Рішення № 138788248, 06.08.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

06.08.2026

Справа №489/4876/26

Провадження №2/489/2828/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію

встановив.

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 18169 грн. 82 коп. та судовий збір у розмірі 3328 грн. 00 коп. Мотивуючи свої вимоги тим, що в опалюваних сезонах 2022-2026 позивач здійснював постачання теплової енергії, зокрема, до будинку АДРЕСА_1 . Загальна сума заборгованості становила 18169,82 грн.. Ухвалою Інгульського районного суду м.Миколаєва від 24.10.2025 скасовано судовий наказ про стягнення з відповідачіі заборгованості за спожиту теплову енергію. 01 жовтня 2021 на офіційному сайті ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» була опублікована інформація щодо затвердження Постановою КМУ від 08.09.2021 № 1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послугу з постачання теплової енергії та форму заяви до нього. Для розрахунків за надані послуги теплопостачання було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 у відповідності до п. 5 ст. 13 Закону 2189. Згідно з відомостями Витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Нарахування відповідачам сум оплати за спожиту теплову енергію за період з 01.02.2022 по 01.03.2026 здійснювалося за тарифами відповідно до норм чинного законодавства. Позивач надав теплову енергію за період з 01.02.2022 по 01.03.2026 на суму 18169,82 грн., за яку відповідачі не сплатили та не виконали свої зобов`язання, чим завдали позивачу матеріальну шкоду.

09 червня 2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить застосувати строки позовної давності за період з 01.02.2022 по 28.05.2023 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.02.2022 року по 28.05.2023 року перебувають поза межами трирічного строку позовної давності та не можуть бути задоволені судом. Житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 нараховувалися у відомчому гуртожитку, який належав АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект». Він ніколи не був і не є власником або співвласником зазначеного майна. Трудові відносини його з АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» були повністю припинені 21.08.2020 на підставі наказу № 1688-01/4-К. З моменту звільнення у 2020 році він втратив будь-які правові підстави на користування вказаним відомчим житлом, звільнив приміщення та фактично за цією адресою не проживав, що виключає факт споживання послуг позивача. Проте, вказаний договір найму від 01.09.2023 є неукладеним, оскільки він його не підписував, жодної згоди на його оформлення не надавав, а підпис у документі йому не належить. Дізнавшись про існування цієї фальсифікації, Відповідач 1 негайно звернувся до КЖЕП ММР «Зоря» із письмовими заявами від 29.05.2025 та 05.06.2025, у яких офіційно заперечив факт укладення правочину та попередив про кримінальну відповідальність за підробку документів. Позиція балансоутримувача, викладена у листі № 92 від 06.06.2025, є суто формальною та не підтверджує волевиявлення Відповідача 1 на укладення договору. Більше того, розпорядження про передачу гуртожитку на баланс КЖЕП було видано 01.09.2023 у той самий день, яким датовано нібито укладений з Відповідачами договір найму. Водночас, він припинив трудові відносини з АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» ще 21.08.2020, тобто за три роки до набрання чинності вказаним розпорядженням, і фізично не мав правових підстав для отримання відомчого житла у 2023 році. Жодних судових рішень, які б підтверджували законність чи чинність вказаного договору найму, немає. Оскільки первинний договір найму є неукладеним та оспорюваним, він не може слугувати законною підставою для виникнення будь-яких зобов`язань перед третіми особами, зокрема перед позивачем. Факт наявності реєстрації місця проживання Відповідача 1 за спірною адресою до травня 2025 року не є умовою для автоматичного стягнення коштів. Обов`язок оплати за житлово-комунальні послуги заснований на факті їх реального споживання або наявності статусу власника, що у Відповідача 1 відсутнє. Організація примусового зняття з реєстраційного обліку колишнього працівника є виключним правом та юридичним обов`язком балансоутримувача (власника) відомчого житла, який виявив бездіяльність з 2020 року. Крім того, неотримання офіційного зняття з реєстрації у період з 2022 по 2025 роки зумовлено об`єктивними обставинами непереборної сили, пов`язаними із веденням бойових дій та регулярними обстрілами міста Миколаєва, що обмежувало безпечний доступ до органів реєстрації та ЦНАП. Як тільки робота державних реєстрів стабілізувалася, Відповідач 1 офіційно знявся з реєстраційного обліку за цією адресою 28 травня 2025 року (Витяг № 2026/009172860). Незважаючи на це, Позивач безпідставно продовжував здійснювати нарахування за теплову енергію на ім`я Відповідача 1 аж до 01.03.2026.

