Рішення № 138679458, 30.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3665/25

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/3665/25

позивача-1: Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни ( АДРЕСА_1 )

позивача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рієлтерська фірма «Бровари» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кирпоноса, буд. 17 В)

до відповідача -1: Товариства з обмеженоювідповідальністю «Бровариінвест» (07402, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Кобилянської Ольги, буд. 7)

відповідача 2: Товариства з обмеженоювідповідальністю «Силіва торг» (07402, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Кобилянської Ольги, буд. 7)

про визнання недійсними договорів про розірвання договору купівлі-продажу

за участю представників:

від позивача-1: Самарцев Я.Ю.

від позивача-2: Самарцев Я.Ю.

від відповідача-1: Бойко О.Ю.

від відповідача-2: не з`явився

вільний слухач: Бондаренко Д.В.

СУТЬ СПОРУ

Фізична особа-підприємець Мельник Інна Володимирівна та Товариство з обмеженою відповідальністю Рієлтерська фірма Бровари звернулися до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Товариства з обмеженою відповідальністю Силіва торг про визнання недійсним договорів про розірвання договору купівлі-продажу.

Відповіднодо протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 19.12.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мельник Інна Володимирівна та Товариства з обмеженою відповідальністю Рієлтерська фірма Бровари за вих. № б/н від 03.12.2025 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

24.12.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 26.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

22.01.2026 на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- відсутні підстави стверджувати про фіктивність правочинів, оскільки відбулось їх реальне виконання, що відповідало справжнім намірам сторін, які обґрунтовані відповідними причинами та передумовами тому відповідні правочини не можуть бути кваліфіковані за ст. 234 Цивільного кодексу України як фіктивні;

- оскільки розрахунки за майно не проведені і майно не перебуває у власності покупця, договори купівлі-продажу фактично не відбулись і правовідносини за ними припинені за взаємною згодою сторін, що відповідає ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України;

- про реальність виконання оскаржуваних Договорів про розірвання Договорів купівлі-продажу свідчить факт повернення 15.06.2023 покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» об`єктів нерухомості;

- як на момент укладення Договорів купівлі-продажу директор і засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» був ОСОБА_1 , директор і засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» була ОСОБА_2 ;

- на момент розірвання Договорів купівлі-продажу за оскаржуваними Договорами директором і засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» був ОСОБА_1 , директором і засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» була ОСОБА_3 ;

- наведені обставини спростовують твердження позивачів про пов`язаність осіб, які укладали оскаржувані Договори про розірвання та свідчать, що рішення та досягнення домовленостей придбати об`єкти за Договорами купівлі-продажу відбувалось з однією особою, а рішення про розірвання Договорів приймалось та узгоджувалось іншою особою, і позивачами необґрунтовано та не доведено дійсної пов`язаності наведених осіб;

- протягом майже 2 років покупець не здійснював виплат вартості придбаного майна, не повідомляв чітких термінів та причин неоплати, в той час, як за такий строк інфляція склала 26,6%, у зв`язку з чим, продавець вимагав або збільшення вартості придбаного майна з врахуванням інфляції, або розглянути можливість припинення договірних відносин шляхом розірвання Договорів купівлі-продажу, які фактично виконані в односторонньому порядку лише продавцем;

- звертає увагу на реальність самих Договорів купівлі-продажу, які були виконані продавцем, а дії покупця свідчать про набуття та реалізацію правомочностей власника;

- у зв`язку з неспроможністю покупця сплатити за майно, сторонами за взаємною згодою врегульоване відповідну ситуацію, що відповідає загальним принципам виконання господарських зобов`язань;

- ТОВ «Силіва Торг» приміщення були здані в оренду ТОВ «Рієлтерська фірма «БРОВАРИ» за Договорами оренди №№ 1, 2, 3 від 08.06.2022 і дійсними підставами припинення орендних відносин з ТОВ «Рієлтерська фірма «БРОВАРИ» було невиконання останнім зобов`язань за Договорами оренди №№ 1, 2, 3 від 08.06.2022, а не розірвання Договорів купівлі-продажу між відповідачами;

- також, відповідні обставини опосередковано свідчать про неотримання відповідачем 2 очікуваного доходу від придбаного майна, що призвело до неспроможності оплатити його вартість;

