Ухвала суду № 138645635, 31.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

31.07.2026Справа № 910/8403/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову у справі № 910/8403/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд

пров. Ів. Луценка, 21/23, оф. 51, м. Одеса, 65026

код ЄДРПОУ 33690757

до 1. Міністерства оборони України

проспект Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022

2. Державного підприємства Міністерства оборони України "Оборонавторемсервіс"

вул. Миколи Хвильового, 15, м. Київ, 02093; код ЄДРПОУ 43069909

про витребування нерухомого майна та скасування рішень про державну реєстрацію

Без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд (далі-позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі-відповідач-1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Оборонавторемсервіс" (далі-відповідач-2) про витребування нерухомого майна та скасування рішень про державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після придбання ТОВ "Дарницяжилбуд" на конкурсній основі на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006 нерухомого майна проведено державну реєстрацію права власності за Міністерством оборони України на це майно, однак у подальшому поза волевиявленням ТОВ "Дарницяжилбуд було здійснено державну реєстрацію прав на таке майно за Міністерством оборони України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 справу №910/8403/26 передано на розгляд судді Лиськову М.О.

08.07.2026 до Господарського суду міста Києва Позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 повернуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

21.07.2026 через систему Електронний суд від представника позивача надійшла заява про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви.

24.07.2026 через систему Електронний суд від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2026 ухвалено здійснювати розгляд справи №910/8403/26 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02.09.2026.

29.07.2026 позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів заяви про забезпечення позову, Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно об`єкта нерухомого майна - військового містечка № 233, загальною площею 6589,9 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Бориспільська, будинок 14 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2381215280000), право власності на яке зареєстровано за Міністерством оборони України (ЄДРПОУ 00034022) та вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо такого об`єкта.

Розглянувши вказану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для її задоволення з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 30.03.2018р. Верховного Суду по справі №905/2130/17 та від 13.02.2018р. по справі №911/2930/17.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Проте, за висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд до заяви про забезпечення позову не надано належних доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд до заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідачів у разі задоволення позовних вимог, ухиляння відповідачів від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

У заяві про забезпечення позову позивач фактично посилається на державні реєстраційні дії, вчинені відповідачем у 2021 році, а також на власні припущення щодо можливості подальшого відчуження спірного майна, передачі його в управління, користування чи вчинення інших реєстраційних дій.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не свідчать про існування на момент розгляду заяви у 2026 році реальної, безпосередньої та підтвердженої належними доказами загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявник посилається на державну реєстрацію у 2021 році права власності Міністерства оборони України на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію права оперативного управління та подальшу зміну суб`єкта такого права. Проте всі зазначені обставини стосуються реєстраційних дій, які були вчинені ще у 2021 році та існували протягом тривалого часу до моменту звернення позивача із заявою про забезпечення позову.

При цьому позивачем не наведено жодних належних та допустимих доказів того, що після вчинення зазначених реєстраційних дій або безпосередньо на час розгляду заяви відповідачі здійснюють чи готують нові дії, спрямовані на відчуження спірного майна, його поділ, об`єднання, зміну технічних характеристик, передачу іншим особам або проведення нових реєстраційних дій, які могли б ускладнити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду.

Саме лише посилання заявника на те, що відповідач має можливість відчужити майно третім особам або вчинити інші реєстраційні дії, не є належним доказом існування реальної загрози такого відчуження. Такі твердження мають характер припущень та не підтверджені жодними доказами наявності намірів відповідачів здійснити відповідні дії.

Посилання позивача на зміну суб`єкта права оперативного управління також не свідчить про існування ризику невиконання можливого судового рішення. Наведені доводи стосуються виключно оцінки правомірності виникнення та переходу речового права, що є предметом дослідження під час вирішення спору по суті, а не питання про наявність підстав для забезпечення позову.

Крім того, доводи заявника щодо відсутності належних правових підстав для державної реєстрації права оперативного управління, порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також щодо похідного характеру відповідного речового права фактично стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог і підлягають оцінці судом під час розгляду справи по суті. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не досліджує законність чи незаконність набуття відповідачами речових прав та не вирішує спір наперед.

Суд також враховує, що між вчиненням реєстраційних дій, на які посилається позивач, та зверненням із заявою про забезпечення позову минуло понад п`ять років. Проте заявником не наведено жодних доказів того, що протягом зазначеного періоду відповідачами вчинялися нові дії, які б свідчили про виникнення актуальної загрози відчуження майна або ускладнення виконання можливого судового рішення.

Сам по собі факт існування різних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або різних правових позицій сторін щодо належності спірного майна не свідчить про наявність підстав для забезпечення позову. Так само припущення позивача про можливість подальшого відчуження майна, його передачі у користування чи вчинення інших реєстраційних дій без підтвердження конкретними доказами не може бути підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Однак, в даному випадку, Товариством з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд не надано жодних доказів наявності фактичних обставин з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову.

Обставини, наведені позивачем на обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать насамперед про наявність між сторонами спору щодо правомірності державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно, законності реєстраційних дій, вчинених у 2021 році, а також щодо правових підстав виникнення та переходу права оперативного управління. Водночас зазначені доводи не підтверджують існування на момент розгляду заяви обставин, які б свідчили про реальну загрозу невиконання або істотного утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Наведені заявником твердження фактично стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог та оцінки правомірності реєстраційних дій, що є предметом дослідження під час розгляду справи по суті. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів того, що після вчинення відповідних реєстраційних дій у 2021 році відповідачі здійснювали або мають намір найближчим часом здійснити нові реєстраційні дії чи відчуження спірного майна, які могли б ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення. Самі лише припущення про можливість вчинення таких дій не можуть бути достатньою правовою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Наявність лише припущень щодо можливого виникнення ускладнень під час виконання судового рішення по справі у разі задоволення позову не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.

Втім, судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, поза як обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Така правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

Водночас обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Наведені заявником підстави для забезпечення позову, за умови відсутності будь-яких інших доказів, на підтвердження таких фактів, не надають можливості дійти беззаперечних висновків щодо можливого утруднення виконання рішення суду. Наразі обґрунтовані підстави вважати, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення буде неможливим, у суду відсутні.

За висновком суду, заява про забезпечення позову мотивована виключно припущеннями заявника щодо можливого утруднення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

При цьому, слід наголосити, що у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, прокурор не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, саме лише посилання в заяві на імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Таким чином, припущення Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому заява Товариства про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши доведеність та обґрунтованість доводів Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд щодо необхідності вжиття заявлених останнім заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і співмірності вимог заявника стосовно забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, суд визнає подану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Дарницяжилбуд про забезпечення позову - відмовити.

2. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.О. Лиськов