Рішення № 138645684, 31.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2026Справа № 910/5378/26

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Китайгородського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (Україна, 32392, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Китайгород, вул. Центральна, буд. 7; ідентифікаційний код: 23844232)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансєвропейська компанія" (Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, оф. 27/5; ідентифікаційний код: 44107468)

про стягнення 201 852,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Китайгородський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансєвропейська компанія" (далі - відповідач) про стягнення 201 852,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про постачання товару № 272 від 30.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

18.05.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 18.05.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, оф. 27/5.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 25.05.2026 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

24.06.2026 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.05.2026, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу та повернуто у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.05.2026.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024, за наслідком проведення процедури закупівлі UA-2024-07-02-008206-а, код ДК 021:2015 09110000-3 - Тверде паливо (паливні гранули з відходів деревини (пелети з деревини хвойних порід), між Китайгородським будинком-інтернатом для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансєвропейська компанія" (далі - постачальник) було укладено Договір про постачання товару №272 (далі - Договір поставки).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору поставки постачальник зобов`язується поставити замовникові товари, зазначені в специфікації, що є додатком до цього договору і його невід`ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити такі товари. Найменування товару: «код ДК 021:2015 09110000-3 - Тверде паливо» (Паливні гранули з відходів деревини (пелети з деревини хвойних порід)).

Сума цього договору становить 280 350,00 грн (п. 3.1 Договору поставки).

Згідно з п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору поставки строк поставки товарів: з моменту підписання договору до 01.10.2024 року. Місце поставки товарів: 32392, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Китайгород, вул. Центральна, 7, відповідно до заявок замовника. Поставка товару може здійснюватися дрібними партіями згідно заявок замовника протягом строку дії договору.

Додатком 1 до Договору поставки сторони затвердили специфікацію на закупівлю товару обсягом 45 тон та загальною вартістю 280 350,00 грн.

Додатковою угодою №1 від 30.09.2024 до Договору поставки сторони внесли зміни до п. 5.1 Договору поставки в частині строку поставки: "Строк поставки товарів: з моменту підписання договору до 30.11.2024".

На виконання умов Договору поставки відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар вартістю 78 498,00 грн в кількості 12,60 тон на підставі видаткової накладної №РН-0000050 від 04.10.2024.

Товар був оплачений позивачем відповідно до платіжної інструкції №480 від 10.10.2024 на суму 78 498,00 грн.

Надалі відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято другу партію товару вартістю 201 852,00 грн в кількості 32,40 тон на підставі видаткової накладної №РН-000064 від 13.11.2024.

Товар був оплачений позивачем відповідно до платіжної інструкції №563 від 22.11.2024 на суму 201 852,00 грн.

З огляду на неможливість фактичного прийняття товару в повному обсязі, 13.11.2024 між Китайгородським будинком-інтернатом для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансєвропейська компанія" (далі - зберігач) було укладено Договір відповідального зберігання №1 (далі - Договір зберігання).

Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання в порядку та на умовах, визначених договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності (далі - товар) поклажодавця, перелік яких зазначений у Додатку №1 до цього договору.

Зберігання товару, вказаного в додатку 1, здійснюється зберігачем безоплатно без права користування (п. 1.2 Договору зберігання).

Згідно з п. 1.3 Договору зберігання зберігач зобов`язаний зберігати товар до пред`явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Відповідно до п. 2.2 Договору зберігання поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення частини товару, який знаходиться на зберіганні, або весь товар з розірванням договору.

Зберігач зобов`язаний повернути товар поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 5 днів після припинення / розірвання договору / отримання вимоги від поклажодавця щодо повернення товару, у стані, в якому він був одержаний.

13.11.2024 сторони підписали Акт прийому-передачі майна до Договору зберігання, яким засвідчили факт передачі позивачем товару вартістю 201 852,00 грн в кількості 32,40 тони на зберігання відповідачу.

16.05.2025 позивач звернувся до відповідача з листом №134, яким просив повернути товар (пелета паливна в кількості 28,9 тон) із розірванням Договору зберігання в термін до 01.06.2025.

До вказаного листа позивачем було долучено підписаний з його боку Акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 13.11.2024 по 08.05.2025, зі змісту якого вбачається, що залишок товару на зберіганні відповідача становить 28,90 тон, а 3,5 тони були передані позивачу 04.04.2025 на підставі торгово-транспортної накладної №04/04-1.

З огляду на неповернення відповідачем товару, позивач звернувся з позовом до суду та просить стягнути з відповідача збитки в розмірі вартості неповернутого товару вартістю 201852,00 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений Договір зберігання, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно з частиною 1 статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Положеннями частин 1 - 3 статі 950 Цивільного кодексу України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (стаття 951 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 905/147/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Таким чином, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06.04.2021 в справі № 910/16067/19.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення спірного майна зі зберігання. Однак, на час розгляду даного спору відповідач не вчинив жодних дій щодо виконання покладеного на нього обов`язку з повернення майна позивачу, а також не надав доказів на підтвердження наявності в нього цього майна. Докази відшкодування позивачу вартості неповернутого з відповідального зберігання майна в матеріалах справи також відсутні.

Водночас, позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у розмірі 201 852,00 грн, що відповідає вартості 32,40 тон товару, переданого на зберігання.

Натомість, з наданих позивачем доказів та обґрунтувань вбачається, що листом №134 від 16.05.2025 позивач просив повернути товар, який знаходиться на відповідальному зберіганні із розірванням Договору зберігання у термін до 01.06.2025 по кількості відповідно до актів звірки.

Як убачається зі змісту доданого до позовної заяви Акту звірки (підписаний Головним бухгалтером позивача), станом на 08.05.2025 у розпорядженні відповідача знаходився товар в кількості 28,9 тон, з огляду на повернення товару в кількості 3,5 тони позивачеві 04.04.2025.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач мав повернути позивачу товар саме в кількості 28,9 тон, а відтак відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачеві вартість втраченого товару в сумі 180 047,00 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають збитки в розмірі 180 047,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 328,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 968,49 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 359,51 грн залишається за позивачем.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про правову допомогу та представництво інтересів від 14.04.2026 та Додатку до нього, Акту приймання-передачі наданих послуг від 08.05.2026 вартістю 25000,00 грн та квитанції на переказ готівки від 17.04.2026 на суму 25000,00 грн.

Дослідивши умови Договору про правову допомогу та представництво інтересів від 14.04.2026 та Додатку до нього, суд встановив, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі - 25 000,00 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь адвоката на умовах авансу.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано відповідачу разом з позовною заявою.

Відповідач своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат не скористався.

Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 22 299,38 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 700,62 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансєвропейська компанія" (Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, оф. 27/5; ідентифікаційний код: 44107468) на користь Китайгородського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (Україна, 32392, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Китайгород, вул. Центральна, буд. 7; ідентифікаційний код: 23844232) збитки в розмірі 180047 (сто вісімдесят тисяч сорок сім) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2968 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) грн 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22299 (двадцять дві тисячі двісті дев`яносто дев`ять) грн 38 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 359,51 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2700,62 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.07.2026.

Суддя О.В. Нечай