Рішення № 138753620, 29.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2304/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Божко Є.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61004, м. Харків, вул. Конєва, 20) в інтересах держави в особі: 1) Харківської обласної державної адміністрації (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 64), 2) Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, 1 під., 4 пов.) до 1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, буд. 33), 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАРІС» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 33), 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 33), 5) Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ УКРАЇНИ (01601, м. Київ, вул. Франка Івана, буд. 19) про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів, повернення ділянки за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №072868 від 01.03.2023),

першого позивача (Харківської обласної державної адміністрації) - Бринчак М.П. (в порядку самопредставництва),

другого позивача (Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) - Бринчак М.П. (в порядку самопредставництва),

першого відповідача (Харківської міської ради) - не з`явився,

другого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК») - не з`явився,

третього відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАРІС») - не з`явився,

четвертого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД») - Ободовської Н.С. (ордер серія ВІ № 1151425 від 22.06.2023),

п`ятого відповідача (Акціонерного товариства «СЕНС БАНК») - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (далі - прокурор), в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (перший позивач) та Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (другий позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (перший відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Центральний ринок" (другий відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімаріс" (третій відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарнад" (четвертий відповідач) та Акціонерного товариства "Сенс Банк" (п`ятий відповідач), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" в частині (п. 4 Додатку 1 до рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України") щодо продажу ТОВ "Харківський центральний ринок" земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати незаконним та скасувати рішення 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26.02.2014 за № 1479/14 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" в частині (п. 3 Додаток 2 рішення 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26.02.2014 за № 1479/14 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України") згідно з яким вирішено внести зміни в пп. 4.1 п. 4 додатку 1 до рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" замінивши слова та цифри "вул. Енгельса, 33" на слова та цифри "вул. Пискунівська, 2";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 724), згідно з яким Харківською міською радою передано у власність покупця Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський центральний ринок" (код ЄДРПОУ: 37364820) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський центральний ринок" (код ЄДРПОУ: 37364820) на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1173), згідно з яким ТОВ "Харківський центральний ринок" передало у власність покупця Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ: 35971692) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімаріс" (код ЄДРПОУ: 35971692) на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 858), згідно з яким ТОВ "Дімаріс" передало у власність покупця Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарнад" (код ЄДРПОУ: 41038182) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарнад" (код ЄДРПОУ: 41038182) на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір іпотеки земельної ділянки № СLМС000071/5 від 23.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарнад" (код ЄДРПОУ: 41038182) та Акціонерним товариством "Альфа-Банк" (АТ "Сенс Банк", код ЄДРПОУ: 23494714), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1683), в частині (п.п ґ) п. 3.1 статті 3) щодо визначення предметом іпотеки та обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 з одночасним припиненням запису № 29087876 про її обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарнад" (код ЄДРПОУ: 41038182) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням інтересів держави, які виразилися у незаконній зміні цільового призначення та передачі у приватну власність земельної ділянки історико-культурного призначення. Витрати по оплаті судового збору прокурор просив суд покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023, закрито провадження у справі щодо позовних вимог до ТОВ Дімаріс. У задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2024 касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі № 922/2304/23 скасовано в частині відмови в задоволенні позову, а справу № 922/2304/23 у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зазначені положення законодавства, якими урегульовано процедурні питання обліку (використання) об`єктів культурної спадщини, у тому числі порядку їх вилучення із відповідного реєстру, не врахували, не надали належної оцінки доводам прокурора, якими було обґрунтовано позовні вимоги та не дослідили подані на їх підтвердження докази. Пославшись на обставини, за якими вилучення частини земельної ділянки в межах кадастрового номеру 6310137200:01:006:0031 зі складу об`єктів пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків відбулося на підставі лише висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-в/19-21, які (обставини) було покладено в основу судових рішень про відмову в задоволенні позову прокурора, судами попередніх інстанцій не було досліджено дотримання порядку (процедури) внесення змін до об`єкта культурної спадщини (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки), не встановлено та в судових рішеннях не зазначено, чи приймалося рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення Поселення Харків з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність у спірної земельної ділянки статусу земель історико-культурного призначення та можливість розпоряджатися такими землями органом місцевого самоврядування у загальному порядку без урахування відповідного статусу. При цьому встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки від встановлення обставин правового статусу спірної земельної ділянки залежить як застосування відповідних норм матеріального права, так і результати розгляду справи. Водночас суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмежились лише посиланням на те, що ТОВ Фарнад на даний час є власником нежитлової будівлі літ. А-4 загальною площею 427,0 кв. м та є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, проте взагалі не здійснили практичного застосування цієї норми та в контексті спірних правовідносин не встановили та в рішеннях не зазначили наявність/відсутність одночасно трьох критеріїв правомірності втручання у право ТОВ Фарнад на володіння майном. Разом із тим судами попередніх інстанцій не було враховано, що ці положення Конвенції направлені на захист саме законного права, проте не встановлення зазначених вище обставин справи, у тому числі щодо набуття ТОВ Фарнад майна на відповідній законній підставі, роблять такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Ухвалою суду від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 01.04.2024 о 11:00, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 02.12.2024, було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

19.12.2024 за вх. 31951 від Харківської міської ради надійшла заява про повернення у підготовче засідання та зупинення провадження у справі № 922/2304/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/30025/23.

Ухвалою від 25.12.2024 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/30025/23.