- щодо тверджень позивачки 1 про порушення її переважного права на придбання орендованого майна, зокрема, Договорами про розірвання Договорів купівлі-продажу права на переведення прав покупця, слід враховувати, що відсутність у позивачки самого по собі переважного права встановлена в судовому порядку в ході розгляду спору по суті відповідних вимог - у зв`язку з неналежним виконанням договорів оренди систематичними несплатами;

- Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі № 911/379/24 у задоволенні позову ФОП Мельник І.В. до ТОВ «Бровариінвест» та ТОВ «Силіва Торг» відмовлено у повному обсязі з тих підстав, що позивачка неналежно виконувала умови Договорів оренди нерухомого майна, що виключає наявність підстав для застосування ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України про гарантії переважного права орендаря;

- у справі № 911/2712/24 суд визнав неукладеними договори між Товариством з обмеженою відповідністю «Силіва Торг» і Товариством з обмеженою відповідністю «Рієлторська фірма «Бровари» договорів оренди нерухомого майна від 08.06.2022 №№ 1, 2, 3, встановив, що предмет договорів не існував, позаяк був предметом за іншими чинними договорами оренди. Наведене також спростовує на явність у позивача 2 права та законного інтересу, на захист якого подано позов у справі № 911/3665/25.

У судовому засіданні 05.02.2026 суд, у порядку частин 4, 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву від відповідача-1.

Під час розгляду клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Так, для повного та всебічного розгляду справи, забезпечення принципу змагальності та рівності прав учасників процесу, а також з огляду на викладені заявником обставини, суд вважає за можливе поновити відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти його до розгляду.

17.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-1, в якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

03.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення по справі до яких надано свудові рішення по справі 911/2712/24.

Безпосередньто в судовму засіданні 03.03.2026 суд закрив підготовче провадження у справі № 911/3665/25 та призначив справу до розгляду по суті на 19.03.2024 о 14:15.

Ухвалою суду від 03.03.2026 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Силіва Торг про те, що судове засідання у справі № 911/3665/25 відбудеться 19.03.2024 о 14:15.

У судивих засіданнях 19.03. 2026, 09.04. 2026 та 16.04.2026 оголошувались перерви.

У судове засідання 30.04.2026 з`явились представники позивачів та відповідача-1.

Представник позивачів у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-2 в судове засідання 30.04.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, неявка в судове засідання 30.04.2026 представника відповідача-2, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позиції сторін, суд встановив.

Як вабачається з матеріалів справи, 06.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Бровариінвест (далі відповідач-1, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною (далі позивач-1, Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна №1 (далі Договір 1) відповідно до пункту 1.1. якого відповідно до умов цього Договору Орендодавець зобов?язується передати у тимчасове строкове платне користування, надалі за текстом - Оренда, приміщення, надалі за текстом - Об?єкт оренди, загальною площею 96,3 кв.м., що розташоване за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, вул. Центральна, будинок 116 (сто шістнадцять), а Орендар зобов?язується прийняти, належним чином використовувати Об?єкт оренди, сплачувати оплату за Оренду та повернути Об?єкт оренди, на умовах та в порядку встановлених цим Договором.

Також, 06.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною було укладено Договір оренди нерухомого майна №2 (далі Договір 2) відповідно до пункту 1.1. якого відповідно до умов цього Договору Орендодавець зобов?язується передати у тимчасове строкове платне користування, надалі за текстом - Оренда, приміщення, надалі за текстом - Об?єкт оренди, загальною площею 41, 87 кв.м., що розташоване за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, вул. Центральна, будинок 116 (сто шістнадцять), а Орендар зобов?язується прийняти, належним чином використовувати Об?єкт оренди, сплачувати оплату за Оренду та повернути Об?єкт оренди, на умовах та в порядку встановлених цим Договором.

Разом з цим, 06.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною було укладено Договір оренди нерухомого майна №3 (далі Договір 3) відповідно до пункту 1.1. якого відповідно до умов цього Договору Орендодавець зобов?язується передати у тимчасове строкове платне користування, надалі за текстом - Оренда, приміщення, надалі за текстом - Об?єкт оренди, загальною площею 461, 23 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061960032212 що розташоване за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, вул. Центральна, будинок 116 (сто шістнадцять), а Орендар зобов?язується прийняти, належним чином використовувати Об?єкт оренди, сплачувати оплату за Оренду та повернути Об?єкт оренди, на умовах та в порядку встановлених цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2021 між ТОВ «Бровариінвест», як Продавцем, та ТОВ «Силіва Торг», як Покупцем, укладено Договір купівлі-продажу, далі Договір купівлі продажу 1, відповідно до п. 1.1 якого Продавець передав (продав) за плату у власність Покупця, а Покупець прийняв (купив), у власність житловий будинок з приміщенням магазину, що знаходиться за адресою: село Пухівка, вул. Центральна, будинок 116, Київської області, і оплатив його вартість за ціною і на умовах, встановлених у цьому договорі.

Згідно з даними реєстрації права власності та технічної документації, житловий будинок, який відчужується, загальною площею 557, 8 кв.м. (п. 1.2.)

Відповідно до п. 2.1. Договору 1 за домовленістю Сторін продаж предмету договору вчинено за 3605619, 20 грн. без ПДВ які Покупець зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок Продавця протягом трьох років, а саме до тринадцятого липня дві тисячі двадцять четвертого року.

Факт повного розрахунку підтверджується заявою Продавця, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально.

У п. 3.1. Договору 1 сторони визначили, що Продавець має право вимагати від покупця сплати встановленої ціни за житловий будинок відповідно ло умов цього договору. У п. 3.5 Договору 1 визначено, що Покупець зобов`язаний, зокрема, у встановлений цим Договором термін сплатити ціну житлового будинку.

Перадача та прийняття нерухомого майна врегульовані у розділі 4 Договру 1, відповідно дояко передча нерухомості, що ролдається, відбулася після усного обговорення суттєвих умов цього правочину до підписання цього договору. Ми, Продавець та Покупець за цим договором стверджуемо, що до підписання цього Договору жловй будинок звільнений Продавцем (п. 4.1).

Пунктом п. 5.1 Договору 1 визначено, що відповідно до ст. ст. 334, 640 Цивільного кодексу України цей договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Сторони домовились, що право власності виникає у Покупця на житловий будинок з приміщенням магазину з моменту державної реєстрації цього права у Державному реєстрі речових прав на наерхоме майно, після підписання договору та не залежить від повного розрахунку.

Також, 13.01.2021 між ТОВ «Бровариінвест», як Продавцем, та ТОВ «Силіва Торг», як Покупцем, укладено Договір купівлі-продажу, далі Договір купівлі продажу 2, відповідно до п. 1.1 якого Продавець передав (продав) за плату у власність Покупця, а Покупець прийняв у власність належні Продавцю групу нежитлових приміщень під номером 1 (один літера «а»), що знаходиться у будинку № 116 (сто шістнадцять) по вулиці Центральна в селі Пухівка Броварського району Київської області, і сплатив їх вартість за ціною і на умовах, встановлених у цьому договорі.

Відсужуване нежитлове приміщення загальною площею 41, 6 кв.м., опис: приміщення аптеки (п. 1.2.).

Відповідно до п. 2.1. Договору 2 за домовленістю Сторін родаж предмету договору вчинено за 268929, 35 грн. без ПДВ, які Покупець зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок Продавця протягом трьох років, а саме до тринадцятого липня дві тисячі двадцять четвертого року.

Факт повного розрахунку підтверджується заявою Продавця, справіднічть підпису на якій засвідчується нотаріально.

Пунктом 3.2. Договору 2 визначено право Продавця вимагати від Покупця сплатити, встановлену у п. 2 цього Договору, вартсіть за нежитлове приміщення. Пунктом 3.3 Договору визначено обов`язки Покупця, зокрема, сплатити за нежитлове приміщення вартість, встановлену п. 2.1. цього Договору.

У п. 4.1 Договру 2 Сторони домовились, що право власності виникає у Покупця на нежитлове приміщення з моменту державної реєстрації цього права у Державному реєстрі речовизх прав на нерухоме майно, після підписання договору та не залежить від повного розрахунку.

В подальшому, 15.06.2023, між Товариством з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Товариством з обмеженою відповідальністю Силіва Торг було укладено Договір про розірвання Договору купівлі продажу 1, далі Договір про розірвання 1, відповідно до п.1 якого встановлено, що даним договором розривається договір купівлі-продажу житлового будинку з приміщенням магазину, що знаходиться за адресою: село Пухівка, вулиця Центральна, будинок 116 (сто шістнадцять) Київської області, укладений між Стороною-1 (Продавець) та Стороною-2 (Покупець) та посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. від 13.07.2021 року та зареєстрований в реєстрі за №1353 у зв`язку з не виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» п. 2.1. договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 вказаного договору Сторона 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю Силіва Торг) повідомляє, що на момент укладення даного договору право власності на житловий будинок з приміщенням магазину, що що знаходиться за адресою: село Пухівка, вулиця Центральна, будинок 116 (сто шістнадцять) Київської області, зареєстровано за Стороною 2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.07.2021 року за номером запису проправо власності 42954140, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2133735832212.