Від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що Відповідач-1 просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову, але таке твердження Відповідача-1 про спливання позовної давності є передчасним. У спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, в силу введеного карантину, воєнного стану, та положень п.п. 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, на момент подання позову не спливла. Посилання Відповідача-1 на те, що він не є власником житлового приміщення, а тому не зобов`язаний сплачувати за спожиту теплову енергію, не мають правового значення для вирішення спору. За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов`язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками. Враховуючи наведене, зобов`язання щодо оплати комунальних послуг покладається не лише на власника, а й на особу, яка користується житлом на законним підставах. За адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані Відповідач-1(з 02.07.2010) та Відповідач-2 (інформація щодо дати реєстрації відсутня). Окрім того, що Відповідач-1 був зареєстрований за вказаною адресою, що вказує на те, що він у розумінні чинного законодавства є споживачем послуг з постачання теплової енергії, ним був наданий договір найму від 01.09.2023, укладений між ним та КЖЕП ММР «ЗОРЯ» та акт прийому-передачі житлового приміщення, який також підтверджує його статус як споживача послуг, який зобов`язаний сплачувати за надані комунальні послуги. Твердження Відповідача-1 про не підписання договору є голослівними та такими, що не підтверджені належними доказами. До відзиву на позовну заяву Відповідачем-1 був наданий договір найму від 01.09.2023, який не був ним оскаржений в судовому порядку. Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тому саме лише заперечення Відповідача-1 щодо належності підпису не можуть свідчити про відсутність договірних відносин.

29 червня 2026 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що з 2013 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 вона фактично не проживає, що було встановлено у судовій справі № 2/489/1260/13. З того часу вона не користувалася та не користується вказаним об`єктом нерухомого майна, а отже, не отримувала від ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» комунальну послугу для власних потреб, на неї не відкрито особовий рахунок за ці послуги, вона не споживала і не могла споживати теплову енергію, що поставлялася позивачем за вказаною адресою, відповідно не сплачувала рахунки, оскільки не є споживачем у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Позивачем не надано доказів факту приєднання ОСОБА_2 до умов індивідуального договору. Сам по собі факт реєстрації особи у житловому приміщенні не може вважатися належним доказом того, що вказана особа отримувала та користувалася комунальною послугою, споживала її для власних потреб. Щодо факту не знаття її з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема, в період з 2022 по 2026 років слід зауважити, що це обумовлено об`єктивними обставинами непереборної сили, пов`язаної з початком повномасштабної війни Російської Федерації проти України. Вона разом з донькою виїхала за межі України з березня 2022 року, де перебуває по сьогоднішній день. Вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.02.2022 по 28.05.2023 перебувають поза межами трирічного строку позовної давності.

09 липня 2026 від представниці позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої просить задовольнити позовні вимоги. Вказує, що ОСОБА_2 у відзиві на позов зазначає, що з 2013 року не проживає за місцем реєстрації, а фактично проживає за іншою адресою. Однак зазначені обставини не звільняють особу від виконання обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг, якщо така особа є належним споживачем або на неї покладено відповідний обов`язок законом чи договором. Верховний Суд неодноразово зазначав, що сам по собі факт непроживання не є безумовною підставою для звільнення від оплати комунальних послуг. ОСОБА_2 не заперечує, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , за якою утворився борг та по теперішній час місце реєстрації її не змінилось. Договір найму житлового приміщення від 01.09.2023, укладений між КЖЕП ММР «ЗОРЯ» та ОСОБА_1 (міститься у матеріалах справи) є правомірним і дійсним у розумінні ст. 204 ЦК України. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні чинного законодавства України, та нарівні зі ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Щодо строків позовної давності пояснюємо наступне. У спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, в силу введеного карантину, воєнного стану, та положень п.п. 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, на момент подання позову не спливла.

Ухвалою суду від 02.06.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом у судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль», є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, в тому числі до будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалюваного сезону.

Позивач в своєму позові зазначає, що згідно п. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який введено в дію з 01.05.2019 № 2189, між позивачем та відповідачем діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позивач має обов`язок сплачувати за витрати місць загального користування та допоміжних приміщень, однак в період з 01.02.2022 не сплачували за постачання теплової енергії.

Відповідно до інформаційної довідки про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого/задекларованого місця проживання особи з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з адресної картки програмного забезпечення Реєстру територіальної громади м. Миколаєва, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Знятий з реєстрації місця проживання 28.05.2025.

Позивач надав теплову енергію за період з 01.02.2022 по 01.03.2026 на суму, з урахуванням перерахунку складає 18169,82 грн..

