Рішення № 138666172, 14.08.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2025Справа № 910/5199/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» вул. Князів Острозьких, 32/2, м. Київ, 01010

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вул. Шолуденка, 1, м. Київ,04116

про визнання договору недійсним в частині

Представники сторін:

від позивача: Станько М.М. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Твердохліб М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсним п. 19 Індивідуального договору №БГр-21/22ТВГЗ від 30.09.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд-БГр-ТГЗ від 30.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що п. 19 Індивідуального договору №БГр-21/22ТВГЗ від 30.09.2021 до Рамкового договору купівлі - продажу природного газу № 2рд-БГр-ТГЗ від 30.09.2021 року, згідно якого пункт поставки - віртуальна торгова точка (ВТТ); перехід права власності на природний газ відбувається відповідно до умов Рамкового договору, суперечить ст. 18 Закону України «Про ринок природного газу», гл. 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ та Директивам ЄС 2003/54 і 2009/72, у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5199/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11.06.2025.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» 27.05.2025 представником відповідача подано відзив б/н від 26.05.2025 на позовну заяву, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що згадані позивачем Директиви ЄС (2003/54, 2009/72) не заперечують використання ВТТ, а навпаки - передбачають саме віртуальний механізм для недискримінаційного доступу до ринку. Передача права власності на природний газ через віртуальну торгову точку (ВТТ), як це передбачено пунктом 3.3 Рамкового договору (оскаржуваний пункт договору), повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, положенням Кодексу газотранспортної системи, отже зобов`язання відповідача з передачі позивачу природного газу є виконаними саме з моменту передачі прав власності на природний газ у віртуальній точці (ВТТ). При цьому відповідач наголошує, що позивачем не наведено, які саме його права та законні інтереси порушує оскаржуваний пункт договору, а також позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки строк дії договору, пункт якого оскаржується, вже закінчився.

Відзив судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 11.06.2025 за клопотанням представника позивача про відкладення підготовчого засідання протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.07.2025.

У підготовче засідання 16.07.2025 з`явився представник відповідача, представник позивача - не з`явився.

Судом доведено до відома, що 16.07.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву б/н від 16.07.2025 про відкладення підготовчого засідання. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 16.07.2025 представник відповідача заперечувала проти відкладення підготовчого засідання, просила закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5199/25 та призначення справи до судового розгляду по суті на на 14.08.2025.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 07.08.2025 від представника позивача - надійшла заява б/н від 07.08.2025 про проведення судового засідання 14.08.2025 та всіх наступних судових засідань у справі № 910/5199/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 задоволено заяву представника позивача та постановлено проводити судове засідання, призначене на 14.08.2025 та всі наступні судові засідання у справі № 910/5199/25 в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом".

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи станом на час проведення судового засідання 14.08.2025 до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтею 166 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 про відкриття провадження у справі № 910/5199/25, а саме протягом п`яти днів з дня отримання відзиву, позивач мав подати відповідь на відзив позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 166 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповіді на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи, виключно за наявними матеріалами.

У судове засідання з розгляду справи по суті 14.08.2025 з`явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача брав участь в судовому засіданні 14.08.2025 в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.08.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.08.2025 проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (продавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (покупець за договором, позивач по справі), в подальшому разом іменовані «сторони», керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС), іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють відносини у сфері купівлі-продажу природного газу, укладено Рамковий Договір купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТВГЗ (далі - Рамковий договір), відповідно до п. 1.1 якого Рамковий договір (уключаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується - «Індивідуальний договір». Форма Індивідуального договору наведена у Додатку 1, що є невід`ємною частиною Рамкового договору.

