Ухвала суду № 138690515, 03.08.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/5840/26

Провадження № 6/442/148/2026

УХВАЛА

Іменем України

03 серпня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого судді Курус Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобич заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гаполяк Олег Володимирович, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, за участю заінтересованих осіб: Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівської міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Акціонерного товариства «Універсал банк», Адміністрації державної прикордонної служби України,

за участі секретаря судового засідання - Верхоляка А.І.,

в с т а н о в и в :

28.07.2026 представник заявника - адвокат Гаполяк О.В. звернувся до суду із заявою, в якій просив скасувати тимчасову заборону на виїзд за межі України громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), яке застосоване ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 6-159/09 від 23.10.2009.

В обґрунтування заяви зазначає, що Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.10.2009 обмежено право виїзду за кордон відносно громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до сплати заборгованості згідно судового наказу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.04.2009 року № 2н-187/09.

Вказана ухвала була мотивована тим, що у ВДВС Дрогобицького МРУЮ перебувало виконавче провадження, згідно з яким ОСОБА_1 згідно судового наказу № 2н-187/09, виданого 14.04.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області зобов`язана сплатити 23 478,77 грн. боргу на користь ВАТ «Універсал Банк», однак добровільно наказ суду не виконує.

Вказаний судовий наказ неодноразову звертався до примусового виконання. Так, виконавчі провадження за № 41071400 та 46566878 були завершені 17.01.2014 та 28.05.2015 з підстав визначених п. 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент прийняття рішення про завершення виконавчих проваджень.

Відповідно до повідомлення за вих. №53431 від 23.07.2026 Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області, 15.01.2016 на виконання судового наказу № 2н-187/09, виданого 14.04.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області державним виконавцем втретє було відкрито виконавче провадження за № 50494203, яке було завершено 28.06.2016 з підстав визначених п. 9 частини першої статті 47 Закону №606-ХІУ

В подальшому, відповідно до згаданого повідомлення Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області, виконавчий документ на примусове виконання не надходив, виконавче провадження не відкривалось.

Таким чином, протягом останніх десяти років АТ «Універсал Банк» не зверталося із заявою про примусове виконання судового наказу № 2н-187/09, виданого 14.04.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

На підставі вищевикладеного заявник та його представник вважають, що станом на сьогодні строк пред`явлення судового наказу №2н-187/09 сплив, а АТ «Універсал Банк» до суду із заявою про поновлення строку на його оскарження не зверталось, у зв`язку із чим тимчасове обмеження ОСОБА_1 , встановлене ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.10.2009 у праві виїзду за межі України підлягає скасуванню, а заява задоволенню. Просять розгляд заяви проводити за їх відсутності.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.07.2026 відкрито провадження за даною заявою та призначено розгляд заяви на 03.08.2026.

Державний виконавець та представники заінтересованих осіб в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час, місце та порядок розгляду зазначеної справи.

Згідно ч. 6 ст. 441 ЦПК України суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця.

Дослідивши матеріали заяви, заслухавши учасників судового провадження, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.04.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано судовий наказ №2-н-187/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного банку «Універсал банк» 23347,03 грн. заборгованості по договору кредиту, 116,74 грн. судового збору та 150,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення для розгляду цивільних справ наказного провадження.

Ухвалою судді Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі №6-159/09 від 23.10.2009 задоволено подання відділу ДВС Дрогобицького МРУЮ Львівської області про обмеження у праві виїзду за кордон відносно ОСОБА_1 до сплати заборгованості згідно судового наказу №2-н-187/09 від 14.04.2009.

Листом начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України на б/н від 21.11.2025 повідомлено, що станом на 26.11.2025 у Державній прикордонній службі України виконується ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №6-159/09 від 23.10.2009, згідно якої обмежено право виїзду за кордон гр. ОСОБА_1 до сплати заборгованості згідно судового наказу №2-н-187/09 від 14.04.2009.

Згідно відповіді в.о. начальника Дрогобицького відділу ДВС у Дрогобицькому районі Львівської області №53431 від 23.07.2026, на примусовому виконанні у Дрогобицькому МРВ ДВС ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження № 41071400 з примусового виконання судового наказу від 14.04.2009 №2-н-187, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 23478,77 грн. боргу на користь ПАТ "Універсал Банк", вищезазначене виконавче провадження завершено, а виконавчий документ 27.01.2014 року повернуто стягувану п.2 ч.1 ст.47 у зв`язку з відсутністю у боржника майна. Згодом вищевказаний виконавчий документ до примусового виконання було пред`явлено повторно у межах виконавчого провадження ВП № 46566878 - 18.02.2015 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46566878 з примусового виконання судового наказу від 27.04.2009 №2-н-187/09, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості в розмірі 23478,77 грн., однак, 28.05.2025 - винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням ВД стягувачеві п. 2 ч. 1 ст. 47 (відсутність у боржника майна). Після чого, вищевказаний виконавчий документ до примусового виконання було пред`явлено повторно у межах виконавчого провадження ВП № 50494203 - 15.03.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50494203 з примусового виконання судового наказу від 27.04.2009 №2-н-187/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості в сумі 23347,03 гри, судових витрат в розмірі 116,74 грн та 15,00 грн., однак, 28.06.2016 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку повернення ВД стягувачеві п.9 ч.1 ст.47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

