Рішення № 138653984, 31.07.2026, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/418/26

Провадження № 2/602/377/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

"31" липня 2026 р. м. Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А., за участю секретаря судового засідання Майхрук Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (нижче у тексті ТОВ «ФК «ЕЙС» або Товариство або позивач) в особі свого представника Сахарової О.І. за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулося до суду з позовом доОСОБА_1 (нижче позичальник або відповідач) про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 18.01.2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладений кредитний договір №203325931 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором на суму 3100,00 гривень. У подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 12400,00 грн. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредитні кошти. Пізніше право вимоги, яке виникло за цим кредитним договором, на підставі низки договорів факторингу було передане (відступлене) спочатку ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», потім ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» і зрештою - Товариству. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надійшло жодного платежу на погашення кредитної заборгованості, сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 23444,30 грн, яка складається з 12400,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 11044,30 грн заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, і яку позивач просить стягнути з відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, письмових заперечень проти позову до суду не подав.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.07.2026.

Ухвалою суду від 02.07.2026 витребувано письмові докази в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», розгляд справи відкладено на 31.07.2026.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоч і був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у позовній заяві просить розгляд справи здійснювати за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про день, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив.

Ураховуючи те, що відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, то керуючись ст. 280, 281 ЦПК України суд постановив провести заочний розгляд цієї справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно зі частиною другою статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідив матеріали справи, оцінив докази, які у них містяться, встановив фактичні обставини і відповідні спірні правовідносини, та дійшов наступних висновків.

Щодо укладення кредитного договору

18 січня 2022 року ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи заповнив та подав Товариству з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (нижче у тексті ТОВ «МАНІВЕО ШФД») Заявку на отримання грошових коштів в кредит від 18.01.2022, у якій вказав свої ПІБ, РНОКПП, номер паспорта, дату укладення договору 18.01.2022, суму кредиту 3100,00 грн, строк кредиту 30, номер своєї платіжної карти (а.с. 58 зворот).

Того ж дня, 18.01.2022, ОСОБА_1 дистанційно з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, ознайомившись з Паспортом споживчого кредиту продукту «СМАРТ», підписав Договір кредитної лінії №203325931 від 18.01.2022 з ТОВ «МАНІВЕО ШФД», що підтверджується доданими до позовної заяви копіями зазначених документів, а також довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШФД» (а.с. 45-47, 62 зворот - 63).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на 18.01.2022 ТОВ «МАНІВЕО ШФД» (код ЄДРПОУ 38569246) було зареєстроване як фінансова компанія та мало чинну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що убачається із загальнодоступної інформації, яка міститься на офіційній веб-сторінці НБУ «Комплексна інформаційна система Національного банку України» в мережі Інтернет за посиланням: https://kis.bank.gov.ua/.

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Абзацом першим частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Таким чином, ТОВ «МАНІВЕО ШФД» та ОСОБА_1 у передбаченому законодавством порядку уклали в письмовій формі у вигляді електронного документа Договір кредитної лінії Договір кредитної лінії №203325931 від 18.01.2022, який за своїм змістом є договором споживчого кредиту (нижче у тексті Кредитний договір).

На підставі укладеного Кредитного договору виникли кредитні правовідносини, а саме відносини щодо споживчого кредитування, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та інших актів законодавства.

Щодо умов кредитного договору і їх виконання кредитодавцем

Згідно з п. 1.1 Кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 12400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «МАНІВЕО ШФД».

Сума кредитного ліміту, вказана у п. 1.1 договору це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (пункт 1.2 Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 3100,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 17.02.2022.

Позичальник в будь-який час протягом Дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту (пункт 1.4 Кредитного договору).

Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту (траншів), отриманих протягом всього строку дії (пункт 1.5 Кредитного договору).

Згідно з п. 1.7 Кредитного договору кредитна лінія надається на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - Дисконтний період), а саме до 17.02.2022.

У п. 1.8 Кредитного договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.

На період строку надання кредитної лінії, визначеного в п. 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за процентною ставкою, що становить 1,71 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.9.1 Кредитного договору).

Уклавши Кредитний договір, сторони добровільно прийняли умови цього договору, погодилися з ними і взяли на себе відповідні договірні зобов`язання.

На підтвердження виконання кредитодавцем зобов`язань щодо надання кредитних коштів до позовної заяви додано довідки ТОВ «МАНІВЕО ШФД» від 28.06.2025, а також платіжні доручення від 18.01.2022, 21.01.2022 та від 23.01.2022, у яких зазначено про переказ коштів згідно з Кредитним договором, отримувач ОСОБА_1 , на платіжну картку, номер (маску) якої вказано у Заявці на отримання грошових коштів у кредит від 18.01.2022, а саме платежі: 18.01.2022 в сумі 3100,00 грн; 21.01.2022 2600,00 грн і 2100,00 грн; 23.01.2022 2350,00 грн і 2250,00 грн (а.с. 48-49, 65-67).

Факт зарахування кредитних коштів у зазначених вище сумах у зазначені вище дати на рахунок відповідача підтверджується інформацією та випискою про рух коштів по картці, наданими АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 85-90).

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором

28 листопада 2018 року ТОВ «МАНІВЕО ШФД» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) підписали договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (нижче у тексті Договір факторингу-1), згідно з п. 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 14-15).

Зі змісту п. 8.1, 8.2 Договору факторингу-1 слідує, що строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання уповноваженими представниками сторін та закінчується 28.11.2019.

28 листопада 2019 року сторони Договору факторингу-1 уклали додаткову угоду № 19 до цього договору, якою п. 8.2 договору виклали у наступній редакції: «строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором». Всі інші умови договору залишені без змін (а.с. 16 зворот).

В подальшому сторони неодноразово продовжували строк дії Договору факторингу-1 додатковими угодами №26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021, № 31 від 31.12.2022, № 32 від 31.12.2023 аж до 31 грудня 2024 року (а.с. 17-20).

У пункті 4.1. згаданого вище договору сторони обумовили, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

До позовної заяви додано копії сторінок Реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022, підписаного ТОВ «МАНІВЕО ШФД» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу-1, де зазначено: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер та дата Кредитного договору, суми заборгованості за тілом кредиту та за відсотками (а.с. 20 зворот 21 зворот).

У подальшому, 27.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Фактор) підписали договір факторингу № 27/0524-01 (нижче Договір факторингу-2), згідно з п. 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 23-24).

У пункті 4.1. згаданого вище договору сторони обумовили, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

У матеріалах справи наявні окремі сторінки Реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 підписаного ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу-2, де зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер та дата Кредитного договору, суми заборгованості за тілом кредиту та за відсотками (а.с. 25 зворот 26 зворот).

Окрім того, 15.07.2025 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (Фактор) підписали договір факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 (нижче Договір факторингу-3), згідно з п. 1.1 якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту (а.с. 27-29).

У п.1.2 Договору факторингу-3 його сторони обумовили, що перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження юридичного факту переходу права вимоги за Кредитним договором стосовно відповідача від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС», останнім надано копії сторінок Реєстру боржників від 15.07.2025, де зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер та дата Кредитного договору, суми кредитної заборгованості, а також копію Акту прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025, підписаного Клієнтом та Фактором (а.с. 30, 37).

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З наведених вище правових норм слідує, що договір факторингу є правочином, внаслідок якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні.

Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, суд установив, що право грошової вимоги до відповідача, яке виникло на підставі Кредитного договору, послідовно перейшло від ТОВ «МАНІВЕО ШФД» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (05.05.2022 згідно з Договором факторингу-1), потім від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (27.05.2024 згідно з Договором факторингу-2) і зрештою від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача (15.07.2025 згідно з Договором факторингу-3), який з 15.07.2025 став новим кредитором у спірному правовідношенні.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 23444,30 грн, яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 12400,00 грн та суми заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом 11044,30 грн.

Доказів повернення суми отриманого кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами відповідач суду не надав і матеріали справи їх не містять.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими і їх слід задовольнити.

В обгрунтування суми заборгованості за процентами до позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості, виконаний ТОВ «МАНІВЕО ШФД» (а.с. 35 зворот, 37 зворот), та розрахунок заборгованості, виконаний ТОВ «ТАЛІОН-ПЛЮС» (а.с. 38).

Зі змісту наданих розрахунків убачається, що проценти за користування кредитом нараховані за період з 18.01.2022 по 17.05.2022 включно, тобто за 120 днів.

Частиною першою статті 1048 ЦК України, яка застосовується до спірних правовідносин в силу положень ч.2 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У цій справі суд встановив, що згідно з умовами Кредитного договору строк кредитування (строк надання кредитної лінії) відповідає строку Дисконтного періоду, який становить 30 днів від дати отримання першого траншу.

