Ухвала суду № 138715493, 03.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

03.08.2026 р. Справа № 914/2446/26

Суддя Господарського суду Львівської області Бургарт Т.І., розглянувши

позовну заяву: Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк Львів (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1, ЄДРПОУ: 09801546)

до відповідача 1: Корпорація ЕКВАТОР (81115, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине, вул. Шашкевича, буд. 12-Б, ЄДРПОУ: 41569555);

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю ЖНИВА ПЛЮС (79069, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 335, ЄДРПОУ: 38369902);

відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКВАТОР ТРАНС (81115, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине, вул. Шашкевича, буд. 12-Б, ЄДРПОУ: 41548556);

відповідача 4: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідача 5: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідача 6: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )

про: стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Корпорації «ЕКВАТОР», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖНИВА ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВАТОР ТРАНС», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ АКБ «Львів» на умовах кредитного договору № 278/В/2023 від 01.05.2023 надано Корпорації «ЕКВАТОР» кредитні кошти в сумі 400 000 доларів США.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком (позивачем) та ТОВ «ЖНИВА ПЛЮС», ТОВ «ЕКВАТОР ТРАНС», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договори поруки.

Позивач зазначає, що позичальник порушив взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 49 150,00 доларів США. Оскільки борг у добровільному порядку не погашено, а поручителі відповідно до умов договорів поруки несуть солідарну відповідальність разом із боржником, банк звернувся до суду з вимогами про стягнення зазначеної заборгованості з позичальника та кожного з поручителів солідарно.

Позивач просить суд стягнути в свою користь солідарно:

1. з Корпорації «ЕКВАТОР» та ТОВ «ЖНИВА ПЛЮС» заборгованість за кредитним договором № 278/В/2023 від 01.05.2023 у розмірі 49 150,00 доларів США;

2. солідарно з Корпорації «ЕКВАТОР» та ТОВ «ЕКВАТОР ТРАНС» заборгованість за кредитним договором № 278/В/2023 від 01.05.2023 у розмірі 49 150,00 доларів США;

3. солідарно з Корпорації «ЕКВАТОР» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 278/В/2023 від 01.05.2023 у розмірі 49 150,00 доларів США;

4. солідарно з Корпорації «ЕКВАТОР» та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 278/В/2023 від 01.05.2023 у розмірі 49 150,00 доларів США;

5. солідарно з Корпорації «ЕКВАТОР» та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 278/В/2023 від 01.05.2023 у розмірі 49 150,00 доларів США, а також покласти на відповідачів витрати зі сплати судового збору.

Перевіривши подану позовну заяву на предмет відповідності вимогам закону, суддя встановила наявність підстав для залишення позовної заяви без руху у зв`язку з наступним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з положеннями статті 163 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Позивач у тексті позовної заяви вказує, що ціна позову становить 49 150,00 доларів США (в гривневому еквіваленті 2 202460,65 грн). Водночас, згідно заявлених позовних вимог, як уже зазначалося раніше, позивач просить стягнути цю суму 5 разів. При цьому, як зазначає позивач, 5 ти кратне стягнення суми боргу не збільшує ціну позову.

Обґрунтовуючи одночасне заявлення 5-ти окремих вимог про стягнення всієї суми заборгованості в розмірі 49 150,00 доларів США з позичальника з кожним із солідарних поручителів окремо, позивач зазначає, що виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечене кількома окремими договорами поруки, укладеними з різними поручителями.

За умовами кожного договору поруки відповідний поручитель відповідає перед кредитором солідарно з боржником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. При цьому між самими поручителями солідарний обов`язок не виник, оскільки кожен із них прийняв на себе самостійне зобов`язання за окремим договором поруки. Вказане, на думку позивача, відповідає змісту укладених договорів поруки та положенням цивільного законодавства про солідарну відповідальність боржника і поручителя.

При цьому, позивач покликається на судову практику у схожих правовідносинах, зокрема, рішення Верховного Суду у справі № 910/1733/18 від 02.10.2018.

Суд не може погодитися з наведеними доводами позивача, оскільки правовий підхід, на який він посилається, сформовано Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 за іншого нормативного регулювання спірних правовідносин.

