Рішення № 138782759, 04.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" серпня 2026 р. Cправа № 902/881/25(129/3478/25)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА Фінанс" (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 37616221)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 19 116,00 грн.

в межах справи № 902/881/25

за заявою: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/881/25 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність.

Ухвалою від 17.09.2025 року відкрито провадження у справі № 902/881/25. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/881/25 арбітражного керуючого Белінську Н.О.

Ухвалою від 17.06.2026 року задоволено заяву арбітражного керуючого Белінської Н.О. № 02-835/6616 від 16.06.2026 року про затвердження плану реструктуризації боргів боржника у справі № 902/881/25. Затверджено план реструктуризації боргів у справі № 902/881/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , станом на 18.03.2026 року, який погоджений боржником та схвалений кредиторами згідно протоколу зборів кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (шляхом опитування, протокол № 2 від 29.04.2026 року), на умовах визначених у ньому. Припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у справі № 902/881/25.

При цьому, 29.04.2026 року до суду від Бершадського районного суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 129/3478/25 за позовом ТОВ "СВЕА Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 19 116,00 грн.

Так, ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 28.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 02.04.2026 року постановлено цивільну справу за позовом ТОВ "СВЕА Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати до Господарського суду Вінницької області, на розгляді якого перебуває справа № 902/881/25.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/881/25(129/3478/25) від 29.04.2026 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С.

Ухвалою від 04.05.2026 року прийнято до свого провадження справу № 902/881/25(129/3478/25) за позовом ТОВ "СВЕА Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 19 116,00 грн., в межах справи № 902/881/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Призначено справу № 902/881/25(129/3478/25) за позовом ТОВ "СВЕА Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 19 116,00 грн, в межах справи № 902/881/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду на 04.08.2026 року.

В судове засідання на визначену дату сторони повноважних представників не направили.

Також, судом встановлено, що відповідачем до суду не подано відзив на позовну заяву.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, ухвалою суду від 04.05.2026 року, копії якої були надіслані до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Так, за змістом позовної заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що 24.09.2024 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" (надалі - ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ", Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник, Відповідач, Споживач) було укладено Договір №1784126 про надання споживчого кредиту (надалі - Кредитний договір, Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Після того, як Відповідачем було здійснено реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі Первісного кредитора (далі - ITC) і заповнено електронну заявку на отримання споживчого кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що перебуває за адресою https://selfiecredit.ua/, TOB "СЕЛФІ КРЕДИТ" 24.09.2024 року направило ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір №1784126 про надання споживчого кредиту у вигляді розміщення в особистому кабінеті Позичальника на сайті повного тексту кредитного договору (за обраними Позичальником в процесі оформлення параметрами терміну і суми кредиту).

В процесі заповнення заявки і реєстрації особистого кабінету Позичальником Первісний кредитор здійснив ідентифікацію (встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних) і верифікацію (перевірку і підтвердження належності відповідній особі ідентифікаційних даних) особи в порядку, передбаченому пунктом 2 розділу 31 "Порядку ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта)" (Додатку 2 до "Положення про здійснення установами фінансового моніторингу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107). Тобто отримання ідентифікаційних даних і їх верифікація із використанням системи BankID НБУ. Інформація про реєстрацію ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" в системі BankID НБУ (із статусом: абонент-надавач послуг) починаючи з 20.08.2021 року наявна на офіційній сторінці Національного Банку за посиланням https://bank.gov.ua/ua/bank-id-nbu/abonents (пошук за найменуванням або ЄДРПОУ). Таким чином особу, що вчиняла дії в Інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора (особистому кабінеті на сайті https://selfiecredit.ua/), було однозначно встановлено як ОСОБА_1

24.09.2024 року Позичальник, після ознайомлення з пропозицією укласти електронний договір (офертою) у формі Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який містить усі істотні умови, і маючи технічну можливість відмовитися від підписання договору, виразив однозначну згоду із умовами договору шляхом натискання відповідної кнопки в ITC Первісного кредитора. Зі своєї сторони ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" направило 24.09.2024 11:44:56 ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему на номер телефону НОМЕР_2 (що було зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті) одноразовий ідентифікатор Х343, котрий в свою чергу Боржником було 24.09.2024 11:45:08 введено/відправлено Первісному кредитору у відповідному розділі ITC, чим він прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №1784126 про надання споживчого кредиту, на умовах визначених офертою.

Таким чином, 24.09.2024 11:46:15 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ОСОБА_1 було укладено Договір №1784126 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору, ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" надає Позичальнику (Споживачу) кредит в гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Сума кредиту (загальний розмір) складає: 4 000,00 гривень. Тип кредиту - кредит (п. 1.2).

Строк кредиту - 350 дні (в)(день) (п. 1.3).

Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 25 днів (п. 1.4).

Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору (п. 1.5.1.).

Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_3 (п. 2.1).

У випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф (п. 6.4):

6.4.1. у розмірі 600,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання; та

6.4.2. у розмірі 44,00 гривень починаючи з 5 (п`ятого) за кожен день невиконання та/або неналежного виконання.

ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ", свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_3 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ "ПЕЙТЕК", що включено до реєстру платіжної інфраструктури Національного Банку України.

