Рішення № 13867411, 14.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

14.02.2011

Справа №5002-18/6010-2010

За позовом – Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель», м. Феодосія, смт. Щебетівка (98187, м. Феодосія, смт. Щебетівка, вул. Леніна, 27)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс», м. Сімферополь (95017, м. Сімферополь, вул. Грибоєдова, 7)

Про стягнення 118 441,32 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Закрите акціонерне товариство «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель», м. Феодосія, смт. Щебетівка – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс», м. Сімферополь – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 100026,80 грн.; 3% річних – 3710,83 грн.; інфляційні витрати – 8011,91 грн.; пеню – 6691,78 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 611, 622,625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 15.04.2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі – продажу № 52. За умовами договору позивач зобов’язався поставити виноматеріали виноградних вин, а відповідач прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку визначених цим договором. 14.05.2009 р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до договору №52 від 15.04.2009 р. Згідно договору встановлено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача в національній валюті України протягом 60 календарних днів після поставки. На виконання зобов’язання за Договором № 52 від 15.04.2009 р. була здійснена поставка товару на суму 550026,80 грн. Проте, порушуючи умови Договору, відповідач вартість поставленого товару в повному обсязі не погасив, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

13.01.2011 р. на адресу господарського суду від позивача надійшли документи, які були витребувані судом. Суд залучив надіслані документи до матеріалів справи.

01.02.2011 р. у судовому засіданні представник позивача надав суду обґрунтування нарахування пені та суми інфляційних витрат. Наданий документ був залучений судом до матеріалів справи.

14.02.2011 року представник позивача у судове засідання не з’явився, проте 11.02.2011 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель».

Суд задовольняє таке клопотання позивача та залучає його до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання двічі не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією. Відзив на позовну заяву суду не представив.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що участь у судових засіданнях є правом відповідача, яким він не скористався, а не його обов’язок, та те, що відзив на позов відповідач суду не надав, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю відповідача у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

15.04.2009 р. між ЗАТ «ЗМВК «Коктебель» (продавець) та ТОВ «Виноробне підприємство «Діоніс» ЛТД (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 52 в/м від 15.0409 р.

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець зобов'язався поставити виноматеріали виноградних вин, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку визначених цим Договором.

14.05.2009 р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до договору № 52 в/м, якою сторони погодили перелік виноматеріалів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання зобов'язання за договором № 52 в/м позивач передав відповідачу товар на суму 550 026,80 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2-00000005 від 16.04.09 р., № 2-00000006 від 17.04.09 р., № 2-00000007 від 17.04.09 р., № 2-00000008 від 21.04.09 р., № 2-00000009 від 22.04.09 р., № 2-00000010 від 22.04.09 р., № 2-00000011 від 28.04.09 р., № 2-00000012 від 29.04.09 р., № 2-00000013 від 29.04.09 р., № 2-00000014 від 30.04.09 р., № 2-00000015 від 30.04.09 р., № 2-00000017 від 15.05.09 р., № 2-00000018 від 20.05.09 р., № 2-00000019 від 10.06.09 р., № 2-00000020 від 15.06.09 р., № 2-00000021 від 16.06.09 р., № 2-00000022 від 16.06.09 р. (а.с. 20-36).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача, якій скріплено печаткою, у графі «прийняв» вказаних накладних.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно ст. 692 ЦК України покупець повинен оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів, якщо, договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця (Позивача) в національній валюті України протягом 60 календарних днів після поставки.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідач частково сплатив кошти за отриманий товар, проте несплата коштів у сумі 100026,80 грн. стала підставою для звернення позивача до суд уз позовом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідач не представив суду доказів оплати суми боргу розмірі 100026,80 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 100026,80 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційну суму у розмірі 8011,91 грн. за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року включно.

Перевіривши такий розрахунок, суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, для визначення індексу за любий період, необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Дотримуючись приписів вищевказаного листа Верховного суду України, за розрахунками суду, інфляційна сума за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року становить 10263,71 грн., проте позивач у своїй позовній заяві просить стягнути інфляційну сум у розмірі 8011,91 грн., що є правом позивача. Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що вище судом встановлена заборгованість відповідача у сумі 100026,80 грн., з відповідача підлягає стягненню інфляційна сума у розмірі 8011,91 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, відповідно до якого 3% річних за період з 11.08.2009 року по 19.11.2010 року становлять 3710,84 грн., суд знаходить його вірним. У зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3710,84 грн. підлягають задоволенню.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 6691,78 грн. за період з 30.06.2010 року по 30.11.2010 року.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Розділ 7 договору передбачає відповідальність сторін, зокрема, п.п. 7.1.1 цього розділу встановлює, що у випадку невиконання умов оплати у строки зазначені в п. 4.1. договору, покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд звертає увагу що остання поставка за договором купівлі-продажу була здійснена 16.06.2009 року. Враховуючи шестидесятиденну відстрочку платежу, передбачену пунктом 4.1 договору, право вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені виникло у позивача з 17.08.2009 року і, приймаючи до уваги приписи ст. 258 ЦК України, по 17.08.2010 року, у той час, як позовна заява направлена до господарського суд АР Крим 10.12.2010 року (про що свідчить поштовий штамп на конверті (а.с. 43), а до господарського суду АР Крим така позовна заява надійшла 13.12.2010 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду. У зв’язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 6691,78 грн.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені судом у судовому засіданні 14.02.2011 року.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 17.02.2011 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноробне підприємство «Діоніс», м. Сімферополь (95017, м. Сімферополь, вул. Грибоєдова, 7; код ЄДПРОУ 30848549) на користь Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель», м. Феодосія, смт. Щебетівка (98187, м. Феодосія, смт. Щебетівка, вул. Леніна, 27; код ЄДРПОУ 31382382) 100026,80 грн. заборгованості; 3% річних у сумі 3710,84 грн., інфляційну суму у розмірі 8011,91 грн., 1117,50 грн. державного мита та 222,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 6691,78 грн. у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.