Рішення № 138633799, 29.07.2026, Корюківський районний суд Чернігівської області

Справа № 736/1484/25

Номер провадження 2/736/26/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 рокум. Корюківка

Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Пархомчук Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021 в розмірі 45281,12 грн. Також позивач просить стягнути за рахунок відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн. та судові витрати в сумі 2422,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі кредитного договору №197062190 від 22.10.2021 позичальник ОСОБА_1 отримав від ТОВ Манівео швидка фінансова допомога кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) набуло статусу кредитора за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021. Згідно договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021. Згідно договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло статусу кредитора за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021. ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором у сумі 45281,12 грн., яка складається з наступного: 11499,25 грн. заборгованість по тілу кредиту, 33781,87 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. У зв`язку з цим позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою суду від 24.06.2025 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, слухання справи призначено без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Сторонам надано строк для подачі до суду заяв по суті справи.

У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти позовних вимог та зазначив, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам закону та долученому позивачем договору, оскільки розмірі заборгованості за відсотками нараховано за межами строку дії кредитного договору. З наданих представником позивача розрахунків установлено, що за Кредитним договором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОНПЛЮС» відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування. ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОНПЛЮС» продовжували нараховувати саме проценти за «користування кредитом». Позивачем в позовній заяві зазначено, що підтверджується доданими розрахунками заборгованості, що будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачці не нараховувалось. Так, згідно з п. 1.7. Кредитного договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 21 листопада 2021 року. Згідно з розрахунком заборгованості, складеного директором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», відповідачем 16 листопада 2021 року було сплачено 2 387,00 грн відсотків за користування кредитом. Однак, з огляду на те, що представником позивача не надано доказів, що в особистому кабінеті відповідача чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду, сторона відповідача вважає, що пролонгація строку кредиту на підставі п. 1.8 Кредитного договору не відбулася. Представник відповідача наполягає на тому, що з огляду на те, що ОСОБА_1 сплачено на користь первісного позикодавця 2 387,00 грн у рахунок погашення заборгованості за відсотками, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача неповернуте тіло кредиту в розмірі 11 500,00 грн та нараховані протягом 30 днів відсотки за базовою процентною ставкою в розмірі 2,1 процентів в день, що з врахуванням сплаченої відповідачем суми у рахунок погашення процентів за користування кредитом, становить 4 444,00 грн. (6 831,00 грн. 2 387,00 грн.). Також, представник відповідача вказує на те, що визначений позивачем розмір заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом 33 781,87 грн., не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц, від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18, від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19, від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19. Також представник відповідача вказує на те, що Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 зазначив, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. На думку відповідача договори про відступлення права вимоги, укладені між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» далі ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» були укладені до виникнення у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» права вимоги до ОСОБА_1 . Також позивачем на підтвердження переходу права вимоги не було додано доказів оплати договорів факторингу. Крім того, представник відповідача просив зменшити суму витрат на правову допомогу, вказавши на її неспіврозмірності із складністю справи.

Від позивача відповіді на відзив не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Манівео швидка фінансова допомога та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №197062190 від 22.10.2021.

Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 11500,00 (одинадцять тисяч п`ятсот грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженої відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Згідно п. 1.3 договору, кредитодавець надає перший Транш за договором в сумі 11500 грн. 00 коп. (одинадцять тисяч п`ятсот грн. нуль коп.) одразу після укладення договору, який має бути повернено до 16.12.2021.

Згідно п. 1.7. договору, кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «Дисконтний період») а саме до 16.12.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Відповідно до п. 1.14.1. договору орієнтовна загальна вартість кредиту для суми кредиту за першим Траншем, що вказана в п. 1.3. договору, за умови застосування до відносин між сторонами правил нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою, складає 14363 грн. 50 коп. (чотирнадцять тисяч триста шістдесят три грн. п`ятдесят коп.) та включає в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 2863 грн. 50 коп. та суму кредиту у розмірі 11500 грн. 00 коп. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, складає 1395,69% річних, при цьому загальна вартість першого Траншу за кредитом у процентному вираженні за строк дисконтного періоду складає 124,90% від суми першого Траншу.

Відповідно до п. 4.3. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV32ЕN4.

ТОВ Манівео швидка фінансова допомога свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та 22.10.2021 перерахувало на рахунок ОСОБА_1 11500,00 грн., про що свідчить виписка по рахунку відповідача.

Підписанням договору від 22.10.2021 ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомилась та згодна з умовами надання кредиту, які було розміщено в особистому кабінеті відповідача.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала. Відповідно до розрахунку позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 45281,12 грн., яка складається з наступного: 11500,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 33781,87 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що також підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 передало своє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021 Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (Фактор).

Пунктом 2.1. розділу 2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Тобто, предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

В той же час, відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору.

Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін.

Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Як свідчить витяг з реєстру прав вимоги від 18.01.2022 № 169 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього) (а.с. 48-49), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 32944,64 грн (з них 11499,25 сума основного боргу та 21445,39 заборгованість за відсотками).

Тобто, на момент підписання реєстру прав вимоги до договору факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018 до якого включено Кредитний договір №197062190 від 22.10.2021, 18.01.2022, право вимоги до ОСОБА_1 вже існувало.

Тобто, суд вважає помилковими посилання відповідача на те, що права вимоги не переходило до ТОВ «Таліон Плюс», адже на момент укладення договору факторингу 2018 року, кредитний договір із нею ще не був укладений. Суд доходить висновку про те, що момент переходу права вимоги це момент підписання реєстру, а на цей момент право вимоги до відповідача, вже існувало.

Як свідчать матеріали справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 було передано своє право вимоги до ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 строк дії цього договору закінчується 04 серпня 2021 року.

Відповідног до додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 строк дії договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 було продовжено до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін

Відповідно до п.8.6 договору факторингу додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину

Пунктом 2.1. розділу 2 договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто предметом договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

31.07.2023 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 10 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 45281,12 грн (з них 11499,25 сума основного боргу та 33781,87 заборгованість за відсотками) (а.с. 39-40).

Отже, передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності договору факторингу до 30.12.2024.

Також, 29.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №29/05/25-Е.

Відповідно до п.1.1. за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Ціна продажу сума грошових коштів, що сплачується Фактором Клієнту на умовах даного договору, розмір якої встановлюється згідно з п.3.3. цього Договору.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 є невід`ємною частиною договору (п.1.1.).

Згідно п.1.2 договору перехід від Клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до Фактора (позивач) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2.

Відповідно до договору реєстр боржників це інформація, що стосується боржників, оформлена за формою, встановленою в відповідному додатку (форма реєстру боржників) до цього договору.

Таким чином, згідно витягу з реєстру боржників до договору №29/05/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 45281,12 грн (з них 11499,25 сума основного боргу та 33781,87 заборгованість за відсотками) (а.с. 31-32).

Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників від 29.05.2025 (а.с. 28) підтверджує факт переходу від клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження оплати договорів факторингу позивачем до матеріалів справи було додано платіжні інструкції від 04.06.2025 № 243, 245, від 05.06.2025 № 246, 247, від 06.06.2025 № 248. Отже посилання відповідача на те, що позивач не підтвердив факту оплатності договорів факторингу, а відтак не довів факту переходу права вимоги також є безпідставними.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Щодо посилань відповідача про неправомірність нарахування відсотків, після закінчення строку дії договору кредитування.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

«75. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

76. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

77. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

78. Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

80. Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

81. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

82. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

83. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

84. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

85. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

86. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

92. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

93. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за "користування кредитом". Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за "користування кредитом" можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

94. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»

Отже, як вірно зазначає відповідач нарахування позичальнику процентів за користування кредитом поза межами строку дії кредитного договору, тобто як в даному випадку після 21.11.2021, тобто після того, як минув Дисконтний період, що становить 30 днів з моменту укладення кредитного договору на підставі ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, таке: «97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

105. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

106. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.»

При цьому у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що: «122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

123. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.»

Суд, розтлумачивши п.4.3 кредитного договору №197062190 від 22.10.2021 приходить до висновку про те, що сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування всі нараховані проценти є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже сума процентів, нарахованих ТОВ ТОВ Манівео швидка фінансова допомога та ТОВ «Таліон Плюс» за період з 21.11.2021 по 23.02.2022, не є процентами за "користування кредитом", а є відповідальністю за порушення зобов`язання відповідно до ст.. 625 ЦК України. Суд вказує, що позивач у справі, як кредитодавець, не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України

Враховуючи наведене, суд не погоджується з позицією відповідача, щодо неправомірності нарахування позивачем суми процентів за неправомірне користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, відповідач в свою чергу не надавала своєчасно позичальнику грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 625, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

Отже, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 11499,25 грн. та за відсотками в сумі 33781,87 грн.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне:

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Вказана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду по справі № 640/16093/21 від 01.09.2022.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025. Згідно із умовами договору вартість послуг узгоджується сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги, який є невід`ємним додатком до договору. Згідно протоколу про надання правничої допомоги від 29.05.2025 № 29/05/25-01 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» погодили надання юридичних послуг про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» складено акт № 29/05/25-01 від 29.05.2025.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Надаючи оцінку доказам, які були надані позивачем на обґрунтування розміру судових витрат суд вказує на невідповідність розміру витрат на оплату послуг адвоката критеріям, встановленим частиною п`ятою статті 134 КАС України, зокрема, щодо співмірності заявленої суми у 7000,00 грн. витрат на правову допомогу із категорією складності справи, об`ємом наданих адвокатом послуг, витраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги та значенню справи для сторони. З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатським об`єднанням сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача становить 4000,00 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №197062190 від 22.10.2021 в сумі 45281 (сорок п`ять тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 12 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складено 29.07.2026.

СуддяТ.В.Пархомчук