Відповідачами борг не погашено, спір не урегульовано.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (у редакції, чинній на момент існування правовідносин) споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки, дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі. Згідно з п. 3 ст. 30 цієї Постанови споживач зобов`язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Відсутність підписаного договору не звільняє споживачів від сплати наданих їм послуг, оскільки відповідно ч. 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні відносини виникають не тільки з письмових чи усних угод, а і з дій та вчинків осіб.

Обов`язок сплатити вартість теплової енергії випливає з самого факту користування тепловою енергією. Відтак, навіть за відсутності договору між сторонами, відповідач зобов`язаний сплачувати послуги за теплопостачання.

З 1 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189. На підставі п. 3 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону позивач є виконавцем послуги з постачання теплової енергії. Стаття 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачає що, надання послуги з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями статті 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що обов`язком споживача, у даному випадку відповідача, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Як зазначив позивач, підприємством вживалися всі заходи, щодо пропонування споживачам укласти договори про надання населенню послуг з централізованого опалення та підігріву питної води, шляхом оголошень в засобах масової інформації, розповсюдження листів з пропозиціями укладення договору, доставки проектів договорів в квартири абонентів.

Згідно п. 24 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності пропорційно опалювальній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання ( у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному ст.. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячкового водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнанні індивідуальними системами опалення/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання)та постачання гарячої води.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньо будинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Відповідно до п.п. 24, 36, 37, 38 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку, до визначення договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до Укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на задоволення опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пункт 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як встановлено на підставі частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року (в редакції постанови № 1022 від 08 вересня 2021 року) (далі Правил), 01 жовтня 2021 року на офіційному сайті ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» (https://ntec.mk.ua) була опублікована інформація щодо затвердження типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги постачання теплової енергії та форму заяви до нього.

Відповідно до пункту 13 Правил індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Як встановлено відповідачі протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Отже, відповідачами було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов`язку сплачувати надані послуги.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Відповідно до п. 5 Індивідуального договору, обсяг спожитої споживачем послуги визначається, як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної як розділеної згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення розділяється також на споживачів, приміщення яких обладнанні індивідуальними системами опалення.

Згідно п. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу ІІІ Методики. Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №311/3489/18 міститься висновок про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньо будинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №703/58/16-ц зазначав, що підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі.

Оскільки житло відповідачів знаходиться у багатоквартирному будинку, вони зобов`язані нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами.

Загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та(у випадку наявності таких приміщень у будинку/будівлі) сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Відповідно до розділу II Методики №315 загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Згідно з п. 2 розділу І Методики №315 загальнобудинкові потреби на опалення це витрати на опалення МЗК та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Порядок визначення та розподілу обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення передбачено розділом IV Методики №315.

Згідно вимог ст. ст. 526, 530, 611, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї в ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Позивач зазначає, що нарахування здійснювалося за тарифами відповідно до норм чинного законодавства. Відповідачам за період з 01.02.2022 по 01.03.2026 нараховано 18169,82 грн., яку відповідачі не сплатили та не виконали свої зобов`язання, чим завдано товариству матеріальну шкоду.

Відповідно до інформаційної довідки про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого/задекларованого місця проживання особи з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов зазначає, що факт наявності реєстрації місця проживання його за спірною адресою до травня 2025 року не є умовою для автоматичного стягнення коштів. Неотримання офіційного зняття з реєстрації у період з 2022 по 2025 роки зумовлено об`єктивними обставинами непереборної сили, пов`язаними із веденням бойових дій та регулярними обстрілами міста Миколаєва, що обмежувало безпечний доступ до органів реєстрації та ЦНАП. Як тільки робота державних реєстрів стабілізувалася, ОСОБА_1 офіційно знявся з реєстраційного обліку за цією адресою 28 травня 2025 року.

ОСОБА_2 у відзиві на позов вказує, що з 2013 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 вона фактично не проживає, що було встановлено у судовій справі № 2/489/1260/13. З того часу вона не користувалася та не користується вказаним об`єктом нерухомого майна, а отже, не отримувала від ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» комунальну послугу для власних потреб, на неї не відкрито особовий рахунок за ці послуги, вона не споживала і не могла споживати теплову енергію, що поставлялася позивачем за вказаною адресою, відповідно не сплачувала рахунки, оскільки не є споживачем у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов`язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками.

Як вбачається з адресної картки програмного забезпечення Реєстру територіальної громади м. Миколаєва, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Знятий з реєстрації місця проживання 28.05.2025.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про обмеження безпечного доступу до органів реєстрації та ЦНАП у зв`язку з веденням бойових дій, судом не береться до уваги, оскільки органами Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради не зупинялася діяльність та ведення реєстраційного обліку до травня 2025.