Відповідно до преамбули Рамкового договору сторонами визначені наступні терміни, що застосовуються у даному Договорі та Індивідуальному договорі: газова доба - період часу з 07:00 за київським часом дня до 07:00 за київським часом наступного дня; договірна ціна - ціна природного газу у гривнях за 1000 куб. м, що визначається на умовах Індивідуального Договору, включаючи ПДВ; договірна вартість - визначається на умовах Індивідуального Договору; договірний обсяг - загальний обсяг природного газу, який має бути переданий Продавцем та прийнятий Покупцем протягом Періоду поставки, що визначається на умовах Індивідуального Договору; договірний обсяг та загальний період поставки - обсяг природного тазу, що розраховується як сума усіх Договірних обсягів природного газу за всі Періоди поставки відповідно до наданих Покупцем Заявок, що визначається на умовах Індивідуального Договору; загальний період поставки - період, протягом якого Продавець має передати Покупцю Договірний обсяг за Загальний період поставки. Загальний період поставки складається з Періодів поставки, що визначаються на умовах Індивідуального Договору; комерційний акт - акт. в якому зазначається Договірна ціна, фактичний обсяг газу, що був переданий Продавцем Покупцеві протягом Періоду поставки згідно з торговими сповіщеннями підтвердженими Оператором ГТС в Інформаційній платформі Оператора ГТС та вартість природного газу, яка визначається шляхом множення фактичного обсягу природного газу на Договірну ціну; оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС)- суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб; пункт поставки - віртуальна торгова точка (ВТТ) в розумінні кодексу ГТС; період поставки - період часу, який розпочинається з першої Газової доби місяця і триває до початку першої Газової доби наступного місяця.

За умовами п. 1.4 Рамкового договору продавець зобов`язується передати у власність покупця природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному Індивідуальному договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені Індивідуальним договором та цим Рамковим договором.

Відповідно до п. 1.3 Рамкового договору умовами Індивідуального договору визначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, періоди поставки, порядок оплати, пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим Договором. У разі якщо інше не передбачено умовами Індивідуального договору, застосовуються положення цього Рамкового договору.

Розділами 1 - 11 Рамкового договору сторони узгодили предмет договору, кількість та фізико-хімічні показники природного газу, порядок та умови передачі, приймання та облік газу, ціну та порядок проведення розрахунків, права, обов`язки та відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок розв`язання спорів, строк дії договору та інші умови, санкційне та антикорупційне застереження тощо.

Також сторонами узгоджено: Додаток № 1 - Індивідуальний договір до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу, Додаток № 1 до Індивідуального договору - Заявка про обсяг природного газу на період поставки, Додаток № 2 до Індивідуального договору - Вимоги до банківських гарантій як забезпечення виконання зобов`язань за Договором та Проект банківської гарантії виконання платіжних зобов`язань за Договором, Додаток № 2 до Індивідуального договору - Основні умови Договору про договірне списання.

Крім цього, 30.09.2021 між сторонами підписаний Індивідуальний договір № БГр-21/22-ТВГЗ до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд/БГр-ТВГЗ від 30.09.2021 (далі - Індивідуальний договір), який згідно з п. 22 є невід`ємною частиною Рамкового договору. Інші умови Рамкового договору залишаються незмінними.

Також між сторонами було підписано низку Додаткових угод до Індивідуального договору: № 10-БГр-ТВГЗ від 30 вересня 2021 року, №11-БГр-ТВГЗ від 22 жовтня 2021 року, №12-БГр-ТВГЗ від 22 листопада 2021 року, №01-БГр-ТВГЗ від 21 грудня 2021 року, № 02-БГр-ТВГЗ від 21 січня 2022 року, № 03-БГр-ТВГЗ від 22 лютого 2022 року, № 04-БГр-ТВГЗ від 22 березня 2022 року, а також додаткові угоди до цих угод, а саме Додаткова угода № 1 від 29 жовтня 2021 року до Додаткової угоди № 10-БГр-ТВГЗ від 30 вересня 2021 року, Додаткова угода № 1 від 30 листопада 2021 року до Додаткової угоди №11-БГр-ТВГЗ від 22 жовтня 2021 року, Додаткова угода № 1 від 31 грудня 2021 року до №12-БГр-ТВГЗ від 22 листопада 2021 року, Додаткова угода № 1 від 31 січня 2022 року до Додаткової угоди №01-БГр-ТВГЗ від 21 грудня 2021 року та Додаткова угода № 1 від 28 лютого 2022 року до Додаткової угоди № 02-БГр-ТВГЗ від 21 січня 2022 року, Додаткова угода № 1 від 31 березня 2022 року до Додаткової угоди № 03-БГр-ТВГЗ від 22 лютого 2022 року, Додаткова угода № 1 від 30 квітня 2022 року до Додаткової угоди № 04-БГр-ТВГЗ від 22 березня 2022 року.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до п. 9.1 Рамкового договору останній набирає чинності з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності), але не раніше дати приєднання покупця до Договору про утворення балансуючої групи, згідно з яким продавець є стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі газу покупцю до 30.04.2022.

