Рішення № 138783746, 06.08.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 Справа № 917/1077/26

м. Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., розглянувши матеріали за позовною заявою Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (код ЄДРПОУ/Умовний код: 02910060, адреса: вул. Усика Якова, 9, м. Миргород Полтавської області, 37600)

в інтересах держави в особі:

Позивача 1) Лохвицької міської ради (код ЄДРПОУ 21048525, адреса: 37200, вул. Перемоги, 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавської області)

Позивача 2) Державної екологічної інспекції Центрального округу (код ЄДРПОУ 42149108, адреса: вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039)

до Відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса 01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А)

про стягнення 458 993,64 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі 1) Лохвицької міської ради 2) Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (відповідач) про відшкодування шкоди на суму 458 993,64 грн, заподіяної незаконною порубкою лісу.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Крім того, розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком судово-економічної експертизи.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги не містять доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, та не вказують, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок.

Відповідач також зазначає у відзиві, що саме його працівником під час виконання своїх посадових обов`язків 10.08.2022, неподалік с. Васильки Миргородського району Полтавської області, а саме в урочищі «Чайківське» квартал 143 виділ 3, було виявлено незаконну самовільну рубку сироростучих дерев породи дуб в кількості 30 шт. та 1 шт. сухостійну деревину породи дуб.

Відповідач вважає, що фактично прокурором перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача.

Також відповідач посилається на те, що висновок експерта від 26.09.2022 проведений виключно на припущеннях, оскільки, по документах, котрі надало слідство не виявляється можливим встановити точну кількість пнів та діаметри пнів.

Відповідач, окрім іншого, посилається у відзиві на відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі, та в заяві від 25.06.2026 (вх. № 8854 від 26.06.2026)) просить з цих підстав залишити позов прокурора без розгляду.

У відповіді на відзив (вх. № 8975 від 29.06.2026) прокурор заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами.

Прокурор також зазначає, що інтерес держави у спірних правовідносинах полягає у захисті прав всіх громадян України на безпечне довкілля та забезпечення наповнюваності фондів охорони навколишнього природного середовища, що складатиме передумову та спроможність, в тому числі, ліквідації наслідків екологічної шкоди, відновлення природних ресурсів до стану, що існував до її заподіяння, та покриття ним витрат на проведені заходи.

Враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом упродовж розумних строків, у даному випадку, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 по справі №918/204/18, при вирішенні господарських спорів може бути досліджено і висновок судової експертизи, який було проведено в межах провадження іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Такий висновок судової експертизи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта. Таким чином, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження. У наданому прокурором висновку експерта чітко підтверджується предмет вимоги позову, а саме шкода навколишньому природному середовищу, завдана незаконною порубкою лісу.

Відповідач у наданих запереченнях від 01.07.2026 вказує, що, на його думку, Державна екологічна інспекція Центрального округу у даних правовідносинах не має повноважень щодо звернення до суду з позовом, оскільки підстави для такого звернення у неї відсутні (перевірка Державною екологічною інспекцією Центрального округу не здійснювалась, акт перевірки, протокол про адміністративне правопорушення остання не складала, розрахунок збитків не здійснювала).

Також відповідач зазначає, що прокурором на підставі належних, допустимих та достовірних доказів наявності у діях відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (протиправної бездіяльності), яка б мала шкідливі наслідки та мала причинно-наслідковий зв`язок із спірними збитками, не доведено, що можливість задоволення позову у даній справі виключає.

Відповідач вважає, що посадові особи відповідача добросовісно та належним чином виконували покладені на них обов`язки щодо контролю за збереженням лісів, адже виявили дану незаконну рубку та повідомили про це правоохоронні органи.

Процесуальні дії суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 для розгляду даної справи визначено суддю Пушка І.І.

Згідно з ухвалою від 05.06.2026 позовна заява була залишена без руху відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України. Прокурору надано строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше трьох днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

08.06.2026 суд отримав від прокурора заяву про усунення недоліків (сформована в системі «Електронний суд» 05.06.2026).

Ухвалою від 15.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі; визнав справу малозначною та постановив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Суд належним чином виконав обов`язок щодо повідомлення усіх учасників справи про розгляд справи шляхом надіслання ухвали від 15.06.2026 в електронній формі до Електронних кабінетів сторін та оприлюднення в Державному реєстрі судових рішень.

16.06.2026 року від Державної екологічної інспекції Центрального округу надійшло клопотання (вх. № 8305) з поясненнями та повідомленням про підтримання позову прокурора в повному обсязі.

26.06.2026 суд отримав відзив на позовну заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вх. № 8852).

26.06.2026 суд отримав від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» заяву про залишення позову без розгляду (вх. №8854)).

29.06.2026 від прокурора надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 8976).

29.06.2026 від прокурора надійшла заява (вх. № 8976) з інформацією про реквізити рахунку та банку позивача, на які необхідно стягнути грошові кошти як відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навкоишнього природного середовища.

29.06.2026 суд отримав відповідь на відзив прокурора (вх. № 8975).

01.07.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшли до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №9117).

Інших заяв чи клопотань від сторін не надходило.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.

10.08.2022 в лісовому урочищі «Чайківське», квартал 143 виділу 3, поблизу с. Васильки, Миргородського району виявлено незаконну порубку 30 сироростучих деревин породи дуб та 1 сухостійну деревину породи дуб, загальними розмірами у діаметрах від 32 до 70 см.

Про вказані вище обставини директором ДП «Полтавський лісгосп» була подана заява про вчинення кримінального правопорушення від 11.08.2022, в якій зазначено, що підприємство (ДП «Полтавський лісгосп») є постійним лісокористувачем відповідної земельної ділянки (а.с.13).

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев, доданою до вказаної вище заяви про злочин, складеним начальником відділу лісового господарства ДП «Полтавський лісгосп» (том а.с.14), загальний розмір шкоди складає 458993,56 грн, який обчислений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Зазначений розрахунок містить відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев та їх діаметри у кори біля шийки кореня.

На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12022170560000361 від 10.08.2022, що підтверджується витягом Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.16).

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 10.08.2022 слідчим СВ ВП № 1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Міщенком О.С. проведено огляд місця події, а саме за координатами відповідно до даних додатку «GOOGL MAPS» 50.3075082,33.3481310, за межами с. Васильки, Миргородського району Полтавської області, розташоване лісове урочище «Чайківське», квартал 143, виділу 3, та виявлено 30 пнів сироростучих та один пень сухостійкої деревини породи дуб загальним розміром у діаметрі від 32 до 70 см, про що складено протокол огляду (а.с.19-20).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/117-22/12666-ЕК за результатами проведення комплексної судово-економічної експертизи від 26.09.2022 (а.с.21-25), розрахунок шкоди, складений ДП «Полтавське лісове господарство» підтверджується у сумі 458 993,64 грн.

Постановою начальника Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури від 30.04.2026 про дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування надано дозвіл керівнику Миргородської окружної прокуратури Чорноруку І.Г. та заступнику керівника Миргородської окружної прокуратури Політун І.Г. на розголошення таємниці досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022170560000361 в обсязі, необхідному для вжиття заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави (а.с. 12).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 24.08.2023 до Реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Державне підприємство «Полтавське лісове господарство» в результаті реорганізації; правонаступник - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (відповідач).

Зазначені обставини також підтверджуються змістом п.1.4.25 Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 №206 (а.с.29-зворот).

Відповідно до змісту Статуту відповідача, він зобов`язаний забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, а також забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів (п.п.7.2.1,7.2.6 Статуту).

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу (далі ЛК) України встановлено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Факт перебування зазначеної вище земельної ділянки державної власності (територія кварталу 143 виділу 3 поблизу с. Васильки Миргородського району Полтавської області) у постійному користуванні відповідача ним не заперечується, а також підтверджується планом-схемою викопіювання з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування за 2015 рік згідно з яким квартал 143 виділу 3 знаходиться саме на території Лохвицького лісництва ДП «Полтавський лісгосп».

Також відповідно до графічних даних із сайту https://www.google.com.ua/maps земельна ділянка з географічними координатами: 50.3075082, 33.3481310, на якій здійснено незаконну порубку знаходиться за межами населеного пункту с. Василівка Миргородського району Полтавської області.

Відповідно до інформації Лохвицької міської ради від 05.06.2026 №03-01/853, що земельна ділянка, на якій було виявлено 1008.2022 року незаконну порубку 30 сироростучих деревин породи дуб та 1 сухостійну деревину породи дуб загальними розмірами у діаметрах від 32 до 70 см. В лісовому урочищі «Чайківське», квартал 143 виділу 3, поблизу с. Васильки, Миргородського району, знаходиться в межах адміністративного підпорядкування Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області.

Відповідно до рішення 1 сесії 7 скликання Лохвицької міської ради від 10.11.2017 №16 «Про початок реорганізації Васильківської сільської ради шляхом приєднання до Лохвицької міської ради» розпочато процедуру реорганізації Васильківської сільської ради.

Відповідно до п.2 вказаного рішення Лохвицька міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Васильківської сільської ради.

Рішенням 1 сесії 8 скликання Лохвицької міської ради від 27.11.2020 №13 утворено старостинські округи Лохвицької міської об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до п.1.4 вказаного рішення утворено у тому числі і Васильківський старостинський округ з центром в селі Васильки, до складу якого входять: с. Васильки, с. Гаївщина, с. Христанівка.

Отже, земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку знаходиться у межах Лохвицької міської територіальної громади.

Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

З урахуванням викладеного, відповідач (Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України») є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій території.

Як свідчить зміст заяви про вчинення кримінального правопорушення від 11.08.2022, яка була подана директором ДП «Полтавський лісгосп», рубка дерев на території кварталу 143 виділу 3 Лохвицького лісництва була здійснена невстановленими особами самовільно, докази надання компетентним органом відповідних дозволів та погодження дозвільних документів щодо рубки дерев на вказаній земельній ділянці надані відповідачем не були.

Під час розслідування кримінального провадження №12022170560000361 від 10.08.2022 осіб, які вчинили незаконну рубку дерев, не встановлено.

Відповідно до ч.8 ст.29 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Враховуючи те, що підставою позовних вимог є факт спричинення шкоди незаконною рубкою дерев на території Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, справа підсудна Господарському суду Полтавської області.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до норми, викладеної в ч.ч. 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна рубка мала місце на території Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Лохвицької міської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Лохвицької міської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Лохвицька міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Миргородською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листом від 05.05.2026 № 54/2-3495-26 (а.с.48-51) було поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу.

Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 12.05.2026 (а.с.52) повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Миргородську окружну прокуратуру шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Миргородською окружною прокуратурою листом від 05.05.2026 № 54/2-3495-26 (а.с.42-45) було повідомлено Лохвицьку міську раду про факт незаконної рубки дерев породи дуб на території кварталу 143 виділу 3 поблизу села Васильки Миргородського району.

Зі змісту наданої прокурору відповіді від 28.05.2026, Лохвицькою міською радою заходи щодо стягнення заподіяної шкоди не вживались, відповідну позовну заяву до суду не подано.

Листом від 29.05.2026 Лохвицьку міську раду та Державну екологічну інспекцію було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову (а.с. 53, 78).

Водночас, суд також звертає увагу, що в разі належного виконання своїх повноважень в сфері контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, визначених діючим законодавством, як Державна екологічна інспекція Центрального округу, так і Лохвицька міська рада повинні були дізнатися про правопорушення, вчинене 10.08.2022, з моменту його вчинення, тобто, в серпні 2022 року.

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодовується протягом близько чотирьох років, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Лохвицькою міською радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом

За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Лохвицької міської ради про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» заподіяної шкоди, а клопотання відповідача від 26.06.2026 про залишення позовної заяви без розгляду відхиляється судом як необґрунтоване.

Під час розгляду по суті заявлених позовних вимог судом приймається до уваги наступне.

Згідно з ч.1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Згідно з ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відповідна правова позиція була викладена, зокрема, в п.п.4.15-4.16 постанови Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Судом приймається до уваги, що відповідно до п.1 ч. 2 ст.19 ЛК України, обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч.1 ст.86 ЛК України).

За змістом п. 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Ст. 107 ЛК України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Як було встановлено судом, виконання обов`язків постійного лісокористувача з питань охорони та захисту лісів є також одним із основних завдань відповідача відповідно до змісту його Статуту.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідна правова позиція є усталеною у судовій практиці, зокрема, вона викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 ГПК України).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто, у даному випадку, факту здійснення незаконної порубки дерев (п. 69 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, п.58 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Також судом приймається до уваги, що у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, що ним не заперечується.

За таких обставин, за висновком суду, протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.

Судом відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві, оскільки його дії щодо фіксування рубки дерев невстановленими особами та подання заяви про злочин самі по собі не свідчать про вжиття ним усіх належних заходів для забезпечення охорони лісу, та, в свою чергу, не доводять відсутність вини відповідача у спричиненні шкоди внаслідок незаконної рубки лісу на належній йому земельній ділянці.

У зв`язку з наведеним, судом відхиляються також доводи відповідача про відсутність доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, оскільки підставою для відшкодування шкоди є саме неправомірна бездіяльність, тобто невчинення відповідачем дій щодо забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, обов`язок вчинення яких покладено на відповідача нормами ЛК України.

Судом також відхиляються заперечення відповідача з посиланням на наявні, на його думку, недоліки висновку експерта №СЕ-19/117-22/12666-ЕК за результатами проведення судово-економічної експертизи від 26.09.2022, оскільки, як вбачається зі змісту вказаного висновку, він складався за результатом дослідження як кримінального провадження за №12022170560000361 від 10.08.2022, так і розрахунку шкоди, заподіяної лісу, складеного начальником відділу лісового господарства ДП «Полтавський лісгосп», правонаступником якого є відповідач.

В зазначеному розрахунку, складеному посадовою особою ДП «Полтавський лісгосп», фактично містяться відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев, їх діаметри у кори біля шийки кореня, та інші складові розрахунку.

Відомості, викладені в протоколі огляду місця події від 10.08.2022, фактично підтверджують відомості, зазначені у вказаному розрахунку та не суперечать їм.

При цьому, розмір шкоди, визначений в експертному висновку та заявлений до стягнення в позовній заяві, не перевищує розмір шкоди, визначений самим відповідачем.

Водночас, оскільки точна кількість, види зрубаних сироростучих дерев, їх діаметри, як і розрахунок шкоди відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, було здійснено ДП «Полтавський лісгосп», правонаступником якого є відповідач, тобто поведінка відповідача щодо заперечення вказаного розрахунку є суперечливою.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium», ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Необхідність застосування зазначених вище принципів при визначенні меж здійснення цивільних прав відповідно до ст.13 ЦК України відповідає усталеній судовій практиці, сформованій Верховним Судом (зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 13.02.2024 у справі № 917/272/23).

Перевіривши наданий розрахунок шкоди, суд приходить до висновку, що його здійснено відповідно до вимог законодавства, зокрема, додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якому визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Правова позиція щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, відповідачем в якій також було Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Частиною першою ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Змістом зазначеної вище статті Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також передбачено, що частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні рубки лісових ресурсів.

Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №43 від 29.01.2013, завдані природним ресурсам збитки відшкодовуються шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок на тій адміністративній території, на якій скоєно правопорушення (для подальшого розподілу коштів між державним, обласним та місцевим бюджетами).

Враховуючи викладене, позов визнається судом обґрунтованим.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги, визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача у справі.

Керуючись ст. 129, 232-233, 237-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (адреса 01601, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Лохвицької міської ради (адреса: 37200, вул. Перемоги, 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавської області, код ЄДРПОУ 21048525, ГУК у Полтавській області/ тг м. Лохвиця/ 24062100, розрахунковий рахунок UA098999980333129331000016610): грошові кошти як відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сумі 458 993 гривні 64 копійки.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (адреса 01601, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач: Полтавська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ: 02910060; назва банку: Держказначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача: UA118201720343130001000006160; код класифікації видатків бюджету 2800: 5507,92 грн.

4. Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256 ГПК України). Згідно зі ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Пушко І.І.