03.07.2025 за вх. 15654 від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 922/2304/23 через усунення обставин, що спричинили його зупинення та зупинення провадження у справі № 922/2304/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 922/264/24.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 520/30025/23 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, третя особа Харківська міська рада про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Ухвалою від 07.07.2025 провадження у справі було поновлено, призначено підготовче засідання на 21 липня 2025 року о 9:00.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.07.2025 задоволено клопотання прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. 15654 від 03.07.2025). Зупинено провадження у справі № 922/2304/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 922/264/24. Зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду Харківської області № 194/2025 від 24 вересня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із закінчення повноважень судді Лаврової Л.С. на підставі Рішення Вищої Ради правосуддя № 1991/0/15-25 від 23 вересня 2025 року та здійснено повторний автоматизований розподіл справи №922/2304/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2025 року для розгляду справи № 922/2304/23 визначено суддю Присяжнюка О.О.

12.05.2026 від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про поновлення провадження (вх.№ 11413/26 від 12.05.2026) через усунення обставин, що викликали його зупинення.

12.05.2026 від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову (вх.№ 11443/26), в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії) на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33), право власності на яку 11.04.2017 зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю ФАРНАД (код ЄДРПОУ: 41038182) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.04.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Малаховою Г.І. (реєстровий № 848), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 277478563101, номер відомостей про речове право - 19931307).

13.05.2026 від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова через систему "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№ 11565/26).

15.05.2026 від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова через систему "Електронний суд" надійшла заява про виправлення описки у заяві про забезпечення позову (вх.№ 11718/26), в якій прокурор повідомляє, що у тексті заяви містилась описка в частині реєстрового номеру договору купівлі-продажу від 11.04.2017, який був поданий як підстава для реєстрації речового права, а саме: реєстровий № 848 замість правильного реєстровий № 858, у зв`язку з чим просить суд виправити допущену описку у заяві про забезпечення позову, а саме: реєстровий № 858 замість реєстровий № 848 у всіх місцях, де таке було зазначено, та вважати вірним і надалі читати по тексту та в прохальній частині заяви про забезпечення позову реєстровий № 858 замість реєстровий № 848.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2026 прийнято справу №922/2304/23 до провадження та постановлено розпочати розгляд справи спочатку. Провадження у справі №922/2304/23 поновлено. Підготовче засідання призначено на 09.06.2026 на 11:30.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2026 заяву Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№ 11443/26 від 12.05.2026) постановлено задовольнити.

Накладено арешт із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33, право власності на яку 11.04.2017 зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю ФАРНАД (код ЄДРПОУ: 41038182) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.04.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Малаховою Г.І. (реєстровий № 858), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 277478563101, номер відомостей про речове право - 19931307) до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.

26.05.2026 від представника Харківської міської ради через систему "Електронний суд" надійшли пояснення (вх.№ 12672/26).

У підготовчому засіданні 09.06.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та відкладення підготовчого засідання на 30.06.2026 на 11:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 09.06.2026.

24.06.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю ФАРНАД через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх.№ 15330/26).

У підготовчому засіданні 30.06.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21 липня 2026 року на 12:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 30.06.2026.

У судовому засіданні 21.07.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про перерву в судовому засіданні до 29 липня 2026 року до 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 21.07.2026.

24.07.2026 від представника Харківської міської ради через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника відповідача (вх.№ 18091/26).

У судовому засіданні 29.07.2026 прокурор підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Присутній у судовому засіданні 29.07.2026 представник позивачів просив врахувати позицію, викладену в письмових поясненнях.

Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання, призначене на 29.07.2026 на 12:30, не з`явився.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК у судове засідання, призначене на 29.07.2026 на 12:30, свого повноважного представника не направив.

Представник третього відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю ДІМАРІС) у судове засідання 29.07.2026 не прибув.

Присутній у судовому засіданні 29.07.2026 представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ФАРНАД заперечував проти задоволення позову.

Представник Акціонерного товариства СЕНС БАНК) у судове засідання, призначене на 29.07.2026 на 12:30, не з`явився.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, у судове засідання, призначене на 29.07.2026 на 12:30, свого повноважного представника не направила.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись учасникам судового процесу в їх електронні кабінети, що підтверджуються довідками про доставку електронних листів.

Копії ухвал суду направлялись Товариству з обмеженою відповідальністю ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК та Товариству з обмеженою відповідальністю ДІМАРІС засобами поштового зв`язку.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2024 у справі №910/18480/20 дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 30.03.2023 у справі №910/2654/22.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Верховного Суду від 14.06.2024 у справі №910/8002/23, від 11.06.2024 у справі №922/1988/23).

Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

У судовому засіданні 29.07.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного земельного кадастру від 22.05.2015 № НВ-6301793882015 про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 земельна ділянка зареєстрована 02.09.2010 року Управлінням Держземагенства у м. Харкові Харківської області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 16.10.2006 року, категорія земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, вид використання для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного комплексу, торговельного майданчику.

Рішенням 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13 Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України (п. 4 Додатку 1 до рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13) вирішено продати ТОВ ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК із земель комунальної власності земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 33, категорія земель: житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного комплексу, торговельного майданчику.

Рішенням 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26.02.2014 за № 1479/14 Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України (п.3 Додаток 2) вирішено внести зміни в пп. 4.1 п. 4 додатку 1 до рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 за № 1385/13 Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України, замінивши слова та цифри вул. Енгельса, 33 на слова та цифри вул. Пискунівська, 2.

На підставі зазначених вище рішень Харківської міської ради згідно з висновком оцінювача (Приватне підприємство фірма ЛІК) про вартість земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова Харківською міською радою укладено з ТОВ ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 34/14 від 23.04.2014.

Згідно з Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2014, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 724), Харківською міською радою передано у власність покупця - ТОВ ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК - земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2.

На підставі вищезазначеного Договору купівлі-продажу земельної ділянки державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13693491 від 11.06.2014 року та №566974, здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК».

03.07.2014 року між ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» та ТОВ «ДІМАРІС» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровій номер 1173.

На підставі вищезазначеного Договору купівлі-продажу земельної ділянки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14183482 від 03.07.2014 року та №6206717, здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за ТОВ «ДІМАРІС».

На підставі рішення 39 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.02.2015 року за №1845/15 «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» вирішено змінити адресу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 з «м. Харків, вул. Пискунівська, 2» на «м. Харків, вул. Енгельса, 33».

На підставі вищезазначеного рішення державним реєстратором Федоренко А.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21731911 від 02.06.2015 року, та внесено зміни до запису про зазначене вище майно за номером розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 277478563101.

11.04.2017 року між ТОВ «ДІМАРІС» та ТОВ «ФАРНАД» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровий номер 858, відповідно до якого ТОВ «ДІМАРІС» передало у власність ТОВ «ФАРНАД» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33.

На підставі зазначеного Договору купівлі-продажу земельної ділянки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34736957 від 11.04.2017 та за № 19931307 здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за ТОВ ФАРНАД.

23.11.2018 року між ТОВ «ФАРНАД» та АТ «АЛЬФА-БАНК» укладено Договір іпотеки земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В., реєстровий номер 1683, відповідно до умов якого ТОВ «ФАРНАД» передало в іпотеку АТ «АЛЬФА-БАНК» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031.

На підставі вищезазначеного Договору іпотеки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44227613 від 23.11.2018 року та 29087876, здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації іпотеки.

Відповідно до п. 3 додатку 6 до наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 до Переліку об`єктів культурної спадщини в Харківській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, внесений об`єкт «Поселення Харків» за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам`ятка археології з охоронним номером 8828-Ха. Відомості про занесення пам`ятки археології «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному вебсайті Міністерства культури та інформаційної політики України, межі пам`ятки археології є також в загальному доступі.

У паспорті та обліковій картці пам`ятки археології «Поселення Харків», які складені 10.01.2014 старшим науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» та затверджені директором Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, наведено опис об`єкта та меж його території, до якої потрапляє земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031. Цей факт підтверджується генеральним планом з визначенням зон охорони від 2012 року (невід`ємний додаток до паспорта та облікової картки).

Згідно з інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 16.03.2021 року №05-25/700, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 розташована в межах об`єкту історико-культурної спадщини «Поселення Харків». На момент розгляду органом охорони культурної спадщини землевпорядної документації земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 «Поселення Харків» мало юридичний статус щойно виявленого об`єкта.

Згідно інформації обласного комунального закладу «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ» від 23.08.2022 року за №01-53/306, від 21.09.2022 року № 01-53/396, інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 26.09.2022 року №05-25/301/1В у грудні 2021 року проведено наукове археологічне дослідження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, про що складено висновок від 29.12.2021 року за №337-в/19-21.

Згідно висновку за результатами наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 року за №336-в/19-21, складеного співробітниками державного підприємства «НАУКОВО-ДОСЛУДНИЙ ЦЕНТР «ОХОРОННА АРХЕОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ» Інституту археології НАН України, вбачається, що в результаті наукових робіт досліджено частину пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" (охоронний номер 8828-Ха) в межах ділянки площею 0,0114 га з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, що розташована по вул. Різдвяній, 33 у Холодногірському районі м. Харкова. В результаті археологічного дослідження ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони, не виявлені.

Співробітниками обласного комунального закладу «ХАРКІВСТЬКИЙ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ» складено Додаток 36 до паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, а також Додаток 81 до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, згідно з якими зазначена вище земельна ділянка вилучена із складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

З відповіді директора обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» Тритинника О. від 21.09.2022 №01-53/396 на запит керівника Новобаварської окружної прокуратури м.Харкова Купріянова В. від 26.08.2022 № 52-99-1023вих22 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 перебувала в межах пам`ятки археології Поселення Харків з 28.11.2013 та була вилучена з її меж у 2022 році у відповідності до вимог абз. 3 ст.15 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" в результаті дослідження на всій площі і по всій глибині культурного шару пам`ятки.

Прокурор стверджує, що рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення Поселення Харків з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, не приймалось, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 на час відведення її в приватну власність та на цей час не вилучена із Реєстру об`єктів культурної спадщини згідно з вимогами Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 за № 158, у зв`язку з чим знаходиться в межах пам`ятки археології. Спірна земельна ділянка розташована в історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже, вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

Згідно з інформацією секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 за № 24638/0/2-21 Кабінетом Міністрів України не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки.

Прокурор стверджує, що пункт 4 додатку 1 до рішення 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 та пункт 3 додатку 2 до рішення 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26.02.2014, відповідно до яких TОB ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідають вимогам ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст. 1, 17, 18, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, ст. 1. 7 Закону України Про охорону археологічної спадщини. Також Радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, відповідно до частини 7 статті 20 ЗК здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Крім того, оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, то рішення органу місцевого самоврядування щодо її продажу, Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 724), Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1173), Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 858), Договір іпотеки земельної ділянки від 23.11.2018 № СLМС000071/5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1683), суперечать інтересам держави та порушують вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України Про охорону культурної спадщини, ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України.

Також, з огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу спірної земельної ділянки у власність ТОВ ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК, ТОВ ДІМАРІС, ТОВ ФАРНАД, у силу ст. 122 ЗК України відповідне право останніми набуто незаконно.

На переконання прокурора, враховуючи, що законні підстави передачі у власність вищезазначеним особам земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 відсутні, рішення Харківської міської ради підлягають визнанню в судовому порядку незаконними та скасуванню, правовстановлюючі документи на земельну ділянку (договори купівлі-продажу земельної ділянки) та договір іпотеки земельної ділянки в частині обтяження спірної земельної ділянки - визнанню недійсними, а земельна ділянка - поверненню.

У своїй постанові від 07.02.2024 року у справі №922/2304/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зазначені положення законодавства, якими урегульовано процедурні питання обліку (використання) об`єктів культурної спадщини, у тому числі порядку їх вилучення із відповідного реєстру не врахували та не дослідили дотримання порядку (процедури) внесення змін до об`єкта культурної спадщини (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки), не встановили та в судових рішеннях не зазначили, чи приймалося рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, не здійснили практичного застосування норми ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в контексті спірних взаємовідносин не зазначили наявність/відсутність одночасно трьох критеріїв правомірності втручання у право ТОВ «ФАРНАД» на володіння майном. Судами попередніх інстанцій не було враховано, що положення Конвенції направлені на захист саме законного права.

Відповідно до ч. 1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи Господарський суд Харківської області з урахуванням вказівок Верховного Суду, виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

Частина 1 статті 122 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є видом документації із землеустрою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 14 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Згідно з ч. 1, 6 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до ст. 128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Частиною 6 статті 128 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про державний земельний кадастр (у відповідній редакції) відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Статтею 53 ЗК України передбачено, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Відповідно до ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв- садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини визначене місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухому предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади АРК, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їх компетенції, зокрема, належить визначення меж території пам`яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 зареєстрована 02.09.2010 року Управлінням Держземагенства у м. Харкові Харківської області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 16.10.2006 року, категорія земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, вид використання для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного комплексу, торговельного майданчику.

Слід зазначити, що на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 та її реєстрації в Державному земельному кадастрі була відсутня інформація про те, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 3 додатку 6 наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 до Переліку об`єктів культурної спадщини в Харківській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, внесений об`єкт «Поселення Харків» за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам`ятка археології з охоронним номером 8828-Ха.

У паспорті та обліковій картці пам`ятки археології «Поселення Харків», які складені старшим науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ОХОРОНИ КУЛТУРНОЇ СПАДЩИНИ» від 10.01.2014 та затверджені директором Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, наведено опис об`єкта та меж його території, до якої потрапила спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, що також підтверджується генеральним планом з визначенням зон охорони від 2012 року, який є невід`ємним додатком до паспорта та облікової картки.

Згідно ч. 6 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр однією з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Матеріали справи не містять доказів того, що державним реєстратором при реєстрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 не перевірявся проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на відповідність вимогам законодавства.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що на момент формування спірної земельної ділянки пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків не існувало, а на підставі ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає.

Статтею 116 ЗК України визначені підстави набуття права власності на землю. Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст.134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, зокрема, належать визначення меж територій археологічних пам`яток місцевого значення, затвердження зон їх охорони.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 до категорії земель історико-культурного призначення є саме розташування на ній об`єкта, визначеного статтями 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

Як вже зазначалося, пам`ятка археології місцевого значення "Поселення Харків" занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вилучення пам`ятки з Реєстру здійснюється, зокрема, у разі якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки.

Об`єкт культурної спадщини пам`ятка археології місцевого значення «Поселення Харків» занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення пам`ятки.

Процедуру обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та форм власності визначає Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158 (далі Порядок).

Відповідно до абз. 3 п. 1 розділу V Порядку відомості Реєстру про пам`ятку включають відомості про вид, тип та категорію пам`ятки.

Згідно з п. 4, 5 розділу І Порядку відносно внесення змін про категорію пам`ятки передбачено, що ініціаторами розгляду питань про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України, передбачених абзацами 2 - 5 п. 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є:

уповноважений орган - за категорією пам`ятки національного значення;

уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам`ятки місцевого значення.

Суб`єктами прийняття рішення про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України, передбачених абз. 2 - 5 п. 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення.

Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, як органом охорони культурної спадщини щодо пам`яток місцевого значення, не здійснювалась зміна категорії пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків», проте складено додаток до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» №81 від 26.01.2022, додаток до Паспорту об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» №36 від 26.01.2022 про пам`ятку місцевого значення «Поселення Харків», чим фактично змінено межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», до які не потрапила земельна ділянка площею з кадастровим номер 6310137200:01:006:0031.

Відповідно до абз. 17, 18 п. 1 розділу V Порядку відомості Державного реєстру нерухомих пам`яток України про пам`ятку включають:

- відомості про межі території пам`ятки та особливості режиму її використання;

- відомості про дату і номер рішення про визначення меж території пам`ятки; режиму її використання.

Відповідно до п. 6 розділу V Порядку про зміну відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України, передбачених абз. 8, 9, 11, 13 - 23 п. 1 розділу V щодо пам`яток місцевого значення уповноважений орган (виконавчий орган обласної державної адміністрації п.2 розділу І) щорічно інформує Мінкультури шляхом надання оновленої інформації щодо відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України електронному вигляді у форматі Word у строк не пізніше 30 січня наступного за звітним роком та оновлює її на своїх веб-сайтах. Відповідність такої інформації прийнятим рішенням забезпечує уповноважений орган.

Положеннями абз. 2 п. 7 розділу V Порядку визначено, що внесення відомостей до Державного реєстру нерухомих пам`яток України на підставі рішень органів охорони культурної спадщини забезпечує Мінкультури шляхом оновлення інформації Державного реєстру нерухомих пам`яток України згідно з повідомленнями уповноважених органів, направленими відповідно до пункту 6 цього розділу, щороку у строк до 30 лютого наступного за звітним роком.

Відповідно до п. 8 розділу V Порядку відомості Реєстру є відкритими і загальнодоступними за винятком обмежень, визначених законодавством, та публікуються на офіційному веб-сайті Мінкультури з можливістю їх безоплатного пошуку, перегляду та скачування матеріалів.

Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм, Порядком передбачена можливість внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України про межі території пам`ятки та особливості режиму її використання; про дату і номер рішення про визначення меж території пам`ятки; режиму її використання; а також повноваження уповноваженого органу - виконавчого органу обласної державної адміністрації на підставі п. 2 розділу І Порядку на внесення вищевказаних змін щодо пам`яток за категорією місцевого значення.

За положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» наукові дослідження археологічної спадщини включають:

- вивчення історико-архівних даних щодо об`єктів археологічної спадщини;

- польові дослідження (археологічні розвідки, розкопки, інші земляні і підводні роботи);

- післяпольові дослідження (шифрування, реставрація, замальовування та фотографування знахідок, архівні, лабораторні та інші види вивчення археологічних пам`яток і предметів, знайдених під час польових досліджень тощо).

За змістом ст. 10 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід проведення археологічних робіт (розкопок, розвідок), виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом, виданим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Порядок видачі дозволів визначається Кабінетом Міністрів України. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання археологом вимог охорони археологічної спадщини та наявності у нього кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою, створеною відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» Інститут археології Національної академії наук України є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, що відповідно до законодавства, організує і здійснює наукові та науково-рятувальні дослідження археологічних об`єктів.

Так, на замовлення ТОВ «ФАРНАД» ДП «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «ОХОРОННА АРХЕОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ» Інституту Археології НАН України проведено наукове археологічне дослідження частини пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» (охор. №8828-Ха), яка обмежена земельною ділянкою 0,0114 га, кадастровий номер 6310137200:01:006:0031, що розташована по вул. Різдвяна, 33, м. Харків для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за результатом якого складено висновок від 29.12.2021 року №336-в/19-21.

В результаті археологічних досліджень ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони, не виявлені. Ділянка досліджена в наземних обсягових формах, на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використання. Отже, використання ділянки для вказаних цілей не суперечитиме вимогам охорони культурної спадщини.

Виконавець дослідження має кваліфікаційний документ №009/21 від 28.01.2021 року та дозвіл №22-005/21 від 16.02.2021 року.

В подальшому, на підставі висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 року №336-в/19-21 уповноваженим органом, Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, складено Додаток 36 до паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» та Додаток 81 до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, згідно з якими земельна ділянка площею 0,0114 га з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 вилучена із складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

Крім того, відповідно до листа Харківської обласної державної адміністрації від 12.08.2022 року №01-04/739-2/1079В спірна земельна ділянка знаходиться поза межами історичного ареалу та зон охорони пам`яток архітектури, містобудування, науки і техніки м. Харкова.

Також, у листі УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ТА ПРОЕКТНОГО ІНСТИТУТУ «УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ» від 31.08.2022 року №60/А вказано, що межі пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» у графічній частині науково-проектної документації з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова відображені згідно вихідних даних станом на грудень 2018 року, наданих замовником органами охорони культурної спадщини Харківської ОДА за належністю повноважень.

Можливість внесення змін до облікової документації передбачається Методичними рекомендаціями щодо заповнення облікової картки об`єкта культурної спадщини та паспорта об`єкта культурної спадщини, схваленими Наказом Державної служби охорони культурної спадщини від 03.06.2004 №11, в преамбулі яких зазначається: у разі внесення змін до облікової картки, паспорта, їх повинен вносити спеціаліст, котрий склав картку, паспорт; у разі неможливості спеціаліст освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче спеціаліста, котрий заповнював картку, паспорт.

Суд приходить до висновку, що у разі проведення повного археологічного дослідження на певній частині площі пам`ятки, за результатами якого вказана частина пам`ятки втрачає свою автентичність та не представляє будь-якої цінності з точки зору пам`яткоохоронного законодавства, згідно ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не може належати до об`єкта культурної спадщини, у тому числі який має статус пам`ятки.

У зв`язку із проведеними дослідженнями вносяться зміни до облікової документації з урахуванням вищезазначених методичних рекомендацій щодо вилучення площі дослідженої території, яка не може входити до складу пам`ятки, оскільки остання втратила свою автентичність шляхом повного руйнування. Пам`ятка археології місцевого значення «Поселення Харків» станом на день прийняття рішення судом має статус пам`ятки археології місцевого значення, однак площа даної пам`ятки зменшилась у зв`язку із тим, що на земельній ділянці площею 0,0114 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0031 в грудні 2021 року було проведено дослідження.

Таким чином, внесення Департаментом культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації змін до облікової документації, а саме до облікової картки та паспорту об`єкта культурної спадщини місцевого значення «Поселення Харків», слід вважати зміною (зменшенням) меж пам`ятки відповідно до повноважень Департаменту як місцевого органу охорони культурної спадщини. При цьому, за результатами складання облікових документів не відбулись ані вилучення пам`ятки з Реєстру, ані зміна її категорії.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 була включена до об`єкта культурної спадщини місцевого значення «Поселення Харків» як пам`ятки археології, а дослідження, проведене в грудні 2021 року, підтвердило факт відсутності в землі будь-яких археологічних предметів, об`єктів, що підтверджує їх відсутність не лише станом на 2021 рік, а взагалі у будь-який час існування даної земельної ділянки, в тому числі і на день прийняття Харківською міською радою спірного рішення і на день укладання спірних договорів купівлі-продажу, суд приходить до висновку, що, з урахуванням положень ст. 34, ст. 53 Закону України «Про охорону культурної спадщини», спірна земельна ділянка не відносилась та не відноситься до земель історико-культурної спадщини.

Суд зауважує, що формальне віднесення до земель пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 на час прийняття Харківською міською радою спірного рішення та укладання відповідачами спірних договорів купівлі-продажу і договору іпотеки не змінює змісту спірних правовідносин, які полягають у відсутності об`єкта культурної спадщини на спірній земельній ділянці.

В своїх поясненнях Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації зазначає, що наразі та протягом багатьох років існує практика, за результатами досліджень конкретної площі пам`ятки археології, досліджена її територія перестає мати будь яку культурну цінність, оскільки під час дослідження всі елементи, які представляють цінність, вилучаються та передаються до музейного фонду Держави. Дану територію немає жодних підстав відносити до площі пам`ятки у зв`язку із відсутністю культурного шару та будь-яких елементів, які б надалі представляли культурну цінність.

Неприведення органами охорони культурної спадщини відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України про Пам`ятку відповідно до пунктів 1, 5, 6 розділу V Порядку, науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова у відповідність до прийнятих рішень та актуальних меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вказані обставини не залежать від повноважень відповідачів.

Зміна відомостей, зокрема, щодо території пам`ятки відбувається шляхом подання Департаментом культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації до Міністерства культури України оновленої інформації

При цьому, у Міністерства відсутні повноваження на самостійне внесення будь-яких змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України без відповідного подання органу охорони культурної спадщини.

Крім того, з огляду на те, що зазначена пам`ятка культурної спадщини була занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, зміна території пам`ятки можлива виключно шляхом внесення змін до відомостей Реєстру в порядку, передбаченому підпунктом 11.3 Розділу ХІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158 (в редакції наказу МКІП від 01.03.2024 №158).

Як передбачено п. 11.3. Порядку, рішення про зміну категорії пам`ятки, внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України щодо найменування, виду, типу, дати утворення, місцезнаходження пам`ятки здійснюється в порядку, визначеному розділом V цього Порядку, з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 11.4 цього розділу.

Таким чином, для змін території пам`ятки та вилучення досліджених ділянок уповноважений орган охорони культурної спадщини мав виготовити нову облікову документацію та надати до Міністерства культури України подання про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України в частині зміни місцезнаходження пам`ятки.

Суд також враховує, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі №520/15886/24 за касаційними скаргами Харківської обласної прокуратури та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі №520/15886/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-АГЗС Греківська» до Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи Харківської міської ради, про зобов`язання вчинити певні дії касаційні скарги залишено без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 залишено без змін.

Верховним Судом, розглядаючи справу №520/15886/24, досліджувалось питання місця розташування та меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків». В даній справі Верховним Судом надано правову оцінку порядку внесення змін до меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» та зроблено відповідні висновки:

- внесення змін до облікової картки пам`ятки архітектури місцевого значення «Поселення Харків» шляхом зазначення інформації про вилучення земельних ділянок з кадастровими номерами 6310138800:03:011:0188, площею 0,0728 га, та 6310138800:03:011:0101 із меж території зазначеної пам`ятки не свідчить про вчинення Департаментом належних дій, передбачених Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060 (далі Порядок №158), для зміни меж території пам`ятки архітектури місцевого значення «Поселення Харків». Відтак, доводи Департаменту про відсутність підстав для вчинення ним зазначених дій відповідно до Порядку №158, не ґрунтуються на вимогах наведених норм (пункти 44, 45);

- щодо проведення археологічного дослідження на частині території пам`ятки архітектури місцевого значення «Поселення Харків»: "Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи Департаменту про те, що проведення археологічного дослідження лише на частині території пам`ятки не є достатнім для внесення змін до таких меж з огляду на наступне. За правилами статті 14-1 Закону №1805-III межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки місцевого значення приймається органом охорони культурної спадщини обласного рівня. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (щодо встановлення меж території пам`ятки, що є складовою облікової документації) затверджується також органом охорони культурної спадщини обласного рівня, щодо пам`яток місцевого значення" (пункти 47, 48);

- щодо зміни території пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків»: "З огляду на те, що пам`ятка місцевого значення Поселення Харків внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, тому зміна території пам`ятки можлива виключно шляхом внесення змін до відомостей Реєстру в порядку, передбаченому підпунктом 11.3 Розділу ХІ Порядку №158. Для внесення змін у відомості щодо території пам`ятки та вилучення досліджених ділянок відповідач 1 мав скласти подання та направити його разом з пакетом документів до Міністерства" (пункт 62);

- щодо меж пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків»: "Судами досліджено Історико-архітектурний опорний план, з якого вбачається, що спірні земельні ділянки розташовані на території пам`ятки архітектури місцевого значення Поселення Харків, проте конкретних меж з координатами такий план не містить. Такий план не визначає територію пам`ятки, а лише містить узагальнену інформацію про таку територію. За результатами розробленого Історико-архітектурного опорного плану м. Харків, Міністерство культури, молоді та спорту України наказом від 27.02.2020 №1199 затвердило межі і режими використання історичного ареалу і зон охорони пам`яток національного значення та наказом від 27.12.2019 №304 затвердило межі та режими використання зон охорони пам`яток історії, монументального мистецтва та археології місцевого значення. Харківська міська рада рішенням від 18.12.2019 №1902/19 затвердила Історико-архітектурний опорний план у складі генерального плану населеного пункту. Цими документами затверджено лише зони охорони пам`яток, а не межі територій. Судами встановлено, що облікова документація не містить конкретно визначених меж пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, а лише визначає її межі шляхом опису об`єктів, що межують на території пам`ятки. Наведені встановлені судами обставини свідчать про відсутність документу, яким визначені межі пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків." (пункти 50-54).

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України).

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/ інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки має право, зокрема, вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою

Відповідно до ч. 2 ст. 391 ЦК України, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі ст. 387, 388 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У вказаній справі прокурор оспорює законність продажу спірної земельної ділянки, зокрема, Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 від 23.04.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., номер у реєстрі нотаріальних дій №724, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК», Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 від 03.07.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., номер у реєстрі нотаріальних дій №1173, укладений між ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» та ТОВ «ДІМІРІС», Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 від 11.04.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., номер у реєстрі нотаріальних дій №858, укладений між ТОВ «ДІМІРІС» та ТОВ «ФАРНАД». Прокурором оспорюється наявність повноважень Харківської міської ради на розпорядження (продаж) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031.

Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що спосіб захисту спірних правовідносин визначений ЦК України - це віндикаційний позов.

Судом встановлено, що на підставі п. 4 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.12.2013 № 1385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» між Харківською міською радою та ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬТНИЙ РИНОК» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 34/14 від 23.04.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровий номер 724.

У пункті 1.1, 1.2 зазначеного договору вказано, що Продавець на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.12.2013 № 1385/13 та рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 №1479/14 передає за плату, а Покупець приймає і оплачує вартість земельної ділянки площею 0,0114 га, кадастровий номер 6310137200:01:006:0031, із земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торгівельного комплексу, торгівельного майданчику. Продаж майна здійснено за ціною 34 553,00 грн.

03.07.2014 року між ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» та ТОВ «ДІМІРІС» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровий номер 1173, відповідно до якого ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» передало, а ТОВ «ДІМАРІС» прийняло у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031. Продаж здійснено за ціною 73 500,00 грн.

11.04.2017 року між ТОВ «ДІМІРІС» та ТОВ «ФАРНАД» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровий номер 858. Відповідно до умов договору ТОВ «ДІМАРІС» передало, а ТОВ «ФАРНАД» прийняло у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031. Продаж здійснено за ціною 78 500,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка не має права на його відчуження. Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права, а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 вказано: "Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).".

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 вказано, що "Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15 (провадження № 14-190 цс 20) у пункті 43 чітко зазначила, що без встановлення обставин підтвердження недобросовісності дій, які були вчинені, неможливо переглядати всі юридичні факти, що виникли, змінилися чи припинилися. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див. пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 755/2957/20, провадження № 61-36св23).

Без встановлення обставин підтвердження недобросовісності дій, які були вчинені, неможливо переглядати всі юридичні факти, що виникли, змінилися чи припинилися (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15 (провадження № 14-190 цс 20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 зазначено, що:

"5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном".

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як «знав / не знав», «міг знати / не міг знати».

За загальним правилом, під поняттям «знав» необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у cправі №922/82/20).

Особа, купуючи майно, має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи.

Водночас саме об`єктивні характеристики майна можуть враховуватися під час оцінки добросовісності / недобросовісності набувача, зокрема, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки.

Суд зазначає, що пам`ятка археології місцевого значення «Поселення Харків» внесена в Державний реєстр нерухомих пам`яток України відповідно до Наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 року №1224 як Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам`ятка археології з охоронним номером 8828-Ха. Дана пам`ятка була внесена в Реєстр без конкретизації адреси та без конкретних координат.

Тобто пам`ятка з`явилась у відповідному Державному реєстрі як пам`ятка археології лише 28.11.2013 без географічних координат та без конкретної адреси, адреса спірної земельної ділянки також відсутня у вказаному Реєстрі.

З огляду на вищевикладене, відповідачі не знали і не могли знати, що спірна земельна ділянка має/може мати історичну археологічну цінність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21 (провадження №12-31гс23) зазначено, що пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Таким чином, пам`ятку археології «Поселення Харків», яка розташована безпосередньо у глибині земної поверхні, у силу зовнішніх об`єктивних, явних і видимих характерних ознак пам`ятки та проявивши розумну обачність, побачити неможливо.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачі не знали і не могли знати, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 входила до території пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» і представляла собою станом на 2013 рік культурну цінність.

Крім того, ТОВ «ФАРНАД», будучи добросовісним набувачем, самостійно замовило в 2021 році археологічне дослідження на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031. Спірна земельна ділянка була досліджена по всій площі і по всій глибині, об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації чи музеєфікації, не виявлено. Відповідно до висновку за результатом наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 використання ділянки для експлуатації та обслуговування не суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином, на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти археологічної спадщини, тобто пам`ятка археології місцевого значення «Поселення Харків». Спірна земельна ділянка не має археологічної цінності та не відноситься до особо цінних земель, що мають винятковий захист.

Таким чином, судом спростовуються доводи прокурора про те, що набувачі спірної земельної ділянки знали або могли знати про входження спірної земельної ділянки до меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 (провадження № 12-65гс21).

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".

Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є "майном" для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

Критеріями співвідносності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, відповідно до змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Лише в разі дотримання всіх критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Так, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення від 16.02.2017 у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41; від 13.12.2007 у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункти 27-40; від 12.11.2013 "Пирантієне проти Литви" (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42; від 31.05.2016 "Вукушіч проти Хорватії", № 69735/11, пункт 50).

За практикою ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12.06.2018 у справі "Бейнарович та інші проти Литви" (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення від 16.02.2017 у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45; від 09.12.1994 у справі "Святі монастирі проти Греції" (The Holy Monasteries v. Greece), пункт 71, серія А № 301-А, від 10.06.2021 "Колишній король Греції та інші проти Греції" [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Одночасно з додержанням принципу пропорційності оцінюється й дотримання принципу належного урядування.

У своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої "помилки" не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11.06.2020 у справі "Фортеця проти України" (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13.12.2007 у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 31.05.2016 "Вукушич проти Хорватії" (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12.06.2018 "Бейнарович та інші проти Литви" (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Поряд з іншим, Європейський суд звертав увагу, що у справах, коли виправлення помилок, допущених органами державної влади, призводить до втручання у право на мирне володіння майном добросовісного набувача, принципи належного урядування покладають на органи державної влади не лише обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й можуть також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування. Водночас конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

Суд додатково зазначає, що український законодавець шляхом внесення змін до Цивільного кодексу у 2025 році, спрямованих на захист прав добросовісних набувачів, по суті визнав, що у разі витребування майна у таких власників саме держава має нести наслідки, зокрема фінансові. Це підтверджується вимогою забезпечити на момент подання віндикаційного позову (rei vindicatio) наявність коштів для виплати компенсації особі, чиї права зачіпаються, у разі задоволення позову. Крім того, ці зміни, вочевидь, не розмежовують способи набуття майна останнім (або єдиним) власником - чи то безпосередньо від держави (у порядку приватизації), чи то через наступні правочини, як-от купівля-продаж. Визначальним є те, що майно первісно належало державі (або територіальній громаді) і що останній власник є добросовісним набувачем. Хоча нове законодавство не може виправити ситуацію заявниці, оскільки воно застосовується лише до майбутніх справ (з ретроактивною дією тільки для справ, що розглядаються судами першої інстанції), Суд вважає, що такий підхід відображає позицію законодавця щодо способу розв`язання складних правових ситуацій, подібних до тієї, що розглядається у цій справі (див. рішення ЄСПЛ KOSMATSKA v. UKRAINE, від 04.12.2025 року, заява № 9953/16). Такого ж висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 11.02.2026 у справі № 142/1/23, від 29.05.2026 у справі № 207/1532/17.

Отже, виходячи із сталої практики ЄСПЛ, суд констатує, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Суд констатує, що відповідачі 2, 3 були добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, а відповідач 4 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, так як в їх діях відсутні ознаки недобросовісності, протиправності. Відповідач 5, в свою чергу, є добросовісним іпотекодержателем спірної земельної ділянки.

Відтак, суд приходить до висновку, що застосування принципу належного урядування полягає в тому, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 вилучена зі складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» на підставі Додатку №36 до паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», Додатку 81 до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, однак дана земельна ділянка не вилучена із Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Разом з тим, цей факт, на який посилається прокурор, не може слугувати підставою для визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки та повернення спірної земельної ділянки державі.

Суд зазначає, що задоволення позовних вимог прокурора буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном (спірною земельною ділянкою) ТОВ «ФАРНАД», порушить ст. 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, оскільки ані прокурором, ані позивачами не доведено, що таке втручання не призведе до порушення справедливого балансу інтересів держави та власника земельної ділянки.

Як зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Такий захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у справі №766/20797/18 від 26.10.2021, у справі №233/4365/18 від 04.07.2023, зробила висновок, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Звертаючись із позовною заявою до Господарського суду Харківської області, прокурор просить повернути державі земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, яка, на думку прокурора, була незаконно відчужена Харківською міською радою відповідно до рішенням 29 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.12.2013 №81385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» та на підставі Договору купівлі-продажу від 23.04.2014 року, реєстровий номер 724, Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК». Однак такі позовні вимоги та їх обґрунтування порушують права добросовісного набувача ТОВ «ФАРНАД», який набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 відповідно до Договору купівлі-продажу від 11.04.2017 року, реєстровий номер 858, тобто лише в 2017 році, і права іпотекодержателя спірної земельної ділянки - АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс-Банк»), яке набуло відповідних прав згідно Договору іпотеки від 23.11.2018 року, реєстровий номер 1683, тобто лише в 2018 році.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як вже встановлено судом, ТОВ «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК», ТОВ «ДІМІРС» ТА ТОВ «ФАРНАД» набували у власність спірну земельну ділянку за відплатними договорами. Прокурором не надано доказів того, що спірна земельна ділянка переходила у власність відповідачів без належної оплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18 зазначила, що власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у cправі №953/24224/19.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального України передбачено, що одним з основних принципів господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі №922/2304/23 до Східного апеляційного господарського суду, Харківською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги був сплачений судовий збір у розмірі 24 156,00 грн.

У подальшому, оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №922/2304/23, Харківською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги був сплачений судовий збір у розмірі 32 208,00 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд вбачає за необхідне стягнути з Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД», Акціонерного товариства "Сенс банк" на користь Харківської обласної прокуратури 24 156,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 32 208,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Окрім того, суд зазначає, що за приписами п. 6 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 статтею 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову повністю, суд, керуючись ч. 1 ст. 145 ГПК України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2026 у справі №922/2304/23.

При цьому відповідно до ч. 10 ст. 145 ГПК України в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 42, 73, 74, 76-79, 80, 86, 123, 126, 129, 145, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 052,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, буд. 33, код ЄДРПОУ 37364820) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 052,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 33, код ЄДРПОУ 41038182) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 052,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Сенс банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 052,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2026 у справі №922/2304/23.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова (61004, м. Харків, вул. Конєва, 20, код ЄДРПОУ/умовний код 0291010823).

Позивач: Харківська обласна державна адміністрація (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 64, код ЄДРПОУ 23912956).

Позивач: Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під`їзд, 4 поверх, код ЄДРПОУ 02230856).

Відповідач: Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, буд. 33, код ЄДРПОУ 37364820).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМАРІС» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 33, код ЄДРПОУ 35971692).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 33, код ЄДРПОУ 41038182).

Відповідач: Акціонерне товариство "Сенс банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ УКРАЇНИ (01601, м. Київ, вул. Франка Івана, буд. 19, код ЄДРПОУ 43220275).

Повне рішення складено "05" серпня 2026 р.

СуддяО.О. Присяжнюк