Рішення № 138679435, 14.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2026Справа № 910/3771/26

За позовом Фізичної особи-підприємця Миронець Вадима Анатолійовича

до Департаменту патрульної поліції

про визнання недійсним договору

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін:

від позивача Мєнков Є.П., ордер серії АВ № 1295508 від 29.04.2026

від відповідача Ряднін А.А., самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

02.04.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Миронець Вадима Анатолійовича до Департаменту патрульної поліції про визнання недійсним договору № 713 від 27.08.2025.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведення відкритих торгів з особливостями на закупівлі робіт з: «реконструкції даху під мансарду будівлі Батальйону патрульної поліції за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А. Коригування» позивача було визнано переможцем, на підставі чого між сторонами укладено договір № 713 від 27.08.2025. Разом з тим, на думку позивача, процедура публічної закупівлі була проведена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1178 від 12.10.2022, у зв`язку з чим замовник зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію позивача як таку, що не відповідає умовам технічної специфікації та іншим вимогам тендерної документації щодо предмета закупівлі. Враховуючи істотні порушення законодавства у сфері публічних закупівель, позивач вважає, що є підстави для визнання договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/3771/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05.05.2026.

23.04.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки позов подано після розірвання договору з метою ухилення від виконання зобов`язань та приховування власних порушень. Відповідач зазначає, що позивач самостійно сформував кошторис і підписав договір, а тому не може посилатися на власну помилку як на підставу його недійсності. Крім того, відповідач вказує на те, що оспорювання вже розірваного договору без вимоги про застосування наслідків недійсності є неефективним способом захисту, тоді як об`єкт був повністю готовий для виконання робіт.

30.04.2026 від представника позивача - адвоката Мєнкова Є.П. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано заяву про участь у судових засіданнях по справі № 910/3771/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи «EasyCon».

01.05.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3771/26 від 01.05.2026 в задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця Миронець Вадима Анатолійовича про участь у засіданнях суду у справі № 910/3771/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи «EasyCon» відмовлено.

05.05.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Позивач та відповідач у підготовче засідання 05.05.2026 не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3771/26 від 05.05.2026 відкладено підготовче засідання на 19.05.2026.

08.05.2026 від представника позивача - адвоката Мєнкова Є.П. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь у судових засіданнях при розгляді справи № 910/3771/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3771/26 від 12.05.2026 заяву представника Фізичної особи-підприємця Миронець Вадима Анатолійовича про участь у судових засіданнях при розгляді справи № 910/3771/26 в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено.

19.05.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.06.2026.

Позивач у судовому засіданні 16.06.2026 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у судовому засіданні 16.06.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

16.06.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу оголошено перерву до 07.07.2026.

07.07.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу оголошено перерву до 14.07.2026.

У судовому засіданні 14.07.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2025 між Департаментом патрульної поліції (відповідач, замовник) та Фізичною-особою підприємцем Миронцем Вадимом Анатолійовичем (позивач, виконавець) було укладено договір підряду № 713 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору виконавець зобов`язується в межах твердої договірної ціни (додаток № 1 до договору) провести на свій ризик власними силами та засобами у строки, встановлені у договорі, роботи з реконструкції даху під мансарду будівлі Батальйону патрульної поліції за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А. Коригування за кодом ДК 021:2015 - 45450000-6 «Інші завершальні будівельні роботи» (роботи) в обсягах, передбачених кошторисною документацією, на підставі якої складено локальний кошторис (додаток № 2 до договору), з дотриманням діючих будівельних норм і правил, передбачених законодавством України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору роботи мали бути виконані в повному обсязі не пізніше 19.12.2025 з дати підписання договору уповноваженими особами сторін.

Приймання-передавання робіт оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в (акт) та довідкою про вартість виконаних будівельних та витрати за формою №КБ-3 (довідка) (п. 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору загальна вартість робіт за договором (тверда договірна ціна) становить 3.409.500,00 грн без ПДВ.

На виконання умов пункту 12.1 договору позивачем надано замовнику забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» у розмірі 170.475,00 грн.

У зв`язку з невиконанням позивачем робіт у визначений строковим межами термін, відповідачем на підставі пункту 5.4.6 договору та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України направлено письмове повідомлення № 3201 від 12.01.2026 про одностороннє розірвання договору, відповідно до якого договір № 713 від 27.08.2025 вважається розірваним з 13.02.2026.

У подальшому відповідачем ініційовано судові провадження про стягнення з позивача штрафних санкцій (пені) за порушення строків виконання робіт (справа № 902/333/26) та про стягнення коштів за банківською гарантією (справа № 910/2825/26).

Спір виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, договір № 713 від 27.08.2025 підлягає визнанню недійсним через невідповідність його тендерної пропозиції вимогам технічної специфікації замовника (відсутність у відомості ресурсів триполюсного рубильника та включення 17 позицій додаткових матеріалів), що мало слугувати підставою для відхилення пропозиції на етапі закупівлі, а також у зв`язку з невиконанням робіт через відсутність сприяння та перешкоджання з боку замовника.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як встановлено судом, позивач особисто сформував тендерну пропозицію, взяв участь у процедурі відкритих торгів, виборов статус переможця, добровільно підписав договір та надав банківську гарантію на забезпечення його виконання, діючи як суб`єкт господарювання на власний ризик відповідно до норм ст. 42 Господарського кодексу України та ст. 837 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В основі принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) лежить доктрина «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), яка базується на максимі «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є, зокрема, така, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19).

Також суд застосовує загальновизнаний принцип «nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну неправомірну поведінку). Намагання позивача використати власні помилки при складанні кошторису як підставу для визнання правочину недійсним оцінюється судом як намагання звільнитися від договірної відповідальності за невиконання робіт.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що підставою недійсності спірного договору є невідповідність його тендерної пропозиції технічній специфікації, зокрема: відсутність у підсумковій відомості ресурсів «рубильника триполюсного» (1 штука); наявність матеріалів, не передбачених технічним завданням (17 позицій дрібних матеріалів - дюбелі, цвяхи, електроди, папір шліфувальний тощо).

Разом з тим, суд вказує, що виявлені розбіжності щодо супутніх дрібних матеріалів (дюбелі, цвяхи тощо) стосуються безпосередньо технології виконання будівельних робіт підрядником у межах визначеної твердої договірної ціни, що не свідчить про порушення закону саме в момент вчинення правочину в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що твердження позивача про відсутність у кошторисній документації триполюсного рубильника ґрунтується на помилковому ототожненні шифру кошторисної норми із найменуванням конкретного обладнання. Згідно з Кошторисними нормами України шифр КМ8-521-15 визначає склад і вартість монтажних робіт, тоді як безпосередньо необхідне обладнання (незалежний розчіплювач 110-230V ZP-ASA/230 Eaton Moeller) було враховано в локальному кошторисі окремою ресурсною позицією.

При цьому, наявність у підсумковій відомості ресурсів супутніх та допоміжних матеріалів (дюбелів, цвяхів, електродів, ґрунтовки тощо) обумовлена технологією виконання будівельно-монтажних робіт відповідно до кошторисних норм і не свідчить про невідповідність тендерної пропозиції вимогам замовника чи зміну предмета закупівлі.

Оскільки позивач помилково ототожнює технічні вимоги замовника, які визначають необхідний результат із кошторисною документацією, яка відображає технологію його досягнення, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для відхилення тендерної пропозиції на підставі підпункту 2 пункту 44 Особливостей здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

Суд також зазначає, що обставини, пов`язані з виконанням або неналежним виконанням сторонами договірних зобов`язань під час дії договору, а також питання взаємного сприяння чи погодження робіт, не свідчать про недійсність правочину в момент його укладення в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України, а можуть бути лише підставою для застосування заходів відповідальності або розірвання договору.

Крім того, матеріалами справи, зокрема, письмовим повідомленням відповідача № 8072/41/6/05-2025 від 24.10.2025, підтверджується факт повної готовності об`єкта до проведення робіт та відсутність перешкод для їх виконання з боку замовника.

Суд також враховує, що договір № 713 від 27.08.2025 вже був розірваний замовником в односторонньому порядку з 13.02.2026 на підставі п. 5.4.6 договору та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 викладено правовий висновок, згідно з яким окреме заявлення позовної вимоги про визнання недійсним договору, виконання за яким не здійснювалося, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту цивільних прав, оскільки не призводить до відновлення порушеного права та не усуває правової невизначеності.

За таких обставин, заявлена позивачем вимога про визнання договору недійсним без вимог про застосування наслідків недійсності вже після фактичного розірвання цього договору є неефективним способом захисту прав та спрямована виключно на ухилення від виконання договірних зобов`язань.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини справи та наявні у матеріалах докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем в даному випадку заявлених позовних вимог, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 31.07.2026.

СуддяВ.В.Сівакова