Рішення № 138691739, 03.08.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 р. Справа № 480/4677/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася через представника до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Державна установа "Центр пробації"), в якій просила:

1) визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» які полягають у застосуванні з січня 2020 по лютий 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї,

2) зобов`язати Державну установу Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату позивачу з січня 2020 року по лютий 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021,01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

Вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку при звільненні та інших надбавок і виплат у спірний період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зокрема, вказав, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким в тому числі були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704. Таким чином, з дня набрання законної сили рішення у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Отже, з 29.01.2020 - з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Ухвалою суду від 01.07.2025 позовну заяву в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 28.02.2023, було повернуто позивачу.

Ухвалою суду від 01.07.2025 позовну заяву в частині вимог, що стосуються періоду з 01.01.2020 до 18.07.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та у відповідача витребувано додаткові докази у справі, що на виконання вимог ухвали було надано відповідачем.

Також відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позов уз огляду на те, що при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення позивачу, Центр пробації правомірно використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 704 від 30.08.2017 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018). Протягом спірного періоду (2020-2022 роки), зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу, Кабінетом Міністрів України не вносились.

Також у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, витрати на правничу допомогу зазначені позовній заяві в розмірі 9000,00 грн є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають зменшенню.

Відповіді на відзив станом на сьогодні не подано позивачем.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з позову та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила службу на посаді старшого інспектора Сумського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у період з 17.07.2018 до 27.02.2023 (а.с.12-14).

Копіями додатків до особових рахунків позивача за 2020-2022 роки підтверджено, що позивачу у період 01.01.2020-18.07.2022 було нараховано та виплачено грошове забезпечення, у травні 2020 року, у лютому 2021 року, у квітні 2022 року грошову допомогу на оздоровлення (а.с.41-43).

Також, як вбачається з витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» від 20.02.2023 №172/к, яким позивача звільнено із займаної посади 27.02.2023, також було визначено виплатити позивачу одноразову грошової допомогу і зв`язку зі звільненням у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 календарних років служби та грошову компенсацію за невикористані 04 календарні дні чергової відпустки за 2023 рік, а також премію за січень 2023 року у розмірі 10% та лютий 2023 року у розмірі 10% за фактично відпрацьований час (а.с.14).

При цьому розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування та виплати грошового забезпечення, у т.ч. грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у спірний період, компенсації відпустки, одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням, у т.ч. премії, був прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року (1762 гривні). Ці обставини не заперечувалися відповідачем у відзиві.

Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Так, пунктом 2 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби України» (далі - Порядок № 925/5).

Згідно п.п.1,3 п.14 розділу "IІ. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу" Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Згідно п.п.1,3 п.15 розділу "IІ. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу" Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер та на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Згідно п.п.1 п.1 розділу "III. Компенсаційні виплати" Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

У свою чергу, відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності з 01.03.2018 року, далі - Постанова № 704), якою зокрема затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Втім, 21.02.2018 (тобто ще до набрання чинності Постановою №704) відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (набрала чинності 24.02.2018 року, далі - Постанова №103) та якою пунктом 6 до постанови КМУ № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто станом на час набрання Постановою №704 чинності - 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

З огляду на зазначене, з 29.01.2020 була відновлена дія редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, та відповідно до якої розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт

Таким чином, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, оскільки положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 щодо часового визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб як "01 січня 2018 р.", скасоване 29.01.2020 вищезазначеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.

Таким чином, з 29.01.2020, з урахуванням вказаного правового регулювання, обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням мало здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня.

Отже, враховуючи вищевикладене, у спірний період грошове забезпечення позивача мало розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 (2102 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270 грн.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 (2 481,00 грн.).

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що при обрахунку та виплаті позивачу грошового забезпечення відповідачем, а також при обрахунку та виплаті у травні 2020 року, у лютому 2021 року, у квітні 2022 року- грошової допомоги на оздоровлення, було застосовано розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Таким чином, враховуючи, що саме з 29.01.2020 (а не з 01.01.2020 як помилково вважає позивач), тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату грошового забезпечення, в т.ч. премії, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, такі його дії не відповідають критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо дати початку періоду для здійснення перерахунку та виплати позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку при звільненні - 20.02.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, оскільки матеріалами справи не підтверджено виплату цих сум у період з 01.01.2020 до 18.07.2022.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовні заяві представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Критерій співмірності витрат на професійну правничу допомогу повинен визначатись не лише виходячи зі складності справи, а й на підставі належним чином підтвердженого обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних ним робіт, пов`язаних з наданням правової допомоги в рамках розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі № 280/8547/20, від 08 березня 2023 року у справі № 640/16295/21, від 19 вересня 2023 року у справі № 826/14340/18.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Шаповаленком Русланом Олександровичем (далі - адвокат, Шаповаленко Р.О.). Представник позивача просив стягнути з відповідача 9000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано копії наступних документів: свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю (а.с.18), ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.17) та розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу (а.с.19).

Будь-яких інших документів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі і їх розміру до суду представником позивача надано не було.

Таким чином, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, Шаповаленко Р.О.. суду не було надано ні договору про надання правової допомоги, ні документів на підтвердження визначення розміру оплати праці адвоката та умов і порядку розрахунків між адвокатом та позивачем, ні доказів про оплату вказаних послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек).

Тобто, вартість послуг адвоката за підготовку саме цієї позовної заяви для подання до Сумського окружному адміністративному суді, як того вимагає стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України, не підтверджується наданими документами.

Враховуючи відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81,м. Київ,04050, код ЄДРПОУ 41847154) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного року.

Зобов`язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, із урахуванням раніше виплачених сум:

за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2021 до 31.12.2021, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2022 до 18.07.2022, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Визнати протиправними дії Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно.

Зобов`язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.08.2026.

Суддя І.Г. Шевченко