Ухвала суду № 138673746, 29.07.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 401/13361/12

(6/199/356/26)

УХВАЛА

29.07.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Воробйов О.С.,

за участі представника позивача Тарана Р.М. та представника відповідача адвоката Макаренко О.А.,

розглянувши у судовому засіданні заяву Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

До Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла заява про зміну способу виконання судового рішення у цивільній справі № 401/13361/12 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якій АТ КБ «ПриватБанк» просить суд встановити наступний спосіб виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2013 року по справі № 401/13361/12, а саме: звернути стягнення на будинок загальною площею 57,00 кв. м, житловою площею 39,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування заяви зазначається, що апеляційним судом Дніпропетровської області 18.09.2013 р. ухвалено рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором DNUGGK70470149 від 09.02.2007 р. звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 57,00 кв. м, житловою площею 39,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки DNUGGK70470149 від 09.02.2007 р.) Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3 219,00 грн.

Втім, на даний час АТ КБ «ПриватБанк» позбавлене можливості виконання зазначеного рішення суду з причин відсутності необхідних документів для реалізації предмета іпотеки та відсутності попиту покупців. Вищевказані факти роблять неможливим виконання рішення суду у зазначений спосіб виконання.

В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» вимоги заяви підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним, просив суд задовольнити заяву повністю.

Представник ОСОБА_1 адвокат Макаренко О.А. просив суд відмовити в задоволення заяви повністю, посилаючись на те, що позивач таким чином намагається всупереч законодавству змінити зміст рішення суду, яке набрало законної сили.

Суд, розглянув заяву про зміну способу виконання судового рішення, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України.

Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що були раніше встановлені. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду підлягають з`ясуванню обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Задоволення таких заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Таким чином, чинне законодавство пов`язує можливість відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суду лише за умов доведення заявником існування обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Згідно з вимогами статей 1, 17, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 глави 2 розділу 2 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства тощо.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 глави 22 розділу 2 Порядку у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Дублікати документів, посвідчених або виданих нотаріусом, можуть бути видані за письмовою заявою правонаступників/спадкоємців осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, а також виконавця заповіту та на запит нотаріуса, яким заведено спадкову справу. У цьому разі нотаріусу, крім свідоцтва про смерть таких осіб, подаються документи, які підтверджують їх родинні стосунки (свідоцтво виконавця заповіту).

З метою отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого 09.02.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до нотаріуса для отримання дубліката зазначеного договору.

Листом приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Орлова О. А. від 18.03.2026 року було відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у видачі дубліката договорів купівлі-продажу, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не був стороною вказаного договору та відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 глави 22 (видача дубліката документа) розділу ІІ із змінами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача дубліката можлива у двох випадках: у разі втрати або зіпсування документа.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не був стороною правочину, то і отримати дублікат договору купівлі-продажу не є можливим.

Отже, АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено неможливість отримати дублікат правовстановлюючого документа на предмет іпотеки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , і, як наслідок, здійснити його реалізацію на виконання рішення суду.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України також у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також ст. 18 ЦПК України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:

1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;

2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);

3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;

4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.

Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що заявником доведений факт неможливості виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2013 р. у визначений раніше спосіб, на переконання суду, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про зміну способу та порядку виконання цього рішення суду підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що в такому випадку не відбуватиметься зміна змісту судового рішення, оскільки зміниться лише спосіб реалізації предмета іпотеки, на який звернуто стягнення.

Разом з тим, АТ КБ «ПриватБанк» необхідно застерегти, що пунктом 5-2 розділу IV Закону «Про іпотеку» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Заперечення представника ОСОБА_1 не спростовують наведених вище висновків суду, зокрема, зміст способу захисту порушеного права позивача не змінюється даною ухвалою.

Керуючись ст. 129 - 1 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст.ст. 76 - 80, 89, ч. 1 ст. 81, ч.ч. 1-3 ст. 435 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задовольнити.

Змінити спосіб виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2013 р. у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа №401/13361/12) на наступний: звернути стягнення на будинок загальною площею 57,00 кв. м, житловою площею 39,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження.

Повне судове рішення складено 03.08.2026 р.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В.Спаї