Рішення № 13896389, 17.02.2011, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2010 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинак О. О.

суддів:Сулятицької М.М., Чупікової В.В.

секретар Єфтеньєв О.Г.

за участю: представників Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 Шевчук Н.М., Ілащука В.М., Довгалюка Р.П., позивача ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 про визнання наказів незаконним, поновленні на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 липня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6. звернувся до суду з позовом.

Просив:

-скасувати накази головного лікаря Чернівецької обласної лікарні № 2 (далі лікарні) № 75 від 19 травня 2009 року, №78 від 28 травня 2009 року, №85-к від 21 травня 2009 року, №160 від 29 грудня 2009 року;

- поновити його на посаді головного лікаря з лікувальної роботи лікарі.

- стягнути з відповідач на користь позивача позивачу середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення з роботи до моменту фактичного поновлення на посаді;

- стягнути з лікарні на його користь моральну шкоди в розмірі 20000 гривень.

Посилався на те, що згідно наказу головного лікаря лікарні ОСОБА_3 № 75 від 19 травня 2009 року позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни прогул 10 березня 2009 року та відсутність на роботі 11 березня 2009 року впродовж 5 годин 45 хвилин без поважних причин і накладено адміністративне стягнення у вигляді догани.

Відповідно до наказу головного лікаря лікарні ОСОБА_3 №78 від 28 травня 2009 року на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за систематичне порушення трудової дисципліни, відсутність на робочому місці впродовж 6 годин 5 травня 2009 року та 3 годин 40 хвилин 6 травня 2009 року без поважних причин.

Наказом головного лікаря лікарні ОСОБА_3 №85-к від 28 травня 2009 року відкорегована ОСОБА_6 заробітна плата за квітень 2009 року в сумі 175 гривень 94 копійки згідно табелю обліку робочого часу за відпрацьований час.

Також без жодної правової підстави з нього було відраховано частину заробітної плати за травень 2009 року в сумі 260 гривень 67 копійок.

Вважає всі накази про накладення на нього дисциплінарних стягнень та відрахування із заробітної плати за квітень та травень 2009 року незаконними, оскільки вони видані з порушенням норм чинного трудового законодавства. Підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та відрахувань із заробітної плати немає. Дисциплінарних проступків він не вчиняв, був відсутній на роботі з поважних причин. Вказаними доганами йому нанесено моральну шкоду, яку ОСОБА_6 оцінює в розмірі 1700 гривень.

Наказ про звільнення з роботи є незаконним, винесений з грубими порушеннями трудового законодавства, оскільки позивач був відсутній на робочому місці менше трьох годин, з поважної причини. Звільнення проведено без попередньої згоди профспілкового комітету та без погодження з управлінням охорони здоровя Чернівецької обласної державної адміністрації.

У зв'язку з незаконним звільненням з роботи відповідач завдав йому моральної шкоди в розмірі 20000 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду від 16 липня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано незаконними накази №75 від 19 травня 2009 року та №78 від 28 травня 2009 року про оголошення заступнику головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6 доган, № 85-к від 21 травня 2009 року про відкорегування позивачу заробітної плати за квітень 2009 року та наказ №160 від 29 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_6 з займаної посади.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді заступника головного лікаря з медичної частини лікарні з 30 грудня 2009 року.

Стягнено з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2009 року по 16 липня 2010 року в сумі 19 208 гривень 64 копійки та 1000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі лікарня просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Посилається на те, що суд неповно зясував обставини, які мають значення для справи, прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що наказ головного лікаря ОСОБА_3 № 75 від 19 травня 2009 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни є незаконним. Як вбачається з самого наказу, 10 та 11 березня 2009 року встановлено факти прогулу, які допустив позивач. Такі дії ОСОБА_6 призвели до зриву виробничого процесу, а саме проведення ЛКК. Позивачем було порушено порядок узгодження з керівником відпустки без збереження заробітної плати.

Проаналізувавши надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що відсутність позивача на роботі 10 та 11 березня 2009 року, мала місце з поважних причин.

При накладенні стягнення були порушені строки, передбачені ст.148 КЗпП України

Також незаконним є наказ головного лікаря ОСОБА_3 № 78 від 28 травня 2009 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за систематичне порушення трудової дисципліни, відсутність на робочому місці.

Підставою для накладення стягнення був факт відсутності ОСОБА_6 05 травня 2009 року на роботі з 10 години до кінця робочого дня та 06 травня 2009 року з 15 години 20 хвилин до кінця робочого дня.

Відсутність ОСОБА_6 на робочому місці була поважною, оскільки 5 та 6 травня 2009 року він викликався в слідчий відділ Садгірського РВ УМВС України в Чернівецькій області по кримінальній справі.