У пункті 5 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ст. 441ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником, за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Тобто, за змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення, що примусово виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, ч. 3 ст. 441 ЦПК України передбачає, що такий захід забезпечення виконання судового рішення як тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосований щодо особи, яка ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 441 ЦПК України мотивування є обов`язковою вимогою заяви боржника про скасування тимчасового обмеження в праві виїзду за кордон. При чому, вмотивованість заяви - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань заяви в її змісті, які забезпечені повнотою доказів, їх достатністю та належністю.

Отже, вмотивованість заяви є свідченням того, що: доводи та міркування сторони (учасника) судового процесу повинні бути відображені у заяві; заявником повинно бути зібрано та подано докази приведеним доводам та обставинам; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також здійснення необхідних заходів для виконання рішення суду.

Тобто, звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу.

Представник заявника у своїх доводах мотивується тим, що відповідно до згаданого листа-повідомлення Дрогобицького відділу ДВС у Дрогобицькому районі Львівської області, протягом останніх 10-ти років АТ «Універсал банк» не зверталось до органу примусового виконання із заявою про примусове виконання судового наказу №28-187/09 виданого 14.04.2009, а отже, станом на дату подання заяви строк пред`явлення до виконання судового наказу №28-187/09 сплив, більше того АТ «Універсал банк» до суду із заявою про поновлення строку на його оскарження не зверталось.

Статтею 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на момент повернення виконавчого документа), а також, ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» у чинній редакції, передбачено строки звернення з виконавчим листом, а також право стягувача звернутись до суду із заявою про поновлення пропущеного строку.

Таким чином, стягувач не позбавлений права звернутись до суду із заявою про поновлення строків для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Поряд з цим, для з`ясування питання, чи є обмеження на виїзд боржника з України втручанням в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини суд має встановити: чи було втручання передбачено законом; переслідувало воно одну чи декілька законних цілей; чи було воно необхідним в демократичному суспільстві.

У справі «Гочев проти Болгарії» (Gochev v. Bulgaria) в рішенні від 26 листопада 2009 року (заява № 34383/03) Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського суду у справі «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року у справі «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60).

У пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стецов проти України» зазначено, що з огляду на принцип пропорційності Суд вважає, що, по-перше, намір боржника у разі несплати судового боргу важко встановити і така оцінка значною мірою суб`єктивна; а, по-друге, це не може бути єдиною підставою для накладення оскаржуваного обмеження, якщо воно триває довше, аніж протягом короткого початкового періоду. Відповідна служба має бути спроможна пояснити, яким чином обмеження у праві на виїзд сприятиме стягненню заборгованості з урахуванням конкретної ситуації заявника та інших обставин справи. Однак у цій справі, на думку органів державної влади, які ініціювали й санкціонували цей захід, ні суд, ні державний виконавець не були компетентні скасовувати обмеження або переглядати його доцільність та ефективність. З огляду на чинне на той момент національне законодавство і позицію органів державної влади у справі заявника зрозуміло, що у випадку накладення обмеження його можна було скасувати тільки після того, як відповідна особа погасить заборгованість у повному обсязі. На думку Суду, така норма суперечить статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

З врахуванням практики Європейського суду з прав людини до Цивільного процесуального кодексу України у 2018 році були внесені зміни, які надали можливість боржникам просити суд про скасування встановлених обмежень у вільному пересуванні. Таким правом скористалась і ОСОБА_2 , звернувшись до суду із відповідною заявою.

У цій справі заборона виїзду боржника за межі країни ґрунтувалась на законі і переслідувала легітимну ціль, а саме виконання рішення суду.

Між тим, при оцінюванні правомірності втручання у право ОСОБА_1 на вільне пересування необхідно врахувати, що така заборона існує тривалий час.

Суд приймає до уваги доводи представника заявника про те, що стягувач АТ «Універсал банк» протягом останніх 10-ти років АТ «Універсал банк» не зверталось до органу примусового виконання із заявою про примусове виконання судового наказу №28-187/09 виданого 14.04.2009.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у прав виїзду за межі України, оскільки за встановлених судом обставин обмеження права останнього залишати країну не може вважатися виправданим.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст. ст. 81, 247, 260, 441 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Заяву задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон відносно громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої на АДРЕСА_1 , яке застосовано ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №6-159/09 від 23.10.2009.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвалу складено 03 серпня 2026 року.

Суддя Курус Р.І.