Ухвала суду № 138715677, 03.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"03" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3139/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши матеріали заяви Керівника Любашівської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх.№2-1528/26 від 31.07.2026) подану по справі №916/3139/26,

за позовом Керівника Любашівської окружної прокуратури (вул. Володимира Князя, 107, селище Любашівка, Подільський р-н., Одеська обл., 66502) в інтересах держави в особі Зеленогірської селищної ради (пр.Миру, буд. 12, смт. Зеленогірське, Подільський р-н., Одеська обл., 66513; код ЄДРПОУ 04527135);

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" (вул. Канатна, буд. 6/3, м. Одеса, 65014; код ЄДРПОУ 40108384);

про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 31.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№3217/26) Керівника Любашівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зеленогірської селищної ради до ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" про визнання відсутнім права постійного користування у відповідача на земельну ділянку площею 8,2442 га з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018 (РНОНМ 377603951233).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" є юридичною особою приватного права і в силу вимог закону не може бути суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, у зв`язку з чим прокурор вважає, що в порушення вимог ст. 92 ЗК України, державний реєстратор незаконно здійснив реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за суб`єктами приватного права ТОВ "ЛАНДЕКС" та ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС".

Також одночасно із позовною заявою до суду надійшла заява прокурора про забезпечення позову в даній справі (вх.№2-1528/26 від 31.07.2026), в якій прокурор просить суд:

- заборонити ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС", на час розгляду справи в суді, вчиняти дії щодо поділу, об`єднання, зміни меж або зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, розташованої за адресою: Одеська область, Любашівський район, с. Солтанівка, вул. Молодіжна, земельна ділянка 97 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 377603951233);

- заборонити суб`єктам державної реєстрації на час розгляду справи в суді вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, розташованої за адресою: Одеська область, Любашівський район, с. Солтанівка, вул. Молодіжна, земельна ділянка 97 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 377603951233).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що станом на теперішній час ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" юридично має повноваження власника земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, що є предметом спору у виниклих правовідносинах, та має право у будь-який момент вчинити дії щодо розпорядження, зміни меж чи передачі в користування спірної земельної ділянки на користь третіх осіб, що не являються учасниками цієї справи, що, на думку прокурора, створить необхідність для звернення до суду з черговими позовами до останнього правонабувача, що не відповідає принципу процесуальної економії, а також призведе до додаткових фінансових витрат позивача.

Також прокурор зазначає, що передача ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" земельної ділянки комунальної власності у постійне користування здійснена з порушенням вимог статті 92 Земельного кодексу України, оскільки товариство не належить до кола суб`єктів, які можуть набувати таке речове право. У зв`язку з цим рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в постійне користування є незаконним

Прокурор вважає, що обраний захід забезпечення позову відповідає його предмету, його вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням, а також, що саме вжиття наведеного виду забезпечення позову забезпечить можливість виконання судового рішення (у випадку задоволення позову) та убезпечить від повторного звернення сільської ради чи прокурора за судовим захистом.

Крім того, на думку прокурора, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що їх незастосування призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Щодо заходів зустрічного забезпечення прокурор вказує, що, враховуючи відсутність можливості спричинення заходами забезпечення позову для відповідача збитків, та враховуючи особливості фінансування окружних прокуратур, підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні, у зв`язку з чим окружна прокуратура пропонує не застосовувати зустрічне забезпечення при вжитті заходів забезпечення позову.

Розглянувши заяву Керівника Любашівської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх.№2-1528/26 від 31.07.2026) подану по справі №916/3139/26, та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею ст. 137 ГПК України, передбачено, що позов забезпечується, серед іншого, -

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Частиною 11 ст.137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову це по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19 зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (пункти 47,48,52) констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами: 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

За змістом статті 26 Закону України від 01.07.2004 " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Згідно постанови Верховного суду від 27.11.2023 у справі № 903/639/23 якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20? від 15.01.2021 у справі №914/193 9/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/163 70/20, від 24.06.2022 у справі №904/3 783/21, від 26.09.2022 у справі №911 /3208/21).

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, а також зв`язок між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, можливості забудови спірної земельної ділянки, існування реального ризику зі сторони власника майна у вчиненні недобросовісних дій з перетворення, відчуження, знищення тощо спірного об`єкта нерухомості, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, - наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Так прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову по даній справі шляхом заборони ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС", на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо поділу, об`єднання, зміни меж або зміни цільового призначення спірної земельної ділянки а також щляхом заборони суб`єктам державної реєстрації, на час розгляду справи в суді, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19 зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Із поданих прокурором до заяви про забезпечення доказів суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право постійного користування ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" на спірну земельну ділянку.

На думку прокурора ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" юридично має повноваження власника земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, що є предметом спору у виниклих правовідносинах, та має право у будь-який момент вчинити дії щодо розпорядження, зміни меж чи передачі в користування спірної земельної ділянки на користь третіх осіб, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав держави, і у випадку задоволення даного позову зумовить необхідність подальшого звернення до суду з метою повернення майна.

Господарський суд встановив, що предмет спору пов`язаний та стосується земельної ділянки, щодо якої необхідно вжити заходи забезпечення позову, оскільки спірна земельна ділянка є оспорюваним об`єктом речових прав.

Таким чином суд погоджується із прокурором, що не вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, на час розгляду справи в суді, вчиняти дії щодо поділу, об`єднання, зміни меж або зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав держави, і у випадку задоволення даного позову зумовить необхідність подальшого звернення до суду з метою повернення майна.

Також господарський суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме одним з обов`язків державного реєстратора є перевірка відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на наявність перепон для такої реєстрації, до яких належать, зокрема, судовий арешт і заборона вчинення реєстраційних дій.

Спільною властивістю судового арешту і заборони вчинення реєстраційних дій є те, що вони зобов`язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо того чи іншого об`єкта нерухомого майна. Водночас вони не є тотожними за своєю природою та мають низку відмінностей у наслідках.

Зазначені обставини доцільно враховувати не лише у разі необхідності державної реєстрації прав на нерухомість, але і під час заявлення клопотання про забезпечення позову відповідним засобом забезпечення, оскільки неврахування їх особливостей може призвести для заявника до негативних наслідків, для якого можуть виникнути у подальшому перешкоди виконання рішення суду, прийнятого на його користь.

Так, судовий арешт віднесений до різновидів обтяження прав на нерухоме майно відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон).

Отже, судовий арешт, перш за все, обмежує права власника та (або) користувача об`єкта нерухомого майна на вчинення юридично значимих дій щодо нього.

Заборона вчинення реєстраційних дій, на відміну від судового арешту, прямо не віднесена Законом до обтяжень та обмежує можливості державного реєстратора проводити певні реєстраційні дії.

Судовий арешт виникає на підставі судового рішення, яким передбачено накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що набрало законної сили.

Підставою для виникнення заборони вчинення реєстраційних дій є судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Державна реєстрація судового арешту, як обтяження, проводиться в такому самому порядку, що і державна реєстрація прав.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію обтяження (судового арешту) приймається рішення про державну реєстрацію (за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації). На підставі прийнятого рішення судовий арешт реєструється у розділі Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна, на який накладено арешт, або у спеціальному розділі Державного реєстру прав, якщо відсутній відкритий розділ на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Заборона вчинення реєстраційних дій реєструється шляхом внесення до бази даних заяв Державного реєстру прав судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій.

При цьому, за результатами розгляду зазначеної заяви жодні рішення не приймаються, а відомості про заборону вчинення реєстраційних дій не вносяться до розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону, наявність зареєстрованих обтяжень, зокрема, судового арешту, є підставою для відмови у державній реєстрації прав. У такому випадку розгляд заяви про державну реєстрацію прав завершується шляхом прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав.

Заборона вчинення реєстраційних дій є підставою для зупинення державної реєстрації прав (частина перша статті 25 Закону). Слід зазначити, що у разі зупинення державної реєстрації прав заява про державну реєстрацію прав залишається нерозглянутою до скасування заборони вчинення реєстраційних дій. Після скасування заборони вчинення реєстраційних дій розгляд заяви про державну реєстрацію прав поновлюється.

Водночас важливо враховувати, що частиною четвертою статті 24 Закону передбачені випадки, коли наявність зареєстрованих обтяжень, у тому числі судового арешту, не є підставою для відмови у державній реєстрації прав:

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

- державна реєстрація права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, щодо якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав, чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав;

- державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону;

- державна реєстрація інших обтяжень речових прав на нерухоме майно (крім іпотеки);

- державна реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину;

- державна реєстрація права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, проведення державної реєстрації прав на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно за наявності арешту або звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності арешту, зареєстрованого після державної реєстрації іпотеки, не є порушенням закону з боку державного реєстратора.

В свою чергу, наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності.

З огляду на викладене, суд вважає доцільним вжити такий захід забезпечення позову: як заборона вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна.

Також суд зауважує, що положення ч. 1 ст. 319 ЦК України надають власникові майна право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у тому числі здійснювати його відчуження на користь третіх осіб.

Тобто, до вирішення спору по суті, наявні сприятливі обставини, коли відповідач вправі до моменту ухвалення/виконання рішення, розпорядитися належним йому майном на власний розсуд, у зв`язку з чим таке майно може зменшитись за кількістю або взагалі вибути з розпорядження/володіння відповідача на момент виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

При цьому суд вказує, що застосований судом захід забезпечення позову не обмежує правомочність фактичного власника майна, що відповідно свідчить про забезпечення збереження збалансованості інтересів сторін.

Зазначене вище відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2019 у справі №915/870/18.

Вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.

Дана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №910/13208/19

Таким чином суд доходить висновку, що застосування заходів забезпечення позову, запропонованих прокурором, забезпечить ефективний захист порушених прав та матиме наслідком збереження існуючого стану нерухомого майна на момент подання заяви до розгляду спору по суті, а також попередить потенційні труднощі у подальшому виконанні рішення суду.

Крім того суд вказує, що застосування заходів забезпечення позову у цій справі, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, не призводить до порушення балансу інтересів, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду позову по суті, а в разі задоволення позову сприятиме справедливому та ефективному захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Окремо суд зазначає, що положенням ч. 6 ст. 140 ГПК України передбачається можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.

Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України, встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, відповідачі не позбавлені права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.

Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст. ст 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву Керівника Любашівської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх.№2-1528/26 від 31.07.2026), що подана по справі №916/3139/26 задовольнити.

2.Вжити заходи забезпечення позову у справі №916/3139/26, а саме:

- заборонити ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" (вул. Канатна, буд. 6/3, м. Одеса, 65014; код ЄДРПОУ 40108384), на час розгляду даної справи, вчиняти дії щодо поділу, об`єднання, зміни меж або зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, розташованої за адресою: Одеська область, Любашівський район, с. Солтанівка, вул. Молодіжна, земельна ділянка 97 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 377603951233);

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, на час розгляду даної справи, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5123381400:04:001:0018, розташованої за адресою: Одеська область, Любашівський район, с. Солтанівка, вул. Молодіжна, земельна ділянка 97 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 377603951233).

Стягувачем за цією ухвалою є: Керівник Любашівської окружної прокуратури (вул. Володимира Князя, 107, селище Любашівка, Подільський р-н., Одеська обл., 66502).

Боржником за цією ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕВАТОР ПЛЮС" (вул. Канатна, буд. 6/3, м. Одеса, 65014; код ЄДРПОУ 40108384);

Ухвала суду набирає законної сили 03.08.2026 та може бути оскаржена в порядку ст.256 ГПК України.

Ухвала дійсна для пред`явлення до виконання в строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Суддя Невінгловська Юлія Михайлівна