Судом також встановлено, що 5 травня 2009 року після 10 години ОСОБА_6 мав робочу зустріч з обласним позаштатним дитячим гінекологом, оскільки йшла підготовка відкриття центру на базі їх установи, про що він поставив головного лікаря до відома.

Вказані факти підтверджуються доказами, які були досліджені судом і яким суд дав належну оцінку.

Незаконним є наказ головного лікаря ОСОБА_3 № 85-к від 21 травня 2009 року, яким відкорегована ОСОБА_6 заробітна плата за квітень 2009 року в сумі 175 гривень 94 копійки згідно табелю обліку робочого часу за відпрацьований час. Вказаний табель не може бути підставою для відрахування заробітної плати, оскільки в нього вносилися виправлення щодо відпрацьованих годин шляхом механічного підтирання. Адміністрація лікарні не завжди правильно фіксувала відсутність ОСОБА_6 на робочому місці.

Наказ про відрахування з позивача частини заробітної плати за травень 2009 року в суму 260 гривень 67 копійок не видавався.

Відповідно до наказу головного лікаря ОСОБА_3 № 160 від 29 грудня 2009 року ОСОБА_6 звільнено з посади заступника головного лікаря з медичної частини з 30 грудня 2009 року за порушення трудової дисципліни, відсутність на робочому місці 20 листопада 2009 року без поважних причин, невиконання службових обовязків передбачених інструкцією, на підставі ст. 40 п. 4, ст. 40 п. 3, ст. 147 КзПП України.

Із тексту даного наказу не вбачається, кого саме звільнили, не вказано прізвище, ім'я, по-батькові особи, яку звільнили.

Також із змісту наказу про звільнення вбачається, що в ньому зазначено за які конкретно порушення трудових обов'язків звільнений позивач. Як видно із функціональних обов'язків заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6, які передбачені посадовою інструкцією, обов'язки, які перераховані в наказі №160, не входять до кола функціональних обов'язків позивача, та покладені на інших працівників. Отже, відповідачем не було доведено факт не виконання функціональних обовязків ОСОБА_6, які зазначені в наказі №160.

20 листопада 2009 року позивач з 14 годин 30 хвилин по 16 годину був відсутній на робочому місці з поважних причин, виконуючи депутатські повноваження у виборчому окрузі.

Адміністрації лікарні стало відомо про відсутність позивача на робочому місці 20 листопада 2009 року, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення винесено 29 грудня 2009 року з порушенням строків передбачених ст. 148 КзПП України.

Звільнення ОСОБА_6 з посади заступника головного лікаря обласної дитячої лікарні з медичної частини було здійснено головним лікарем без погодженням із управлінням охорони здоров'я Чернівецької обласної державної адміністрації.

Звільнення було проведене без письмового попередження Шевченківської районної ради не менш ніж за 15 днів. Недотриманням відповідачем даної норми є порушення гарантії депутатської діяльності депутата ОСОБА_6 та порядку його звільнення.

Отже, вимоги позивача про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення його на роботі є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Визначаючи розмір загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що згідно розрахункового листка за січень-лютий 2009 року заробітної плати ОСОБА_6 середній заробіток ОСОБА_6 за два останні місяці роботи, які він повністю відпрацював, становив 5932 гривні 26 копійок. Середній заробіток позивача за один день становив 141 гривня 24 копійки, оскільки вказані місяці мали 42 робочих дні. Враховуючи, що в період з 30 грудня 2009 року по 16 липня 2010 року було 136 робочих днів, середній заробіток позивача за вказаний період складає 19208 гривень 64 копійки.

Незаконними діями головного лікаря ОСОБА_3 позивачу була заподіяна моральна шкода. Враховуючи характер правопорушення, ступінь вини відповідача, глибину душевних страждань, а також вимоги розумності та справедливості, моральну шкоду суд визначив у розмірі 1000 гривень.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на доказах, які були надані сторонами та досліджені судом та нормах матеріального права.

Так, відповідно до пунктів 3, 4 статті 40 КзПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно частини 1 статті 147 КзПП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Статтею 148 КзПП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно статті 149 КзПП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Частинами 1, 2 статті 233 КзПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини 1 статті 237-1 КзПП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 стаття 6 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»N 93-IV від 11 липня 2002 року встановлено, що депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

Згідно частини 1 статті 32 вказаного Закону на час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»N 9 від 06 листопада 1992 року встановлено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

В пункті 22 вказаної Постанови зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до пункту 23 Постанови за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог статей 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції згідно наказу №02-пр від 4 січня 2005 року ОСОБА_6 переведений на посаду заступника головного лікаря по медичній частині лікарні (т.с.№2 а.с 144).

Згідно наказу головного лікаря лікарні ОСОБА_3 № 75 від 19 травня 2009 року позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни прогул 10 березня 2009 року та відсутність на роботі 11 березня 2009 року впродовж 5 годин 45 хвилин без поважних причин і накладено адміністративне стягнення у вигляді догани.

Відповідно до наказу головного лікаря лікарні ОСОБА_3 №78 від 28 травня 2009 року на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за систематичне порушення трудової дисципліни, відсутність на робочому місці впродовж 6 годин 5 травня 2009 року та 3 годин 40 хвилин 6 травня 2009 року без поважних причин.

Наказом головного лікаря лікарні ОСОБА_3 №85-к від 28 травня 2009 року відкорегована ОСОБА_6 заробітна плата за квітень 2009 року в сумі 175 гривень 94 копійки згідно табелю обліку робочого часу за відпрацьований час.

Наказом №160 від 29 грудня 2009 року ОСОБА_6 звільнено з посади заступника головного лікаря з медичної частини з 30 грудня 2009 року за порушення трудової дисципліни, відсутність на робочому місці 20 листопада 2009 року без поважних причин, невиконання службових обовязків передбачених інструкцією, на підставі ст. 40 п. 4, ст. 40 п. 3, ст. 147 КзПП України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що вищевказані накази про застосування до ОСОБА_6 дисциплінарних стягнень були видані відповідачем з порушенням положень ст.ст. 40, 147, 148, 149 КЗпП України.

Звільнення ОСОБА_6 з посади заступника головного лікаря обласної дитячої лікарні з медичної частини було здійснено головним лікарем в порушення вимог п. 3 примірного положення про заступника головного лікаря обласної дитячої лікарні з медичної частини затвердженого Наказом Міністерства охорони здоровя України від 8 червня 2001 року № 222, та вимог положення про заступника головного лікаря Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 без погодженням із управлінням охорони здоров'я Чернівецької обласної державної адміністрації.

Звільнення позивача з роботи також було проведено з порушеннями вимог ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»N 93-IV від 11 липня 2002 року.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, яка оскаржується, щодо вирішення позову з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в частині вирішення позову не спростовують.

Зокрема помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 10 березня не звертався за наданням медичної допомоги

Так, з амбулаторну картку ОСОБА_6 вбачається, що 10 березня 2009 року позивача оглядав дільничний лікар та встановив попередній діагноз - перенесеного інсульту, ІХС, дифузний кардіосклероз, СМо ф. к-І. Для уточнення діагнозу та визначення подальшої тактики лікування лікар дав позивачу рекомендацію пройти обстеження (ЕКГ, УЗД серця) та огляд невропатолога. 12 березня 2009 року позивач розпочав лікування.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належні документи, які би підтверджували той факт, що він 5 та 6 травня 2009 року викликався в слідчий відділ Садгірського РВ УМВС. Зокрема належне оформлення повісток та довідок виданих слідчим не входить до компетенції позивача.

Помилковими є також доводи апеляційної скарги про те, що депутатська діяльність ОСОБА_6, направлена на вирішення звернення виборця ОСОБА_8, не була поважною причиною відсутності на роботі 20 листопада 2009року.

В даному випадку позивач виконував свої обовязки передбачені ст.10 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Відповідно до положень статті 10 вказаного закону у виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов'язаний: вивчати потреби територіальної громади, брати безпосередню участь у їх вирішенні; розглядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

Разом з тим є правильними доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ОСОБА_6 звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене рішення суду в цій частині, слід скасувати та ухвалити рішення, яким стягнути з Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 на користь держави 8 гривень 50 копійок судового збору.

Помилковими є доводи апеляційної скарги , про те, що суд першої інстанції в порушення вимог п.1 ч. 3 ст. 81 ЦПК України стягнув з відповідача на користь позивача 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 19 червня 2009 року подав до суду позов в якому не було вимог про поновлення на роботі ( а.с.4-9 т. 1 ).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 липня 2010 року в частині стягнення з Чернівецької обласної дитячої лікарні №2 на користь ОСОБА_6 8 гривень 50 копійок судового збору скасувати.

Стягнути з Чернівецької обласної дитячої лікарні № 2 на користь держави 8 гривень 50 копійок судового збору , які слід сплатити на розрахунковий рахунок 31411537700003, одержувач місцевий бюджет Шевченківського району м. Чернівці, ідентифікаційний код 23246436, банк одержувача УДК у Чернівецькій області, МФО 856135, код бюджетної класифікації 22090100.

В решті рішення, в частині яка оскаржується, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: