Рішення № 138687925, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/12955/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, Головне управління ПФУ у Львівській області), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 у повному розмірі з 01.03.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 20.11.1998 йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 90 % грошового забезпечення. Зазначає, що з розпорядження про перерахунок пенсії з 01.03.2026 підсумок його пенсії (з надбавками) становить 54509,93 грн, тоді як фактичний розмір пенсійної виплати визначено у сумі 33997,49 грн унаслідок застосування відповідачем понижувальних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778. Листом від 17.06.2026 № 1300-0203-8/96173 відповідач фактично відмовив у проведенні перерахунку та виплаті пенсії у належному розмірі, пославшись на обмеження пенсії максимальним розміром. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, а також запроваджені понижувальні коефіцієнти суперечать Конституції України та правовим позиціям Конституційного Суду України і Верховного Суду. Тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 29.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, визначено Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII, а формування грошового забезпечення, з якого проводяться призначення (перерахунок) таких пенсій, не входить до компетенції органів Пенсійного фонду України. Послався на статтю 43 Закону № 2262-XII (зі змінами), якою передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (з 01.01.2026 - 2595,00 грн). Зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою через неможливість фінансового забезпечення, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 19.06.2001 № 9-рп/2001 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03.06.2014.

Відповідач також послався на статтю 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, та на постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якою визначено розміри понижувальних коефіцієнтів (0,5; 0,4; 0,3; 0,2; 0,1) до відповідних частин перевищення. Наголосив, що постановою № 1778 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії, а передбачено застосування коефіцієнтів до сум перевищення, а тому позивач помилково ототожнює застосування коефіцієнтів з обмеженням максимального розміру пенсії. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та з 20.11.1998 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII у розмірі 90 % грошового забезпечення (пенсійна справа № 1303008806 - МВС).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 380/21587/25, яке набрало законної сили, за участю тих самих сторін визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру та із застосуванням коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1; зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2025 без обмеження її максимальним розміром та без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням раніше проведених виплат. На виконання вказаного судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2026 та нараховано індексацію базового розміру пенсії.

При цьому, з розпорядження про перерахунок пенсії з 01.03.2026 вбачається, що підсумок пенсії позивача (з надбавками) з урахуванням індексації становить 54509,93 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 51914,93 грн; а після пониження суми 51914,93 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 (із застосуванням до відповідних частин перевищення десяти прожиткових мінімумів коефіцієнтів 0,5; 0,4; 0,3 та 0,2) розмір пенсії до виплати визначено у сумі 33997,49 грн.

Листом від 17.06.2026 № 1300-0203-8/96173 відповідач, розглянувши звернення позивача, повідомив про застосування статті 43 Закону № 2262-XII щодо максимального розміру пенсії та постанови № 236, чим фактично відмовив у виплаті пенсії у повному розмірі без застосування обмежень.

Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо невиплати його пенсії у повному розмірі з 01.03.2026 та застосування обмежень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Преамбула Закону № 2262-ХІІ містить положення про те, що цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 01.10.2011, внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, якими передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Внаслідок наступних змін (Закон № 1080-VIII від 12.04.2016) зазначене положення з 06.05.2016 стало частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Конституційний Суд України 20.12.2016 прийняв Рішення № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Це положення втратило чинність з дня ухвалення зазначеного Рішення. Конституційний Суд України наголосив, що обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Разом з тим, буквальне розуміння зазначених змін з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-ХІІ відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом № 1774-VІII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

При прийнятті рішення у цій справі суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, у постановах від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, згідно з якою у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, та з якої вбачається, що з 20.12.2016 обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, є протиправним.

Правильність такої позиції додатково підтверджена Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-ХІІ, у тому, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.02.2026 № 236 (далі - постанова № 236), пунктом 1 якої установлено, що з 1 березня 2026 р. перерахунок пенсій проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121. Пунктом 2 постанови № 236 передбачено відповідне підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ, на коефіцієнт збільшення. Таким чином, індексація пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, є передбаченим законодавством видом підвищення пенсій, право на яке має і позивач.

При здійсненні індексації пенсії позивача з 01.03.2026 відповідач визначив підсумок пенсії з надбавками у розмірі 54509,93 грн, однак застосував до неї обмеження максимальним розміром (51914,93 грн) та понижувальні коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, внаслідок чого розмір пенсії до виплати становив 33997,49 грн.

Щодо застосування статті 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, якими передбачено виплату пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ та розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, із застосуванням до суми перевищення понижувальних коефіцієнтів, суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 580/1002/26 сформував правовий висновок, згідно з яким застосування під час обчислення (перерахунку) пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та інших осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, які передбачають застосування понижувальних коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, є протиправним, оскільки фактично призводить до обмеження гарантованого статтею 46 Конституції України права на належний соціальний захист.

Верховний Суд наголосив, що умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, можуть змінюватися виключно шляхом внесення змін до спеціального Закону № 2262-ХІІ або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стаття 30 Закону про Державний бюджет України на 2026 рік та постанова № 1778 фактично встановили інше, додаткове правове регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, яке не узгоджується зі спеціальним законом, тоді як відповідних змін до Закону № 2262-ХІІ не вносилося. За таких обставин застосуванню підлягають саме норми спеціального Закону № 2262-ХІІ (принцип lex specialis derogat generali).

Крім того, Верховний Суд послався на усталену практику Конституційного Суду України, відповідно до якої закон про Державний бюджет України не може змінювати чи звужувати права, гарантії та соціальні виплати, встановлені іншими законами, а також встановлювати інше правове регулювання у сфері, яка вже врегульована спеціальним законом; Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили порівняно з іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд не застосовує нормативно-правовий акт, якщо дійде висновку про його невідповідність Конституції або законам України, навіть якщо такий акт формально залишається чинним.

Наведений правовий висновок Верховного Суду є прямо застосовним до спірних правовідносин, оскільки позивачу пенсію призначено саме відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а зменшення її розміру здійснено відповідачем із застосуванням понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778 та статтею 30 Закону про Державний бюджет України на 2026 рік. Отже, дії відповідача щодо застосування таких коефіцієнтів та обмеження пенсії максимальним розміром суперечать вимогам статей 19, 46 і 92 Конституції України та не відповідають нормам спеціального Закону № 2262-ХІІ.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що постановою № 1778 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії, а передбачено лише застосування коефіцієнтів до сум перевищення. Незалежно від використаного законодавцем прийому юридичної техніки, за своїм правовим результатом застосування понижувальних коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, призводить до зменшення розміру належної до виплати пенсії, а отже, за своїм змістом є обмеженням розміру пенсії, аналогічним тому, що вже було визнано неконституційним Рішеннями Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 та № 7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022.

Право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (постанова Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 640/9677/20). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Доводи відповідача з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 19.06.2001 № 9-рп/2001 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03.06.2014 про те, що соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою через неможливість фінансового забезпечення, суд не бере до уваги, оскільки зміна механізму реалізації соціальних прав є конституційно допустимою лише до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист, та за умови додержання спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суб`єктів владних повноважень. У спірних відносинах зміна умов пенсійного забезпечення військовослужбовців здійснена всупереч статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ - не шляхом внесення змін до спеціального закону, а через закон про Державний бюджет України та підзаконний акт Кабінету Міністрів України, що є неприпустимим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Окремо суд враховує таке. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 380/21587/25, яке набрало законної сили, за участю тих самих сторін вже вирішено питання щодо протиправності обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування понижувальних коефіцієнтів при проведенні її перерахунку (за 2025 рік).

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як на момент ухвалення рішення у справі № 380/21587/25, так і на момент проведення перерахунку пенсії позивача з 01.03.2026 у спеціальному Законі № 2262-ХІІ не відбулося таких змін, які б надавали відповідачу додаткові правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача. Запроваджені натомість статтею 30 Закону про Державний бюджет України на 2026 рік та постановою № 1778 понижувальні коефіцієнти за своїм правовим змістом є подібними до обмежень, протиправність яких уже встановлена. За таких обставин пенсійний орган під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача не вправі застосовувати обмеження її розміру з підстав, яким уже надано оцінку у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та розмір для обмеження пенсійних виплат, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а тому дії Головного управління ПФУ у Львівській області щодо такого обмеження та застосування понижувальних коефіцієнтів є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.

Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про протиправність дій пенсійного органу щодо невиплати позивачу з 01.03.2026 пенсії у повному розмірі внаслідок обмеження її максимальним розміром та застосування понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку діям відповідача, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що такі дії не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям та порушують право позивача на отримання пенсії у належному розмірі, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши позовні вимоги.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

З огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги немайнового характеру, тому, в силу приписів статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі з 01.03.2026 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, внаслідок обмеження її максимальним розміром та застосування понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) з 01.03.2026 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, з урахуванням суми індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», та з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) сплачений судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.