Вказані Рамковий та Індивідуальний договори підписані представниками продавця і покупця та скріплені печатками сторін.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладені Рамковий договір та Індивідуальний договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п. 3.1 Рамкового договору продавець передає покупцеві природний газ порядку та на умовах, визначених у Індивідуальному договорі. Перехід права власності на природний газ відбувається на умовах, передбачених цим Договором, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором.

Загальна кількість природного газу, що передається продавцем покупцю на виконання цього Договору, дорівнює обсягу природного газу, що передається відповідно до умов Індивідуального договору за цим Договором, та визначається на підставі Комерційних актів (п. 2.1 Рамкового договору).

Відповідно до п. 3.2 Рамкового договору передача договірного обсягу газу здійснюється протягом кожного періоду поставки, узгодженого сторонами в Індивідуальному договорі.

Договірний обсяг природного газу за загальний період поставки, що передається на умовах Індивідуального договору, складається з суми усіх договірних обсягів за кожний період поставки, які формуються на підставі Додаткових угод, укладених відповідно до пункту 7 цього Індивідуального договору та заявок покупця про обсяг природного газу (п. 2 Індивідуального договору).

У п. 3 Індивідуального договору сторони узгодили договірний обсяг природного газу за загальний період поставки, який складає 129 000, 00 тис. куб.м.

За умовами п. 1 Індивідуального договору загальний період поставки з 01.10.2021 по 30.04.2022 включно.

Крім цього, за умовами п. 3.9 Рамкового договору після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 8-го числа місяця, наступного за періодом поставки, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором, продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою комерційний акт та направляє на підпис покупцю його скановану копію на електронну адресу покупця вказану у Розділі 11 цього Договору. Комерційний акт вважається отриманим покупцем в день направлення його продавцем на електронну адресу покупця, також продавець надсилає на підпис покупцю оригінали комерційного акту у двох примірниках, підписані та скріплені печаткою продавця на поштову адресу покупця, вказану у Розділі 11 цього Договору.

Покупець підписує, скріплює печаткою (за наявності) отриману скановану копію комерційного акту та направляє підписану ним скановану копію на електронну адресу продавця, вказану у Розділі 11 цього Договору. Покупець також підписує оригінал отриманого від продавця комерційного акту та повертає один примірник підписаного покупцем комерційного акту продавцю не пізніше 12-го числа місяця, наступного за періодом поставки на поштову адресу продавця, вказану у Розділі 11 цього Договору (п. 3.10 Рамкового договору).

У відповідності до пп. 5.1.2, 5.1.3 Рамкового договору покупець має право, зокрема, звертатися до продавця для вирішення будь-яких питань, пов`язаних із виконанням Договору; на звірку фактичних розрахунків із підвисанням відповідних актів.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Рамкового договору загальна вартість цього Договору не може перевищувати 957 180 000,00 грн., включаючи ПДВ. Продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем і покупцем на умовах Індивідуального договору.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договірна вартість, згідно п. 4.3 Рамкового договору, розраховується і підлягає сплаті в українських гривнях у безготівковій формі на рахунок продавця. Договірна вартість кожного договірного обсягу газу визначається на умовах Індивідуального договору та округлюється до 2-х знаків після коми.

Відповідно до п. 4.4 Рамкового договору покупець має здійснити оплату за природний газ на умовах, передбачених Індивідуальним договором.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання позивачем як покупцем умов Рамкового договору та Індивідуального договору в частині здійснення оплати природного газу, а також відповідності поставленого продавцем природного газу умовам правочину щодо кількості та якості, не є предметом дослідження у даній справі.

Згідно з положеннями статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно п. 3.3 Рамкового договору передача та приймання природного газу здійснюється на ВТТ шляхом надання сторонами оператору ГТС торгових сповіщень на відчуження/набуття природного газу в Інформаційній платформі оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС. У торгових сповіщеннях, зокрема, визначається обсяг природного газу, що передається\приймається сторонами відповідно до Індивідуального договору та портфоліо балансування для постачання природного газу побутовим споживачам, що передбачено Кодексом ГТС. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у ВТТ.

Відповідно до п. 19 Індивідуального договору пункт поставки - віртуальна торгова точка (ВТТ). Перехід права власності на природний газ відбувається відповідно до умов Рамкового договору.

