Рішення № 138804396, 05.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/192/26

Провадження № 2/357/2752/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Цукуров В.П.,

секретар судового засідання - Чайка О.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Малиневського П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 у місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Підстави та предмет позову.

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі «Позивач») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі «Відповідач»), треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.

З 2019 року він з Відповідачем перебували у фактичних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син - ОСОБА_3 . У 2024 році відносини між сторонами припинилися. Позивач та Відповідач проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Після припинення відносин між сторонами син залишився проживати та проживає з Позивачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні.

Відповідач з дитиною не проживає, безпосередньої участі у її вихованні та утриманні не бере. Участь матері у житті дитини є періодичною та нетривалою. Позивач як батько постійно здійснює догляд та утримання сина, готує їжу, збирає до дитячого садка, забирає із садка, дбає про щоденні потреби дитини. Усі життєво необхідні рішення щодо лікування та обстеження дитини змушений приймати він, тоді як мати фактично відсутня в житті дитини, у телефонному режимі не завжди може вийти на зв`язок, повноцінно не може утримувати та виховувати дитину, здійснювати догляд із поважної причини, зокрема через поганий стан свого здоров`я, потребу у постійному сторонньому догляді. Крім того, вона вимушена допомагати здійснювати догляд за своєю матір`ю, яка хворіє на психічні розлади та перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері.

Дитина потребує повсякденного догляду, щоденного захисту, зокрема й під час повітряних тривог, систематичного утримання та контролю, що за обставин, описаних вище, в змозі робити лише Позивач як батько.

Позивачем створено належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Дитина відвідує заклад дошкільної освіти, забезпечена усім необхідним. Позивач належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до внутрішнього світу. Він як батько відповідальний у питаннях здоров`я дитини.

Позивач має постійне місце роботи, є військовослужбовцем Збройних сил України має стабільний дохід та позитивні характеристики, що надає йому можливість для належного матеріального забезпечення, утримання та виховання дитини.

Позивач жодних перешкод щодо зустрічей матері та сина не чинить.

Позивач не вбачає підстав для позбавлення матері батьківських прав, водночас відсутність матері ускладнює можливість реалізації ним прав щодо дитини, тому він обрав такий спосіб захисту свого права та прав дитини, щоб повною мірою реалізувати батьківські права в її інтересах.

Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, що має юридичне значення, оскільки Позивач із Відповідачем шлюбу не укладали, відносини між ними припинилися, та з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує та утримує дитину. Це може вплинути на його права на отримання соціальної допомоги як батька, що самостійно виховує дитину, можливість забезпечення відпочинком та оздоровленням, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, одноосібне вирішення питання лікування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, звільнення з військової служби задля виконання свого батьківського обов`язку з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Посилаючись на приписи матеріального та процесуального права України, Позивач просив суд:

визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), разом із його батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );

встановити факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) самостійно виховує та утримує малолітню дитину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), без участі матері ОСОБА_2 .

Рух справи. Позиції сторін та третіх осіб.

02.03.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області. Зобов`язано орган опіки та піклування Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області подати суду висновок по суті спору (а.с. 37).

26.03.2026 року до суду від представника Позивача надійшла заява про залучення третьої особи, у якій останній просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військову частину НОМЕР_1 (а.с. 57-58).

07.04.2026 року ухвало суду, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі у якості третьої особи військову НОМЕР_4 (а.с. 61-62).

25.03.2026 року до канцелярії суду від представника Позивача надійшла заява, у якій той просив викликати у якості свідка ОСОБА_4 , яка є бабусею дитини та може підтвердити обставини, на які посилається Позивач (а.с. 70-71).

29.04.2026 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 77).

29.05.2026 року до канцелярії суду від Органу опіки та піклування - виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області надійшло рішення від 26.05.2026 року №373 «Про надання висновку щодо вирішення судового спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 », відповідно до якого доцільним слід вважати визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його батьком ОСОБА_1 (а.с. 86-87).

У судових засіданнях Позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити. Надали пояснення, аналогічні за змістом позовної заяви. Позивач пояснив, що він не звертався з позовом до Відповідача про позбавлення її батьківських прав відносно сина, як і не звертався із заявою/позовом про стягнення з неї аліментів на утримання їхнього сина.

У всі призначені по справі судові засідання Відповідач не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. 12.02.2026 року подала до суду заяву, у якій зазначила, що не має можливості повноцінно доглядати та утримувати сина ОСОБА_5 , тому не заперечує проти його проживання разом з його батьком. Зазначивши, що спір щодо місця проживання дитини відсутній, просила відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги. У задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_5 його батьком не заперечувала (а.с. 55).