Таким чином, Позичальником було отримано кредит в загальній сумі 4000,00 грн.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

31.03.2025 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" (надалі - Позивач, Новий кредитор) було укладено договір факторингу № 01.02-06/25, відповідно до умов якого Клієнт (Первісний Кредитор) відступає (передає) Фактору (Новий Кредитор) Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та у строки встановлені цим Договором.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-06/25 від 31.03.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 1784126 складає: 19 116 грн.

Станом на дату складання позовної заяви, заборгованість за Договором №1784126 від 24.09.2024 року становить: заборгованість по тілу - 4 000,00 грн., заборгованість по відсотках - 7 520,00 грн., пеня - 7 596,00 грн. Всього - 19 116,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 116,00 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/881/25, Позивач - ТОВ "СВЕА Фінанс" станом на дату розгляду справи № 902/881/25(129/3478/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/881/25 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1077 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Так, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок правонаступництва.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 24.09.2024 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ОСОБА_1 укладено Договір № 1784126 про надання споживчого кредиту, на виконання якого відповідачу перераховано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн., на картковий рахунок, зазначений у кредитному договорі.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо отримання кредитних коштів від ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" по договору №1784126 про надання споживчого кредиту.

Поряд з цим, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила.

31.03.2025 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено договір факторингу № 01.02-06/25, за умовами якого ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" відступило ТОВ "СВЕА ФІНАНС" своє право вимоги за договорами кредиту, в тому числі і по договору № 1784126 про надання споживчого кредиту.

Так, згідно доданого до позовної заяви розрахунку, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 19 116,00 грн., з яких:

заборгованість по тілу - 4000 грн.

заборгованість по відсотках - 7520 грн. (за період з 24.09.2024 року по 30.03.2025 року).

штрафні санкції - 7596 грн. (за період з 23.10.2024 року по 30.03.2025 року).

При цьому, згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, заборгованість нараховано до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Таким чином, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості, дійшов висновку, що визначені у цьому розрахунку суми: заборгованість по кредиту - 4 000,00 грн. та заборгованість по відсотках - 7 520,00 грн., є правомірними та підтверджені наявними у справі доказами.

Водночас, судом встановлено, що станом на момент розгляду справи, доказів щодо погашення або ж спростування відповідачем заборгованості (заборгованість по кредиту - 4 000,00 грн. та по відсотках - 7 520,00 грн.) перед ТОВ "СВЕА ФІНАНС" не надано.

Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача заборгованість по кредиту - 4 000,00 грн. та по відсотках - 7 520,00 грн. підтверджується наявними у справі доказами та не погашена і не спростована відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 7596,00 грн., суд зауважує наступне.

Судом встановлено, що згідно розрахунку заборгованості, позивачем нараховано штрафні санкції в розмірі 7 596,00 грн. за період з 23.10.2024 року по 30.03.2025 року.

При цьому, суд зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Суд, зважає на те, що згідно приписів ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Отже, Цивільний кодекс має вищу юридичну силу та є базовим законом, який регулює кредитні правовідносини загалом, тоді як Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальним нормативно-правовим актом, що уточнює деталі для окремих видів кредитів. Перевага ЦК України полягає в тому, що він визначає фундаментальні принципи (зобов`язання, договори, наслідки прострочення), а спеціальні закони застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.

Тобто, основним регулятором договірних відносин є саме ЦК України, що також вбачається згідно аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.

Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням боржником грошових зобов`язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню норми п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23), які превалюють над однопредметними нормами інших нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону України, оскільки, ЦК України є основним актом цивільного законодавства (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012).

Також, згідно постанови Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Суд звертає увагу на те, що умовами п. 7.4. договору, передбачено обов`язок позичальника сплатити неустойку у визначеному розмірі у випадку порушення Позичальником строків повернення позики та/або прострочення сплати процентів у строки, визначені Договором, тобто у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за цим договором.

Крім цього, Позичальник, який отримав кредитні кошти за згаданим вище договором, є позичальником у правовідносинах з ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" (яке в подальшому відступило право вимоги до ТОВ "СВЕА ФІНАНС"), а тому відповідно до правовідносин сторін за цим договором підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо звільнення боржника як позичальника (вказана норма не містить обмеження кола осіб, на яких вона розповсюджується) від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов`язань за вказаним договором, згідно якого Позичальнику було надано кредит ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ".

За викладених обставин, з аналізу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та статті 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що на укладений між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та Боржником договір №1784126 про надання споживчого кредиту, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак Позичальник ( ОСОБА_1 ) звільняється від обов`язку сплати на користь кредитора штрафних санкцій в розмірі 7 596,00 грн..

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нараховані позивачем та пред`явлені до стягнення штрафні санкції в розмірі 7 596,00 грн., підлягають списанню кредитодавцем, а тому визнанню не підлягають.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення з відповідача 11 520,00 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 4 000,00 грн. та по відсотках - 7 520,00 грн. В решті вимог, позов задоволенню не підлягає, за наведених вище мотивів.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 459,83 грн., підлягають покладенню на відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України, в зв`язку з частковим задоволенням позову.

Керуючись ст.ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 42, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ТОВ "СВЕА Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 19 116,00 грн. у справі № 902/881/25(129/3478/25), в межах справи № 902/881/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА Фінанс" (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 37616221) 11 520,00 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 4 000,00 грн., по відсотках - 7 520,00 грн.; а також 1 459,83 грн. витрат на сплату судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 7 596,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ТОВ "СВЕА Фінанс" - legal@svea.ua, court@svea.ua.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 06 серпня 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи