Рішення № 138688243, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/23654/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та картки відмови,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» до Львівської митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2025/900571/2 від 15.10.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 15.10.2025 №UA209170/2025/064415.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що на підставі Контракту №3/2025 від 07.08.2025, Інвойсу №17/MTR/2025 від 06.10.2025, Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» було ввезено на митну територію України товар загальною вартістю 33560,20 доларів США. На переконання позивача, усі надані документи на підтвердження вартості товару, не містять розбіжностей та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування основного методу. Натомість, митним органом прийнято спірне рішення про коригування заявленої митної вартості товару та виписано картку відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів. На переконання позивача, рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови є протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 08.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У зв`язку із цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Ухвалою від 07.01.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Між ТОВ «Єврогурт Захід» та компанією «BASS Polska Sp.z.o.o.», Польща укладено 07.08.2025 Контракт №3/2025 (далі Контракт), предметом якого є те, що Продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується купити товар, за найменуванням кількості і ціною вказаною в рахунку-фактурі.

На виконання вимог Контракту №3/2025 від 07.08.2025, згідно рахунком-фактурою (Інвойсом) №17/MTR/2025 від 06.10.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 33560,20 доларів США.

14.10.2025 декларант позивача з метою митного оформлення вказаного товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170088642U4, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. 1 Збірна теплиця з чорних металів).

На підтвердження заявленої митної вартості товарів було подано: Пакувальний лист б/н від 06.10.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №17/MTR/2025 від 06.10.2025; Автотранспортна накладна №8589 від 13.10.2025; Супровідний документ T1 №25PL322080NSV3IEK4 від 10.10.2025; Декларацiя про походження товару №17/MTR/2025 від 06.10.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №27 від 13.10.2025, №70976 від 13.10.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару

№12362 від 13.10.2025, №5 від 13.10.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №3/2025 від 07.08.2025; Доповнення до внутрішнього договору (контракту) №1/1-2025 від 18.04.2025; Договір про надання послуг митного брокера №907-Б від 26.01.2024; Договір (контракт) про перевезення №08/10/25 від 08.10.2025, №2259-Т/25 від 12.08.2025.

За наслідками опрацювання поданих документів митний орган надіслав повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.

На вказану вимогу декларант надав документи, які були наявні у декларанта відповідно до вимоги митного органу, та просив визначити митну вартість відповідно до поданих документів.

15.10.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900571/2, в графі 33 якого було вказано наступні зауваження:

- «відповідно п.2.7 Контракту від 07.08.2025р. №3/2025 Покупець здійснює платежі відповідно до рахунків-фактур, виставлених Продавцем, на умовах передоплати. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 08.10.2025 №51 та від 10.10.2025 року № 53 які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; окрім того в графі «призначення платежу» зазначений лише номер контракту, хоча на момент оплати був вже наявний рахунок-фактура.

- в п.2.7 даного Контракту зазначено, що рахунок-фактура в даному випадку буде погодженим Замовленням Покупця. В поданій до митного оформлення фактурі від 06.10.2025р. №17/MTR/2025 зазначено номер замовлення від 29.09.2025р. № ZK 10/MTR/2025, проте такий документ не подано.

- у наданому до митного оформлення рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг № 70976 від 13.10.2025 року міститься посилання на договір № 2259-Т/25 від 12.08.2025 року. Відповідно до п.2.1 вищевказаного договору про транспортно-експедиторське обслуговування, послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно - експедиторських послуг, яка є додатком та невід`ємною частиною Договору, в якій вказуються : вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати Експедитору та інші погодженні Сторонами умови. Однак, Заявка до митного оформлення декларантом не подана, що не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо числового значення складових митної вартості в частині отриманих транспортно-експедиторських послуг.

Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу».

З приводу застосованого методу відповідач у оскаржуваному рішенні зазначив наступне: «Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III.

Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 1 "теплиці", № МД № 209170/2025/63058 від 21.07.2025 р., митна вартість товару становить 3,09 дол.США/кг.».

В подальшому Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064415 від 15.10.2025.

