Рішення № 138783454, 03.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2026 р. Справа № 911/3436/25

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Холоденко А. С. (службове посвідчення № 069058 від 01.03.2023 р.);

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Семенов О. В. (адвокат - ордер серії АІ № 1954968 від 13.01.2026 р.), Вегера А. А. (адвокат - ордер серії АІ № 2143143 від 04.03.2026 р.), Чмирь М. М. (самопредставництво - витяг з ЄДР);

розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, м. Біла Церква, Київська область

в інтересах держави особі Сквирської міської ради, м. Сквира, Білоцерківський район, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю Юніс-Агро, с. Великі Єрчики, Білоцерківський район, Київська область

про скасування рішень про державну реєстрацію

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся в Господарський суд Київської області в інтересах держави в особі Сквирської міської ради із позовом до ТОВ Юніс-Агро про: 1) ???скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності ТОВ Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12,6915 га; 2) скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:012:0014 площею 0,5398 га.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача тим, що відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки всупереч Земельного кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2025 р. відкрито провадження у справі № 911/3436/25 за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сквирської міської ради до ТОВ «Юніс-Агро» про ????скасування рішення про державну реєстрацію, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 14.01.2026 р.

14.01.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшов відзив б/н від 13.01.2026 р. у справі № 911/3436/25, у якому він просив суд поновити пропущений строк для подання відзиву та відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора повністю.

14.01.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 11.02.2026 р.

За наслідками розгляду заяви відповідача викладеної у відзиві у справі № 911/3436/25 про поновлення пропущеного строку для подання відзиву, суд дійшов висновку про обґрунтованість такої заяви і про необхідність її задоволення.

26.01.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив № 50/3-772вих-26 від 23.01.2026 р., у якій він просив суд поновити строк для подання відповіді на відзив та задовольнити позовну заяву прокуратури у повному обсязі.

03.02.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 03.02.2026 р. на відповідь на відзив, у яких він просив суд поновити пропущений строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2026 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 04.03.2026 р.

За наслідками розгляду заяви прокурора викладеної у відповіді на відзив про поновлення строку для подання відповіді на відзив, суд дійшов висновку про обґрунтованість такої заяви і про необхідність її задоволення.

За наслідками розгляду заяви відповідача викладеної у запереченнях на відповідь на відзив про поновлення пропущеного строку для подання заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про обґрунтованість такої заяви і про необхідність її задоволення.

20.02.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від прокуратури Білоцерківської окружної прокуратури надійшла заява № 50/6-169вих-26 від 19.02.2025 р. про забезпечення позову, у якій він просив суд вжити заходів по забезпеченню позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12,6915 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:012:0014 площею 0,5398 га, що знаходиться на території Сквирської територіальної громади Білоцерківського району Київської області та право власності на які належить ТОВ «Юніс-Агро».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.02.2026 р. відмовлено у задоволенні заяви № 50/6-169вих-26 від 19.02.2025 р. (вх. № 1306 від 20.02.2026 р.) прокурора про забезпечення позову.

27.02.2026 р. через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 27.02.2026 р. про проведення судового засідання у відсутності представника.

04.03.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 18.03.2026 р.

18.03.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 08.04.2026 р.

08.04.2026 р. через систему Електронний суд до суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 07.04.2026 р., що були долучені судом до матеріалів справи.

08.04.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 29.04.2026 р.

29.04.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 20.05.2026 р.

18.05.2026 р. через систему Електронний суд до суду від прокуратури надійшло клопотання № 50/6-5081 вих-26 від 18.05.2026 р. про повернення справи до стадії підготовчого судового засідання.

18.05.2026 р. через систему Електронний суд до суду від прокуратури надійшла заява № 50/3-5082 вих-26 від 18.05.2026 р. про зміну предмету позову та просить суд розглядати позовні вимоги в наступній редакції: - витребувати на користь держави в особі Сквирської міської ради (код ЄДРПОУ 04054961) із чужого незаконного володіння ТОВ «Юніс Агро» (код ЄДПОУ 37870083) земельні ділянки з кадастровими номерами 3224080900:02:001:0001 площею 12, 6915 га та 3224080900:02:012:0014 площею 0, 5398 га.

19.05.2026 р. через систему Електронний суд до суду від прокуратури надійшла заява № 15/1-257 вих-26 від 19.05.2026 р., що долучена судом до матеріалів справи.

19.05.2026 р. через систему Електронний суд до суду від відповідача надійшла заява № б/н від 19.05.2026 р. про застосування строку позовної давності у справі № 911/3436/25.

20.05.2026 р. через систему Електронний суд до суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 20.05.2026 р. на клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та додаткові пояснення по справі. 20.05.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 03.06.2026 р.

25.05.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від прокуратури надійшла заява № 50-5367вих-26 від 25.05.2026 р., що долучена судом до матеріалів справи.

26.05.2026 р. через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшла заява № 03-2382 від 26.05.2026 р. про розгляд справи без участі представника.

За наслідками розгляду клопотання прокурора про повернення справи до стадії підготовчого судового засідання судом було відмовлено в його задоволенні, оскільки жодні фактичні обставини у спірних відносинах після відкриття провадження та переходу до розгляду справи по суті не змінились, та таке повернення для подачі заяви про зміну предмету позову порушує принцип рівності та змагальності сторін.

03.06.2026 р. за наслідками розгляду заяви прокуратури № 50/3-5082 вих-26 від 18.05.2026 р. про зміну предмету позову, враховуючи те, що дана заява була подана прокуратурою на стадії розгляду справи по суті, а положеннями ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, судом не була прийнята судом до розгляду, оскільки така заява була подана прокурором після закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

03.06.2026 р. у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні надали усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ № 15 від 02.11.1995 р. КСП „Великоєрчиківське передано у колективну власність 1574, 3 га землі в межах Великоєрчиківської сільської ради народних депутатів Сквирського району Київської області.

Згідно з протоколом № 7 загальних зборів спілки громадян-співвласників майна та землі колективної власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Великоєрчивське» від 28.11.2018 р., комітет вирішив виділити ТОВ «Юніс-Агро» в натурі на суму викуплених у співвласників майнових паїв башню Рожновського, вартістю 23 496, 00 грн, сад багаторічних насаджень, вартістю 12 036, 00 грн; виділити та передати у власність ТОВ «Юніс-Агро» для обслуговування вищевказаних нежитлових будівель, споруд і багаторічних насаджень, земельні ділянки із земель колективної власності розміром 0, 54 га та 12, 8 га, згідно кадастрових планів на ці земельні ділянки.

30.11.2018 р. між членами комісії спілки громадян-співвласників майна та землі колективної власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Великоєрчивське» та ТОВ „Юніс-Агро було підписано акт № 9 приймання-передачі нерухомого майна, згідно з яким члени комісії передали, а директор ТОВ «Юніс-Агро» прийняв у власність нерухоме майно, а саме башню Рожновського, вартістю 23 496, 00 грн, сад багаторічних насаджень, вартістю 12 036, 00 грн, розмірене за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Великі Єрчики.

30.11.2018 р. між членами комісії спілки громадян-співвласників майна та землі колективної власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Великоєрчивське» та ТОВ „Юніс-Агро було підписано акт № 10 приймання-передачі земельної ділянки, згідно з яким члени комісії передали, а директор ТОВ «Юніс-Агро» прийняв у власність земельні ділянки колективної власності площею 0, 53 га та площею 12, 8 га, що знаходяться за адресою Київська область, Сквирський район, с. Великі Єрчики, на яких розміщені викуплені у співвласників нежитлові будівлі, споруди та багаторічні насадження.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3213222322018 від 18.12.2018 р. сформована земельна ділянка з кадастровим номером: 3224080900:02:001:0001 загальною площею 12, 6915 га, категорія земель землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3212166672018 від 18.12.2018 р. сформована земельна ділянка з кадастровим номером: 3224080900:02:012:0014 загальною площею 0, 5398 га, категорія земель землі сільськогосподарського призначення.

21.12.2018 р. суб?єктом державної реєстрації прав державним реєстратором Малоєрчивської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Юніс-Агро» (ідентифікаційний код 37870083) на нерухоме майно за реєстраційним номером № 1732871232240 - земельна ділянка з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12, 6915 га, що підтверджується Інформацією № 333891029 від 29.05.2023 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта, нерухоме майно за реєстраційним номером № 1732833932240 - земельна ділянка з кадастровим номером 3224080900:02:012:0014 площею 0, 5398 га, що підтверджується Інформацією № 333891029 від 29.05.2023 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 р. «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій, територіальних громад Київської області» позивач Сквирська міська рада є правонаступником усіх прав та обов?язків Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області в результаті об`єднання з Сквирською міською радою, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як було зазначено вище, прокурор в інтересах позивача у своїй позовній заяві, просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності ТОВ Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12,6915 га; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:012:0014 площею 0,5398 га.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача тим, що відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки всупереч Земельного кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З приводу вказаних позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема: а) землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Статтею 24 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 116 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

5. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ст. 125 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 цього ж закону ідомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 цього ж кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб?єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 3 ст. 45 цього ж кодексу позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Стаття 53 цього ж кодексу встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 цього ж кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з?ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із позовної заяви, предметом позову і спору у даній справі є вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідача про:

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності ТОВ Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12,6915 га;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю Юніс-Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 3224080900:02:012:0014 площею 0,5398 га.

Тобто, заявлений прокурором позов щодо способу захисту порушеного права є саме негаторним позовом.

Як було зазначено вище та встановлено судом у процесі розгляду справи, 21.12.2018 р. суб?єктом державної реєстрації прав державним реєстратором Малоєрчивської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Юніс-Агро» (ідентифікаційний код 37870083) на нерухоме майно та земельні ділянки з кадастровим номером 3224080900:02:001:0001 площею 12, 6915 га, 3224080900:02:012:0014 площею 0, 5398 га, розташовані на території Великоєрчиківської сілької ради Сквирського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено відповідні записи.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 387 цього ж кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 цього ж кодексу передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 391 цього ж кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц зазначила:

56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів " (тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

143. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

144. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

145. Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності, зокрема, фізичними особами - відповідачами.

146. Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

147. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). І такі вимоги позивачем пред`явлені (див. наступний розділ цієї постанови).

Згідно з правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2026 р. у справі № 366/3221/23 вбачається, що критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18) зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2026 р. у справі № 370/1389/23, в якій зазначено, що за статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до Документ сформований в системі речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (див. пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровані за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, прокурором при зверненні в інтересах позивача до відповідача із даним позовом в суд не вірно обрано спосіб захисту прав та інтересів у спірних відносинах, а тому позовні вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві прокурора, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

06 серпня 2026 р.