Рішення № 138753478, 05.08.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 Справа № 917/1059/26

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрозернохолдінг (адреса Україна, 18000, Черкаська обл., місто Черкаси, БУЛЬВАР ШЕВЧЕНКА, будинок 170/1, ЄДРПОУ 39706683)

до Фізичної особи-підприємця Баландіна Сергія Сергійовича (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 126 612,57 грн.

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозернохолдінг» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Баландіна Сергія Сергійовича про стягнення заборгованості у розмірі 126 612,57 грн, з яких: 3% річних у розмірі 32 272,33 грн. та інфляційні збитки у розмірі 94 340,25 грн. (у зв"язку з невиконанням рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2024 року у справі № 917/1699/24 у період з 14.01.2025 року по 01.05.2026 року).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано, зокрема, відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено позивачу до Електронного кабінету ЄСІТС. Водночас зазначену ухвалу, направлену відповідачу за адресою місцезнаходження згідно відомостей з ЄДРЮОФОПГФ, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення "адресат відсутній".

Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка стосується попередньої редакції ГПК України та на даний час є чинною).

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (позиція сформована в ухвалі Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 215/7312/20 від 23.11.2023).

Окрім того, суд зазначає, що ухвалу про відкриття провадження у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень -www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.

Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1059/26.

Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.12.2024 року у справі № 917/1699/24 стягнуто з відповідача - Фізичної особи-підприємця Баландіна С.С. 827 526,28 грн вартості втраченого вантажу; 63 541,55 грн авансового платежу; 1104,00 грн послуг за реєстрацію, охорону та організацію митного огляду; 10706,06 грн витрат по сплаті судового збору та 14.01.2025 видано наказ на примусове виконання рішення.

28.01.25 Позивач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області.

28.01.2025 року було відкрито виконавче провадження ВП № 77009456 про примусове стягнення з Відповідача суми боргу на підставі наказу Господарського суду Полтавської області від 14.01.2025 року у справі № 917/1699/24.

У межах виконавчого провадження на користь позивача (стягувача) з відповідача були стягнуті кошти згідно платіжних інструкцій_№2279 від 31.01.2025 на суму 51 359,51 грн, №2732 від 06.02.2025 на суму 10 455,36 грн, №2928 від 07.02.2025 на суму 5 738,15 грн, №7226 від 25.03.2025 на суму 17727,27 грн, №16125 від 01.05.2026 на суму 817597,60 грн.

01.05.2026 року виконавче провадження ВП №77009456 було закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням Відповідачем рішення суду.

Оскільки рішення Господарського суду Полтавської області не виконувалось Відповідачем у період з 14.01.2025 року по 01.05.2026 року, позивач, з посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 126 612,57 грн, з яких: 3% річних у розмірі 32 272,33 грн. та інфляційні збитки у розмірі 94 340,25 грн.

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2024 року у справі № 917/1699/24, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

З прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов`язок сторони сплатити кошти, зобов`язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються до їх повного виконання боржником.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.

При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Нарахуванням позивачем інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язання, що наразі допущено відповідачем та водночас є підставою настання для останнього відповідних правових наслідків, в даному випадку передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить стягнути з відповідача, за прострочення останнім виконання зобов`язання 3% річних у розмірі 32 272,33 грн. та інфляційні збитки у розмірі 94 340,25 грн., які нараховані на заборгованість з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за період часу з 14.01.2025 року по 01.05.2026 року.

Суд, перевіривши такі розрахунки, встановив, що такі розраховані неправильно, оскільки позивач при розрахунку інфляційних втрат та 3% річних неправильно визначив кінцеву дату нарахування з огляду на дати здійснених відповідачем оплат.

Так, у таблиці "сума боргу" позивачем зазначається, що основна сума заборгованості за договором з 14/01/2025 до 31/01/2025 - 902 877,89 грн, з 31/01/2025 до 06/02/2025 - 851 518,38 грн., з 06/02/2025 до 07/02/2025 - 841 063,02 грн., з 07/02/2025 до 25/03/2025 - 835 324,87 грн., з 25/03/2025 до 01/05/2026 - 817 597,60 грн.