Позивач з рішенням про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900571/2 від 15.10.2025 не погоджується, вважає його протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, тому звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, що підтверджують митну вартість, передбачено ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

П.п. 1,2 ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відтак з аналізу вищезазначених норм випливає, що митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадках, передбачених ч.ч. 3,4 ст. 53 МК України, а саме якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари чи у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Разом з тим витребування митним органом додаткових документів має бути обґрунтоване конкретними обставинами та відомостями, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом.

При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.02.2019 по справі № 820/1866/15, від 16.07.2020 по справі № 815/324/18.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту передбачені ст. 57 МК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Ч. 2 ст. 57 МК України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до ч. 3 ст. 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Як видно з матеріалів справи, декларантом в інтересах позивача з метою декларування та митного оформлення товару подано митну декларацію №25UA209170088642U4 від 14.10.2025.

До декларації декларантом долучено документи на підтвердження заявленої митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний Контракт з додатками; рахунки-фактури (Інвойси); пакувальні листи; декларацію про походження товару; банківські платіжні документи; договір про перевезення; рахунок на оплату транспортних послуг від виконавця договору; автотранспортну накладну; документи, що підтверджують вартість перевезення.

Митним органом сформовано вимоги про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МК України, а саме: 1) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вимогу митного органу представник позивача надав додаткові документи та просив завершити митне оформлення товару.

За результати розгляду поданих документів відповідач прийняв спірні рішення про коригування митної вартості товарів.

Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, та навів відповідні аргументи, що спонукали його дійти такого висновку, зокрема:

- «відповідно п.2.7 Контракту від 07.08.2025р. №3/2025 Покупець здійснює платежі відповідно до рахунків-фактур, виставлених Продавцем, на умовах передоплати. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 08.10.2025 №51 та від 10.10.2025 року № 53 які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; окрім того в графі «призначення платежу» зазначений лише номер контракту, хоча на момент оплати був вже наявний рахунок-фактура.

- в п.2.7 даного Контракту зазначено, що рахунок-фактура в даному випадку буде погодженим Замовленням Покупця. В поданій до митного оформлення фактурі від 06.10.2025р. №17/MTR/2025 зазначено номер замовлення від 29.09.2025р. № ZK 10/MTR/2025, проте такий документ не подано.

- у наданому до митного оформлення рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг № 70976 від 13.10.2025 року міститься посилання на договір № 2259-Т/25 від 12.08.2025 року. Відповідно до п.2.1 вищевказаного договору про транспортно-експедиторське обслуговування, послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно - експедиторських послуг, яка є додатком та невідємною частиною Договору, в якій вказуються : вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати Експедитору та інші погодженні Сторонами умови. Однак, Заявка до митного оформлення декларантом не подана, що не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо числового значення складових митної вартості в частині отриманих транспортно-експедиторських послуг.

Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу».

Щодо зауважень митного органу про відсутність в платіжних інструкціях в іноземній валюті або банківських металах від 08.10.2025 №51 та від 10.10.2025 №53 обов`язкових реквізитів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189 (далі - Постанова №216), а саме розділом 2 - «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», п. 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах. Серед таких реквізитів: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.

Підпунктом 10 п. 14 Постанови №216 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити призначення платежу.

Відповідно до п. 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

Відтак, суд зазначає, що законодавством України, а зокрема, і вищевказаним нормативним актом не передбачено, що таке «повнота інформації», оскільки це оціночне твердження, а таким чином немає згадки щодо обов`язкового зазначення у графі «Призначення платежу» реквізитів як і контракту, так і рахунку-фактури.

Суд зазначає, що банківські платіжні документи, подані до митного оформлення, містять усі необхідні реквізити, визначені законодавством для можливості ідентифікації таких платіжних інструкцій, що стосуються оцінюваних товарів.

Суд дослідив зміст платіжних інструкцій в іноземній валюті від 08.10.2025 №51 та від 10.10.2025 №53 та встановив, що в таких зазначені: дати операцій, суми операцій в іноземній валюті, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, посилання на інвойс та контракт, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення.

Окрім цього, платіжна інструкція в іноземній валюті підписана платником/ініціатором з використанням електронного підпису.

Відповідач також вказав, що у графі «призначення платежу» вказано лише номер контракту.

Проте суд вказує, що платіжні інструкції в іноземній валюті у графі «Remittance Information» містять записи «PRPMNT FOR BATTERY-POWERED CAR CNTR N 3/2025 DD 07.08.2025», які вказує на призначення платежу як попередньої оплати за товар за конкретним контрактом №3/2025 від 07.08.2025.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що зазначені банківські платіжні документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.

Стосовно зауважень митного органу про ненадання до митного оформлення замовлення суд зазначає, що відповідно до пункту 1.1. Контракту поставки №3/2025 від 07.08.2025 продавець зобов`язується продати покупцю товар, а покупець зобов`язується купити товар відповідно до рахунку-фактури.

Позивач надав до митного оформлення товару рахунок-фактуру (інвойс) №17/MTR/2025 від 06.10.2025, в якому зазначено найменування товару, ціна за одну одиницю товару, кількість одиниць кожного найменування, загальна вага кожного товару та загальна вартість за кожну з найменувань товарів з врахуванням його кількості.

Позивач визначив митну вартість товару відповідно до вказаного інвойсу, що повністю відповідає вимогам законодавства та умовам контракту.

Отже ненадання позивачем до митного оформлення замовлення жодним чином не впливає на митну вартість товару, що ввозився, оскільки на підтвердження митної вартості товару позивач надав комерційний інвойс.

Окрім цього, суд вказує, що частина 2 статті 53 МК України містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які замовлення (заявки).

Щодо зауважень митного органу про ненадання заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг, то слід звернути увагу на те, що заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару.

На законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 статті 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599 визначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Вказаний наказ Міністерства фінансів України по-перше, не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати, а по-друге, визначає наявність рахунку-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, в якій, зокрема, вказано, що: «серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість».

Отже, заявка на організацію перевезення та експедирування жодним чином не підтверджує транспортні виплати та відповідно не пливає на визначену митну вартість товарів.

При цьому, як свідчить зміст картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064415 декларант надав разом із митною декларацією документ №08/10/25 від 08.10.2025. Вказаний документ є договором-заявкою на перевезення вантажу, який підписаний перевізником ФОП ОСОБА_1 та замовником ТОВ «ЄВРОГУРТ ЗАХІД».

Крім цього, декларантом на підтвердження транспортних витрат надавалися, зокрема, і рахунок-фактура про надання транспортно-експедиторських послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиторські послуги і відповідна довідка, що є достатніми документами.

Водночас посадовою особою митного органу у спірному рішенні не зазначено як саме надана декларантом позивача заявка впливає на митну вартість чи її складові.

Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість відповідач витребував документи, що вже були надані на підтвердження складових митної вартості.

Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.

Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений частиною третьою статті 53 МК України.

3 цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені частиною третьою статті 53 МК України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивачем до митного оформлення подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджуються числові значення митної вартості є неконкретизованим та безпідставним.

Крім того, відповідно до п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової інформації ЄАІС у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Проте, в оскаржуваному рішенні, крім номеру та дати митної декларації, на підставі якої здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо не наведено.

За правилами ст. 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64 МК України). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 МК України).

Отже, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.

Встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості шляхом прийняття рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900571/2 від 15.10.2025.

А тому, як наслідок, вищезазначене рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на те, що картка відмови №UA209170/2025/064415 від 15.10.2025 прийнята на основі рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та є похідною від нього, таку теж необхідно визнати протиправною та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності рішення про коригування митної вартості та картки відмови не довів, а відтак останні підлягають скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як випливає з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 4844,80 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6656,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та не відповідає критеріям співмірності, визначеним у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом з`ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії):

- договір про надання правової допомоги №25/14 від 17.03.2025;

- додаткова угода №12 до договору про надання правової допомоги №25/14 від 20.11.2025;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 03.04.2026.

Згідно з актом приймання-передачі сума вартості наданої правової допомоги склала 6656,00 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 зазначив, що адвокат не зобов`язаний надавати детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), у випадку, якщо розмір гонорару, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

Окрім того, Верховний Суд в своїй постанові звертає увагу на зміст ст.134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Враховуючи згадану правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2500 грн.

В задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» (82092, Львівська обл., Самбірський район, село Стрілки, вул. Сагайдачного, будинок 78; код ЄДРПОУ: 44855315) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900571/2 від 15.10.2025.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064415 від 15.10.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сидор Н.Т.