Вирок № 138650286, 31.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/4191/25

н/п 1-кп/953/433/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі - ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12025221130000399 від 10.03.2025, за обвинуваченням,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанськ, Луганської області, українця, громадянина України, не одруженого, малолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, адреса проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На весні 2022 року, точних дати та часу не встановлено, у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник єдиний прямий корисливий кримінально протиправний умисел спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), а саме грошових коштів знайомого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_6 , реалізуючи свій єдиний прямий корисливий кримінально протиправний умисел користуючись дружніми та довірливими стосунками з ОСОБА_7 , який є військовослужбовцем та проходить службу за контрактом у Збройних Силах України запропонував під час приватної бесіди ОСОБА_7 , ніби-то, зберігати та в разі необхідності передати його близьким родичам грошові кошти, які потерпілий отримував від держави у формі грошового забезпечення, на що потерпілий погодився, оскільки довіряючи ОСОБА_6 , перебував у впевненості, щодо добросовісності та вигідності такої домовленості, що спонукало його до добровільної передачі грошових коштів.

В подальшому продовжуючи реалізацію свого єдиного прямого корисливого кримінально протиправного умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами, шляхом зловживанням довірою ОСОБА_6 не маючи наміру перераховувати грошові кошти родичам ОСОБА_7 діючи, в умовах воєнного стану, введеного в дію Указом Президента України ОСОБА_8 № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжений, достовірно знаючи про те, що у потерпілого маються значні грошові кошти, реалізуючи попередню домовленість для отримання грошових коштів, надав реквізити особистих банківських рахунків та карток та вмовив ОСОБА_7 , перераховувати грошові кошти на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_1 з номером карти № НОМЕР_2 та на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_3 з номером карти № НОМЕР_4 , які емітовані на ім`я ОСОБА_6 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352, адреса 04082, Україна, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок, 54/19).

Так, у період з 19 травня 2022 року по 23 вересня 2023 року, перебуваючи у зоні бойових дій, шляхом здійснення платіжних операцій онлайн-банкінгу в застосунку «Приват24» потерпілий ОСОБА_7 здійснював перерахування зі свого банківського рахунку АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1д) із розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_5 на розрахункові рахунки IBAN: НОМЕР_1 з номером карти № НОМЕР_2 , та на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_3 з номером карти № НОМЕР_4 , які емітовані в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я ОСОБА_6 , грошові кошти за наступними транзакціями:

19.05.2022 о 18:56 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 18:59 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:01 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:03 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:06 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:08 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:11 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:13 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:17 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

19.05.2022 о 19:20 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

12.10.2022 о 09:37 - в розмірі 29 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:38 - в розмірі 29 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:39 - в розмірі 29 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:39 - в розмірі 29 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:40 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:40 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:41 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:41 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

12.10.2022 о 09:45 - в розмірі 11 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:28 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:28 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:29 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:29 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:30 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:31 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:31 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

20.11.2022 о 11:32 - в розмірі 27 000 гривень на карту з № НОМЕР_4 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_3 ;

28.07.2023 о 16:55 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

28.07.2023 о 16:58 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

28.07.2023 о 16:59 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

28.07.2023 о 17:00 - в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

23.09.2023 о 14:48 - в розмірі 3 640 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 ;

28.09.2023 о 17:20- в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:20 в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:21 в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:21 в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:22 в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:22 в розмірі 29 999 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1

28.09.2023 о 17:24 в розмірі 20 000 гривень на карту з № НОМЕР_2 з розрахунковим рахунком IBAN: НОМЕР_1 , на загальну суму 1 082 998 гривень.

Надалі, у невстановлені дату та час, маючи на банківських рахунках IBAN: НОМЕР_1 з номером карти № НОМЕР_2 , та на розрахунковому рахунку IBAN: НОМЕР_3 з номером карти № НОМЕР_4 грошові кошти потерпілого ОСОБА_7 на загальну суму 1 082 998 гривень, ОСОБА_6 , діючи з єдиним продовжуючим умислом, який полягав у систематичному заволодінні грошовими коштами, керуючись єдиним корисливим мотивом, з умислом направленим на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, протиправно та незаконно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи на території Київського району міста Харкова (більш точне місце не встановлено), ОСОБА_6 отримавши у повне розпорядження кошти потерпілого та переконавшись у відсутності контролю за своїми, заволодів грошовими коштами потерпілого на загальну суму 1 082 998 гривень.

Після заволодіння коштами ОСОБА_6 , у невстановлені різні дати та час, розпорядився ними на власний розсуд, а саме - здійснив декілька операції по перерахуванню грошових коштів на власний електронний гаманець на онлайн-сервісі обміну цифрових валют «Binance» різними платежами у різну дату та час, отримавши невстановлену цифрову валюту, емісія та облік якої здійснюються децентралізованою платіжною системою у повністю автоматичному режимі.

Таким чином, ОСОБА_6 , діючи у межах єдиного продовжуваного умислу, шляхом зловживання довірою, спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду у розмірі 1 082 998 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) вчинене в умовах воєнного стану, вчинене в особливо великих розмірах.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість в обсязі обвинувачення, фактичні обставини кримінального правопорушення, яке інкримінується, зокрема, час, місце вчинення та його правову кваліфікацію, не оспорює.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнає добровільно, без примусу. У вчиненому щиро розкаюється, розуміє наслідки своїх протиправних дій, готовий понести покарання.

Показання ОСОБА_6 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Беручи до уваги послідовність показань обвинуваченого про обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає ці показання достовірними.

Сторона обвинувачення не заперечувала щодо розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, наслідки, визначені ст. 349 КПК України, зрозумілі.

В судове засідання потерпілий ОСОБА_7 не з`явився, повідомлялав про дату, час та місце розгляду справи, в поданій заяві потерпілий ОСОБА_7 просив проводити підготовче судове засідання та подальші судові засідання за його відсутності, щодо розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечував (т. 1 а.с. 87). Крім цього 16.02.2026 на адресу суду надійшла заява від потерпілого ОСОБА_7 , в якій останній зазначив, що обвинувачений в повному обсязі відшкодував матеріальні збитки, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має та просить не застосувати до ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, не заперечує щодо застосування до обвинуваченого покарання із застосуванням норм ст. 75 КК України (т. 1 а.с. 171).

З`ясувавши правильність розуміння обвинуваченим суті пред`явленого обвинувачення, не маючи сумніву у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши учасникам судового провадження зміст ч. 3 ст. 349 КПК України, за їх згодою визнав недоцільним дослідження доказів фактичних обставин справи, та обмежився допитом обвинуваченого та вивченням документів, що характеризують його особу, оскільки показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються. Одночасно учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку, вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, вважає доведеною вину ОСОБА_6 в пред`явленому йому обвинуваченні та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) вчинене в умовах воєнного стану, вчинене в особливо великих розмірах.

В судовому засіданні прокурор прохав суд врахувати, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав, щиро покаявся, добровільно відшкодував заподіяні збитки, надав покази, які відповідають обставинам справи та матеріалам кримінального провадження. При призначенні покарання прокурор прохав врахувати, що ОСОБА_6 раніше не судимий, не одружений, не стоїть на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, а тому призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років, із застосуванням ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк 3 роки, з покладенням обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні зазначив, що обвинувачений ОСОБА_6 провину визнає, щиро кається, просив врахувати, що обвинуваченим добровільно відшкодовано усі збитки, також обвинувачений надавав благодійну допомогу ЗСУ (донат у розмірі 20 000,00 грн), раніше не судимий. З урахуванням вищевикладеного, захисник погодився із покаранням яке запропоноване прокурором для обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки ця позиція узгоджена з останнім.

Відповідно до положень ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону і зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому суд, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, має виходити з того, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення передбачає не тільки вираховування самої категорії тяжкості, визначеної ст. 12 КК України, але і індивідуальних особливостей та обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч.5 ст.190 КК України, ступінь тяжкості вказаного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, а також конкретні обставини та факти вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, особисте ставлення обвинуваченого до вчиненого ним діяння, а також позитивна посткримінальна поведінка обвинуваченого, яка полягає у добровільному відшкодуванні завданої матеріальної шкоди, спокутуванні власної вини у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом надання благодійної допомоги ЗСУ.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що він є уродженцем м. Лисичанськ, Луганської області, українець, громадянин України, має середню освіту, не працює, не одружений, малолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, адреса проживання: АДРЕСА_1 , є осудною особою, до кримінальної відповідальності притягується вперше, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідно до ч.1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вирішуючи питання можливості застосування відносно обвинуваченого положень ст. 69 КК України, суд звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до п. 8 ППВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» - призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК.

Судом відповідно до ст. 66 КК України встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдану кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду. На додаток до цього судом враховано, що обвинувачений надав благодійну допомогу ЗСУ.

У той же час суд вважає за доцільне звернути увагу, що застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання є можливим не тільки за простої наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання (при цьому їх має бути не менше двох), а тоді і лише тоді, коли наявні та встановлені обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто, обставини, що пом`якшують покарання, перебувають у причинному та безпосередньому причинному зв`язку із зниженням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення таким чином, що ступінь тяжкості знижується істотно. При цьому істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення залежить як від конкретних обставин справи, так і конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок чого у даному випадку «істотність» є оціночним поняттям, що підлягає встановленню кожного разу суддею під час розгляду справи.

Суд звертає увагу, що тлумачення положень ч. 1 ст. 69 КК України, дає можливість зробити висновок, що призначення покарання відповідно до зазначеного нормативного припису, навіть за наявності обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є правом, а не обов`язком суду. Тому навіть за наявності для того підстав, суд, зокрема з урахуванням особи обвинуваченого, конкретних обставин справи, вчиненого кримінального правопорушення, може не застосувати положення ст. 69 КК України.

З матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, фактичних обставин справи, судом не вбачається обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України та надавали законні підстави для застосування положень ст. 69КК України при призначенні обвинуваченому покарання.

На переконання суду встановлені у справі обставини, хоча й пом`якшують покарання обвинуваченого, проте істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та ступінь суспільної небезпеки і не є достатніми для застосування положень ст. 69 КК України.

Суд зазначає, що згідно положень статей 50, 65 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує особисте ставлення обвинуваченого до скоєного ним діяння як протиправного, неприпустимого; спокутування обвинуваченим своєї провини шляхом надання благодійної допомоги ЗСУ; відшкодування ним завданої матеріальної шкоди; відсутність будь-яких претензій потерпілого; уповедінка після вчинення кримінального правопорушення; молодий вік, щире каяття - усе це у своїй сукупності та у співставленні з суспільним інтересом суд оцінює як обставини, що знижують ступінь небезпечності обвинуваченого та ступінь тяжкості вчиненого ним діяння, і дають можливість призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 190 КК України.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, обставини скоєного злочину та його суспільну небезпеку, відношення обвинуваченого до скоєного, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч. 5 ст.190 КК України.

Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч. 5 ст.190 КК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Статтею 77 КК України визначено вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення від основного покарання з випробуванням, серед яких конфіскація майна відсутня. Якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, воно не застосовується.

Крім того, при вирішенні питання про застосування додаткового покарання, передбаченого ч. 5 ст.190 КК України, у виді конфіскації майна, суд бере до уваги положення п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якого, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст.77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

Щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 беззастережно визнав свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, надав викривальні показання стосовно себе та підтверджених доказами детальних, значних за обсягом та релевантних для кримінального провадження викривальних показань стосовно вчинення цього кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдану матеріальну шкоду, щиро покаявся, усвідомив протизаконність своїх дій та самокритично їх оцінив, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, надання благодійної допомоги ЗСУ у розмірі 20 000,00 грн. З урахуванням наведеного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі викладеного, суд вважає призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 5 ст. 190 КК України у вигляді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч. 5ст. 190 КК України, з встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Оскільки суд прийшов до висновку про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, то додаткове покарання у виді конфіскації майна як то передбачено ст. 77 КК України, судом не застосовується.

Суд вважає, що саме за таких обставин в повній мірі буде дотримано положення статті 50 КК України, згідно якої покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом порядку обмеження прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим так і іншими особами.

Таке покарання, повністю узгоджується з критерієм справедливості, правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004, зазначивши, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного.

Строк дії запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, застосованого до ОСОБА_6 , сплив, ураховуючи те, що під час судового розгляду кримінального провадження клопотань від прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу на розгляд суду не надходило, підстав, передбачених ст.ст.177, 178 КПК України, для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Розглядаючи цивільний позов, заявлений потерпілим, судом враховується, що відповідно до наданої заяви потерпілого ОСОБА_7 матеріальні та моральні збитки обвинуваченим ОСОБА_6 відшкодувано в повному обсязі, а тому вказаний позов суд залишає без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна, тому заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років на підставі ст. 77 КК України без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п. 1 та 2 ч. 1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 , такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Києва від 19.03.2026 у справі №953/2302/25 провадження № 1-кс/953/2201/25 на майно, вилучене у ОСОБА_6 в ході проведення обшуку 14.03.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «IPhone» моделі «IPhone 12 pro Max», номер моделі «MGDF3FS/А», серійний номер « НОМЕР_6 », IMEI НОМЕР_7 , IMEI НОМЕР_8 , з встановленою карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» з номером НОМЕР_9 та системний блок чорного кольору ручної зборки з відеокартою «RTX 3060.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «IPhone» моделі «IPhone 12 pro Max», номер моделі «MGDF3FS/А», серійний номер « НОМЕР_6 », IMEI НОМЕР_7 , IMEI НОМЕР_8 , з встановленою карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» з номером НОМЕР_9 та системний блок чорного кольору ручної зборки з відеокартою «RTX 3060, повернути ОСОБА_6 .

- мобільний телефон марки «Infinix» моделі «Hot 50» чорного кольору, об`ємом пам`яті 256 GB., IMEI 1: НОМЕР_10 , IMEI 2: НОМЕР_11 , PSN: НОМЕР_12 , із карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» із номером НОМЕР_13 , оригінал військового квитка на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії А.В. № НОМЕР_14 вд 26.11.2019, оригінал посвідчення учасника бойових дій на ім`я ОСОБА_7 № НОМЕР_15 від 25.05.2021, залишити у розпорядженні потерпілого ОСОБА_7 ;

- диск «DVD-R Alerus» з відеозаписом допиту потерпілого ОСОБА_7 , залишити в матеріалах кримінального провадження № 12025221130000399 від 10.03.2025.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України - залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копія вироку підлягає негайному врученню прокурору та обвинуваченому. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, подавши відповідну заяву.

Суддя ОСОБА_1