Про намір позичальника отримати кредит саме на 30-денний строк свідчить також зміст Заявки на отримання грошових коштів в кредит від 18.01.2022, де відповідачем вказано такий строк кредиту.

Доказів того, що позичальник виразив своє волевиявлення продовжити строк користування кредитом до 120 днів, позивач не надав.

Суд зауважує, що умовами Кредитного договору передбачена можливість продовження строку Дисконтного періоду, тобто строку користування кредитом, однак за певних умов. Такими умовами згідно з п. 1.8 Кредитного договору є: здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Таким чином, сторони домовились про можливість продовження строку кредитування у певному порядку та обумовили це відповідними обставинами, наведеними вище.

Суд констатує, що доказів існування тих обставин, які наведені у п. 1.8 Кредитного договору, з існуванням яких його сторони пов`язали можливість продовження строку кредитування, позивач суду не надав і матеріали справи їх не містять.

За змістом ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України).

Передбачений процесуальним законом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача.

Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 645/5557/16-ц.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позивач не довів тієї обставини, що строк надання кредиту (строк дії Кредитного договору) було продовжено у порядку, встановленому договором.

З огляду на викладене вище, правомірним є нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України лише протягом погодженого сторонами строку надання кредиту (дисконтного періоду) упродовж 30 днів від дати отримання позичальником кредитних коштів, а саме до 17.02.2022.

Сума процентів, нарахована за період з 18.01.2022 по 17.02.2022 включно згідно з наданими розрахунками становить 5726,80 грн.

У зв`язку з цим, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі, який перевищує зазначену суму, тобто поза межами строку кредитування, є необґрунтованими.

Отже позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 18126,80 грн, що складається з суми боргу за тілом кредиту 12400,00 грн та суми боргу за нарахованими процентами 5726,80 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 2662,40 гривень згідно з платіжною інструкцією в національній валюті від 17.04.2026 № 44759 (а.с. 1).

Ураховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 77,3% від заявленої суми, то з відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2058,04 грн (2662,40 х 77,3%).

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правової допомоги слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До позовної заяви позивачем додано копії:

- Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01, укладеного 20.08.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Клієнт) та Адвокатським бюром «Соломко та партнери» (Адвокатське бюро, Адвокат), згідно з умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором (а.с. 40);

- Додаткової угоди № 25771160547 від 01.09.2025 до цього Договору, підписаної сторонами Договору за умовами якої Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів Клієнта з питань, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанцій судів загальної юрисдикції, господарських судів та адміністративних судів по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором № 203325931 від 18.01.2022, ПІБ позичальника ОСОБА_1 (а.с. 41);

- Акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, згідно з яким Адвокатське бюро надало, а ТОВ «ФК «ЕЙС» отримало послуги з надання правничої допомоги на загальну суму 7000,00 гривень (а.с. 39 зворот).

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правову допомогу, пов`язану з цією справою, у сумі 7000,00 гривень.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово висновував те, що при визначенні суми відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (див., до прикладу, додаткові постанови Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 9009/371/18, постанову від 05.06.2019 у справі № 922/928/18).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року № 686/5757/23.

У цій справі суд, оцінюючи розумність розміру витрат на юридичну допомогу, заявлених до відшкодування, враховує, зокрема, складність цієї справи, а також пропорційність їх розміру до предмета спору.

Ця справа є малозначною (не складною) справою, розгляд якої проводився в спрощеному провадженні. Спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за договором споживчого кредитування; матеріали справи не містять великої кількості документів, на збирання і дослідження яких адвокат витратив би значний час. У спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, розподіляючи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх заявлений розмір, на переконання суду, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є непропорційним до ціни позову, у розумному вимірі.

З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також ураховуючи те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 гривень.

У задоволенні решти заявлених витрат на правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного вище та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 211, 244, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 279-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 203325931від 18.01.2022 у сумі 18126,80 грн (вісімнадцять тисяч сто двадцять шість гривень 80 копійок).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати у виді сплаченого судового збору у сумі 2058,04 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, а всього судових витрат у сумі 5058,04 грн (п`ять тисяч п`ятдесят вісім гривень 04 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте Лановецьким районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження - вул. Юрія Поправки, буд. 6, кабінет 13, м. Київ, 02094.

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя: В. НАУМЧУК