Так, під час вирішення зазначеної справи застосуванню підлягала редакція частини третьої статті 554 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: «Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки». За змістом наведеної норми солідарна відповідальність поручителів виникала лише за умови надання ними спільної поруки, що й було покладено Верховним Судом в основу відповідних правових висновків.

Водночас Законом України від 03.07.2018 № 2478-VIII до частини третьої статті 554 Цивільного кодексу України внесено зміни, які істотно змінили правове регулювання відповідних правовідносин. У чинній редакції зазначена норма передбачає, що: «Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки».

Таким чином, починаючи з набрання чинності Законом № 2478-VIII, законодавець прямо встановив, що солідарний обов`язок між поручителями виникає не лише у випадку надання ними спільної поруки, а й тоді, коли вони поручилися за виконання одного й того самого зобов`язання за одним або декількома окремими договорами поруки, якщо інше прямо не передбачено відповідними договорами. Отже, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, сформовано за нормативного регулювання, яке на час звернення позивача до суду вже не є чинним, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин.

Натомість підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2024 у справі № 910/18918/23, які сформовані з урахуванням чинної редакції частини третьої статті 554 Цивільного кодексу України. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про солідарне стягнення грошових коштів з кількох боржників не є об`єднанням декількох самостійних позовних вимог, а становить єдину позовну вимогу, предметом якої є виконання одного зобов`язання, у якому на стороні боржника бере участь декілька осіб.

Верховний Суд також зазначив, що солідарна вимога має неподільний характер, а тому одна й та сама сума заборгованості не може бути присуджена до стягнення у повному обсязі окремо з кожного із солідарних боржників, оскільки це здатне призвести до подвійного чи множинного стягнення одного й того самого боргу. Саме з огляду на неподільність солідарної вимоги законодавством про виконавче провадження передбачено механізм виконання рішення щодо кількох солідарних боржників, за якого повне виконання рішення одним із них виключає можливість повторного стягнення тієї самої суми з інших боржників.

З аналізу наведених висновків Верховного Суду вбачається, що процесуальне законодавство розмежовує поняття кількості відповідачів та кількості позовних вимог. Солідарний характер відповідальності декількох осіб не трансформує одну вимогу про виконання одного й того самого зобов`язання у декілька самостійних вимог лише з тієї підстави, що вона звернена до кількох відповідачів.

Разом із тим у цій справі позивач не заявив одну вимогу про солідарне стягнення заборгованості з усіх солідарних боржників. Натомість ним сформульовано п`ять окремих позовних вимог, а саме: про стягнення всієї суми заборгованості з основного боржника та чотири окремі вимоги про стягнення цієї ж суми солідарно з основним боржником і кожним із поручителів. Кожна із зазначених вимог є самостійним предметом судового розгляду, підлягає окремому вирішенню судом та потребує формулювання окремого висновку в резолютивній частині судового рішення.

Отже, обравши саме таку процесуальну конструкцію позову, позивач фактично звернувся до суду із п`ятьма самостійними вимогами майнового характеру. Відповідно, судовий збір підлягає сплаті виходячи з кількості заявлених позовних вимог, а не з того, що всі вони стосуються однієї суми заборгованості. Якщо ж позивач виходить із того, що всі відповідачі є солідарними боржниками у розумінні частини третьої статті 554 Цивільного кодексу України, належним способом захисту є пред`явлення однієї неподільної вимоги про солідарне стягнення заборгованості з усіх солідарних боржників, а не декількох окремих вимог про стягнення однієї й тієї самої суми боргу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до неї не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Відповідно до частин першої та другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164 та 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та встановлює позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для подання доказів доплати судового збору за чотири інші заявлені позовні вимоги майнового характеру у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», або приведення позовних вимог у відповідність до норм чинного законодавства.

У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись частиною першою, другою статті 174 та статтями 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суддя, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Надати позивачу строк не більше п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

3. Встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- доказів доплати судового збору у розмірі 132 147,60 грн. ( по 33036, 90 грн за кожну заявлену майнову вимогу) (або надати позовну заяву в редакції позовних вимог, що відповідають визначеній позивачем ціні позову).

4. У випадку, якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважатиметься неподаною і буде повернута особі, що звернулася із позовною заявою.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Бургарт Т.І.