Продавець зобов`язується забезпечити передачу газу у власність покупцю на умовах та в обсягах, визначених Договором та Індивідуальним договором (підпункт 5.4.1 Рамкового договору).

У відповідності до п. 3.8 Рамкового договору фактичний обсяг переданого продавцем та прийнятого покупцем газу на ВТТ за період поставки згідно з Індивідуальним договором дорівнює сумі усіх обсягів, зазначених у торгових сповіщеннях сторін, на підставі яких Оператором ГТС погоджено передачу природного газу протягом такого періоду поставки.

Відповідно до положень п. 3.5 Рамкового договору торгові сповіщення надаються відповідно до умов, визначених в Індивідуальним договором та Кодексом ГТС.

Згідно п. 3.4 Рамкового договору після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану із правом власності на природний газ.

Положеннями п. 3.12 Рамкового договору визначено, що після надання торгового сповіщення продавець не несе відповідальність за подальше використання природного газу покупцем.

Продавець не відповідає за будь-які перебої у транспортуванні або зберіганні газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку ГТС, а також за будь-яке погіршення якості газу, що сталось з вини оператора ГТС (п. 6.5 Рамкового договору).

З огляду на зазначене, сторони погодили, що передача природного газу та перехід права власності на природний газ буде відбуватись у віртуальні торговій точці (ВТТ). Після переходу права власності на природний газ ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» як покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Наразі, матеріали справи не містять доказів того, що сторони погодили інший порядок передачі та приймання природного газу, ніж визначений положеннями Рамкового чи Індивідуального договорів.

Водночас, як зазначає позивач, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються не тільки Законом України «Про ринок природного газу», а й положеннями міжнародного законодавства, враховуючи міжнародні договори та правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу від 24.02.2022 по справі С-290/20[1], Директиви 2009/73 і 2003/54.

Позивач стверджує, що є учасником таких відносин від моменту закупівлі природного газу до кінцевого отримання такого газу побутовими споживачами, та має обов`язок забезпечити отримання своїми споживачами товару належної якості, так і має право вимагати від інших суб`єктів ринку природного газу дотримання параметрів якості газу в процесі його передачі/транспортування/розподілу, вимагати усунення порушень його прав, зокрема на отримання природного газу належної якості.

Також позивач вказує, що постачання останнім газу побутовим споживачам здійснюється безпосередньо до об`єкта споживача, виконавець комунальної послуги за індивідуальним договором забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги встановленим нормативам на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку та інженерно-технічних систем приміщення споживача.

Відтак, природний газ за Рамковим договором позивач отримує від відповідача не у віртуальній торговій точці (ВТТ), а безпосередньо на обліку/лічильнику побутового споживача.

За таких обставин, на переконання позивача, п. 3.3. Рамкового договору суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 18 Закону України «Про ринок природного газу», гл. 4 розділу IX Кодексу ГРМ та Директивам ЄС 2003/54 і 2009/73, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсним п. 19 Індивідуального договору, згідно якого пункт поставки - віртуальна торгова точка (ВТТ); перехід права власності на природний газ відбувається відповідно до умов Рамкового договору, на підставі ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За результатами дослідження матеріалів справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Так, загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 у справі № 162/471/17, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19).

Відповідно, під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Суд зазначає, що в розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 року у справі № 910/1787/17 зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Разом з цим суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Як вже зазначалося судом вище, обов`язковою складовою судового захисту є доведення позивачем обставин порушення його прав та законних інтересів, а також відновлення внаслідок застосування обраного ним способу захисту. Тобто, у даному випадку позивачем повинно бути доведено суду порушення пунктом 19 Індивідуального договору, який є невід`ємною частиною Рамкового договору, укладеного між сторонами, його прав та законних інтересів, а також їх відновлення у разі задоволення позову про визнання недійсним пункту спірного договору (ефективний спосіб захисту), а також невідповідність вказаного пункту Індивідуального договору положенням чинного законодавства України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наголошує на наявності у ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» як учасника ринку природного газу від моменту закупівлі природного газу до кінцевого отримання такого газу побутовими споживачами, як обов`язку забезпечити отримання останніми товару належної якості, так і прав вимагати від інших суб`єктів ринку природного газу дотримання параметрів якості останнього та усунень порушення його прав, зокрема, в частині отримання природного газу належної якості.

В свою чергу відповідач, заперечуючи проти задоволення позову вказує, що згадані позивачем Директиви ЄС (2003/54, 2009/73) не заперечують використання ВТТ, а навпаки - передбачають саме віртуальний механізм для недискримінаційного доступу до ринку.

При цьому, перехід права власності на природний газ через віртуальну торгову точку (ВТТ), як це передбачено пунктом 19 Індивідуального договору, повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема положенням Кодексу газотранспортної системи.

Передача газу через ВТТ є формою безперешкодної оптової торгівлі, де правовий аспект (перехід права власності) не прив`язаний до фізичного місця. Фізична доставка, облік та споживання - це наступні етапи ланцюга і належать до відповідальності Операторів ГРМ та постачальників побутовим клієнтам, але не до продавця у ВТТ.

Також відповідач звернув увагу на ту обставину, що позивачем протягом дії спірного договору не висувалось жодних претензій стосовно порядку та умов передачі природного газу від продавця до покупця. Відтак, оскарження позивачем умов підписаного ним же договору, строк дії якого закінчився, порушує доктрину заборони суперечливої поведінки, що є окремою підставою для відмови в позові.

Так, згідно преамбули Закону України «Про ринок природного газу», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), цей закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відповідно до ч. 1, 2 Закону на виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС; Регламенту (ЄС) 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу та яким скасовується Регламент (ЄС) 1775/2005; Директиви 2004/67/ЄС про здійснення заходів для забезпечення безпеки постачання природного газу.

Правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Відповідно до пунктів 19, 21, 22, 28, 37 частини 1 статті 1 Закону оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); оптовий покупець - суб`єкт господарювання, який придбаває природний газ на підставі договору купівлі-продажу не для власного споживання; оптовий продавець - суб`єкт господарювання, який реалізує природний газ оптовому покупцю або постачальнику на підставі договору купівлі-продажу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» є суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність на підставі наявної ліцензії на право провадження діяльності із постачання природного газу відповідно до Постанови НКРЕКП від 03.03.2021 №334.

В свою чергу, відповідно до законів України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ринок природного газу» та Порядку ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» згідно постанови НКЕКП від 04.09.2018 №962 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу.

Кодекс ГРМ визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Порядок взаємовідносин оператора газорозподільної системи з оператором газотранспортної системи, у тому числі пов`язаних з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з газотранспортної системи до газорозподільної системи, зокрема, щодо якості та обліку природного газу (у тому числі приладового), а також з обміном даних щодо прогнозів відборів/споживання природного газу по споживачах та фактичних обсягів споживання ними природного газу, регулює Кодекс газотранспортної системи (ГТС).

За умовами п. 3 глави І розділу І Кодексу ГТС дія останнього поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, у тому числі виробників біометану, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.

Відповідно до пункту 11 Глави 7 Розділу III Кодексу ГТС передача природного газу, поданого до газотранспортної системи між замовниками послуг транспортування, здійснюється у віртуальній торговій точці шляхом подання оператору газотранспортної системи торгових сповіщень відповідно до вимог глави 2 розділу XIV цього Кодексу.

За умовами пункту 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС віртуальна точка - точка в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням; віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) - точка в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, у якій замовники послуг транспортування можуть здійснювати передачу природного газу, поданого до газотранспортної системи, на щоденній основі згідно з вимогами цього Кодексу.

Згідно з Главою 2 розділу XIV Кодексу ГТС передача природного газу, поданого в газотранспортну систему, між двома портфоліо балансування замовників послуг транспортування здійснюється шляхом надання оператору газотранспортної системи торгових сповіщень на відчуження чи набуття природного газу, що були надані оператору газотранспортної системи по відношенню до однієї газової доби.

Замовник послуг транспортування має право надавати торгове сповіщення виключно після набуття/відчуження права власності на такий обсяг (об`єм) природного газу за договором купівлі-продажу природного газу (або іншою цивільно-правовою угодою) іншому замовнику послуг транспортування у відповідну газову добу на віртуальну торгову точку.

Оператор газотранспортної системи забезпечує функціонування інформаційної платформи, на якій здійснюється опрацювання наданих торгових сповіщень.

Обробка торгових сповіщень оператором газотранспортної системи здійснюється цілодобово не довше тридцяти хвилин, крім випадку, якщо замовником послуг транспортування не визначено інший строк набрання чинності торговим сповіщенням, що дає можливість подовжити термін обробки торгового сповіщення до двох годин.

Замовник має право змінити або відкликати надане торгове сповіщення до моменту його підтвердження оператором газотранспортної системи.

Торгове сповіщення має містити таку інформацію: газова доба, коли передаватиметься природний газ; ідентифікацію відповідних портфоліо балансування замовників послуг транспортування природного газу, між якими відбувається передача природного газу, зокрема реквізити замовників, їх ЕІС-коди; зазначення чи є це торговим сповіщенням на відчуження чи набуття; обсяг природного газу, що передається (набувається), виражений у куб.м та одночасно (інформативно) в одиницях енергії (кВт·год).

Якщо оператор газотранспортної системи отримує торгові сповіщення на відчуження та на набуття, що збігаються, та якщо обсяги природного газу у сповіщеннях є рівними, то оператор газотранспортної системи погоджує таку передачу природного газу та відносить такі обсяги природного газу на відповідні портфоліо балансування: як відбір з газотранспортної системи по відношенню до портфоліо балансування замовника послуг транспортування природного газу, що надає торгове сповіщення на відчуження; як подачу до газотранспортної системи по відношенню до портфоліо балансування замовника послуг транспортування природного газу, що надає торгове сповіщення на набуття.

Передача природного газу здійснюється на віртуальній торговій точці.

У випадку коли обсяги природного газу в парі торгових сповіщень на відчуження та набуття, що збігаються, не є рівними, оператор газотранспортної системи відхиляє обидва сповіщення.

Так, судом під час розгляду справи встановлено, що продаж природного газу та перехід права власності на природний газ відбувався у віртуальні торговій точці (ВТТ). Відтак, враховуючи умови Договору та Кодекс ГТС після переходу права власності на природний газ ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» як покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Після надання торгового сповіщення ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як продавець не несе відповідальність за подальше використання природного газу покупцем - ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ». Окрім цього, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як продавець не відповідає за будь-які перебої у транспортуванні або зберіганні газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку ГТС, а також будь-яке погіршення якості газу, що сталося з вини Оператора ГТС.

Поряд з цим, відчуження ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та набуття ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» природного газу здійснюється шляхом надсилання сторонами оператору газотранспортної системи торгових сповіщень в електронному вигляді, які формуються та скріплюються ЕЦП уповноваженої особи на інформаційній платформі Оператора ГТС та в обов`язковому порядку містять обсяг природного газу, що передається (набувається).

У подальшому Оператор ГТС, за результатом розгляду отриманих торгових сповіщень, здійснює їх підтвердження, про що ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (покупець) та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (продавець) отримують відповідне інформаційне повідомлення від Оператора ГТС.

Після підтвердження торгового сповіщення Оператор ГТС збільшує обсяг природного газу ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», який приймає природний газ, та зменшує обсяг природного газу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», який передає природний газ, на обсяг природного газу, який був вказаний у підтвердженому торговому сповіщенні.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що зобов`язання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з передачі природного газу ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» за Рамковим договором та Індивідуальним договором є виконаними саме з моменту передачі права власності на природний газ у віртуальній торговій точці (ВТТ).

При цьому судом врахована відсутність доказів пред`явлення позивачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання природного газу, доказів опротестування даних, зазначених в комерційних актах на час їх підписання згідно п.3.9 Рамкового договору, а також будь-яких заперечень щодо повного та належного виконання ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" умов Рамкового та Індивідуального договорів та/або застережень щодо якості газу при підписанні відповідних комерційних актів приймання-передачі від покупця.

Крім цього, суд звертає увагу, що Закон України «Про ринок природного газу» також розмежовує оптовий обіг газу (який відбувається через ВТТ) і фізичне постачання кінцевому споживачу, яке вже підпадає під регулювання інших нормативно-правових актів, зокрема Кодексу ГРМ.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ч. 1-3 статті 18 Закону приладовий облік природного газу здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання.

Приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб`єктів ринку природного газу.

Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Аналіз наведених норм Закону свідчать про те, що приладовий облік використовується для взаєморозрахунків між споживачем та розподільником, а не між продавцем і покупцем у ВТТ.

Відтак, передача газу через ВТТ є формою безперешкодної оптової торгівлі, де правовий аспект (перехід права власності) не прив`язаний до фізичного місця. Фізична доставка, облік та споживання - це наступні етапи ланцюга і належать до відповідальності Операторів ГРМ та постачальників побутовим клієнтам, але не до продавця у ВТТ.

Додатково суд звертає увагу, що здійснення передачі природного газу на віртуальній торговій точці не заперечується і згаданими у позові Директивами ЄС (2003/54, 2009/73).

В частині посилання відповідача на неналежну якість природного газу, що отримують кінцеві споживачі, суд зазначає, що в силу п.1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС визначення фізико-хімічних показників та інших характеристик (ФХП) природного газу проводиться у точках входу і точках виходу.

Фізико-хімічні показники природного газу, що розподіляється Оператором ГРМ з газорозподільної системи споживачам, повинні відповідати параметрам та вимогам як для ФХП природного газу, який подається до ГРМ, що визначені в главі 1 цього розділу. Перевірка величини тиску та/або якісних показників газу здійснюється Оператором ГРМ на підставі письмової заяви споживача. У разі надходження такої заяви Оператор ГРМ зобов`язується направити свого представника за місцем виклику протягом двох робочих днів у містах і п`яти календарних днів у сільській місцевості в узгоджений із споживачем час. Якщо за результатами перевірки величини тиску та/або якісних показників газу Оператором ГРМ буде підтверджено факт невідповідності тиску та/або якісних показників газу, Оператор ГРМ здійснює перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого/спожитого природного газу по об`єкту споживача відповідно до вимог цього Кодексу, а споживач отримує від Оператора ГРМ компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу. В іншому випадку споживач повинен компенсувати Оператору ГРМ витрати, понесені ним на перевірку якості та тиску газу (глава 2 розділу ХІІІ Кодексу ГРМ).

Згідно з пп.1 п.1 глави 1 розділу III Кодексу ГТС відповідальним за якість газу є: - у точках входу (крім точок входу на міждержавному з`єднанні) - оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства, які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. У точках входу на міждержавному з`єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування; - у точках виходу оператор газотранспортної системи.

Якщо природний газ, що не відповідає вимогам пункту 13 цієї глави, був завантажений в газотранспортну систему з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи одержує від суб`єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. Якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову плату, визначену в договорі транспортування (п.п.16, 18 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС). Аналогічні положення містяться в розділі Х Договору транспортування.

Відтак, відповідальність за неналежну якість природного газу, що надходить в газотранспортну систему (з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи) покладається на суб`єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, а відповідальність за якість природного газу в точках виходу з газотранспортної системи - на оператора ГТС.

Тобто, з урахуванням передачі - приймання природного газу на ВТТ наведеними вище нормативними приписами Кодексу ГТС та Закону України «Про ринок природного газу» спростовуються твердження позивача щодо неможливості/відсутності перевірки якості природного газу та, відповідно, недійсність п. 19 Індивідуального договору.

Таким чином, з огляду на вищевикладене в сукупності, приймаючи до уваги положення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним в частині і настання відповідних юридичних наслідків, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 19 Індивідуального договору, яким передбачено пункт поставки віртуальну торгову точку (ВТТ) та момент переходу права власності на придбаний природний з огляду на його необґрунтованість та недоведеність, позаяк оспорюваний пункт договору не суперечить вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України, Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газорозподільних систем та Правилам постачання природного газу чи іншим актам законодавства, як і не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача.

Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Таким чином, правочин є вольовою дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому суд враховує висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, відповідно до якого добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Поряд із цим суд зауважує, що за відсутності заперечень щодо порядку та умов укладення Рамкового договору та Індивідуального договору на час їх підписання та в процесі виконання, зокрема, відсутності доказів опротестування вказаного пункту чи порядком переходу права власності на природний газ за спірним Договором, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання пункту 19 Індивідуального договору недійсним вже після закінчення строку дії Рамкового договору та Індивідуального договору відповідно.

З урахуванням вищенаведеного, з огляду на підстави та обґрунтування заявлених позивачем вимог суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним пункту 19 Індивідуального договору як невід`ємної частини Рамкового договору, а відтак, встановлено й відсутність як порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду з даним позовом, так і необґрунтованість вимог до відповідача загалом, що, в свою чергу, виключає можливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2026 року.

Суддя А.М.Селівон