Рішення № 13865396, 17.02.2011, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2010 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинак О. О.

суддів: Височанської Н К , Заводян К.І.

секретар Скрипник С.В.

за участю: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, за апеляційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 червня 2010 року,

встановила:

У травні 2010 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями , які розташовані по АДРЕСА_1.

Позивач посилався на те, що на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, впродовж 2008-2009 років, за власні кошти провів будівництво житлового будинку, колодязя та вигрібної ями, які відповідають вимогам державних стандартів, архітектурних, будівельних, санітарних норм і правил.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 червня 2010 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно побудований житловий будинок , колодязь , яму вигрібну які розташовані по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі Чернівецька міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником земельної ділянки №77 площею 0,059 га за адресою АДРЕСА_1. На вказаній ділянці він протягом 2008-2009 років збудував житловий будинок літера «А», колодязь питний «1», яма вигрібна літера «2». Будівництво виконано з дотриманням вимог земельного законодавства, містобудівних, архітектурних, санітарних норм і правил та без порушення прав інших осіб.

Колегія суддів вважає, що з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Так, відповідно до частин 1, 2, 5 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно пункту «а»частини 1 статті 96 ЦК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій»від 20 квітня 2000 року N 1699-III право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Частиною 3 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 14 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»від 11 квітня 2002 року N 502 зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

У разі незгоди власника земельної ділянки з рішенням сільської, селищної, міської ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення спір вирішується в судовому порядку.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»від 24 жовтня 2008 року, N 12 визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються. Водночас апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0590 га, яка розташована в м. Чернівці по вулиці Вашківська. Вказана земельна ділянка надана ОСОБА_2 для ведення садівництва ( а.с. 13). На цій земельній ділянці позивач протягом 2008-2009 років здійснив будівництво житлового будинку , колодязя , вигрібної ями. Вказане будівництво є самочинним, оскільки було проведене на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу та належно затвердженого проекту.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції також не врахував, що відповідно до правил ст. 376 ЦПК України, частини 1 статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій»від 20 квітня 2000 року суд може визнати за власником земельної ділянки право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, оформлення та затвердження відповідного проекту на будівництво та отримання належного дозволу на таке будівництво.

Позивач відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надав суду доказів, які би підтверджували наявність вищевказаних обставин, які необхідні для визнання за ним права власності на самочинне будівництво.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України суд може ухвалити в попередньому судовому засіданні рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення морової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи суд ухвалив рішення в попередньому судовому засіданні за відсутності сторін.

В своєму рішенні суд зазначив, що представник Чернівецької міської ради подала до суду заяву, в якій просила справу розглянути у її відсутності та не заперечувала проти задоволення позову. Разом з тим в матеріалах справи така заява відсутня.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, і це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до правил ч. 5 ст. 88 ЦПК України у справі необхідно провести розподіл судових витрат.

Згідно п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарський справ та їх розмірів, та п. 1 Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року, №1258 витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру оплачується в розмірі 120 гривень.

Згідно вказаних нормативних актів Чернівецька міська рада при подачі апеляційної скарги сплатила витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справив розмірі 120 гривень.

Крім того, апелянт згідно підпунктів "а" та "з", п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року повинен був сплатити судовий збір в сумі 178 гривень 54 копійки виходячи з ціни позову в сумі 357094 гривні.

Враховуючи наведене та висновок суду щодо необхідності відмови в позові з ОСОБА_2 слід стягнути на користь держави 178 гривень 54 копійки судового збору, які слід сплатити на розрахунковий рахунок 31411537700003, одержувач місцевий бюджет Шевченківського району м. Чернівці, ідентифікаційний код 23246436, банк одержувача УДК у Чернівецькій області, МФО 856135, код бюджетної класифікації 22090100. Крім того, з ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської ради слід стягнути 120 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 7 червня 2010 року скасувати.

В позові ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 178 гривень 54 копійки судового збору, які слід сплатити на розрахунковий рахунок 31411537700003, одержувач місцевий бюджет Шевченківського району м. Чернівці, ідентифікаційний код 23246436, банк одержувача УДК у Чернівецькій області, МФО 856135, код бюджетної класифікації 22090100.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської ради 120 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. На рішення може бути подано касаційну скаргу протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: