що порушують баланс прав і обов`язків сторін договору. При цьому наслідки невиконання відповідачем зобов`язання фактично стали для кредитора більш вигідними, ніж належне виконання договору, що суперечить суті цивільно-правової відповідальності та вимогам законодавства про захист прав споживачів. У зв`язку з цим, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором № 1362-8094 від 11.03.2024 до розміру основного боргу, а саме до 15000 грн. Таким чином, з урахуванням викладеного, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що кредитний договір в електронній формі був укладений саме відповідачем, а відтак не доведено належним чином факту виникнення у відповідача відповідних зобов`язань. Разом із тим, навіть у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідач просить суд врахувати принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також положення законодавства про захист прав споживачів щодо несправедливості умов договору. Заявлений позивачем розмір процентів є очевидно неспівмірним, оскільки у понад чотири рази перевищує суму основного боргу, а наслідки невиконання зобов`язання фактично стали більш вигідними для кредитора, ніж належне виконання договору. У зв`язку з цим, у разі задоволення позовних вимог, відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення процентів за користування кредитними коштами за Договором про відкриття кредитної лінії № 1362-8094 від 11.03.2024 до розміру, що не перевищує 50 % суми отриманого кредиту та є співмірним із сумою основного боргу. Тому, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, до позову додано клопотання, в якому представник позивача, в особі директора Є.В. Резуєва, просить розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач - ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи провести за її відсутності.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

28.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з?явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 11.03.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094, відповідно до умов якого кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику грошових коштів (далі - Кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно п. 2.4. Договору, мета отримання Кредиту, тобто мета відкриття Кредитної лінії: для задоволення особистих потреб Позичальника.

Згідно п. 4.1 Договору, розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту 15000,00 грн. Дата надання/видачі Кредиту: 11.03.2024.

Згідно п. 4.2. Договору, спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок Кредиту: Кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього Договору, на банківський рахунок Позичальника шляхом використання вказаних Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Згідно п. 4.3. Договору, плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо п. 4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту). Тип процентної ставки за користуванням Кредитом - фіксована. Процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом, однак Позичальнику на умовах, вказаних у цьому Договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися Кредитом за Зниженою процентною ставкою. Надана клієнту в межах програми лояльності Знижена ставка діє і залишаються незмінною протягом.

Згідно п. 4.4. Договору, базовий період складає 14 календарних днів.

Згідно п. 4.6 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання Позичальником права користування Кредитом за Зниженою ставкою).

Згідно п. 4.7 Договору комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого Кредиту (якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0% (нуль відсотків), вказане означає, що комісія за видачу Кредиту є відсутньою).

Згідно п. 4.9 Договору, Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 04.01.2025.

Згідно п. 5.1 Договору позичальник зобов`язується повертати Кредитодавцю отриманий Кредит у останні дні останніх 8 (восьми) Базових періодів Строку кредитування згідно Графіку платежів за Договором за зниженою ставкою (Додаток № 3 до цього Договору), шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. Кредит вважається повернутим Кредитодавцю з моменту зарахування суми грошових коштів у повному розмірі виданого Кредиту на банківський рахунок Кредитодавця.

Згідно п. 12.1. Договору, цей Договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту. Укладаючи цей Договір, Позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на вебсайті Кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього Договору, а тому добровільно та свідомо укладає цей Договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Згідно п. 12.3. Договору, позичальник даним підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою та п`ятою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання

Також, 11.03.2024 відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (С4048 та А4048) підписані правила відкриття кредитної лінії які затверджені наказом директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» №12-П від 27.02.2024, паспорт споживчого кредиту та таблиця обчислення загальної вартості кредиту, які є невід?ємною частиною договору згідно п. 12.13 Договору.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що кредитний договір в електронній формі був укладений саме відповідачем.

Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

Згідно п. 3.1 Договору, цей Договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно п. 3.2 Договору для укладання цього Договору, у порядку встановленому Правилами, Позичальник надає Кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати Кредит, шляхом заповнення на вебсайті Кредитодавця усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, Позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою вебсайту Кредитодавця та які необхідні для укладення цього Договору. Позичальник несе відповідальність за дійсність та достовірність таких даних.

Згідно п. 3.10 Договору укладаючи цей Договір, Кредитодавець та Позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч.12. ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що цей Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи цей Договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору та Правил.

Згідно п. 3.11 Договору сторони узгодили, що Кредитодавець надсилає (повторно надсилає) Позичальнику підписаний Договір у Особистий Кабінет Позичальника та на його електронну адресу grigorcukolena3@gmail.com.

Судом встановлено, що у договорі про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 відповідачем зазначено її персональні дані, а саме: ПІБ, номер паспорта, РНОКПП, місце проживання, електронна пошта ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та номер карткового рахунку № НОМЕР_1 .

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази несанкціонованого доступу до особистого кабінету відповідача, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису та відсутні докази про те, що кредитний договір укладено іншою особою.

Також, відповідач доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи платника податків, реквізити банківської картки, електронна пошта) були використані товариствами для укладення кредитного договору від її імені, до суду не надано.

Крім того, у контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою, а надання копії електронного договору, підписаного таким ідентифікатором, є достатнім доказом прийняття оферти відповідачем.

Слід зазначити, що якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

Підписання договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (С4048), свідчить про те, що ОСОБА_1 цілком зрозуміла всі умови договору та електронним підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Судом встановлено, що електронний підпис був накладений одноразовим ідентифікатором, який складається з унікальної буквено-цифрової послідовності, згенерований позикодавцем й надісланий клієнту індивідуально, а тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним та здійснено з дотриманням вимог законодавства, натомість остання будь-яких доказів на спростування вказаних обставин до суду не надала.

Також, суд враховує, що принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: частиною першою статті 8 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Отже, встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 11.03.2024 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання нею коштів, а саме позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту перерахування грошових коштів саме на її рахунок.

Суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.

Перерахування на платіжну картку відповідача ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) грошових коштів у розмірі 15000,00 грн за договором про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 підтверджується квитанцією №2436097659 від 11.03.2024 та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту, з яких вбачається, що 11.03.2024 на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , яка зазначена останньою у кредитному договорі, було перераховано кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн, за допомогою системи «LiqPay».

Отже, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 кошти в сумі 15000,00 грн.

Вказані обставини підтверджується матеріалами справи в електронні формі та не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже встановлено, що відповідач з умовами договору була ознайомлена, підписала договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024, отримала кредит у розмірі 15000,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушила.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У даному випадку, позивачем доведено факт укладення договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 15000,00 грн та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 у розмірі 15000,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 59400,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, що складений самим позивачем не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження факту надання відповідачу кредиту.

Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача виходячи з наступного.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості.

Згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Встановлено, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до ліцензії виданої ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, тому вказане товариство не може надати первинні банківські документи.

Отже, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачкою кредитних коштів за договором, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надала.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що відповідно до умов договору № №1362-8094 від 11.03.2024, сторони погодили, що фіксована процентна ставка складає 1,388% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, і застосовується у межах строку кредитування, зазначеного в пункті 4.12 цього договору. Строк, на який надається кредит 300 днів з дати його надання та саме за вказаний період у позивача наявне право нарахування процентів за користування кредитом. Крім того, договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094 укладений 11.03.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договорів щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,388% є нікчемними в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим розрахунок заборгованості в частині процентів є завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а тому підлягає перерахунку. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Разом з тим, згідно ч. 1-2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком с істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Тому, враховуючи принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також очевидну иеспівмірність заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами, які у понад чотири рази перевищують суму основного боргу, відповідач вважає такі нарахування несправедливими та такими, що порушують баланс прав і обов`язків сторін договору.

Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача виходячи з наступного.

Так, на підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

З наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором №1362-8094 від 11.03.2024, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.02.2026 становить 83520,00 грн, яка складається з: 15000,00 грн - заборгованості за кредитом, 1650,00 грн - заборгованості по комісії та 66870,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, яка нарахована в період з 11.03.2024 до 04.01.2025, тобто в межах строку кредитування, яка визначена умовами договору.

Разом з тим, Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 9120,00 грн за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 74400,00 грн, яка складається з: 15000,00 грн - заборгованості за кредитом та 59400,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Так, дійсно відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Однак, вказані норми застосовуються щодо нарахування непропорційно великих сум штрафних санкцій за порушення виконання позичальником умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не до відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.

Також, при розгляді справи відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору щодо визначення розміру відсоткової ставки, у зв`язку з їх невідповідністю ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вирішення цього питання в рамках даної справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.

Так, відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає про правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23.

Однак, суд відхиляє доводи відповідача, про те, що вказані висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається представник відповідача (№679/1103/23) встановлені різні фактичні обставини.

Крім того, у вказаній постанові міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у якій зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Також, у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Таким чином, проценти за користування кредитом визначені відповідно до ст. 1048, 1054, 10561 ЦК України, не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до п. 6.9. Договору позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити Кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу Кредитодавця. У разі подання такого повідомлення не особисто Позичальником справжність підпису Позичальника на такому повідомленні має бути посвідчено нотаріусом у порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат». У разі подання повідомлення у вигляді електронного документу таке повідомлення повинно бути підписано електронним підписом Позичальника у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні довірчі послуги». В такому випадку Позичальник зобов`язаний протягом 7 (семи) календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від цього Договору повернути Кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з Договором та сплатити проценти за період з дня одержання Кредиту до дня його повернення за ставкою, яка діяла під час фактичного користування Кредитом.

Тому, вимога позивача про стягнення відсотків є обґрунтованою, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором №1362-8094 від 11.03.2024, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором, які підписані відповідачем, відтак, остання була обізнана з такими умовами договору перед його укладанням.

Також, згідно із ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Так, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% (тобто з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); починаючи з 21.08.2024 та надалі -1%.

У той же час, договір про відкриття кредитної лінії №1362-8094, укладений 11.03.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та згідно з п. 4,6 Договору розмір денної відсоткової ставки в межах строку кредитування (300 днів) складає 1,5%.

Ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Суд, проаналізувавши умови кредитного договору, у контексті щоденної відсоткової ставки за користування кредитом протягом строку кредиту з 21.08.2024 до 04.01.2025 (закінчення строку кредиту) у взаємозв`язку із положеннями ч.5 ст.8, ч.5 ст.12 та п.17 розділу 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», встановив, що умова п. 4.6 Договору щодо сплати щоденних відсотків за користування сумою кредиту протягом визначеного строку у розмірі 1,50% у день є нікчемною, оскільки порушує права відповідача, як споживача кредитних послуг щодо відповідності умов Кредитного договору положенням Закону України «Про споживче кредитування» в контексті максимальної щоденної відсоткової ставки, що визначена цим нормативно-правовим актом, починаючи із 24.12.2023.

За даним договором позивачем у період з 11.03.2024 до 24.03.2024 (14 календарних днів) нарахування відсотків відбувалося за процентною ставкою -1,20%, що становить розмір 2520,00 грн та у період з 25.03.2024 до 20.08.2024 (149 календарних днів) нарахування відсотків відбувалося за процентною ставкою -1,50%, що становить розмір 33525,00 грн та є правомірним

Проте, у період з 21.08.2024 до 04.01.2025 (137 днів) проценти нараховано за ставкою - 1,50% в день, а тому підлягають перерахунку з розрахунку щоденної відсоткової ставки в розмірі 1% замість 1,50%.

Таким чином, розмір відсотків за 21.08.2024 до 04.01.2025 на суму боргу 15000,00 грн (за 137 календарних днів) становить 20550,00 грн (15000,00*1%*137).

Отже, загальний розмір відсотків у період строку кредиту з 11.03.2024 до 04.01.2025 складає 56595,00 грн (2520,00 грн + 33525,00 грн + 20550,00 грн), а тому вказана сума боргу за процентами підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, суд звертає увагу на суперечливу поведінку сторони відповідача у даній справі, в контексті доктрини venire contra factum proprium та зловживання процесуальними правами. Оскільки сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення проти нарахування відсотків за цим договором, вказує на недоведеність факту невиконання умов кредитного договору відповідачем. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов`язань.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, сформульованих, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/2418/17 та від 21.11.2018 у справі № 910/8123/17, сторона, яка своєю поведінкою або процесуальними заявами створює у іншої сторони обґрунтоване уявлення про певний стан правовідносин, не вправі згодом займати протилежну позицію.

Отже, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо відсотків з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача є непослідовними та відхиляються судом.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 у розмірі 71595,00 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а тому, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2562,03 грн.

Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 598, 599, 610, 612, 625-629, 634, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1362-8094 від 11.03.2024 у розмірі 71595,00 грн (сімдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 00 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2562,03 грн (дві тисячі п`ятсот шістдесят дві гривні 03 копійки).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», ЄДРПОУ:38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, місто Київ, 01133.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 06.08.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко