Рішення № 138679457, 29.11.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2006/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс»

про стягнення 422 218,00 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Моцюк В.В (свідоцтво серія ІФ № 001517 від 10.04.2019 року);

від відповідача: Гуназа Ю.Є (довіреність № б/н від 01.06.2023 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» (далі - ТОВ «Автобансервіс»)про стягнення 422 218,00 грн. недобору провізної плати.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2023 року.

22.08.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

29.08.2023 року позивачем подано відповідь на відзив.

30.08.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

В підготовче судове засіданні 30.08.2023 року позивач не з`явився.

Представник відповідача в підготовчому засіданні 30.08.2023 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, поданому 22.08.2023 року. Також зазначив, що докази на які він посилається у відзиві додані до нього, а також, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.09.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2023 року.

15.09.2023 року та 21.09.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

Сторони в підготовче засідання 25.09.2023 з`явилися, однак для правильного вирішення спору та необхідності витребування доказів, що мають значення для справи, суд вирішив повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні та витребуванню додаткових доказів, у зв`язку з чим, ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 18.10.2023 року.

17.10.2023 року представником позивача подано письмові пояснення.

В підготовчому засіданні 18.10.2023 року позивач зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Відповідач в підготовчому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні 18.10.2023 року за згодою сторін.

В судовому засіданні 18.10.2023 року оголошено перерву з розгляду справи по суті на 08.11.2023 року.

03.11.2023 року позивачем подано додаткові пояснення по суті спору.

08.11.2023 року оголошено перерву у судовому засіданні до 29.11.2023 року.

28.11.2023 року відповідачем подано додаткові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні29.11.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні03.11.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення. Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8202180 ТОВ «Автобансервіс» у період із липня 2022 року по лютий 2023 року виступало одержувачем вантажів «паливо дизельне» та «бензин» за відправками № № 178038, 178061, 178079, 077099, 178095, 12013, 012062, 073122, 12195.

За твердженнями позивача, зазначені вантажі перевозилися у вагонах спільного користування, які належали залізницям інших держав, а тому під час визначення провізної плати мав застосовуватися коригувальний коефіцієнт 6,327.

Позивач стверджує, що внаслідок технічного збою програмного забезпечення під час первинного автоматизованого нарахування плати зазначений коефіцієнт не було враховано, внаслідок чого виник недобір провізної плати у загальній сумі 422 218,00 грн.

ТОВ «Автобансервіс» проти позову заперечило, посилаючись, зокрема, на те, що розрахунки з позивачем здійснювалися на умовах попередньої оплати, кошти зараховувалися позивачем на особовий рахунок відповідача та списувалися позивачем самостійно.

Відповідач зазначив, що всі виставлені позивачем провізні та додаткові платежі були сплачені, а надані позивачем документи не містять належної деталізації виникнення саме заявленої до стягнення заборгованості у сумі 422 218,00 грн.

На підтвердження заперечень відповідач надав переліки перевізних документів, виписки з особового рахунку, відомості про платежі та акт звірки взаємних розрахунків за період із 01.01.2022 по 17.08.2023, підписаний представниками обох сторін.

Зазначеним актом звірки встановлено, що станом на 17.08.2023 заборгованість обліковувалася не за ТОВ «Автобансервіс» перед АТ «Українська залізниця», а на користь ТОВ «Автобансервіс» у сумі 315 649,85 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2023 суд повернувся до стадії підготовчого провадження та зобов`язав сторони надати акт звірки саме за господарською операцією, щодо якої заявлено позов, із зазначенням загальної суми, що підлягала сплаті, підстав її нарахування, фактично здійснених відповідачем або зарахованих позивачем платежів, дат і реквізитів відповідних платіжних документів.

Позивачем окремого двостороннього акта звірки щодо дев`яти спірних перевезень суду не надано.

Предметом доказування у цій справі є не лише правильність застосування позивачем коефіцієнта 6,327, а й наявність станом на момент звернення до суду непогашеної заборгованості відповідача саме у сумі 422 218,00 грн.

Для задоволення позову позивач повинен довести у сукупності: існування правової підстави для донарахування; правильність обчислення тарифу за кожною відправкою; конкретний розмір недобору за кожною накладною; момент виникнення обов`язку відповідача сплатити відповідну суму; відсутність списання або зарахування цієї суми з авансового особового рахунку відповідача; наявність непогашеної заборгованості на дату пред`явлення позову.

Відповідно до статей 13, 73, 74 та 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача покладається обов`язок довести факт існування заборгованості, її склад, розмір та відсутність її погашення.

У практиці Верховного Суду послідовно наголошується, що посилання сторони на певну обставину саме по собі не є її доказом, а суд не може покладати на іншу сторону обов`язок спростовувати недоведений розрахунок позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували договірні відносини за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8202180.

Надані позивачем вагонні відомості та перевізні документи містять відомості про здійснення перевезень за відправками №№ 178038, 178061, 178079, 077099, 178095, 12013, 012062, 073122, 12195.

Суд не відхиляє як таку можливість проведення перевізником перерахунку у разі неправильного первинного нарахування платежів. Разом із тим сама наявність права провести перерахунок не є достатнім доказом наявності боргу.

Позивач повинен довести, що відповідний перерахунок фактично проведено, його результати належним чином відображено в обліку сторін, суму не було списано з наявної передоплати, а також що вона залишилася несплаченою після проведення всіх взаєморозрахунків. Таких обставин належними та узгодженими між собою доказами позивач не довів.

Позивач посилається на технічний збій програмного забезпечення, внаслідок якого під час первинного нарахування не було застосовано коефіцієнт 6,327.

Водночас до матеріалів справи не надано акта про виявлення технічного збою, технічного висновку про причини та період його існування, службового документа, яким зафіксовано перелік операцій, яких стосувався збій, документа про дату фактичного проведення коригування за кожною накладною, повної оборотно сальдової відомості за особовим рахунком відповідача із відображенням окремих донарахувань, а також доказів того, що відповідні суми після донарахування не були автоматично списані з передоплати.

Твердження про технічний збій викладене переважно у процесуальних документах самого позивача та не може саме по собі підтверджувати ні факт непогашеного боргу, ні його розмір.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок суми 422 218,00 грн. Однак розрахунок, складений самим позивачем, не є первинним доказом фактичного стану взаєморозрахунків.

У ньому мають бути підтверджені первинними й обліковими документами всі його складові: належний тариф, раніше списаний тариф, різниця між ними, дата донарахування, дата пред`явлення до оплати, рух коштів після донарахування та залишок непогашеної суми.

Позивач не надав суду єдиного зведеного документа, у якому за кожною з дев`яти накладних було б одночасно відображено первинно нараховану суму, належну, на думку позивача, суму, суму коригування, дату проведення коригування, бухгалтерське проведення, списання коштів з особового рахунку або відсутність такого списання та кінцевий залишок боргу.

Окремі розрахунки, пояснення та переліки не утворюють безперервного і не суперечливого ланцюга доказів щодо існування непогашеної заборгованості саме у заявленій сумі.

З наданих самим позивачем щодобових переліків перевізних документів убачається, що за кожною зі спірних відправок позивачем уже проводилися нарахування і списання з особового рахунку відповідача.

У переліках відображено тариф, додаткові збори та послуги, загальну суму проведених платежів, сальдо особового рахунку та надходження попередньої оплати.

Такі переліки підтверджують, що розрахунки між сторонами здійснювалися не шляхом безпосередньої оплати кожного окремого рахунку, а через єдиний авансовий особовий рахунок, на якому позивач самостійно здійснював списання.

Отже, для встановлення факту боргу недостатньо порівняти початково зазначений тариф із тарифом, який позивач пізніше вважає правильним. Необхідно також встановити, чи була відповідна різниця списана з особового рахунку після проведення коригування. Надані позивачем документи не дають можливості однозначно встановити цю обставину.

Відповідач зазначає, що за спірними перевезеннями позивачем було списано додаткові платежі на загальну суму 482 317,64 грн.

У відповіді на відзив позивач прямо не заперечив факту сплати відповідачем зазначеної суми, однак указав, що вона стосується додаткових платежів, тоді як предметом спору є недобір провізного тарифу.

Суд погоджується, що поняття «додаткові платежі» та «провізна плата» можуть мати різну економічну і тарифну природу. Проте саме позивач, який формував тарифи, переліки, списання та особовий рахунок, повинен був надати суду чітке розмежування відповідних сум.

Такого розмежування в належній формі позивач не надав. Саме лише твердження, що сума 482 317,64 грн. має іншу природу, без повної бухгалтерської та тарифної розшифровки не усуває сумнівів щодо подвійного врахування або повторного пред`явлення частини платежів.

Матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків за періоді з 01.01.2022 по 17.08.2023, складений за договором № 8202180, підписаний представниками обох сторін і скріплений відповідними печатками.

В акті зазначено: сальдо станом на 01.01.2022 1 281 072,59 грн.; оплату по банку 146 710 000,00 грн.; отримані послуги 147 675 422,74 грн.; сальдо на 17.08.2023 на користь ТОВ «Автобансервіс» 315 649,85 грн.

Акт звірки сам по собі не є первинним документом, який підтверджує факт здійснення кожної окремої господарської операції. Проте він є доказом стану взаємних розрахунків, відображеного сторонами за даними їхнього бухгалтерського обліку, та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

У цій справі акт звірки не є єдиною підставою для відмови в позові, однак його відомості узгоджуються з наданими відповідачем даними про здійснення значного обсягу авансових платежів і водночас суперечать твердженню позивача про існування станом на дату акта непогашеної заборгованості відповідача.

Позивач не надав належних доказів того, що спірна сума 422 218,00 грн. не входила до загального обсягу послуг, указаного в акті, що відповідна сума була виключена з даних бухгалтерського обліку, що акт підписано помилково, відкликано, виправлено або визнано недостовірним, чи що після складання акта виникла нова заборгованість саме за спірними перевезеннями.

За таких обставин акт звірки у сукупності з іншими доказами істотно знижує вірогідність доводів позивача про наявність непогашеного боргу.

Ухвалою від 27.09.2023 суд запропонував сторонам надати акт звірки саме за спірною господарською операцією або належні документально підтверджені пояснення щодо загальної суми платежу, підстав його нарахування, здійснених оплат, дат і реквізитів платіжних документів.

Позивач окремого двостороннього акта звірки за спірними операціями не надав. Надані позивачем односторонні додаткові пояснення та щодобові переліки не містять повної інформації про подальший рух донарахованої суми на особовому рахунку.

Позивач, який володіє інформаційною системою, у якій здійснювалися нарахування та списання, мав об`єктивну можливість надати детальну картку особового рахунку, бухгалтерську довідку про донарахування, дату і номер операції, відомість про не списаний залишок та документ, який підтверджує відображення дебіторської заборгованості.

Ненадання таких документів не може створювати негативні наслідки для відповідача. Суд не вправі самостійно формувати за позивача відсутній розрахунок або обирати із сукупності розрізнених сум ті, які могли б утворювати заявлені 422 218,00 грн.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається, вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У цій справі позивач надав докази, які можуть підтверджувати існування тарифної підстави для проведення коригування. Проте позивач не надав достатніх доказів того, що після проведення такого коригування виник саме непогашений борг, що він не був списаний з авансового рахунку, що не був охоплений загальним обсягом отриманих послуг та що станом на дату подання позову становив саме 422 218,00 грн.

Натомість відповідач надав платіжні документи, переліки списань, виписки з особового рахунку, двосторонній акт звірки, докази звернення до позивача із проханням провести звірку та пояснення щодо порядку авансових розрахунків.

Оцінивши зазначені докази у сукупності, суд дійшов висновку, що докази відсутності підтвердженого непогашеного боргу є більш вірогідними, ніж односторонній розрахунок позивача.

Посилання позивача на те, що до перевізних документів були внесені відповідні зміни, не підтверджує факту непогашення донарахованої суми. Внесення змін до накладної може підтверджувати зміну розрахункового тарифу, але не підтверджує кінцевий стан взаєморозрахунків за авансовим особовим рахунком.

Посилання на претензію від 12.04.2023 також не є доказом існування боргу, оскільки претензія є односторонньою вимогою позивача. Факт залишення претензії без задоволення не звільняє позивача від обов`язку довести обґрунтованість викладеної в ній вимоги.

Посилання на пункт 4.9 договору про право списувати додаткові кошти з попередньої оплати, навпаки, підтверджує необхідність установити, чи скористався позивач таким правом і чи здійснив списання. Позивач не надав доказів, які б однозначно підтверджували відсутність такого списання.

Наявність у відповідача позитивного сальдо за актом звірки свідчить про те, що на особовому рахунку обліковувалися кошти відповідача, з яких відповідно до умов договору позивач мав можливість провести належне списання. Позивач не пояснив, чому за наявності передоплати та передбаченого договором механізму автоматичного списання заявлена сума залишилася несплаченою.

Заявляючи вимогу про стягнення 422 218,00 грн., позивач повинен був довести не лише теоретичну правильність застосування коефіцієнта 6,327, а й фактичне існування непогашеного грошового зобов`язання відповідача.

Надані позивачем документи містять відомості про здійснені нарахування та списання, підтверджують наявність значних авансових платежів, однак не містять повної деталізації руху саме донарахованих 422 218,00 грн., не спростовують даних двостороннього акта звірки про відсутність заборгованості відповідача та не дозволяють установити, що заявлена сума не була списана або іншим чином урахована в розрахунках сторін.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, яків ходять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та вірогідними доказами існування у ТОВ «Автобансервіс» непогашеної заборгованості у сумі 422 218,00 грн.

Відсутність достатніх доказів існування боргу є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись статтями: 13, 73, 74, 76 79, 86, 123, 129, 232 233, 236 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» про стягнення 422 218,00 грн. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 03.08.2026

Суддя Т.П. Карпечкін