Ухвала суду № 138727171, 04.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

04 серпня 2026 року Справа № 520/19802/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 09.03.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 09.03.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.07.2026 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому міститься клопотання:

- залишити позов без розгляду.

В обґрунтування клопотання зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки ОСОБА_1 з 20.08.2022 по 09.03.2024 проходив військову службу в військової частині НОМЕР_1 , а тому для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Відповідач посилається на те, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідач також зазначив, що грошове забезпечення військовослужбовця є щомісячною виплатою, його розмір щомісяця відомий особі, яка його отримує. Отримуючи його у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати та про те, як вона обрахована, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, тощо. Відповідач вважає, що шестимісячний строк звернення до адміністративного суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а відтак у період з 20.08.2022 по 09.03.2024, кожного місяця отримуючи грошове забезпечення, позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Натомість, позивач не надав жодних доказів, що ним вчинялись будь-які активні дії з метою отримання інформації про складові його грошового забезпечення. Відповідач вважає, що посилання позивача на те, що він дізнався про порушення нарахування йому грошового забезпечення за період з 2023 по 2024 рік, з відповіді на своє звернення є необґрунтованим. Так, у березні 2026 року позивач звернувся до суду з вимогою зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 09.03.2024 року, тобто більш ніж через 3 роки після того, як позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права. Відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що позивачем порушено строки звернення до адміністративного суду.

З огляду на викладені обставини, відповідач просив залишити позов без розгляду.

Надаючи оцінку заявленому клопотанню, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, спір у цій справі виник з приводу дотримання відповідачем законодавства про оплату праці під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а саме правильності визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу й окладу за військовим званням та похідних від них складових грошового забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата включає винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці, доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування, керівниками розвідувальних органів України.

Отже, заявлені позивачем вимоги стосуються належних йому виплат за період проходження військової служби та є вимогами, пов`язаними з недотриманням, на думку позивача, законодавства про оплату праці.

Статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка набрала чинності 19.07.2022, установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У постанові від 19.11.2025 у справі №420/27284/24 Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду сформулював висновок, за яким приписи статті 233 Кодексу законів про працю України є спеціальними щодо положень частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України під час визначення строку звернення до суду з вимогами про виплату належних особі сум під час проходження нею публічної служби.

Верховний Суд виходив із того, що частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України прямо не врегульовує строки звернення до суду у спорах про стягнення належних працівникові виплат під час проходження публічної служби, натомість стаття 233 Кодексу законів про працю України встановлює строк судового захисту у спорах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці. Зазначене правове регулювання є єдиним для працівників незалежно від виду трудових відносин та характеру професійної діяльності, у тому числі для осіб, які проходять або проходили публічну службу.

Аналогічний підхід щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України у спорах про виплату військовослужбовцям грошового забезпечення викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 та постанові Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що стосовно виплат за періоди до 19.07.2022 застосовується попередня редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка не обмежувала строком звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати, а до правовідносин, які виникли з 19.07.2022, підлягає застосуванню стаття 233 цього Кодексу в редакції Закону №2352-IX.

Водночас для звільненої зі служби особи перебіг тримісячного строку у спорі про виплату належних їй сум пов`язується з одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Такий правовий висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25, предметом якої також були вимоги звільненої зі служби особи про перерахунок грошового забезпечення у зв`язку із застосуванням неналежної розрахункової величини при визначенні посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Верховний Суд зазначив, що письмовим повідомленням у розумінні частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України може бути грошовий атестат чи інший документ, який містить документально підтверджені відомості про обсяг і характер нарахованих та виплачених особі сум. При цьому відсутність у такому документі детального опису механізму обчислення кожної складової грошового забезпечення не перешкоджає початку перебігу тримісячного строку. Після одержання такого документа особа повинна в межах установленого строку вчиняти активні дії для отримання додаткової інформації та звернення до суду, а направлення через тривалий час адвокатського чи іншого інформаційного запиту не зумовлює початку нового строку звернення до суду.

Отже, для вирішення питання про дотримання звільненою зі служби особою строку звернення до суду необхідно встановити: чи було їй надано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні; який саме документ містив відповідну інформацію; дату його одержання особою; а також дату звернення до суду.

Як убачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 09.03.2024. Позовну заяву сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» 07.07.2026.

Разом із тим відповідачем не зазначено та не доведено, що в день виключення позивача зі списків особового складу або в іншу дату йому було вручено грошовий атестат, письмове повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми або інший документ, який містив достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер проведеного з ним розрахунку.

Відзив не містить відомостей про назву, номер та дату такого документа, дату і спосіб його направлення або вручення позивачу. Відповідачем також не надано розписки позивача, повідомлення про вручення, електронного підтвердження доставки чи іншого доказу, який давав би можливість установити конкретну дату одержання позивачем відповідного письмового повідомлення.

Посилання відповідача на картки особового рахунку не підтверджує факту доведення їх змісту до відома позивача. Такі картки є документами бухгалтерського обліку, що можуть містити інформацію про здійснені нарахування і виплати, однак саме існування відповідних документів у відповідача не є доказом їх вручення позивачу під час звільнення.

За відсутності доказів одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, суд не має можливості встановити дату початку перебігу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, а отже, і зробити висновок про закінчення такого строку до дня подання позову.