У таблиці нарахування 3% річних зазначені періоди прострочення грошового зобов"язання - з 14/01/2025 до 31/01/2025, з 31/01/2025 до 06/02/2025, з 06/02/2025 до 07/02/2025, з 07/02/2025 до 25/03/2025, з 25/03/2025 до 01/05/2026.

Суд зауважує, що фразеологічна конструкція цих розрахунків для визначення граничної дати нарахування з прийменником «до» передбачає врахування дати, указаної перед цим прийменником, до строку здійсненого нарахування.

Викладене відповідає мовним правилам та усталеній судовій практиці.

Зокрема, у постанові від 08.10.2018 у справі № 927/490/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (див. також постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Зважаючи на дати здійснення відповідачем часткових розрахунків, прострочення на суму 902 877,89 грн має місце з 14/01/2025 до 30/01/2025; прострочення на суму 851 518,38 грн має місце з 31/01/2025 до 05/02/2025; прострочення на суму 841 063,02 грн має місце з 06/02/2025 до 06/02/2025; прострочення на суму 835 324,87 грн має місце з 07/02/2025 до 24/03/2025; прострочення на суму 817 597,60 грн має місце з 25/03/2025 до 30/04/2026.

З урахуванням викладеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff) здійснено перерахунок заявленого до стягнення позивачем розміру 3% річних. За наслідком здійсненого судом перерахунку вимоги підлягають зменшенню.

Так, за розрахунками суду 3% річних становлять 31 923,15 грн, відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

В іншій частині вимог про стягнення 3% річних слід відмовити у зв`язку з неправильно визначеним позивачем періодом прострочення.

Водночас, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 94 340,25 грн інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в частині вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 31 923,15 грн. та інфляційних збитків у розмірі 94 340,25 грн., у іншій частині вимог суд у позові відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов було подано в електронній формі за допомогою системи «Електронний Суд», у даному випадку підлягає застосуванню норма ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а відповідний розмір ставки судового збору підлягає пониженню із застосуванням коефіцієнту 0,8.

Таким чином, розмір судового збору за подання даної позовної заяви становить 2662,40 грн (3328,00 грн * 0,8).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 2655,06 грн витрат по сплаті судового збору (згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовано коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із наступного.

Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що до складу судових витрат, що понесені Позивачем при подачі позовної заяви, входить на даний час судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких орієнтовно становить 20 000,00 грн. Детальний розрахунок буде надано в ході розгляду справи.

Разом з тим, позивачем не вказано, яким чином було визначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, чи буде надана відповідна правова допомога саме адвокатом та яким саме; чи є вказана сума гонораром адвоката у фіксованому розмірі, або вона складається з вартості окремих послуг; не зазначено перелік послуг адвоката, які мають бути надані по справі, вартість години роботи адвоката, кількість годин, які орієнтовно будуть витрачені адвокатом на надання певної послуги.

В позовній заяві відсутнє посилання на договір, укладений з адвокатом, і такий договір не додавався до позовної заяви.

За таких обставин, суд констатує, що саме по собі зазначення позивачем у позові про те, що очікуваний розмір витрат на правову допомогу складає 20 000 грн, не є розрахунком суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в розумінні ч. 1 ст. 124 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Враховуючи вищевказане, суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Баландіна Сергія Сергійовича (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрозернохолдінг (адреса Україна, 18000, Черкаська обл., місто Черкаси, БУЛЬВАР ШЕВЧЕНКА, будинок 170/1, ЄДРПОУ 39706683) 3 % річних у розмірі 31 923,15 грн. та інфляційні збитки у розмірі 94 340,25 грн., а також суму судового збору у розмірі 2655,06 грн.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Киричук О.А.