У п. 9 Договору про розірвання 1 визначено, що даний Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації у встановленому законом порядку права власності на зазначений житловий будинок з приміщенням магазину на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Бровариінвест (Сторона 1).

Вказаний вище Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 949.

Разом з цим, Товариством з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Товариством з обмеженою відповідальністю Силіва Торг було укладено Договір про розірвання Договору купівлі продажу 2, далі Договір про розірвання 2, відповідно до п. 1 якого встановлено, що даним договором розривається договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень під номером 1-а (один літера «а»), що знаходиться у будинку номер 116 (сто шістнадцять) по вулиці Центральній в селі Пухівка Броварського району Київської області, укладений між Стороною-1 (Продавець) та Стороною-2 (Покупець) та посвідчений приватним нотаріуом Броварського районного нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. від 13 липня 2021 року та зареєстрований в реєстрі за №1362 у зв`язку з не виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» п. 2.1. договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 вказаного договору Сторона 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю Силіва Торг) повідомляє, що на момент укладення даного договору право власності на нежитлових приміщень під номером 1 (один літера «а»), що знаходиться у будинку № 116 (сто шістнадцять) по вулиці Центральна в селі Пухівка Броварського району Київської області, зареєстровано за Стороною 2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.07.2021 року за номером запису про право власності 42957286, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2133669832212.

У п. 9 Договору про розірвання 2 визначено, що даний Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації у встановленому законом порядку права власності на зазначене нжитлове примщня на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Бровариінвест (Сторона 1).

Вказаний вище Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 952.

В позові позивачи наголошують на тому, що вказані договори укладені 15 червня 2023 року, тобто не дочекавшись дати оплати за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, (13.07.2024 року) порушуючи право нового орендаря приміщення ТОВ «РФ «Бровари», Товариство з обмеженою відповідальністю «Бровариінвест» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» укладають договори про розірвання договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення, начебто за відсутність оплати за договором купівлі-продажу, строк оплати за якім навіть не наступив.

Відтак, враховуючи, що строк оплати за договорами купівлі-продажу не настав, а сторони при цьому розірвали договір купівлі-продажу, позивачі вважають, що таке розірвання договорів є фіктивними (недійсними) на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.

Також позивачі зазначають, що дії відповідачів при цьому свідчать про їх прямий умисел, направлений на порушення переважного права позивача ОСОБА_4 на купівлю об`єкта оренди, а розірвання укладеного договору купівлі-продажу направлено на порушення прав ТОВ «РФ «Бровари» на оренду даного приміщення.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача до суду.

Разом з тим, ФОП Мельник зазначає, що дізнавшись про порушення своїх прав звернулась до Господарського суду Київської області про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним. Справа № 911/3564/21.

Так, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в поза конкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Також, стосовно фраудаторності правочину у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 окреслено специфіку застосування конструкції «фраудаторності» та наведено кваліфікуючі обставини, які слід встановлювати під час визначення фраудаторності правочину. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в поза конкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

"цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/ неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав або інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (відповідна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17). Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнанийьбудь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6- 197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задлязвернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2021 №№ 265615555 і 265659127 власником групи нежитлових приміщень із приміщенням аптеки загальною площею 41, 6 кв.м. та житлового будинку із приміщенням магазину загальною площею 557, 8 кв. м. за адресою Киїська обл., Броварський район, с. Пухівка вул. Центральна, буд. 116, зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг».

Відповідно до норми п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, за наслідками укладання Договорів купівлі-продажу 1, 2 від 13.07.2021 майно перейшло до нового власника Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» та було здійснено його дерджевну реєстрацію за ним.

В подальшому, у звязку із розірванням Договрів купівлі-продажу 1, 2 внаслідок укладення Дговрів про розірвання 1,2, спірне нерухоме майно перейшло до новго власника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровариінвест» та за ним відбулась державна реєстрація такого майна, про свідчать наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав від 15.06.2023 № 335785357 та від 21.06.2024 № 383849234.

Під час зврення з позовом ФОП Мельник посилалась на справу № 911/3564/21. Так, відповідно до даних програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що ФОП Мельник Інна Володимирівна звернулася до Господарського суду Київської області із позовом до ТОВ "Бровариінвест" та ТОВ "Силіва Торг" про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, у зв`язку із тим, що укладенням договорів купівлі продажу від 13 липня 2021 року відповідачами 1 та 2 були порушені права позивача, як орендаря приміщень, згідно з умовами договорів оренди нерухомого майна №1, №2 та №3 від 06.04.2020 року, оскільки, за твердженнями представника позивача, позивач мала переважне право на придбання орендованого майна.

Однак, ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2022 залишено без розгляду позов ФОП Мельник Інни Володимирівни до ТОВ "Бровариінвест" та ТОВ "Силіва Торг" про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, внаслідок задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що Касаційний суд зауважує, що зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Однак, під час розгляду справи № 911/379/24 Господарським судом Київської області вже досліджувалось питання переважного права ФОП Мельник Інни Володимирівни перед іншими особами на придбання орендованого майна. Також, позов по справі був мотивований тим, що, на думку позивача, Договір про розірвання договору купівлі-продажу №949 від 15.06.2023 та Договір про розірвання договору купівлі-продажу №952 від 15.06.2023 суперечать положенням ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до рішення Господарського суду Київської області у вказаній справі від 25.07.2024, яке залишено в силі Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 та Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.11.2025 , у задовленні позову було відмовлено.

Як вбачається із рішення суду по вказаній вище справі, судом встановлено, що позивачем не виконано обов`язку щодо сплати орендної плати у строк, встановлений п. 8.3. Договорів оренди нерухомого майна №1, №2 та №3 від 06.04.2020, а тому позивач не може вважатись орендарем, який належним чином виконував умови Договорів оренди нерухомого майна №1, №2 та №3 для наявності переважного права на придбання об`єкта оренди. Разом з тим, щодо Договорів 1,2 про розірвання договорів купівлі продажу 1, 2 судом було встановлено, що позивачем не обґрунтовано яким чином його права та законні інтереси було порушено Договорами про розірвання договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстрованих в реєстрі за №949 та №952.

Відтак, посилання ФОП Мельник Інни Володимирівни на порушення оспорюваними правочинами ії переважного права на купівлю об`єкта оренди не приймається судом до уваги.

Разом з тим, Господарським судом Київської області розглядалась справа № 911/2712/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» до Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЄЛТЕРСЬКА ФІРМА «БРОВАРИ», за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва торг», про розірвання договорів оренди та зобов`язання повернути приміщення.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі № 911/2712/24, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю БРОВАРИІНВЕСТ до Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю РІЄЛТЕРСЬКА ФІРМА БРОВАРИ, задоволено частково, розірвано договори оренди нерухомого майна від 06.04.2020 № 1, № 2, № 3, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю БРОВАРИІНВЕСТ та Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною, та зобов`язано Фізичну особу-підприємця Мельник Інну Володимирівну повернути Товариству з обмеженою відповідальністю БРОВАРИІНВЕСТ приміщення загальною площею 96,3 кв.м, 41,87 кв.м, 461,23 кв.м, що розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, вулиця Центральна, будинок 116 за актами приймання передачі.

При цьому у вказаному рішенні Господарский суд Київської області встановив, що: «на момент укладення між Товариством з обмеженою відповідністю «Силіва Торг» та другим відповідачем договорів оренди нерухомого майна від 08.06.2022 №№ 1, 2, 3 предмет договорів, за вказаних вище обставн, не існував, позаяк був предметом за іншими чинними договорами оренди, що є істотною умовою для договорів даного виду, а відтак в силу зазначених вище вимог законодавства, зокрема, ст.ст. 638 Цивільного кодексу України, договори оренди нерухомого майна від 08.06.2022 №№ 1, 2, 3 є неукладеним, а тому не породжують для його сторін бажаного правового результату, юридичних фактів і відповідних прав та обов`язків. Доказів протилежного сторони у справі та третя особа суду не надали. Оскільки, договори оренди нерухомого майна від 08.06.2022 №№ 1, 2, 3 є неукладеним, внаслідок чого вони не породжує юридичних фактів, прав та обов`язків, то у суду відсутні правові підстави для розірвання вказаних правочинів в судовому порядку.».

Вказані обставини підтверджують відсутність діючих договорів оренди між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІЄЛТЕРСЬКА ФІРМА «БРОВАРИ» (другим позивачем по справі № 911/3665/25) та Товариством з обмеженою відповідністю «Силіва Торг» (другим відповідачем по справі № 911/3665/25) та/або Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» (першим відповідачем по справі № 911/3665/25) станом на момент укладення Договорів 1,2 від 15.06.2023 про розірваня Догоіорів куівлі-продажу 1 та 2, що свідчить про відсутність порушеного права Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЄЛТЕРСЬКА ФІРМА «БРОВАРИ» оспорюваними правочинами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що задовлення позовних вимог не призведе до відновлення порушеного права Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни, оскльки відсутність ії переважного права на купівлю об`єктів оренди встановлена рішенням суду, а Договори оренди нерухомого майна від 06.04.2020 № 1, № 2, № 3, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю БРОВАРИІНВЕСТ та Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною розірвано і останню зобов`язано повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» об`єкти оренди.

Також під час розгляду справи суд дійшов висновку, що права Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЄЛТЕРСЬКА ФІРМА «БРОВАРИ» не порушуються оспорюваними правочинами.

При цьому, під час розгляду даної справи № 911/3665/25 ФОП Мельник Інна Володимирівна також посилається на обставини недійсності Договорів 1, 2 про розірвання Договорів купівлі продажу 1, 2, обгрутнтовуючи, в тому числі тим, що на момент розірвання Договорів купівлі-продажу за оскаржуваними Договорами директором і засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОВАРИІНВЕСТ» був ОСОБА_1 , директором і засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» була ОСОБА_3 . З витягів ТОВ «Бровариінвест» та ТОВ «Силіва Торг» вбачається, що керівником ТОВ «Бровариінвест» є ОСОБА_5 , а керівником ТОВ «Силіва Торг» є його дочка ОСОБА_3 , шо напряму вказує на взаємопов`язаність даних осіб та зазначає, що дана інформація про засновників та зміну засновників ТОВ «Бровариінвест» та ТОВ «Силіва Торг» наявна у відкритому доступі, тому витяги не додаються до відповіді на відзив, а суд не обмежений можливістю та засобами перевірити викладену інформацію, яка розміщена в мережі інтернет у відкритому доступі.

Так, дійсно під час розгляду справи із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 04.12.2025 що засновником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником ТОВ «Бровариінвест» є ОСОБА_5 , а засновником, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Силіва Торг» є ОСОБА_3 . Також вбачається, що станом на 04.12.2025 ОСОБА_5 є засновником і другого позивача - ТОВ «Рієлтерська фірма «Бровари».

Однак, з приводу пов`язаності осіб та відповідних змін у засновниках, бенефіціарних власниках та керівниках юридичних осіб, суд звертає увагу позивачів на приписи ст. ст. 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень з урахуванням доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому судом враховано ч. 4 ст 74 ГПК України, відповідно до якої суд не може збрати докази. Що стосуються предмету спору з власної ініціативи.

Як визначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 у справі № 761/40240/21, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Зміст частини 3 статті 215 ЦК України встановлює, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

ЦК України не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанова Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, провадження №61-6130св18, постанова Верховного Суду від 11.11.2020р. у справі № 910/9305/19, постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 16.10.20р. у справі № 910/12787/17).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 16.10.20р. у справі № 910/12787/17).

Таким чином, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевіряє доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Під дас розгляду справи позивачами не обґрунтовано яким чином їх права та законні інтереси було порушено та які їх майнові права буде захищено та відновлено в результаті визнання недійсними Договорві про розірвання договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстрованих в реєстрі за № 949 та № 952.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів інших осіб.

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними Договорів про розірвання договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстрованих в реєстрі за №949 та №952 відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивачів Фізичну особу-підприємця Мельник Інну Володимирівну та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рієлтерська фірма «Бровари».

У судовому засіданні, яке відбулось 30.04.2026, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю Рієлтерськафірма Бровари до Товариства з обмеженою відповідальністю Бровариінвест та Товариства з обмеженою відповідальністю «Силіва Торг» відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивачів- Фізичну особу-підприємця Мельник Інну Володимирівну та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рієлтерська фірма «Бровари».

Повний текст рішення складено 31.07.2026.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.