Доводи відповідача про те, що позивач повинен був дізнаватися про порушення свого права під час кожного щомісячного отримання грошового забезпечення, не враховують правового регулювання, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Суд зауважує, що факт одержання певної суми грошового забезпечення може свідчити про обізнаність особи з фактичним розміром виплати, проте визначена законодавцем подія, з якою пов`язується початок перебігу строку у спорі звільненої особи про належні їй виплати, полягає саме в одержанні письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми.

При цьому суд ураховує, що одержання відповіді на звернення або адвокатський запит після закінчення строку не може відновлювати чи започатковувати новий строк, якщо до цього особа отримала грошовий атестат або інше належне письмове повідомлення про проведений розрахунок.

Однак у цій справі відповідачем не доведено первинної обставини, а саме: вручення позивачу відповідного письмового повідомлення, від дати якого можна було б обчислювати тримісячний строк.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №460/9170/24 суд відхиляє, оскільки наведені у ній висновки сформульовані у правовідносинах щодо соціальної виплати, строк та порядок одержання якої були врегульовані спеціальними положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідним урядовим порядком.

У цій справі спір стосується грошового забезпечення військовослужбовця та правильності його обчислення, тому визначальними є приписи статті 233 Кодексу законів про працю України і правові висновки Верховного Суду, сформульовані у спорах щодо оплати праці та грошового забезпечення осіб публічної служби.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, крім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку відповідача, відбулося порушення позивачем вимог законодавства.

Оскільки саме відповідач стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду та просить застосувати відповідні процесуальні наслідки, саме відповідач повинен навести фактичні обставини і подати докази, які дають змогу визначити початок та закінчення такого строку. Зазначений обов`язок відповідачем не виконано.

Разом із тим із наявної у матеріалах справи копії військового квитка ОСОБА_1 вбачається, що після виключення 09.03.2024 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач продовжив проходження військової служби та був зарахований до списків особового складу інших військових частин.

Зокрема, у розділі 17 військового квитка «Проходження військової служби» містяться подальші записи про зарахування позивача до списків особового складу інших військових частин, а останній запис про таке зарахування датований 11.12.2025. Відомості про подальше виключення позивача зі списків особового складу у відповідній графі відсутні.

Отже, після виключення позивача 09.03.2024 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 він продовжив проходити військову службу в іншій військовій частині. Станом на день звернення до суду з даним адміністративним позовом 07.07.2026, військова служба позивача тривала.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас виключення військовослужбовця зі списків особового складу конкретної військової частини може бути зумовлене не лише звільненням із військової служби, а й переведенням до іншої військової частини, направленням до нового місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.

У постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість про закінчення проходження військової служби свідчить виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням у запас чи відставку або з настанням інших передбачених законом обставин, які припиняють проходження військової служби.

Таким чином, поняття «виключення зі списків особового складу військової частини» та «звільнення з військової служби» не є тотожними. Вибуття військовослужбовця з однієї військової частини та його подальше зарахування до іншої військової частини свідчать про зміну місця проходження військової служби, а не про припинення відповідних правовідносин.

Питання застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у спорах про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат вирішено Конституційним Судом України у Рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025.

Цим Рішенням визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив із того, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а заробітна плата є основним джерелом існування працівника. Виплата винагороди за працю є триваючим зобов`язанням роботодавця, яке не припиняється внаслідок невиконання або неналежного виконання ним обов`язку щодо своєчасного та повного проведення відповідних виплат.

Конституційний Суд України зазначив, що встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат призводить до звуження змісту й обсягу прав, гарантованих статтями 43, 55 Конституції України, обмежує доступ працівника до суду та позбавляє його реальної можливості ефективно захистити своє право на оплату праці.

Таке строкове обмеження покладає на працівника, який продовжує перебувати у відповідних правовідносинах, обов`язок систематично звертатися до суду щодо кожного випадку неповної або несвоєчасної виплати, ставить його у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником та не враховує триваючого характеру обов`язку роботодавця щодо виплати винагороди за працю.

Юридична позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України врахована Верховним Судом у постанові від 24.02.2026 у справі №120/2933/25.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що виплата винагороди за працю є триваючим зобов`язанням, а обмеження строку звернення до суду для осіб, які продовжують перебувати у трудових або службових правовідносинах, ставить їх у менш захищене становище порівняно зі звільненими працівниками та суперечить принципам рівності й ефективного судового захисту.

Верховний Суд зауважив, що Конституційний Суд України розмежував правовий режим строку звернення до суду для звільнених працівників та осіб, які продовжують перебувати у трудових чи службових правовідносинах. Оскільки у справі №120/2933/25 позивач звернувся до суду під час проходження військової служби, Верховний Суд дійшов висновку про помилковість застосування судами тримісячного строку, передбаченого неконституційним положенням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд сформулював висновок, що особа, яка продовжує перебувати у трудових або службових правовідносинах, має необмежене в часі право на судовий захист щодо стягнення належної їй заробітної плати, грошового забезпечення та інших виплат протягом усього часу, поки відповідні правовідносини тривають.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Позов ОСОБА_1 подано 07.07.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11.12.2025 №1-р/2025 та втрати чинності положенням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Твердження відповідача про те, що позивач повинен був дізнаватися про порушення свого права під час кожного щомісячного отримання грошового забезпечення, ґрунтується саме на положенні частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яке в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат визнано неконституційним.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку або наведені ним підстави будуть визнані неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, застосування процесуального наслідку у вигляді залишення позову без розгляду можливе лише після встановлення судом самого факту пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, а тому суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтями 123, 240 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а тому клопотання Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 122, 123, 240 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Н.А. Полях