До матеріалів відзиві долучені заяви ОСОБА_1 направлені на адресу директора КЖЕП ММР «Зоря» з повідомленням про те, що ним не укладалися жодні договори та він не користувався житлом, послуги не замовляв та не проживав за вищевказаною адресою.

Згідно відповіді КЖЕП ММР «Зоря» від 06.06.2025 за вих.. № 92, відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 20.05.2021 № 4/372 та розпорядження управління комунального майна № 638-р від 01.09.2023 гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 передано до господарського відання КЖЕП ММР «Зоря». На підставі чого, останній уклав договір найму житлового приміщення від 01.09.2023 зі ОСОБА_1 та передав у тимчасове користування житлову кімнату АДРЕСА_3 .

До відповіді надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що станом на 29.05.2025 наявна заборгованість у розмірі 12513,19 грн.

Щодо твердження відповідачки ОСОБА_2 про те, що вона з 2013 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 фактично не проживає, що було встановлено у судовій справі № 2/489/1260/13, судом не береться до уваги, оскільки відповідачкою, не надано належних доказів, не заявлялося клопотання про дослідження матеріалів вказаної справи.

До матеріалів відзиву ОСОБА_2 долучені акти від 24.06.2026, підписані свідками, з яких вбачається, що останні підтверджують факт не проживання ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 з 2013 року проживає у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_4 . У березні 2022, на початку повномасштабної війни, ОСОБА_2 зі своєю донькою та батьками виїхали за кордон, де проживають цього часу.

Долучені до матеріалів відзиву вказані Акти судом не беруться до уваги, оскільки вони не оформлені належним чином, не долучено до актів копії документів, які посвідчують особу свідків, якими завірені вказані акти.

Щодо твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що ним не укладався Договір найму житлового приміщення від 01.09.2023, судом не береться до уваги, оскільки доказів на підтвердження зазначеного суду не надано. Крім того, предметом дійсного позову не є послуги з найму житлового приміщення та стороною позивача не є КЖЕП ММР «Зоря».

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приймаючи до уваги, те, що відповідач ОСОБА_1 знятий з реєстрації місця проживання 28.05.2025, слід стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.02.2022 по 28.05.2025, після чого з 29.05.2025 по 01.02.2026 слід суму заборгованості стягнути лише з відповідачки ОСОБА_2 .

З розрахунку позовних вимог за отримані послуги з постачання теплової енергії вбачається, що за період з 01.02.2022 по 01.06.2025 сума боргу становить у загальному розмірі 13366,33 грн. За період з 01.06.2025 по 01.02.2026 сума боргу становить 4803,49 грн.

При цьому, відповідачка за спірний період не зверталася до ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль», як до надавача комунальних послуг, із заявою (повідомленням) про не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , про бажання припинити отримання послуг (як повністю так і на певний період) тощо.

Також з матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду відповідачі, споживаючи комунальні послуги, не надсилали позивачу жодних скарг чи претензій (передбачених пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня №630 та статтями 27,28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачеві житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.

Аналогічні висновки були зроблені у постановах Верховного Суду у справах від 29 листопада 2019 року № 645/5401/17 та від 31 жовтня 2019 року № 465/5138/15-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Щодо клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Пункт 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, регламентує, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У постанові від 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21 Верховний Суд вказав, що «постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакції Закону №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Враховуючи, що пунктом 12Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434).

Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набере чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».

З викладеного вбачається, що позивач у межах позовної давності звернувся до суду з дійсним позовом.

Приймаючи до уваги те, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії, та враховуючи неналежне виконання відповідачами зобов`язань, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Позивач в своєму позові просить стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 3328,00 грн., з посиланням на те, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» було подано заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 боргу за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Інгульського районного суду м.Миколаєва від 24.10.2025, скасовано судовий наказ за заяво. ОСОБА_2 .

У відповідності до ст. 166 ЦПК України, у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Згідно з п. 2 ст. 164 ЦПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувану не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

До матеріалів позовної заяви долучено платіжні інструкції № 599978329 від 27.03.2026 про сплату судового збору у розмірі 3025,20 грн. та № 360 від 11,02.2025 про сплату судового збору у розмірі 302,80 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію за період з 01.02.2022 по 28.05.2025 у розмірі 13366 грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію за період з 01.06.2025 по 01.02.2026 у розмірі 4803 грн. 49 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» судовий збір у розмірі 3328 грн. 00 коп., з кожного 1664 грн. 00 коп.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль», ЄДРПОУ 30083966, юридична адреса: м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18.

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено «06» серпня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева