Рішення № 138668250, 31.07.2026, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/1643/26 Єдиний унікальний № 748/1877/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Хоменко Л.В.,

секретаря Базарної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Чернігова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Туку С.М. звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 грн. 00 коп., одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат, що становить 40 932 грн. 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2026 року по 15 червня 2026 року, що становить 27 484 грн. 77 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

Позов обґрунтовано тим, що з 03 лютого 2010 року по 16 березня 2026 року позивачка перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця». 16 березня 2026 року звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При звільненні їй не було проведено повного розрахунку та не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 грн. 00 коп., одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітних плат, що становить 40 932 грн. 54 коп. Оскільки позивачу з вини відповідача не було виплачено при звільненні належних сум, вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи за період з 17 березня 2026 року по 15 червня 2026 року, що становить 27 484 грн. 77 коп., на які вона має право за умовами колективного договору.

Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2026 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами.

20 липня 2026 року до суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на позивача. Зазначає, що форма бланка наказу про звільнення з роботи передбаає зазначення стандартних записів щодо нарахування та виплати коштів працівникам при звільненні. На дату звільненні окремого рішення керівництва АТ « Укрзалізиця» про виплату чи відновлення виплати матеріальної допомоги не було, тому при звільненні позивача ці кошти не були нараховані та виплачені. Крім того, зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Наголошує, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат роботодавцем була саме призупинена, а не відмінена, та призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок дії форс-мажорних обставин. У подальшому рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року було частково відновлено проведення працівниками залізниці додаткових виплат, нарахування та виплата яких була зупинена на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. На теперішній час нарахування та виплата матеріальної допомоги проводиться в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення. Тому звернення позивача з позовом вважають передчасним, оскільки в країні дії воєнний стан. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що у день звільнення позивачу були виплачені всі належні до звільнення суми, окрім матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виплата яких була призупинена.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. В той же час загальновідомі форс-мажорні обставини, що виникли 24 лютого 2022 року і тривають по теперішній час, свідчать про відсутність вини підприємства у затримці виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, та є підставою для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Настання обставин непереборної сили не підлягає доказуванню відповідачем, оскільки це є загальновідома інформація. Зазначені обставини непереборної сили засвідчені Торгово-промисловою палатою України 28 лютого 2022 року документом №2024/02.0-7.1. Крім того, зазначає, що позивач звільнена з роботи, трудові відносини з нею припинені. У зв`язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та платою за виконану роботу. Отже, середній заробіток за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Щодо понесених судових витрат, зазначає що вимоги стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп. не відповідають критеріям реальності таких витрат та розумності їх розміру, справа розглядається в спрощеному порядку без виклику сторін. Крім того просить врахувати складне фінансове становище відповідача, пов`язане з воєнними діями.

27 липня 2026 року від представника позивача адвоката Туки С.М. надійшла відповідь на відзив, у якому він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію передбачено Колективним договором, положення якого є обов`язковими для роботодавця та працівників. Зміни до колективного договору можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін, тоді як відповідач в односторонньому порядку призупинив здійснення відповідних виплат, невносячи зміни до колективного договору та непогоджуючи їх із профспілковою організацією. Позивач подала заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, безперервно працювала в АТ «Українська залізниця» понад 15 років та вперше звільнилася у зв`язку з виходом на пенсію, у зв`язку з чим набула право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги. Вказує, що відповідач не повідомляв позивача про зміну умов оплати праці та призупинення виплати матеріальної допомоги, а тому його дії суперечать вимогам трудового законодавства. Також звернув увагу, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року у справі № 211/7338/23, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року, пункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, передбачених колективними договорами, визнано незаконним та скасовано. У зв`язку з цим вважав, що на момент звільнення позивача зазначене рішення не могло бути підставою для відмови у виплаті матеріальної допомоги. Крім того, зазначає, що посилання відповідача на положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є безпідставними, оскільки вказаний Закон набрав чинності після прийняття протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця», а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин з огляду на вимоги статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону у часі. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що відповідач не довів відсутності своєї вини у невиплаті належних позивачу сум. Сам по собі факт запровадження воєнного стану або відсутності коштів не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Також заперечує проти доводів відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 8 000 грн. 00 коп. відповідає фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи, є меншою за рекомендовані мінімальні ставки адвокатського гонорару та включає підготовку позовної заяви, адвокатських запитів, процесуальних документів, розрахунків і надання інших правничих послуг у межах розгляду даної справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 03 лютого 2010 року по 16 березня 2026 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», працювала прибиральником виробничих приміщень в цеху вантажної та комерційої роботи станції Чернігів Південно-Західної залізниці. ( а.с. 10, 11).

Наказом Виробничого штату виробничого підрозділу служби роботи станції Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №210/ос від 10 березня 2026 року ОСОБА_1 була звільнена 16 березня 2026 року з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком ( ст. 38 КЗпП України). З виплатою після отримання окремого рішення керівництва АТ " Укрзалізниця": одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж у галузі складає 16 р. 1 м. 14 дн.), передбаченої змінами та доповненнями до п. 8.23 до Колективного договору на 2001-2005рр., пролонгованого на 2006-2026 pоки та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбаченої п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005роки, пролонгованого на 2006-2026 pоки. (а.с.12).

Одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік позивач не отримала, що підтверджується повідомленням про нараховані та виплачені працівнику при звільненні суми. ( а.с.13).

31 травня 2023 року ОСОБА_1 позивач зверталась до начальника виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення згідно п. 3.10 діючого Колективного договору. (а.с.23).

Пунктом 3.10 Колективного договору між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально- галузевого об`єднання « Південно- Західна залізниця» на 2001-2005роки, пролонгованого на 2006- 2026 pоки з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах AT «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. (а.с. 14-22).

Пунктом 8.23 Колективного договору Колективного договору між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально- галузевого об`єднання « Південно- Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006- 2026 pоки зі змінами та доповненнями, передбачено, що при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колективного договору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років - 3 середньомісячні заробітки; більше 15 років 5 середньомісячні заробітки. (а.с. 14-22).

14 березня 2022 року на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (пп.1.1.4 п. 1.1 протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року). ( а.с. 66- 67)

В подальшому на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» було ухвалено рішення від 24 жовтня 2022 року про здійснення нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т); нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т. від 24 жовтня 2022 року, пп.13.1, пп.13.2 п.13).( а.с. 74)

З витягу із протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» 27 червня 2024 року, вбачається, що керівним органом були прийняті відповідні рішення, зокрема: пп.1.1.,1.2, п. 1. Протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01 липня 2024 року: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Пунктом 3 та 4 Протоколу ухвалено, що Регіональним філіям, філіям, їх структурним (виробничим) підрозділам, Департаменту бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології, Департаменту казначейства починаючи з 01 липня 2024 року забезпечити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному в підпункті 1.2 пункту 1 цього рішення. Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій і їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 року. ( а.с.75-77)

У зв`язку із погіршенням фінансової та економічної ситуації в АТ «Укрзалізниця» через проведення заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Після припинення або скасування режиму воєнного стану протягом 2- ох місяців, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі стабілізації фінансового стану АТ «Укрзалізниця» зазначені вище виплати будуть відновлені першочергово.

Спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Профспілки залізничників та транспортних будівельників України від 06 вересня 2022 року №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 визначено, що за працівниками, які після 14 березня 2022 року не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану.

Положеннями ст. 10 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається на підставі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні права та обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Частиною другою статті 97 КЗпП України встановлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24 березня 2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Пунктом другим розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Отже положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після зупинення виконання деяких положень колективного договору, передбачені ним виплати було поновлено, зокрема рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року було частково відновлено проведення працівниками залізниці додаткових виплат, нарахування та виплата яких була зупинена на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

При вирішенні питання про стягнення додаткової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104,00 грн. та одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 40 932 грн. 54 коп., суд приймає до уваги протокольне рішення правління АТ "Українська залізниця" від 27 червня 2024 року, яким ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ "Українська залізниця" матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року, виплата якої була призупинена рішенням правління від 14 березня 2022 року, а також подану позивачем заяву від 2023 року, у якій вона просить здійснити їй нарахування і виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, та вважає, що правові підстави для призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат відсутні, така виплата фактично поновлена рішенням правліня відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

На думку суду, встановлення конкретного графіка виплат, які передбачені колективним договором, не суперечить особливостям регулювання трудових відносин на період дії воєнного стану, однак така обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки на час ухвалення рішення позивач має право на отримання такої матеріальної допомоги.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні слід встановити вину підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рішенням правління АТ "Українська залізниця" від 14 березня 2022 (протокол №Ц-54/31) дійсно на період дії правового режиму воєнного стану в Україні працівникам залізниці призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в тому числі, й виплату одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги на оздоровлення.

АТ "Укрзалізниця" обґрунтовує вказане рішення тим, що з перших днів повномасштабної агресії російської федерації проти України АТ "Укрзалізниця" здійснювала гуманітарні евакуаційні перевезення на безоплатній основі, а також перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, забезпечуючи вагомий внесок у спільну перемогу над ворогом.

У зв`язку з цим, а також необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом в результаті обстрілів інфраструктури АТ "Укрзалізниця" понесла величезні витрати, що значно ускладнювало виконання інших фінансових зобов`язань.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.02.71, військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" є форсмажорними обставини (обставини непереборної сили).

Враховуючи це, Торгово промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що:

"Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні": «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

Тверження відповідача про існування форс- мажорних обставин у зв`язку з воє нними діями, враховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

На підставі викладеного суд відхиляє відповідні доводи відповідача про те, що невиплачена при звільненні матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн.00 коп., одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 40 932 (сорок тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн. 54 (п`ятдесят чотири) коп. не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Отже встановлено, що при звільненні з роботи з позивачем не було проведено розрахунку при звільненні.

Суд вважає, що затримка розрахунку при звільненні з позивачем сталась з вини відповідача, оскільки протилежне не було встановлено в судовому засіданні, а з позивачем за його твердженням не було проведено кінцевого розрахунку при звільненні.

Тому, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2026 року по 15 червня 2026 року, що за підрахунком позивача становить 27 484 грн. 77 коп.

Відповідно до постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивач звільнена із займаної посади 16 березня 2026 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 15 червня 2026 року.

Тому суд вважає, що в даному випадку середня заробітна плата повинна обраховуватись із заробітної плати позивача за січень лютий 2026 року ( 9 112 грн.39 коп.+ 8 647 грн. 00 коп.), шляхом ділення на суму робочих днів за ці місяці ( 22+20) днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), та множення на 65 днів затримки розрахунку при звільненні, що складає 27 484 грн. 77 коп., що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн.00 коп., одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 40 932 (сорок тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн. 54 (п`ятдесят чотири) коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2026 року по 15 червня 2026 року, що становить 27 484 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 77 (сімдесят сім) коп. А отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем надано: договір про надання правової допомоги б/н від 09 червня 2026 року, укладений між адвокатом Тукою С.М. та ОСОБА_1 (а.с. 31), ордер серії СВ №1110920 (а.с. 32), квитанцію до прибуткового касового ордера № 15 від 09 червня 2026 року відповідно до якого ОСОБА_1 сплатила 8000 грн. 00 коп. за Договором про надання правової допомоги б/н від 09 червня 2026 року (а.с. 33), детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом згідно договору про надання правової допомоги б/н від 09 червня 2026 року (а.с.34).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив зменшити витрати на правничу допомогу, посилаючись на те, що розмір витрат на правову допомогу не відповідає критеріям реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, крім того справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, що підтверджує малозначність справи.

Відповідно до положень ч.4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на правову допомогу, враховуючи категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг виконаних представником позивача робіт, обсяг наданих послуг, значимість спору для сторін, час, витрачений на виконання цих робіт, ціни позову, розгляду судом справи без виклику сторін, беручи до уваги подані представником відповідача заперечення щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача до 6 000 грн.

Тому, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , у розмірі 6 000 грн. 00 коп.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду судовий збір не було сплачено, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача від 20 липня 2026 року, яке подане після відкиття провадження у справі, про залишення позовної заяви без руху, судом задоволено позов у повному обсязі, тому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 1331 грн. 20 коп. сума судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою, виходячи із ціни позову 84 521 грн. 31 коп.

Керуючись статтями 10-13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн.00 коп., одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 40 932 (сорок тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн. 54 (п`ятдесят чотири) коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2026 року по 15 червня 2026 року, що становить 27 484 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 77 (сімдесят сім) коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , у відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу - 6 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору (рахунок отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37993783), банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.

Третя особа: Регіональна філія "Південно-Західної Залізниці" АТ "Укрзалізниця", адреса: м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, ЄДРПОУ 40081221.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Хоменко Л.В.