У судовому засіданні представник Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради зазначила, що під час засідання комісії з підготовки висновку до суду було заслухано думку Позивача, його бабусі та двоюрідного брата. На засідання двічі запрошували Відповідача, але вона не прийшла. Комісією було досліджено умови проживання дитини та встановлено, що Позивач разом із своїми рідними забезпечили усі умови для проживання дитини, повністю взяли на себе обов`язок щодо її виховання. Визначити батьківський потенціал матері дитини за можливе не вбачається за можливе. Під час відвідування її квартири по вулиці Східна працівниками служби було встановлено, що двері житла були причинені і через щілину видно, що квартира є непридатною для проживання. Дитина залишається фактично без батьківського піклування, адже тато перебуває в Збройних Силах України, а мати не цікавиться його долею. Таку дитину необхідно помістити до відповідного закладу сімейного типу, проте це не відповідатиме інтересам дитини.

У судові засідання представники інших учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Показання свідків.

04.08.2026 року допитана в судовому засіданні за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_4 пояснила наступне. Вона є 1955 року народження, тобто їй повних 70 років, є бабусею Позивача та прабабусею дитини - ОСОБА_6 . Свідок проживала разом із ними близько трьох років. Батько Позивача розірвав шлюб з донькою свідка. Остання поїхала та Позивач з 18 років проживав разом із свідком. Коли сторони розійшлися, Позивач разом з Тімуром залишилися проживати зі свідком, допоки Позивача не забрали служити в ЗСУ. Вихованням дитини повністю займався Позивач, а свідок, як бабуся, підказувала коли викликати лікаря як дитина захворіла тощо. Вона допомагала водити дитину у садочок. Відповідач не приходила до дитини. Навіть перебуваючи на війні Позивач кожного дня телефонує до дому, цікавиться дитиною, спілкується з сином. Відповідач не присилала дитині кошти, натомість свідок якось їй допомагала, оскільки їй потрібні були кошти на ліки. Жодних перешкод у спілкуванні з дитиною Відповідачу ніхто ніколи не чинив. Свідку дуже важко доглядати дитину в силу її віку та стану здоров`я, а також тому, що вона працює.

06.08.2026 року допитана в судовому засіданні за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_7 пояснила наступне. Вона є керівником Центру раннього розвитку «Пізнайко». Їй відомо, що ОСОБА_8 відвідує садочок 3 роки, на цей час його приводить бабуся і потім забирає також вона. Свідок знає Позивача як батька ОСОБА_8 , який також приймав і приймає участь у вихованні дитини. Відповідача вона не знає, утім від працівників чула, що перший рік дитину до садочка приводила вона. Тімур говорить, що йому не вистачає тата, оскільки він зараз живе з бабусею.

1. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 27.11.2025 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №826 (а.с.18).

Відповідно до довідки ТОВ «ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «РОСЬ-ГУМА» від 05.01.2026 року №РГ00-000001 та характеристики на працівника Позивач працював на даному підприємстві з 20.01.2024 року по 21.08.2025 року. Його дохід за період з 01.08.2024 року по 21.08.2025 року склав 294584,70 гривень. Характеризується позитивно (а.с. 108, 109).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2025 року №5837 Позивач перебуває на військовій службі (а.с. 15).

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_6 та посвідчення про відрядження від 29.07.2026 року №3969 Позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 103, 104-107).

Яу вбачається з довідки-характеристики на дитину, яка відвідує заклад дошкільної освіти син сторін ОСОБА_3 відвідує Центр Розвитку Дитини «Пізнайко» з 22.04.2024 року по теперішній час. Позивач та бабуся дитини ОСОБА_4 підтримують постійний контакт із педагогами, своєчасно отримують та враховують рекомендації щодо виховання і розвитку дитини. Дитина проживає з батьком. Мати дитини проживає окремо від дитини, активної участі у вихованні та забезпеченні дитини не бере, із вихователями не контактує (а.с. 110-111).

Згідно з довідкою КНП БМР «МІСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» від 26.11.2025 року №245 Відповідач пройшла ЛКК у даному закладі охорони здоров`я. Діагноз: остеохондроз поперекового відділу хребта. Спонделіоз. Спонделіоартроз. Стеноз хребтового каналу. Форамінальна грижа. Виражений больовий синдром. Порушення статики ходи. Призначено оперативне лікування на 16.11.2025 року. Потребує постійного стороннього догляду (а.с. 17).

29.05.2026 року до канцелярії суду від Органу опіки та піклування - виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області надійшло рішення від 26.05.2026 року №373 «Про надання висновку щодо вирішення судового спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 », відповідно до якого доцільним слід вважати визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його батьком ОСОБА_1 (а.с. 87).

Норми матеріального та процесуального права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 36 рішення від 09.12.2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена ЄСПЛ у пункті 50 рішення від 13.01.2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України» Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини (далі Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст.80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 2 статті 1 Сімейного кодексу України (далі СК України) регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Згідно з частинами 1, 3 статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Частиною 5 статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з частинами 1, 2 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1, 4 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Частиною першою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно зі статтею 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

У постанові від 09.02.2023 року у справі №753/572/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першорядним завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Висновки суду.

Щодо визначення місця проживання дитини.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суди крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлюють та надають належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед виходять з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуються балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме інтересам дитини.

При винесенні даного рішення судом враховується малолітній вік дитини, її фактичне проживання увесь час з Позивачем та його матір`ю людиною похилого віку, якій після мобілізації Позивача до лав ЗСУ одній об`єктивно складно забезпечувати належне виховання, навчання, догляд та безпеку дитини.

Щодо правової позиції Відповідача суд виходить з того, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати й неформального значення.

Тому суд не погоджується з доводами Відповідача про відсутність між сторонами спору щодо місця проживання дитини. У даній справі можливо зробити висновок про те, що між сторонами залишилося неврегульованим питання щодо місця проживання дитини, а наведена позиція Відповідача є його правовою позицією, направленою на те, щоб схилити суд до відмови Позивачу у задоволенні позову в цій частині вимог.

Суд також ураховує вищенаведені висновки Верховного Суду про те, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першорядним завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Отже, ураховуючи наявні у матеріалах справи характеристики щодо Позивача, довідки щодо розміру його доходів, висновок органу опіки та піклування, медичну довідку щодо стану здоров`я Відповідача, показання свідків, зміст відзиву на позовну заяву, даючи оцінку всім зібраним доказам, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що в найкращих інтересах малолітньої дитини буде її проживання саме з батьком. Цю позовну вимогу необхідно задовольнити та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його батьком ОСОБА_1 .

Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Системний аналіз вищенаведених норм матеріального права дозволяє виснувати, що з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі №468/1025/23, від 27 березня 2025 року у справі №353/886/24 та інших.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, та стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.

Отже, для підтвердження факту самостійного виховання дитини обов`язковим елементом є наявність виключних (непереборних/виняткових/неординарних/особливих) обставин у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; через вади здоров`я; батько або матір зникли, визнані судом безвісно відсутніми; позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Наведені вище виключні обставини у даній справі відсутні, а саме по собі проживання матері окремо від дитини не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини виключно батьком, а також не звільняє обох батьків від обов`язку виховувати та утримувати дітей.

Суд звертає увагу, що свідоме ухилення одного з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджене лише рішенням суду у разі вирішення питання про позбавлення батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22.

Як пояснив Позивач у судовому засіданні, він не звертався з позовом до Відповідача про позбавлення її батьківських прав відносно сина, як не звертався і з заявою/позовом про стягнення з неї аліментів на утримання їхнього сина.

Підсумовуючи, суд ще раз наголошує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини можливе лише у випадках, коли інший з батьків юридично усунений від виконання обов`язків (смерть, позбавлення прав, недієздатність, тощо).

Отже, у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини Позивачу необхідно відмовити. Правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги у суду немає.

Застереження та роз`яснення суду.

Відповідач - мати дитини, не обмежена у своєму праві на спілкування з сином, турботу та участь у вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу для спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог, з урахуванням обраного Позивачем способу захисту права, в найкращих інтересах дитини, на підставі наданих сторонами суду доказів.

Щодо судового збору.

Згідно з п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи учасники бойових дій. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням, а тому витрати по сплаті судового збору за першу позовну вимогу (яку задоволено) необхідно покласти на Відповідача, а за другу позовну вимогу (у задоволенні якої відмовлено) на державу.

3. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його батьком ОСОБА_1 .

У задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) гривень.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Треті особи:

Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, місцезнаходження: вулиця Петра Скоропадського, будинок 8, місто Біла Церква, Київська область, 09107, код ЄДРПОУ 35615529.

Орган опіки та піклування виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Київська область, 09117, ЄДРПОУ 04055009.

Військова частина НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 .

Повне судове рішення складено 06.08.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров